суботу, 20 червня 2015 р.

Броніслав Тутельман

 До ювілею


Кожне місто має свій неповторний образ. Це людське творіння, яке отримує автономну особистісність, стаючи своєрідним alterego своїх мешканців. Чим старшим є місто, тим більш виразним є його мета-ландшафт – це вже не лише утилітарне нагромадження споруд, а естетичний феномен, унікальне свідоцтво творчого бачення багатьох поколінь. Майже в кожного старовинного міста є своє обличчя, а часом і не одне. Адже не завжди яскраво-умовна мова туристичних путівників здатна передати колорит міста, побаченого зсередини, а випадковий зовнішній спостерігач має доступ лише до поверхневих шарів, не володіючи, а часом і не бажаючи оволодіти паролями, що дозволяють розмовляти з містом, зрозуміти його. Для того, щоби почути справжню мову міста, мало в ньому побувати, його треба полюбити, або як-мінімум побачити очима закоханої в нього людини. 
 Саме такі очі у Броніслава Нафтуловича - сповнені великої любові до міста в якому народився, виріс  та пізнав життя.


 До ювілею майстра художньої фотографії в  обласній бібліотеці відкрито експозицію однієї  частини проекту-виставки "Фантазії дзеркала".
Поспілкуватись із майстром прийшли друзі, колеги, представники влади, культурно-мистецькі організації, масмедія. Презентували колекцію, послухали авторське виконання Світлани Шаханової, від душі поспілкувались.

 Ігор Григорович Буркут про нашого гостя:

"Один з наймудріших чернівчан, надзвичайно цікава людина. Кожна зустріч і бесіда з Бумою спонукає до глибоких роздумів і примушує по-новому подивитися на нібито знайомі речі. Можливо, "середовища" у Чернівцях і немає, як вважає Броніслав Тутельман. Але існує особлива атмосфера, і він - один із її основних творців."
В чому феномен  "атмросфери Чернівців? Мабуть в тому, що це - чарівна місцина. Адже тут з людьми відбувається така метаморфоза - якщо ти навіть тут не народився, то тебе не мине "інфекційне захворювання", назва якому - шалена любов до нього - МІСТА ЧЕРНІВЦІ!!!
А тому хто тут вдихнув вперше у легені Його повітря - вже передбачено - або ВЕЛИКА ЛЮДИНА, або Людина, або "людина велика")))
Заздрю туристам - вони вперше бачать велич архітектури МІСТА - вулички, квітники, парки, європейських вихованих та чемних людей (зараз не про винятки), які з любов'ю розповідають про нього - МІСТО!!!
А зі мною все зрозуміло - я народилась, живу і обожнюю ЧЕРНІВЦІ))))
Сьогодні цими ж вулицями блукає Броніслав Тутельман, вихоплюючи своєю фотокамерою неповторну румунсько-австро-угорсько-єврейсько-українську атмосферу цього міста. Художник, який ще на початку своєї блискучою кар’єри знехтував загальною модою тягнутись до столичних центрів і тим самим немало здивував вітчизняний культурний істеблішмент, своїм новим проектом доводить слушність і мудрість свого рішення. 
Ви знаєте, наше чарівне місто має в своїй історії особистості-легенди - Кобилянська, Федькович, Липковська, Руснаки, Миколайчук, Івасюки, Гнатюк та інші. Такою особистістю-легендою став гість нашого "АРТ-КЕМПУ" - п. Тутельман.... Хтось може заперечити??? Не думаю!!! 


До дня народження Івана Миколайчука

Тиждень кінопереглядів 


15 червня 2015р. виповнилося 74 роки від дня народження видатного українського кіноактора, кінорежисера, сценариста, письменника - нашого земляка  - Івана Васильовича Миколайчука.
     У  фільмографії Івана Миколайчика 37 ролей, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Він зіграв у кращих фільмах  українського поетичого кіно: “Тіні забутих предків”, “Сон”, “Білий птах з чорною ознакою”, ”Вавилон ХХ”, «Така пізня, така тепла осінь» та  інші.

Іван Миколайчук удостоєний звання заслуженого артиста України у 1968р., лауреата Національної премії ім.Т.Шевченка у 1988р. та Республіканської премії ЦКЛКСМ України ім. М.Островського у 1967р.

          Шлях, який пройшов Іван Миколайчук  був складний  - тернистий, але слід, що залишив він на землі,  увічнив пам’ять про Великого Артиста на всі віхи розвитку українського мистецтва кіно.
          В рамках відзначення дня народження митця  в обласній науковій бібліотеці відбулась зустріч із учасниками щорічної делегації митців кіно із м. Київа: Лариси Брюховецької -  кінокритика, головного редактора журналу «Кіно.Театр», Ади Волошиної -  кіноактриси, Юрія Тупицького  -  режисера.  Лариса Іванівна, вже традиційно, презентувала відділу мистецтв нове видання: « «Солодке» життя найважливішого з мистецтв 2001-2015», видавництва «Задруга», 2015 року; Ада Петрівна та Юрій Петрович  -  поділились спогадами спільних студентських років. Звучала поезія Тараса Шевченка, Василя Симоненка та  Ліни Костенко.

