Василь Іванович Зінкевич —
український естрадний співак (лірико-драматичний тенор), народний артист
України (1986), лауреат Шевченківської премії (1994), Герой України (2009),
почесний громадянин Луцька. Чимало пісень у його виконанні увійшли до золотого
фонду української музики XX століття.
Батько Іван Харитонович
гарно співав, був регентом церковного хору. За спогадами матері, Ганни
Прокопівни, від батька Василеві передалися здібності й любов до мистецтва. Ще
малим він зробив собі вдома невеличку сцену і танцював на ній. У шкільні роки
брав участь у художній самодіяльності.
1968 року, після служби в армії, приїхав до
міста Вижниці доучуватися в художнє училище прикладного мистецтва (тепер
Вижницький коледж прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка).
У 1968–1973 — художній керівник народного
самодіяльного ансамблю танцю «Смеричина» при Вижницькому будинку культури;
робить перші кроки у вокальній школі Левка Дутківського, керівника ВІА
«Смерічка» (м. Вижниця Чернівецької області)
(за рік там почав співати й молодий Назарій Яремчук).
У 1973–1975 — соліст
вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» під орудою Левка Дутківського
Чернівецької філармонії.
З 1975-го
— соліст, а з 1980 — художній
керівник ансамблю «Світязь» Волинської обласної філармонії (Луцьк).
20 жовтня 1978-го
співакові присвоєне звання заслуженого артиста України, а 3 січня 1986 —
народного артиста України.
Відома пісня В'ячеслава
Хурсенка «Соколята» присвячена саме Василю Зінкевичу.
1971 р. у м. Яремча був
відзнятий, а потім показаний на Центральному телебаченні перший український
музичний телефільм «Червона рута» (сценарист М.
Скочиляс, режисер Р. Олексів).
Герой В. Зінкевича — молодий шахтар
Борис із Донбасу співає пісні на музику В. Івасюка та В. Громцева. Кульмінацією
фільму стало виконання пісні В. Івасюка про справжнє й щасливе кохання —
«Червона рута». Того ж року цю пісню В. Зінкевич успішно виконує (разом з Н. Яремчуком і В. Івасюком) на підсумковому концерті
телевізійного конкурсу «Пісня року» у Москві. Пісня приносить молодому
колективу велику популярність і звучить по всій країні.
У 1972 р. в Москві на
телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» разом із Н. Яремчуком та ансамблем
«Смерічка» виконує пісню Л. Дутковського «Горянка», займає перше місце й стає
лауреатом Всесоюзного конкурсу. У 1975 р. знімається в естонському телефільмі «Виступає
ансамбль „Смерічка“ під керуванням Левка Дутковського».
В 1975 році переїздить до
Луцька і працює у складі ВІА «Світязь» під керуванням Валерія Громцева. Гурт
швидко піднімається на хвилю популярності. За словами Д. Гершензона, «Василь
Зінкевич — людина, яка має рідкісний смак і відчуття часу. Завдяки йому і всім
музикантам „Світязь“ мав за честь називатися одним з найкращих колективів в
Україні. А це зобов'язувало багато до чого. Зінкевич ніколи не давав спуску і
можливості розслаблятися».
Володіє красивим,
яскравим, дзвінким голосом. Його виконанню властиві висока музична культура,
органічна шляхетніть, пристрасність, точно вгаданий настрій пісні. Сам
моделював сценічні костюми для себе й ансамблю. Знявся у фільмах-концертах
«Червона Рута» (1971), «Мелодії голубих озер» (1977), «Червона Рута. Десять
років потому» (1981), «Музика весни» (1987), «Відлуння його життя» (1988),
«Червона Рута Володимира Івасюка» (1988), «Мереживо його доріг» (1990) та в
інших музичних фільмах Українського телебачення.
Василь Іванович якось
розповідав, пише Ігор Шаров, що замолоду він до двох десятків разів брав участь
у різноманітних творчих конкурсах і в більшості з них програвав, бо журі з
московської музичної богеми не сприймали категорично нічого українського й самобутнього.
А вже зі здобуттям незалежності люди відчули себе причетними до власної землі,
природи та історії. І світ побачив, — каже артист, — що не все на одній шостій
земної кулі є «рашен».
