четвер, 28 березня 2024 р.
БУКОВИНСЬКИЙ ГОЛОС У СВІТІ. 130 років з дня народження Віоріці Урсуляк
середа, 27 березня 2024 р.
27 березня - Міжнародний день театру.
Сьогодні, 27 березня - Міжнародний день театру.
Театральне мистецтво з’явилось в Давній Греції, де костюмовані вистави влаштовували на честь вшанування бога Діоніса.
Згодом, пройшовши великий шлях розвитку, театр відокремився від релігійно-народної спрямованості в самостійний різновид мистецтва.
Міжнародний день театру був встановлений у 1961 році IX конгрессом Міжнародного інституту театру (МІТ).
Нині з театром пов’язані спеціалісти різних професій: режисери, сценаристи, сценографи, художники-декоратори, композитори, хореографи, гримери, білетери, освітлювачі, костюмери та, звісно ж, актори.
вівторок, 26 березня 2024 р.
"Сховане мистецтво" у фондах відділу мистецтв.
Отримали до фондів відділу книгу Діани Клочко - мистецтвознавиці, музеєзнавиці, видавчині, ессеїстки, кураторки виставок, перекладачки, дослідниці, авторки циклу публічних лекцій з мистецтва "Сховане мистецтво".
Авторка у своїй новій книжці пропонує через есеї, коментарі й розмови з музейниками та кураторами подивитись на проблему «схованого мистецтва» як на те, що не дає українцям усвідомити масштаб і складність власного візуального спадку. На сторінках цього видання читачі побачать десятки творів, які роками взагалі не експонувались, а також такі, що вперше в цій книзі отримали експертний коментар. Крім того, авторка розмірковує над проблемою фіксації експозицій та збереженням приватних фотоархівів. “Сховане мистецтво” порушує питання: як зробити український мистецький спадок видимим.
Великі напрацювання авторки в цій галузі дають зрозуміти, що в останнє десятиліття ХХ століття українські митці, що працювали у підрадянський час, не мали надії публічно та регулярно демонструвати свої твори. Зараз артоб’єкти з ідеологічною програмою, яких чимало зберігається у музейних і приватних колекціях нашої країни, перемістились у сховища без перспективи бути побаченими найближчим часом. На відміну від явища «дегенеративного мистецтва» у нацистській Німеччині, українська практика приховування артоб’єктів практично не досліджена.
Запрошуємо до ознайомлення із виданням.
понеділок, 25 березня 2024 р.
Блага вість!
Благовіщення Пресвятої Богородиці - одне з найбільших церковних свят, яке пов'язане з подіями земного життя Пречистої.

Свято Благовіщення у православних християн входить до числа дванадесятих, тобто, дванадцяти найважливіших після Великодня. З переходом Православної церкви України на новоюліанський календар всі дати неперехідних свят змістилися. Розповідаємо, якого числа Благовіщення святкуємо цього року за старим та новим стилем, про традиції дня та чого не варто робити.
- Що таке Благовіщення - суть свята
- Коли Благовіщення буде у 2024 році за старим і новим календарем
- Що можна робити на Благовіщення
- Що не можна робити на Благовіщення
- Прикмети на Благовіщення
Що таке Благовіщення - суть свята

Благовіщення Пресвятої Богородиці - одне з православних свят, присвячене подіям земного життя Ісуса Христа і Діви Марії. Відзначати його почали ще в III столітті, а спочатку воно називалося "Звіщення", "Привітання Марії", "Зачаття Христа".
Благовіщення - це "блага звістка". За переказами, цього дня Діві Марії з'явився архангел Гавриїл і приніс благу звістку, що Вона незабаром народить Спасителя: "Радуйся, Благодатна! Господь із тобою! Благословенна ти між жінками!" Саме з цього моменту і починається втілення в життя задуму Божого - відкрити віруючим дорогу в Царство Боже.
Епізод, коли архангел Гавриїл сповістив новину Пречистій Марії, є частим сюжетом на церковних фресках. Найдавнішими в Україні є зображення Благовіщення на фресці та мозаїці в Софії Київській, які датуються XI століттям.
Образність майстра. Олексій Шовкуненко
21 березня 2024 року виповнилось 140 років від дня народження Олексія Олексійовича Шовкуненка.
Митець народився 1884 року в сім’ї херсонського робітника. Початкову художню підготовку здобув у Одеському художньому училищі під керівництвом відомих живописців-реалістів К. Костанді та Г. Ладиженського. Вже у той період він експонує свої роботи на виставках Товариства південноросійських художників.