 Після зустрічі відбувся показ легендарного фільму «Тіні забутих предків», що розпочав тиждень кінопереглядів, присвячених дню народження Івана Миколайчука. В тижні будуть преглянуті фільми: "Вавілон ХХ", "Пропала грамота", "Камяний хрест","Легенда про княгиню Ольгу".
До переглядів долучились шанувальники творчості, працівники галузі культури, мистецька громада міста. 


середу, 10 червня 2015 р.

Бібліотечне сьогодення

Чим ти живеш, бібліотеко?

 Бібліотечне сьогодення вимагає створення нових модельних концепцій з новим їх наповненням.
 Як це  здійснити? Завдяки  забезпечення найглибшого доступу до інформації, розмаїття пропозицій та проектів. В сучасній бібліотеці все це можливо!!!
Серед пріоритетних напрямків функціонування бібліотеки варто виокремити формування та вдосконалення інформаційної культури всіх учасників процесу.
  Робота сучасного бібліотекаря потребує найповнішого, систематичного та якісного інформаційного знання всіх бібліотечних процесів, надання інформаційно-методичної допомоги. 
 Показником інформаційної культури є пізнавальна активність людини й уміння орієнтуватися в пізнавальному просторі. Ці якості відкривають кожному перспективу отримання належної підготовки для життя в  умовах інформатизації.
В цьому помічником виступають висококваліфіковані бібліотекарі зі своїми неабиякими проектами.


Відділ мистецтв в  проектній діяльності не пасе задніх. Одним із творчих проектів відділу став створений клуб творчих та небайдужих "Альтернатива". Роботі клубу  поставлені  всі можливі цілі: естетичне виховання, сприяння розвитку творчих здібностей, популяризація українського продукту: образотворчого, декоративного, фотографічного, музичного, театрального та інші.


  Також діючий проект бібліотеки "Звичайні люди незвичайного міста" дали ідею-поштовх  у започаткуванні галерейно-виставкового проекту "Арт- кемп"-  простору для ідей та творчості. 
 Початок покладений вже в минулому році, відбулись зміни експозицій: живопис, графіка, карикатура, фотографія, ужиткове мистецтво...  Кожному, хто бажає ми відкрили свій "арт-кемп". Чи вірний цей шлях?  Напевно казати  ще рано, але  наша співпраця з професійними митцями та самодіяльними творцями, наші задоволенні обличчя, ваші відгуки та творчі пропозиції, все це  дає нам сміливість стверджувати, що так.
Сподівання  позитивного результату спрямовують нас, бібліотекарів,  на власний професійний  та особистісний розвиток. 
 Хіба це не  перший результат?
 Хочемо бути  сучасними, цікавими, успішними, кваліфікованими - навчаймося!!!

 Чекаємо вас з ідеями та без, з пропозиціями та без, з успіхами та в очікуванні результату!!!

вівторок, 9 червня 2015 р.

До ювілею Б. Тутельмана

 Метафізика рідного міста


Кожне місто має свій неповторний образ. Це людське творіння, яке отримує автономну особистісність, стаючи своєрідним alter ego своїх мешканців. Чим старшим є місто, тим більш виразним є його мета-ландшафт – це вже не лише утилітарне нагромадження споруд, а естетичний феномен, унікальне свідоцтво творчого бачення багатьох поколінь. Майже в кожного старовинного міста є своє обличчя, а часом і не одне. Адже не завжди яскраво-умовна мова туристичних путівників здатна передати колорит міста, побаченого зсередини, а випадковий зовнішній спостерігач має доступ лише до поверхневих шарів, не володіючи, а часом і не бажаючи оволодіти паролями, що дозволяють розмовляти з містом, зрозуміти його.


 Для того, щоби почути справжню мову міста, мало в ньому побувати, його треба полюбити, або як-мінімум побачити очима закоханої в нього людини. Саме такий «інсайдерський», інтимний образ рідного міста втілено в новому проекті Броніслава Тутельмана.






