Інформація для вас)))Список вокальних творів сучасних українських авторів

 До Дня захисту дітей

     Свято День захисту дітей засновано у листопаді 1949 року рішенням сесії Ради Міжнародної демократичної федерації жінок і відзначається щорічно 1 червня. Вперше день захисту дітей був проведений в 1950 році в 51 країні світу. ООН підтримала цю ініціативу і оголосила захист прав, життя і здоров'я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності.

Відповідно до Женевської декларацією про права дітей, прийнятої в 1924 році, була проголошена необхідність соціального захисту прав дитини. Декларація прав дитини була прийнята 20 листопада 1959 і проголошувала рівні права дітей в області виховання, освіти, соціального забезпечення, фізичного і духовного розвитку незалежно від кольору шкіри, національної приналежності, громадського походження, майнового стану та ін.

Декларація закликає батьків, громадські організації, уряди визнати права дітей і сприяти їх здійсненню.

 Для викладачів музики додаємо список вокальних творів сучасних українських авторів для дітей:

1. А вскликнули янголи (щедруємо, колядуємо)// Музика. - 2014.- №6.- С.34-35.
2. Автомобіль: Слова і музика А. Мігай// Музичний керівник. - 2014. - № 10.- С. 48-51.
3. Березень:(слова Чернявської І., музика Малого М.)// Мистецтво та освіта. - 2013.- №1.- С. 34-35.
4. Білий сніг: (слова та музика Мартиненко)// Музичний керівник .- 2014.- № 12.-

      С. 47-48.

5. Білка купила побілку: ( слова Сороки П., музика Ведмедеві М.)// Музичний керівник. - 2015.- № 2.- С. 53.
6. Бульбашкова: (Музика і слова Еманової З.)// Джміль. – 2014.- №4.- С.29.
7.  Вальс для мами ( слова Корінь А., музика Белової М.)// Мистецтво в школі. -

       2013.- №3.- С. 39.

8.  Василева мати ( від Арсена Баккалінського) // Музика. - 2014.- №6.- С. 33.
9.  Вербова гілочка: (слова Коломієць., музика Мігай А.) // Музичн й керівник. - 2015.- №2.- С. 52.
10.  Вересень: (слова Чернявської І. музика Малого М.)// Мистецтво та освіта .- 2013.- №3.- С. 35-36.
11.  Веселі музики: ( Слова Баранової Л., музика Бєлової Л.)// Мистецтво в школі. - 2013.- №4.- С. 39.
12.  Весела господарка: (слова Ямкового Л., музика Злотника О.)// Музичний керівник . – 2014.- № 8.- С. 54-55.
13.  Веселі старти: ( слова і музика Дяченка С.)//Мистецтво та освіта. - 2013.- №1.- С. 36.
14.  Веселий сніг: ( слова Сенатович О., музика Ведмедрі М.)// Музичний керівник. – 2014.- №11.- С. 47.
15.  Веселка: (слова і музика Т. Вовк)// Музичний керівник. - 2014.- № 7 .- С. 53.
16. Веселкова пісня: (слова Ясакова М., музика Янушевич О.)// Мистецтво та освіта .- 2014.- №4.- С. 33.
17. Веселковий спів: (слова і музика Пастухової Н.)// Музичний керівник. - 2014.- № 8.- С. 47-48.
18.  Весна: ( слова і музика Литвинюк Г.)// Музикальний керівник. - 2015.- №2.- С. 50.
19. Весна: (слова і музика Вікторії Довженко)// Музичний керівник. – 2015.-№1.- С. 16.
20. Відспівало літо:(музика Бєлової М., слова Родинченка М.)// мистецтво в школі. - 2013.- №9.- С. 37.
21. Вітерець-пустунець: (слова і музика Жартун О.)// Музичний керівник. – 2015.- №1.- С. 9.
22. Вже зима минула: (слова Багірової В., музика Ведмедеві М.)// Музичний керівник. – 2015.- №2.- С. 51.
23. Україночка я: (слова Вітенко О., музика О. Янушкевич)// Мистецтво та освіта. - 2014.- №4.- С. 30.
24. Все починається з Любові: (слова і музика С. Дяченка)// Мистецтво та освіта .- 2014.- № 3.- С. 31.
25.  Горобці: (слова і музика С. Криворученко)// Музичний керівник .- 2014.- № 10.- С. 52.
26.  Грудень: (слова Чернявської І., музика Малого М.)// Мистецтво та освіта. - 2013.- №4.- С 35-36.
27.  Два котики: (слова Майданович Т., музика Батуханової Л.)// Музичний керівник .- 2014.- № 10.- С. 42-43.
28.  Дві пташки: (слова Верховеня В., музика Сергаєвої Н.)// Музичний керівник. - 2014.- № 11.- С. 28.
29.  День сьогодні особливий: (слова і музика Березовської Т.)// Музичний керівник.- 2015.- №3.- С. 46.
30.  Дівчинка привітна: (слова і музика Чудовець А.)// музичний керівник. - 2014.- № 10.- С. 55.