1908 року художник закінчує училище і в наступному році вступає до Петербурзької Академії художеств, де вчиться у видатного педагога В. Савинського — продовжувача реалістичної системи П. Чистякова. У студентські роки Шовкуненко виконує такі правдиві, виразні, яскраві за психологічною характеристикою твори, як “Портрет дівчини” (1914), “Портрет Арбінської”, “Портрет Фадєєвої” (1923), а також серію реалістичних пейзажів Одеського суднобудівного заводу.
У цей період улюбленим матеріалом митця стає акварель, і в цій техніці він домігся блискучих результатів. Поетична піднесеність, соковитість, яскравість живопису, життєвість образів і зв’язок майстра з повсякденним бурхливим життям України характеризують твори Шовкуненка періоду 1920-30-х років. Експоновані на першій Всеукраїнській виставці 1927 року акварелі “Катери на стапелях”, “Будують баржу”, “Новий пором” та інші принесли автору широке визнання художньої громадськості.
Протягом кількох років (1930—1933) Олексій Шовкуненко працює на Дніпробуді. Будівництву цієї величної споруди присвячена велика серія його акварелей: “Будівництво гідроелектростанції”, “Гребля”, “Плоти на Дніпробуді”, “Кран”, “Середина греблі” та багато інших. Значне місце в творчості Шовкуненка посідають акварелі, виконані на Донбасі. Але найбільших успіхів домігся майстер у галузі портретного живопису. У роки Другої Світової війни він пише портрети героїв, письменників, поетів, художників, артистів, вчених. Тоді були виконані чудові портрети П. Тичини, архітектора В. Заболотного, академіків О. Палладіна, О. Богомольця, Б. Чернишова, скульптора Б. Яковлева (1944), С. Ковпака (1945) та ін. Ці твори відзначаються глибоко індивідуальною характеристикою портретованих і віртуозною майстерністю виконання. Художник знаходить для кожного портрета оригінальну композицію, відповідну характеристиці персонажа, а також своєрідний технічний прийом
У післявоєнні роки художник продовжує працювати над портретами своїх сучасників. Він пише портрети скульптора М. Лисенка (1947), артистки М. Литвиненко-Вольгемут (1947) тощо. У них автор виступає оригінальним художником із своєрідним, глибоко індивідуальним почерком, з самобутнім оптимістичним сприйманням дійсності. Життєрадісність і бадьорість властиві також його темпераментним пейзажам і натюрмортам.
Окрім напруженої творчої роботи, Олексій Олексійович Шовкуненко багато часу віддавав педагогічній діяльності. Ім’ям митця названо Херсонський художній музей.
Книги про Олексія Шовкуненка:
- Алексей Шовкуненко. Москва, Советский художник, 1954.
- О. О. Шовкуненко. Комплект листівок. Київ, Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1957.
- Л. Владич. Алексей Шовкуненко. Народный художник СССР. Київ, Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1960.
- Олексій Шовкуненко. Виставка вибраних творів. Каталог. Київ, Мистецтво, 1974.
- Леонід Владич. Олексій Шовкуненко. Альбом. Київ, Мистецтво, 1976.
- Олексій Шовкуненко. Спогади про художника. Київ, Мистецтво, 1980.
- Л. Владич. Алексей Шовкуненко. Альбом. Москва, Советский художник, 1983.
- Олексій Шовкуненко та його учні. Альбом. Київ, Мистецтво, 1994.
- А. А. Шовкуненко. Каталог выставки. Киев, Музей истории Киева, 1999
- А. Шовкуненко и ученики. Живопись из частных коллекций. Киев, 2010.
понеділок, 18 березня 2024 р.
«ВАСИЛЬ КРИЧЕВСЬКИЙ: ОРНАМЕНТНІ КОМПОЗИЦІЇ»
«ВАСИЛЬ КРИЧЕВСЬКИЙ: ОРНАМЕНТНІ КОМПОЗИЦІЇ» -
2023 рік був знаковим для нашої країни, адже 150 років тому на українській землі народився один із найбільш унікальних мистців в історії України — Василь Григорович Кричевський.
Індивідуальна обдарованість у поєднанні з певними життєвими умовами тих часів привела Кричевського до творчих здійснень настільки масштабних і багатобічних, що аналоги їм важко знайти. Сила особистості й воістину титанічний масштаб діянь Василя Григоровича були запорукою нездоланної величі його духу в найтяжчих випробуваннях часу. Його біографія постає як духовний шлях людини, яка була учасником головних подій епохи, що знайшли глибокий відгук у її свідомості й творчості.