Фотоальбом «Чернівці» - це дарунок художника до шістсотріччя рідного міста. Це унікальний арт-проект, створений і, що ще важливіше, пережитий видатним митцем європейського масштабу. Альбом Тутельмана – це спроба передати внутрішню, «буденну» красу міста, його міфологему й трагічну умовність мовою фотографії. Чернівці Тутельмана – це, перш за все, Людина – вона віддзеркалюється в житті свого міста, так само як і місто віддзеркалюється в ній. Обидві частини проекту – архівні фото «старих» Чернівців та авторські роботи Тутельмана органічно поєднуються саме цією наскрізною «людиноцентричністю», акцентуацією суб’єкта міського буття.



Філософія урбанізму Тутельмана дає можливість в черговий раз пригадати про унікальність культурного ландшафту Чернівців. Адже це місто, яке зазвичай називають «маленьким Віднем», і до сьогодні несе пам’ять про те, як його невеличкими вуличками прогулювався Пауль Целан, мріюючи про «пісні, які можна співати потойбіч людей». Тими ж маршрутами крокувала Роза Ауслендер, яка згодом пригадувала Чернівці як місто мрійників та адептів, населене шопенгауеріанцями та ніцшеанцями, марксистами та фрейдистами. «Чому я пишу?» - задавалася поетеса питанням на схилі літ. «Мабуть тому, що з’явилася на світ у Чернівцях. Тому що світ прийшов до мене з Чернівців».



середу, 3 червня 2015 р.

СвЯто Трійці - Зелені свята

Зелені свята



 Або Зелені святки — в Україні три останні дні Зеленого Тижня (тижня перед Трійцею) та три перші дні Троїцького Тижня (після Трійці). Це традиційне Українське свято, що пов'язане з літом. У цей тиждень встеляли хату і сіни запашним татарським зіллям, що називається аїром.
Зелені свята мають християнську і дохристиянську традицію. Зелені свята вшановують сотворення всесвіту — цього дня, Господьсотворив Землю і засіяв її зеленню.

Зелені свята розпочинали сонячний літній цикл свят. Це свято було відоме в стародавній греків, як свято квітів, у римлян - під назвою русалій, розалій (dies rosae, Rosalia idies violae ). Як всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло на Зелені свята зеленим віттям і була пов'язана з давнім культом і святом дерев. Між іншим, серби і греки у дні Зелених свят збирали квіти, плели вінки й несли їх додому, а інші народи, як і українці, оздоблювали свої домівки зеленими гілками дерев, які несли з лісу або «священного гаю».

Зелені свята — українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. Обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ дерев та рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.
З вівторка або четверга відзначалися Русалії або русальні дні — свято в пам'ять померлих у стародавніх слов'ян, поминальні дні. У Київській Русі Русалії проводились з «бісовськими ігрищами», які супроводилися піснями, танцями, грою на бубнах, сопілках і гуслях.
У Вишгородському районі Київської області, на Тернопільщині палять колеса.
В деяких селах прикрашали квітами колесо, а потім намагалися його запалити. Парубки волокли з лісу дуба, ставили його на вулиці, цілу ніч танцювали навколо нього, палили вогні.Колесо вважалося символом СонцяЗелені свята — це свято пошанування дерев, трав, квітів і сонця. Давня людина поклонялася деревам і рослинам тому, що дерево давало плоди, з дерева робили житло, знаряддя праці. З деревами здійснювали ряд обрядів. В Україні це було водіння тополі та куща.
Культ дерев, священні гаї та ліси, в які не можна було навіть заходити, був відомий не тільки серед українців, а й серед інших народів світу. Дерева уподібнювали до божеств. Наприклад, дуб — Перуну, богові дощу і грому. Культ дерев і природи тісно пов'язаний з культом предків, тому обряди Зеленої Неділі тісно пов'язані з поминальним звичаєм, так званими Русаліями. Пошанування природи сприймалося як пошанування предків, померлих. Люди вірили, що померлі мають вплив на природу і залежно від ставлення до них живих людей сприяють добру або роблять шкоду. Тому одночасно з пошануванням природи навесні відбувалися поминальні обряди. Жінки писали писанки — символ відродження життя і природи — та приносили на могили своїх родичів.
На Зелені Свята криницю обов'язково квітчали, в хаті все озеленювали, вулицю чисто вимітали і тоді йшли на кладовище поминати покійних.
За Українською Міфологією, на Зелені свята мати Слава породила сина Трояна зеленню[Джерело?].

Зелена субота

Напередодні цього свята, домівку прикрашають зеленими гілками дерев, а також вселюють долівку м'ятою, лепехою.

Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір'я та господарські будівлі прикрашали клечанням — зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою.
Етнографи записали на Рівенщині цікаву традицію на Зелену суботу. Ввечері відбувалася ритуальна трапеза з семи страв, на честь померлих предків "дідів". До ритуальних страв належали: капусняк, печеня, холодець, запечений макарон з яйцями, налисники, вареники, каша, пиріжки з сиром, колово. Першою подавалося колово. Пеклися також ритуальні хлібці - книші.
Коли хата і усе інше були замайованні, господар брав дубову гілку, ставав посередині подвіря та промовляв: " Сонце ясне, Сонце праведне, святі наші діди-лада, духи лісів, вод і полів зустрічаємо вас, вітаємо з літом, шануємо і запрошуємо."