150-річчя Андрея Шептицького у Чернівцях

Митрополит Андре́й Шепти́цький 

Мирське ім'я  - Рома́н Марі́я Алекса́ндр Шепти́цький. Народився 29 липня 1865, Прилбичі —  помер 1 листопада 1944у Львові) — граф, єпископ Української греко-католицької церкви; з 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького роду Шептицьких.

За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 заснувавНаціональний музей у Львові і придбав для нього велику к-сть експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.

Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 році НКВДисти розстріляли його брата Лева і всю його сім'ю у родинному маєткуШептицьких в Прилбичах. Помер 1 листопада 1944 року, його наступником став Йосиф Сліпий.

Вчора, в Соборі Успіння Пресвятої Богородиці в Чернівцях відбувся виступ  Чернівецького Академічного симфонічного оркестру із "Реквіємом" Вольфганга Амадея Моцарта. Екстроважлива подія для всієї свідомої громади міста -  виконання саме цього твору в стінах греко-католицького Собору, що стала другою, після Львову, коли цей твір виконався в приїзд сина великого композитора у Львові.

Виступ високопрофесійного колективу під керівництвом високопрофесійного керівника - диригента Йосипа Созанського.

Високоповажні отці, науковці, прихожани храму, мистецька громада міста, масмедія мали унікальну можливість насолодитись неперевершеним акустичним звучанням  оркестру в стінах храму.

Весільні традиції Буковини

 Весілля Буковини

Традиційне буковинське весілля – напрочуд захоплюючий обряд, своєрідне колективне «театралізоване» свято. Важко знайти інший ритуал із таким багатим розмаїттям побутових сцен, словесних діалогів, пісенних текстів. Особливо весілля гучне, барвисте, пам’ятне у селах Буковини і скільки сіл, стільки й різновидів цього обряду. Вся весільна частина була не просто розважальним дійством. Головна її функція полягала у наставлянні молодих. Через словесні і пісенні побажання наречені мали відчути глибокі зміни в своєму житті, перехід до іншого соціального статусу, серйозність шлюбу, а відтак і нелегковажне ставлення до сім’ї.

Буковинська весільна обрядовість поділяється на три періоди: передвесільний, власневесільний і післявесільний. Кожен з них має певні звичаї та обряди. Всі ці етапи пов’язані між собою і мають на меті підвести свято до кульмінаційної точки – створення нової сім’ї. Незважаючи на те, що практично в кожному селі весільна обрядовість має свої особливості, буковинське весілля групується у кілька територіальних варіантів: рівнинна зона Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля), Буковинське Передгір’я (межиріччя Пруту і Серету) та Буковинська Гуцульщина.

Передшлюбна частина Буковинського весілля передбачала обрядове відокремлення наречених від неодруженої молоді, емоційно-психологічну підготовку молодих до переходу в сімейний статус і тривала 2-3 тижні, інколи місяць. До обрядових дій, що передують весіллю відносяться: сватання, оглядини, заручини, барвінковий та коровайний обряди, запросини на весілля та молодіжний прощальний вечір. Передшлюбні дійства в Буковинському краї мали локальні прояви виконання деяких елементів, різноманітні форми та термінологічні відмінності. Дотримання всіх етапів обряду, вдале їх виконання віщували щасливе життя молодому подружжю.