Нині ж ми знаємо Василя Григоровича Кричевського, як видатного українського архітектора, маляра, графіка, художника декоративно-ужиткового мистецтва, художника театру та українського кіно, мистецтвознавця, педагога, колекціонера, найбільш харизматичну постать українського мистецтва першої половини ХХ століття, фундатора стилю українського модерну в національній архітектурі, одного з засновників і першого обраного ректора Української Академії Мистецтв, автора дизайну національного герба України «Тризуб» і перших українських грошей, Почесного члена Української вільної академії наук у США, академіка, професора, доктора мистецтвознавчих наук, заслуженого діяча мистецтв УРСР, патріарха великої мистецької родини Кричевських, яка збагатила світове мистецтво кількома видатними художниками, автор проєкту будівлі колишнього Опішнянського гончарного показового пункту Полтавського губернського земства.
Низка подій у 2023 році в різних містах України була приурочена ювілею великого Мистця: відкриття виставок, презентація фільму, наукові читання, творчі зустрічі тощо. На завершення цього ювілейного року світова спільнота отримала шикарний дарунок від дослідника й шанувальника творчості Василя Кричевського, українського видавця з Харкова Олександра Савчука — альбом «Василь Кричевський: орнаментні композиції».
Видавець Олександр Савчук провів колосальну роботу аби цей альбом побачив світ. Адже сьогодні в Україні війна… Пошук матеріалів, спонсорів, друкарень — це все потребувало титанічних зусиль. І позначка на палітурці «Видано під час війни» змушує зупинитися й замислитися…
Альбом двомовний (українська/англійська). У ньому подано близько 200 унікальних взірців орнаментів, що зберігаються в музеях України, а також приватних колекціях. До кожного орнаменту є підпис, де саме знаходиться оригінал цього чи іншого орнаменту. Передмову до альбому написали доктори мистецтвознавства Михайло Селівачов та Андрій Пучков.


«Цього року виповнюється 150 років від дня народження великого Майстра, і це гарна нагода ще раз пригадати його творчий шлях. Колись мені до рук потрапила стаття мистецтвознавця Степана Таранушенка про Василя Кричевського. Це одна з найкращих статей про нього. Вона написана так, що хотілося й далі дізнаватися про Василя Григоровича. Я з таким захопленням читав про нього, що навіть і не мріяв, що буду працювати над виданнями про Кричевського. У Таранушенка вдома була ширма з орнаментом Василя Григоровича, і це мене надихало. Якщо у відомого мистецтвознавця вдома є орнаменти Кричевського, то це вже щось значить. Я ще більше зацікавився його життям і творчістю. Мрію, щоб були фільми, програми про Василя Кричевського. Щоб більше вшановували його ім’я на державному рівні», — поділився видавець Олександр Савчук.
Багато років Олександр Савчук співпрацює з Національним музеєм гончарства й Музеєм мистецької родини Кричевських у Опішному. На сьогодні в арсеналі видавця вже є три неймовірні роботи про метра української культури: «Василь Григорович Кричевський: хрестоматія» (у двох томах) і альбом «Василь Кричевський: орнаментні композиції».

На цьому видавець зупинятися не збирається, а має вже далекоглядні плани, над втіленням яких розпочав активну роботу: «Мрію знайти людину, яка напише про Кричевського, як про художника кіно і друге — це книжкова графіка».
Олександр Савчук несе почесну місію — зберегти й відновити історичну пам’ять про талановитого патріарха української культури. Завдяки таким людям ім’я видатного Мистця Василя Кричевського не зникає в забутті, а навіки золотими літерами вписується в літописі національної культури українців.
Наука. Мистецтво. Студії. Освіта. Технологічні дослідження творів європейської графіки з колекції музею Ханенків
Отримали у фонди відділу мистецтв методичний посібник "Наука. Мистецтво. Студії. Освіта. Технологічні дослідження творів європейської графіки з колекції музею Ханенків", що вийшов друком у Києві, у видавництві "Фенікс" у 2019 році.
Посібник складається з чотирьох розділів.
У першому автори зупинилися на історії розвитку мистецтва офорта і особливостях створення відбитка у різних техніках глибокого друку.
Другий розділ присвячений візуальній експертизі і морфології аркуша гравюри.
У третьому описані п’ять найпоширеніших оптичних та фізико-хімічних методів, які застосовуються при експертизі творів мистецтва на паперовій основі, їхні можливості, переваги та недоліки.
