Йосипу Ельгісеру - 90!

Буковинська мелодія душі

Землею сизих буків, буковинським краєм, зеленою Буковиною називають цей чарівний куточок України. Закосичена водограєм білопінного Черемошу, бистриною Пруту та тихим плином Дністра, на смерекових вітрах карпатського синьогір’я бринить вона срібною струною.

          Кожного, хто загостить сюди, Буковина, наче дівчина-красуня у веселково гаптованій сорочці, зустріне добром та ласкою. І поведе в глибину віків, у правічно слов’янську землю…

         Змінилися древні Чернівці – адміністративний,  промисловий, науковий та культурний центр області. Поряд з  житловими кварталами,  сучасними висотними спорудами милують око м’які лінії старовинних будівель, червоні черепичні дахи, пам’ятки історії та архітектури.

          Багато славних імен пов’язано з нашим містом. Тут народжувались чисті джерела правдивого художнього слова  «буковинського соловія» Юрія Федьковича та «гірської горлиці» Ольги Кобилянської, творили письменник   Осип Маковей, художники Юстин Пігуляк, Микола Івасюк,  письменник та композитор Сидір Воробкевич. Відвідували наш край Іван Франко, Леся Українка, Микола Лисенко.

         Щедра на таланти буковинська земля. В усі часи народ творив та творить  свої духовні скарби. І сьогодні зачаровують мелодії Степана Сабадаша, Василя Михайлюка, Володимира Івасюка, Павла Дворського, Левка Дутківського. Знані далеко за межами Буковини наші земляки Дмитро Гнатюк, Михайло Ткач, Софія Ротару,  Назарій Яремчук, Іван Миколайчук, Василь Зінкевич.

         Краса природи рідного краю, його духовний світ знаходять своє відображення у творах буковинських живописців, графіків, скульпторів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва, музикантів.

 Саме наведені факти сприяли започаткуванню ювілейного проекту Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Івасюка «Історія Буковини в іменах».

 Чи  не одне із перших  імен, що вартує нашої  з вами уваги -  Йосип Мойсейович Ельгісер,  якому 29 грудня 2019 року виповнилось б 90! Педагог, піаніст виконавець, член Спілки композиторів України, дипломант першого українського конкурсу піаністів ім. М. Лисенка, лауреат обласної  літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича, володар Золотої медалі ЮНЕСКО та звання «Золоте ім’я світової культури», заслужений діяч мистецтв України.  

         Йосип Мойсейович  народився в селі Нова Жучка (Садгора) Чернівецької області у родині ремісника – столяра. З п’ятирічного віку навчався грі на фортепіано. До 1940 р. успішно закінчив 5 класів місцевої румунської школи.

         Під час окупації Буковини німецько-фашистськими загарбниками потрапив з сім’єю в концтабір (с. Мар’янівка, Вінницької області). Перебував у гетто в м. Копайгород. Вижив завдяки вмінню малювати ікони. Після звільнення повернувся в Чернівці.

         Закінчив з відзнакою Садгірську середню школу,  а після Йосип Мойсейович вступив до Чернівецького медінституту, в якому навчався з 1948 по 1955 роки. Паралельно навчався у Чернівецькому музичному училищі  закінчив його у 1952р. по класу фортепіано.

                 З 1955 по 1961рр. працював лікарем- хірургом Грозинської дільничої лікарні  у Хотинському районі. З 1960 по 1965 р. навчався у Київській консерваторії ім. П.Чайковського. На 2-ому курсі консерваторії став викладати в Чернівецькому  музичному училищі, в якому пропрацював понад 50 років. Викладав Йосип Мойсейович методику гри на фортепіано,  курс музично-теоретичних предметів. За роки педагогічної діяльності випустив плеяду піаністів, серед яких багато талановитих музикантів. З 1998р. Йосип Мойсейович  був членом Національної Всеукраїнської музичної спілки, а в 1999 р. був нагороджений знаком «Відмінник освіти України». В 2002р. Йосип Ельгісер став членом Спілки композиторів України.

          Успішно займався науковою роботою: написав ряд підручників, уклав російсько-український музичний словник.  Вів велику дослідницьку роботу –є автором наукових статей. Захопленням маестро став пошук імен несправедливо забутих буковинських митців. Звідусіль привозив невідомі або забуті твори великих композиторів. Його колекція налічувала  чималу кількість рідкісних  нотних видань, серед яких багато раритетних.

         З дитинства Йосип Мойсейович займався виконавською діяльністю. Його гру чули в Чернівцях, Києві, Москві, Румунії, Болгарії, Швеції,  Австрії, Італії та ін.  Найвизначнішою виконавською роботою останніх років  життя стали 27 сольних концертів, у програмі яких були твори від Баха до Скрябіна. Впродовж двох років маестро зіграв 443 твори відомих композиторів. За що був нагороджений Золотою медаллю ЮНЕСКО та званням «Золоте ім’я світової культури».