Сватання – перша зустріч для досягнення згоди на шлюб – має в різних місцевостях Буковини локальні назви: слово, свати, старости і проходило за одним сценарієм. Існували деякі відмінності в традиційній розмові сватів з батьками нареченої. Промовець – староста дуже часто вдавався до алегорій про мисливців, що натрапили на слід куниці (олениці) – красної дівиці чи купців, що дізнаються про товар. Незабаром після першої обрядової зустрічі відбувалися ще дві зустрічі шлюбних сторін, оглядини (обзорини) і заручини. На Гуцульщині на обзорини ходили як до молодої, так і до молодого. Батьки нареченого намагалися продемонструвати свій добробут. У заручинах місцевих ознак зберігалося більше. Так, у Гірсько-Карпатській зоні Буковини заручини влаштовувалися лише тоді, коли молоді з тієї чи іншої причини не могли одружитись найближчим часом і хлопець хотів заручитись словом дівчини. На знак згоди існував звичай стріляти з рушниць. А у рівнинній та передгірній частині Буковини ця подія відбувалася обов’язково, для закріплення остаточної згоди на шлюб і оприлюднення цієї події.

Запросини на весілля робили за тиждень чи за день до весілля і мають лише незначні відмінності, на загальний розвиток весільного обряду не впливають.

Обов’язковим елементом буковинського весілля є каравайний обряд. Збереження й побутування цього обряду протягом століть, наявність вірувань, обрядових пісень, пов’язаних із виготовленням та розподілом обрядового хліба, свідчать про те, що каравай наділявся в минулому магічною силою, яка мала забезпечити молодим добробут і міцний шлюб. Технологія виготовлення тіста для караваю досить складна і мала в різних регіонах Буковини свої особливості. В Прутсько-Дністровському межиріччі робили дріжджове здобне тісто, мукою і всім необхідним забезпечує молодий. На території Буковинського Передгір’я та Карпат використовувалося прісне солодке тісто з додаванням сиру, а всі продукти приносять з собою каравайниці.

За значенням і символікою тотожний коровайному є барвінковий обряд. Розгалуженість дій, пов’язаних з виготовленням вінків для молодих (урочисте збирання барвінку, поливання і посівання зерном місця, де він ріс, подавання його в хату в рушнику через вікно, тримання нитки хлопчиком при плетінні вінка, вплітання в нього квітів, зубків часнику, змащування його медом), свідчить про вияв особливої шани до цієї вічнозеленої рослини і віру в її магічний вплив на щастя молодої сім’ї. У багатьох обрядодіях барвінок виступає у єдності з хлібом.

Кульмінацією передшлюбних дійств був дівич-вечір, на якому відбувалося обрядове відокремлення наречених від неодруженої групи молоді. За структурою він складається з ряду дійств санкціонуючого характеру (прибирання гільця, розплетення коси, одягання вінків, обмін подарунками, посад молодих), які концентрувалися одночасно в домівках обох наречених. Комплексу обрядів молодіжного прощального вечора рівнинної зони Буковини притаманне збереження символічних і магічних дій переважно землеробського характеру (квітчання гільця вівсом, житом, а хліба – деревцем, дарування нареченій чобіт з житом, розплетення коси на хлібній діжі, підсипання зерна під кожух, на якому сидять молоді). На Гуцульщині поряд з дотриманням землеробських культів збільшується кількість предметів, пов’язаних з розвитком тваринництва (розплетення коси дівчини на ярмі, благословення наречених на кожусі з овечої шкіри). Головна і заключна дія першого етапу весілля – посад молодих, створювала психологічну і емоційну атмосферу, що допомагала молодим зрозуміти серйозність переходу в інший статус.

Обрядодійства головного весільного дня в переважній частині населених пунктів Буковини проводилися в неділю. Лише в Карпатах першим днем була п’ятниця чи субота. В ХІХ столітті на Буковині вінчання в церкві стало обов’язковим і невід’ємним компонентом весілля. До цього був поширений громадський шлюб, в основі якого були народні весільні звичаї. З часом обряд вінчання обростав специфічними елементами магічного, символічного, а часто і побутового характеру.

Протягом багатьох століть у Буковинському краї весільні обряди проходили у певній просторовій дислокації (дім молодого, дім молодої) і за певним характером руху почту нареченого. У межиріччі Пруту і Дністра молоді порізно йшли до церкви на вінчання і поверталися кожен окремо додому в супроводі родичів. Церковне вінчання було частковим епізодом традиційного обряду і не впливало на подвійність кола руху почту молодого на відміну від окремих сіл Буковинського Передгір’я та Гуцульщини, де весілля гуляли в хаті молодого.

Далі весільний обряд проходив у традиційному руслі. Важливу роль виконували обрядові церемонії зустрічі і проводу весільного почту, святкове застілля, посад, викуп молодої, вдягання молодою жіночого головного убору, дарування-пропій, розподіл між родиною обрядового хліба, переїзд молодої до молодого. В різних регіонах Буковини відзначені локальні особливості цього етапу весілля. Набір обрядів головного весільного дня різнився повнотою чи урізуванням окремих дій, перенесенням виконання деяких дійств в дім молодого.