Творчі проєкти
Виконував пісні
композиторів: Л. Дутковського («Сніжинки падають» (перша пісня), «Ти прийди в
синю ніч», «Горянка»), В. Івасюка
(«Балада про мальви», «Літо пізніх жоржин», «Мила моя», «Пісня буде поміж нас»,
«Пісня про тебе», «Світ без тебе», «Тільки раз цвіте любов», «Червона рута», «Я
піду в далекі гори»), В. Громцева («Від перевалу до перевалу», «Залишені
квіти», «Міст надії», «Скажи, скажи»), І. Білозора («А я знаю», «Вірю», «Мамина
світлиця», «Ніби вчора»), І. Поклада («Скрипка грає», «Тече вода», «Хай щастить!»),
М. Мозгового («Горянка», «Знов я у гори іду», «Моя перша любов», «На щастя, на
долю», «Розквітай любов»), О. Злотника («Гай, зелений гай», «На березі життя»),
С. Сабадаша («Марічка», «Пісня з полонини»), І. Перчука («Музика звучить»,
«Музико моя», «На полонині», «Серце скрипки»), П. Дворського («Музика весни»,
«Срібні очі»), Л. Затуловського («Забудь печаль»), О. Білаша («Два кольори»,
«Ясени»), Є. Ширяєва («Русские березы»), З. Чоліча («Кличу тебе»), О. Осадчого
(«Шлях до Тараса»), А. Хаммонда («Мелодія прозора» («Se tornassi»)), О. Сєрова
(«Де ясні зорі»), Б. Кучера («Новий день над Україною»), Олега Слободенка
(«Солодка омана», «Крізь літа»), написані на слова поетів В. Бабуха, О.
Богачука, Р. Братуня, С. Галябарди, П. Запотічного, В. Крищенка, Д. Павличка,
Ю. Рибчинського, Т. Севернюк, Б. Стельмаха, М. Ткача, Г. Дишиневич та інших.
Василь
Зінкевич:
« Ми є сила, хоча б тому, що маємо таку пісню, де три хвилини не
просто забави, а нашої суті. Українська пісня справді обіймає своїми крилами
світ. Доводилось бувати в багатьох країнах. І без перекладу, не розуміючи ані
слова, публіка встає. Я кажу: ви ж не розумієте, про що я співав. А вони
відповідають: в українських піснях є щось таке, що лікує. Ми не можемо без
пісні, вона душа наша. Взагалі, треба частіше заглядати в дзеркало своєї душі,
щоб впізнавати себе. Непростий тепер час, але ми ніколи не втратимо своєї
неповторності. Бо ми — українці. »
« Я щасливий, що народився в селі, ніколи не забуду тієї стежини,
що пробігала поміж житами, а над нею — високі безмежні небеса; що українське
село — це своєрідна академія високої моралі. Тут бережуть рідне слово, тут
бережуть рідну пісню, тут кожному кажуть: «Добрий день!». Де б не бував, в яких
далеких краях не виступав би, завжди із гордістю кажу, що я народився в селі,
навчався в сільській консерваторії, де моїм високим професором був мій
український народ. Направду, народе мій, ти не просто великий, ти — океан. І я
щасливий, що з твого колоска рожденний.
Відзнаки
Відзнаки
«Зірка» на Алеї зірок Театральної
площі Чернівців.
Нагороди
Орден Святого Миколи Чудотворця (1997)
Звання Герой України з врученням ордена
Держави (19 серпня 2009) — за визначні особисті заслуги перед Українською
державою у розвитку музичної культури, багаторічну творчу діяльність на ниві
збагачення національної пісенної скарбниці
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (16
січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського
суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди
Дня Соборності України
Орден «За заслуги» I ст. (23 серпня 2005)
У серпні 1999 року нагороджений орденом «За
заслуги» двох ступенів — II ст. (21 серпня) та III ст. (12 серпня).
Державна премія України імені Т. Шевченка 1994
року — за концертні програми останніх років.
Цьогорічний ювілей українського
естрадного співака, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, героя України відділ мистецтв відзначає створенням аудіоподкаста «Мистецькі полонини Василя Зінкевича» - до 75-річчя від дня народження відомого співака.
Немає коментарів:
Дописати коментар