Методологію комплексного дослідження показано у четвертому розділі на прикладі шести творів європейської графіки з колекції Музею Ханенків.
Методичний посібник стане у нагоді студентам профільних вишів, реставраторам, мистецтвознавцям, а також тим, хто цікавиться сучасними проблемами експертизи творів друкованої графіки
субота, 16 березня 2024 р.
"Михайло Дерегус " альбом репродукцій.
Фонд Відділу мистецтв поповнило друковане видання "Михайло Дерегус ". Це альбом творів українського живописця, графіка і педагога Михайла Дерегуса /1904 - 1997/.
В альбомі вміщено понад 80 творів митця за 15 років житя та творчості митця. Це ілюстрації до творів видатних українських письменників та поетів.
Коротка біографія митця.
Український графік і живописець, педагог, культурний діяч.
Народний художник СРСР (з 1963), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1958), Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1969), член-кореспондент Академії мистецтв України (з 1996), професор (з 1995). Депутат Верховної Ради Української РСР 5-го скликання.
Народився в селі Веселе (Харківська область). Художню освіту отримав у Харківському художньому інституті (нині Академія дизайну і мистецтв), де навчався з 1923 до 1930 у М. Шаронова, С. Прохорова, О. Кокеля, М. Бурачека.
Закінчивши художній інститут, почав викладати в ньому з перервами з 1932 до 1941 рр., потім – з 1944 до 1950 рр.
Одночасно, від 1934 року викладав у Харківському художньому училищі. У 1944–1946 рр. обіймав посаду директора Державного музею українського мистецтва.
1956–1962 рр. – голова правління Спілки радянських художників України. З 1962 року працював в Академії мистецтв СРСР, як керівник графічної майстерні. З 1995-го року – професор Української академії мистецтв (нині НАОМА).
Твори:
Живопис: «Відпочинок» (1932), «Колгоспне свято», «Трипільська трагедія» (обидва – 1935), «Дружина» (1947), «Переяславська рада» (1954), «Тарас Бульба на чолі війська» (1955), «Тарас слухає кобзаря» (1956), «По дорозі на Кирилівку», «Перебендя» (обидва – 1961), «Народження пісні» (1967), «Голод. 33-й рік» (1988), «Дружина в червоному» (1989), «Над Збручем» (1990), «Напередодні» (1992);
Цикли: Хмельниччина» (1945), «Степ» (1970–80-і рр.);
Графіка:
Офорт: «Катерина» (1938), «Кодня», «Вітер» (обидва – 1940), «Русалка водяна» (1977);
Серії естампів: «Дорогами України» (1938–40), «Україна у вогні», «Дорогами війни», «Повернення» (1943), цикл «Українські народні думи та історичні пісні» (1947–70), «Дума про козака Голоту» (1960);
Ілюстрації: до поеми «Енеїда» І. Котляревського (1936), повістей «Майська ніч, або Утоплена» (1948), «Тарас Бульба» М. Гоголя, романів – «Переяславська рада» Н. Рибака (обидва – 1953), «Війна і мир» Л. Толстого (1953–82), повістей «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Капитанша» (обидві – 1956), поем «Катерина» і «Наймичка» (1963) Т. Шевченка, оповідань Марка Вовчка (1958), драми «Лісова пісня» Лесі Українки (1971);
Плакати: «Геть фашистських інтервентів з Іспанії!» (1937), «Оживуть степи, озера» (1944); панно «Механізація» (1939);
Літографії: «Т. Шевченко в науці у дяка» (1937), «Тарас слухає оповідання свого діда» (1938); акварель «Т. Шевченко, І. Тургенєв та Марко Вовчок» (1938);
Серія малюнків: «Тарас читає буквар», «Тарас-пастух», «Т. Шевченко на горищі у Ширяєва», «Т. Шевченко – студент Академії мистецтв» (усі – 1949).
Брав участь у художніх виставках від 1932. Брав участь у Венеційському бієнале (1956). Його роботи були представлені на виставках Туреччини, Японії, Пакистану, Румунії, Фінляндії, Угорщини, Великобританії, Канади, Німеччини, США. Персональні виставки у Києві (1984, посмертно – 1999, 2005), Москві (1985).
Нагороджений: орденами «За заслуги» ІІІ ступеня (1993), Леніна (1960), «Знак Пошани» (1964), «Дружби народів» (1974), Трудового Червоного Прапора (1984). Роботи зберігаються у Національному музеї Т. Шевченка, НХМУ, Полтавському краєзнавчому музеї, а також музеях Росії, Казахстану, Азербайджану, приватних збірках.