Україно!!! Із Днем вишиванки!!!

День вишиванки — всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день). Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. В цей день кожен українець одягає вишиванку і виходить в ній на роботу, в університет, школу чи садочок.

Історія

Всеукраїнську акцію «День української вишиванки» було започатковано студенткою факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лесею Воронюк у 2007 році.

 Вона зауважила, що студенти досить часто одягають вишиванки на пари, і одного разу спілкуючись на перерві з колегою Ігорем Житарюком, який також був у вишиванці, запропонувала одногрупникам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. У перший рік свята у 2007 році вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету.

 Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.

 Кожного року колектив  Чернівецької обласної наукової бібліотеки ім М. Івасюка долучається до відзначення улюбленого свята, що об'єднує нас, наші думки, молитви та сподівання!!!

 Зі святом, УКРАЇНО!!!!

Вітання з Днем музеїв

Міжнародний день музеїв 

Щороку 18 травня відзначають Міжнародний день музеїв. В цей день більшість музеїв працюють безкоштовно і радо показують свої виставкові зали.

Вперше Міжнародний день музеїв відсвяткували в усьому світі 1977 року, коли 11 генеральна конференція Міжнародної ради музеїв (ICOM) відбулась у Москві та Ленінграді. Тоді ж запропонували й девіз свята: «Музеї – важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами», пише Вікіпедія.

З 1977 року у кожного Міжнародного дня музеїв є своя тема. Зокрема, у Міжнародна Рада музеїв ICOM запропонувала тему Дня музеїв–2015 «Музеї задля сталого суспільства». Аргументація такого рішення полягала, насамперед, у тому, що «однією з найбільших проблем сучасного світу є проблема адаптації до нових способів життя і розвитку в гармонії з природою».

 Працівники  Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка   вітають колег із їх професійним святом. 

Презентація фотовиставки Степана Карачка

6 травня 2015 року відділ мистецтв відкрив персональну фотовиставку «Буковинська весна у світлинах Степана Карачка»,   відомого у краї та за його межами  краєзнавця, історика, громадського діяча, фотохудожника.

         Автор двох монографій про село Маморницю, історичних генеалогічних розвідок про відомі родини Буковини, багаточисельних публікацій в українських, місцевих часописах, а також у ряді діаспорійних видань Канади, Сполучених Штатів Америки та ін.,  шеф-редактор власного мистецького блогу «Мистецькі старожитності», каналу на Ююбі, який має 75  власних підписників та безліч переглядів.

          З вітанням виступили: начальник управління культури обласної державної адміністрації Віра Китайгородська – заслужений працівник культури, письменник, громадський діяч;  Марина Рибачук та Раїса Рязанова -  відомі художники Буковини, Юхим Гусар – журналіст, побратим по перу; друзі по репортерському цеху.

           Степан Іванович розповів свій життєвий випадок, що привів його до мистецтва фотографії, про історію виявлення грамоти Олександра Доброго першої згадки про місто Чернівці, про  дистанційне навчання в Нью- Йоркському університеті художній фотографії та ін.

         Звучала поезія Ліни Костенко,  музичні вітання українських виконавців.

         На відкриття фотоекспозиції прийшли родина, друзі, колеги, побратими за фахом та творчістю, мистецька громада міста,  творча молодь, масмедіа.

          Спілкування  було творчим теплим та надало творчої снаги та настрою всім присутнім.

До дня народження Сидора Воробкевича

 Сидір Іванович Воробкевич народився 5 травня 1836 року в Чернівцях, на Буковині, в родині священика, який викладав філософію в Чернівецькому ліцеї та духовній семінарії. Рід Воробкевичів походив із Литви. Прадід Ісидора – Скульський Млака де Оробко, не витримавши насильства німецьких рицарів над православною вірою, переїхав у середині ХVIII ст. на Буковину. Дід композитора – Михайло змінив прізвище Оробко на Воробкевич. Ісидор залишив собі це прізвище і найчастіше вживав ще друге, яким підписував майже всі свої літературні твори, - Данило Млака. На Буковині називали його по-народному – Сидір Воробкевич.