Після цього з сіней з книшем виходила господиня і промовляла : "Русалоньки-нявоньки, красні дівоньки, потерчата бідненькі, дітоньки маленькі, дівчат-хлопців не займайте, жита не збивайте, по межах-суловках бігайте-грайте, ниву хороніть - просимо вас, схиляємось з киншем та квітами."
Після цих ритуалів йшли в хату і сідали за традиційну вечерю.

 Вже традиційним  в Чернівцях є проведення  духовно-етнографічного фестивалю "Обнова - фест" на Зелені свята. Музей архітектури та побуду  від ранку наповнюється святковим людом,  безліч талановитих майстрів демонструють свої творіння  рук майстерних, музики награють нашої - буковинської,  звідусіль звучать пісні та поезії, розмови та переповідки старійшин...  задуває вітром  від багаття - смажаться  смачності.... А ввечері  -  вечірня сцена віддана молодим, не менш талановитим музикам, звучать пісні та палають ватри...  Зелені свята - храмове свято, веселощі та пахощі літа!!! Щастя тобі, Україно!!!!



До 95-річчя Степана Сабадаша

 Степан Олексійович Сабадаш

Народився 5 червня 1920 року в селі Ванчинець (нині Новоселицького району Чернівецької області). З дитинства захоплювався музикою, співом. З 13 років навчався гри на скрипці у регента церковного хору Івана Кіріяка. За порадою останнього в 15 років почав самостійно навчатися грі на трубі і вже через півроку був прийнятий до професійного духового оркестру села Ванчиківців.

У 16 років Степан уже керував цим оркестром, а у 18-річному віці почав опановувати акордеон і невдовзі став кращим акордеоністом не лише Буковини, а і Румунії. Був запрошений працювати на Бухарестське радіо, проте з політичних міркувань відмовився від цієї пропозиції.


У 1940 році, з приходом радянської влади на Буковину, вступив до Чернівецького музучилища , клас акордеона. Враховуючи віртуозне виконання творів на вступному іспиті, був зарахований відразу на другий курс і закінчив училище за рік. У 19411944 роках навчався в приватній румунській консерваторії Чернівців по класу акордеона, Паралельно працював у ресторані, заробляючи на життя і оплату навчання.

У 1944 році почав працювати в Чернівецькій філармонії, де було створено естрадний ансамбль. Згодом був призваний до лав Червоної армії. Створив ансамбль з числа військовослужбовців-артистів, який виступав у військових частинах 4-го Українського фронту аж до закінчення війни. Після демобілізації працював у Чернівецькому українському драмтеатрі концертмейстером, одночасно керував свінговим оркестром при Чернівецькому будинку офіцерів. Згодом, разом з Іллею Міським, створили естрадний оркестр при кінотеатрі імені О. Кобилянської. Невдовзі був створений ще один оркестр у кінотеатрі «Жовтень» і визнаний найкращим серед оркестрів кінотеатрів України. Для цих оркестрів Степан Олексійович написав багато оркестрових творів.
З 1951 року періодично створював самодіяльні хори. Один із них — Першої трикотажної фабрики, яким керував 16 років. У 1954 році цей колектив на республіканському огляді художньої самодіяльності посів 1 місце.
У 1952 році вдруге вступив у Чернівецьке музичне училище — уже на хорово-диригентне відділення. Створив міську хорову капелу при Палаці текстильників. За короткий час капела (100 учасників) стала високопрофесійним колективом, була поставлена навіть опера Мусоргського «Борис Годунов».
Протягом багатьох років популяризує хоровий снів, писав тематичні пісні і робив оркестровки для супроводу хору і танцювальних колективів. Часто йому доручали керівництво хорами гала-концертів, найбільшим із них був тритисячний хор на святі весни в Чернівцях.
З 1967 року жив в Києві. Працював керівником музично-інструментального ансамблю Жовтневого палацу, виступав зі звітними авторськими концертами в Україні та в республіках СРСР. Був членом Музфонду та Музичного товариства України.

Помер 28 серпня 2006 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
 Щорічно відділ мистецтв  обласної наукової бібліотеки ім.Михайла Івасюка вшановує видатного земляка своїми книжково-музичними акціями.  Автора улюблених пісень пам'ятають та шанують на його малій Батьківщині. Пісні живуть великим пісенним життям, їх доля визначена - їх очікує велика пам'ять століть  та любов України та його співучого народу.