Нащадки художника також обрали мистецьку кар’єру. Старша донька Вікторія-Марина Дерегус – живописець і графік, молодша – Наталія Дерегус-Лоуренс – скульптор. Дочка Наталії, Марина Дерегус – архітектор. Син Вікторії-Марини, Файзрахман Дерегус – живописець.
четвер, 14 березня 2024 р.
“Опанас Сластьон”
До фондів відділу мистецтв надійшло видання Віталія Ханка “Опанас Сластьон”, видавництво Олександра Савчука /2022/.
Монографічне видання відомого дослідника Віталія Ханка з Полтави присвячена життю і творчій діяльності класика українського мистецтва Опанаса Сластьона.
Опанас Сластьон знаний передусім як першокласний графік, художник-архітектор новітнього напрямку початку ХХ ст., дослідник і популяризатор народного думового епосу, талановитий діяч культури і мистецтва.
До мистецтвознавчого тексту долучено світлини біографічного характеру, частина з яких публікується вперше.
Розраховане на мистецтвознавців, культурологів, усіх, хто любить українське просторове, пластичне і орнаментальне мистецтво.
"Засновник композиторської династії"
До 220-річчя від дня народження австрійського композитора, скрипаля, диригента Йоганна Штрауса /батька/ згадаймо виняткової краси музику видатного австрійця - засновника композиторської династії.
Народився Йоганн Штраус у передмісті Відня, в м. Леопольдштадті.
Коли йому виповнилося сім років від гарячки згасла мати, а ще через п'ять років розорився батько, котрий був власником отелю. Невдовзі він потонув у річці Дунай, згідно однієї з версій це було самогубство через борги.
Йоганн почав самостійно брати уроки гри на скрипці. При першій же можливості покинув навчання і розпочав грати по корчмах.
В 1825 році організував власний танцювальний оркестр, з яким здійснив гастролі по Європі, що супроводжувалися великим успіхом.
З 1838 року Штраус — диригент придворного бального оркестру у Відні.
Йоганн Штраус/батько/ був творцем нового типу вальсу, так званого віденського, що отримав широке поширення завдяки ритмічної гнучкості і мелодійної виразності. Є автором понад 250 творів, серед яких вальси, галопи, марші, польки, фантазії. Грі на скрипці навчався у Полишанського, теоретичні предмети вивчав у Ігнаца фон Зейфрида.
У ранній юності почав грати у віденському танцювальному оркестрі М. Памера, де познайомився з Йозефом Ланнером: від 1819-го грав на альті у квартеті Ланнера, потім в його оркестрі.
В 1825 році організував власний танцювальний оркестр із 14 чоловік, який незабаром завоював широку популярність у столиці. У 1833 році Штраус подвоїв склад оркестру і зробив з ними концертне турне країнами Європи, яке мало великий успіх. З 1835 року Штраус став керівником придворного бального оркестру у Відні.
Твори
Йоганн створив багато творів танцювальної музики. У 1889 році Штраус молодший видав повне зібрання творів свого батька в 7 томах; у перших 5 томах опубліковані тільки вальси. Зокрема це:
Марші
- Radetzky-Marsch op. 228 (1848)
- Jelačić-Marsch op. 244
Кадрилі
- Jubel-Quadrille op. 130 (значно більш відома за маршовим аранжуванням «Marsch der Elisabether»)
- Louisen-Quadrille op. 234
Польки
- Seufzer-Galopp op. 9
- Chinesischer-Galopp op. 20
- Einzugs-Galopp op. 35
- Sperl-Galopp op. 42
- Fortuna-Galopp op. 69
- Reise-Galopp op. 85
- Ballnacht-Galopp op. 86
- Indianer-Galopp op. 111
- Sperl-Polka op. 133
- Beliebte Annen-Polka op. 137
Вальси
- Täuberln-Walzer op. 1 (1826)
- Döblinger Reunion-Walzer op. 2 (1826)
- Wiener Carneval op. 3 (1827)
- Kettenbrücken-Walzer op. 4 (1827)
- Gesellschaftwalzer op. 5 (1827)
- Wiener-Launen-Walzer op. 6 (1817)
- Charmant-Walzer op. 31 (1829)
- Benifice-Walzer op. 33 (1830)
- Gute Meinung für die Tanzlust op. 34 (1830)
- Tivoli-Rutsch Walzer op. 39 (1830)