Батьки Ісидора рано померли і дітьми (в нього був ще брат Григорій, відомий в літературі під псевдонімом Наум Шрам, та сестра Аполлонія) опікувався дід Михайло – священик у Кіцмані. Бабка Параскева, мудра на ті часи освічена жінка, прищепила дітям гарячу любов до свого народу, до рідної мови та пісні.

 З дитячих років Сидір Воробкевич цікавився народною усною творчістю та піснею. У роки навчання в Давиденах та Руській Молдавиці особливу увагу приділяв вивченню української народної пісні. Багато фольклорного матеріалу назбирав він особисто. Крім того вивчав збірники народних пісень М.Максимовича, Жеготи Павлього, Вацлава з Олєска, а в 1865 році написав свою працю “Наша народна пісня”, в якій народні пісні поділяє на п’ять груп: думи історичні; думки сирітські, матірні, рекрутські; любовні; обрядові і господарські; пісні до танцю, хороводні. Кожну з груп він обговорює і подає по кілька прикладів.

У 1867 році сім’я Воробкевича переїздить до Чернівців – столичного центру Буковини, де Ісидор Іванович стає на посаду вчителя хорового співу в духовній семінарії. Тут поет і композитор з усією енергією і запалом розгортає свою творчу, громадську і педагогічну діяльність.

Працюючи з шкільною молоддю, Воробкевич відчуває брак педагогічної та методичної літератури, тому старається сам заповнити цю прогалину: закінчує й редагує свою працю “Наша народна пісня”, укладає співаник для початкової школи, пише перші на Буковині українські музично-методичні посібники з теорії музики та співу. Часто читає лекції про музику та її майстрів і вміщує цілий ряд науково-популярних статей у різних чернівецьких газетах і журналах.

У 70-80-х роках Воробкевич стає активним членом багатьох громадських установ у Чернівцях, ініціатором буковинського українського літературного журналу “Зоря Буковини” і організатором товариства українських студентів “Союз”. Йому ж доручають редакцію слов’яно-руського відділу в румунському журналі “Кандела”. У 1876 році він редагує літературний буковинський альманах “Руська хата”. У тому ж  році товариство руських студентів “Союз” обрало Воробкевича своїм почесним членом. З 1884 року він стає головою першого “Руського літературного товариства” в Чернівцях, метою якого було плекати драматичне й музичне мистецтво, ставити українські народні п’єси в театрі, організовувати музично-декламаційні вечори, концерти, читати лекції.

Літературна спадщина складається з новел, оповідань, історичних поем, віршів, драматичних творів, науково-популярних статей та рецензій. Результатом величезного захоплення Воробкевича історією козацтва був цілий ряд історичних поем і дум. До 1868 року він оспівав воєнні пригоди майже всіх козацьких гетьманів і славних козаків України ХVI - XVII ст. Свої співи про них письменник називав думами або баладами. Це такі як: “Іван Підкова”, “Мурашка”, “Скалозуб”, “Нечай”, вони включились у шкільні читанки та підручники і виходили окремими брошурами.

Перші інструментальні твори  написані для цитри, гітари, фортепіано.

Особливе місце в хоровій творчості Воробкевича займає його музика на тексти Шевченка. А також композитор працював і в галузі вокального  камерного ансамблю. Найбільш популярні його дуети – “Чом, річенько домашня, так пливеш поволі?” на слова Я.Головацького (мелодія народна) та два оригінальні дуети для сопрано й тенора з супроводом фортепіано: “Соколом, вітрами в Карпати летім!” і “Дуб і калина, хлопець і дівчина”.

 До дня народження видатного митця відділ мистецтв обласної наукової бібліотеки підготував розгорнуту книжкову виставку «Сидір Воробкевич: талант бути вірним своєму народу». На експозиції представлені видання про життєвий та творчий шлях, в тому числі видання  обласної наукової бібліотеки «Видатні діячі культури та мистецтва Буковини», «Пам’ятаймо!», «Буковина»;  нотні матеріали із музичного доробку композитора, статті з українських та місцевих періодичних видань. Зокрема:

1.     Білинська М.Л. І.І.Воробкевич: нарис про життя і творчість. – К.,1958.

2.     Білинська М.Л. Сидір Воробкевич. – К.,1982.

3.     Гулін Я. Апостол просвіти. – Чернівці, 2000.

4.     Демочко К.М. Музична Буковина: сторінки історії. – К., 1990.

5.     Сидір Воробкевич  Хорові твори. - Чернівці, 2003.   та ін.