         Виконавська практика піаніста наштовхувала Йосипа Мойсейовича на творчу діяльність, в його душі народжувались власні мелодії. Ще з далекого 1952 р.  він був членом обласного об’єднання композиторів. У його творчому доробку понад 70 пісень, романсів, хорів, понад 200 інструментальних та оркестрових творів. Його роботи видавались у музичних збірниках «Буковина в піснях», «Буковинський розмай», «Буковинські самоцвіти», «На оновленій землі», «Грай, трембіто», «Від Дністра до Черемошу», «Буковинська естрада» та ін.

          Окремо варто зазначити  цикл музичних творів Йосипа Ельгісера, що об’єднані  назвою «Я буковинець». В цикл увійшли  пісні, романси, хорові твори, п’єси для фортепіано, струнних, духових, народних інструментів, камерні ансамблі та ін. (понад 250). В 2002 р. у Австрії вийшов компакт- диск «Музика з Буковини» (виконання та редакція Й. Ельгісера). У 2003 – 2004рр. вийшли його збірки «Золоті акорди Буковини», «Еврейская фортепианная музыка».         Всі ці збірники поповнили фонд відділу мистецтв обласної наукової бібліотеки, які щиро презентував нам Йосип Мойсейович за життя.   А після смерті Великого Маестро, частина особистої  унікальної музичної колекції передала в дар бібліотеці дочка Йосипа Мойсейовича –  пані Вікторія Тучинська.

 Три своїх славних ювілеї - 70, 75, 80 років -  Йосип Мойсейович святкував у відділі мистецтва обласної наукової бібліотеки. Завжди ці урочистості супроводжувались   експозицією книжкових виставок, на яких представляли всі зібрані друковані матеріали  та подаровану літературу. В квітні 2005 року в літературно-мистецькому салоні обласної наукової бібліотеки відбулась презентація повного зібрання творів Йосипа Ельгісера. 

 Тоді привітати автора з вагомою подією прийшли шанувальники його творчості: Ісак А.Ф. – журналіст, член Спілки журналістів України  розповідав про роботу над книгою, яка присвячена Й.Ельгісеру; Довбуш О. та Васкан В.  – відомі поети Буковини, поділились враженнями  про співпрацю з Йосипом Ельгісером в написанні музичних творів; Яновська Я.В. – викладач ЧУМ ім. С.Воробкевича,  дуже професійно  провела музикознавчий аналіз творчості автора; солісти обл.філармонії  Дерда І.М. –   (тоді ще) заслужений  артист України  та Урсуляк О.Г. співали пісні з акомпонементом автора. Під кінець Йосип Мойсейович виступив із словами вдячності всім присутнім та зіграв   власну сонату для фортепіано.

 Приємніі спогади залишаться з нами назавжди.

          Ім’я Йосипа Ельгісера -  славетного земляка - занесено на  «Алею зірок» в м. Чернівці.

           Він є одним з кращих піаністів сучасності, майстер справді високого класу. Його яскрава, експресивна, наскрізь перейнята великою музичністю  та водночас його мудра творчість несла велику радість людям, збагачувала їхні душі та серця, надовго залишала в пам’яті неповторне враження від зустрічі з прекрасним. Повсякденна подвижницька праця Йосипа Ельгісера  стала скарбницею музичного мистецтва,  що виховуватиме молоде покоління музикантів на кращих прикладах,  назавжди нестиме  велику просвітницьку місію, загальнолюдський приклад високого патріотизму – «Я БУКОВИНЕЦЬ».

 Цьогоріч ювілей маестро буде традиційним, але без нього. Буде книжкова експозиція у  відділі мистецтв, буде великий ювілейний концерт пам’яті в обласній філармоній ім. Дмитра Гнатюка, який організовує дочка  - пані Вікторія. Буде багато слів вдячності та музичних спогадів. Буде багато Музики в ім’я Маестро!

Нові книги грудня!

 

 Ми щиро радіємо, що  вкотре можемо потішити наших книголюбів  новими  книгами, що поповнили наш фонд. Тож чекаємо вас і запрошуємо до ознайомлення!

1.      Берд, Майкл. 100 ідей, що змінили мистецтво. -  Київ, 2019. – 208с.
2.      Бразелл, Дерек. Як стати успішним ілюстратором. -  Київ, 2018. -  208с.
3.      Буковина: краєзнавчий бібліографічний покажчик. - Чернівці, 2018. -  360с.
4.      Бюттнер, Нільс. Ієронім Босх. Видіння і кошмари. - Харків, 2019. – 144с.
5.      Гук, Філіп. Галерея пройдисвітів. Історія мистецтва й арт-дилерів. – Київ, 2019. – 328с.
6.      Емброуз, Гевін. Основи. Графічний дизайн. -  Київ, 2019. – 192с.
7.      Клочко,  Діана. 65 українських шедеврів. Визнані й неявні. – Київ, 2019. - 256с.
8.      Котлярчук,  Андрій.  Добровольці. Доба героїв. – Київ, 2019. – 320с.
9.      Кублицький, Віктор. Юнацтву про мистецтво.Кн.3. – Київ, 2018. – 56с
10.  Кублицький, Віктор. Юнацтву про мистецтво.Кн.4. – Київ, 2018. – 56с.
11.  Мистецька колекція Михайла Поживанова. -  Київ, 2019.- 292с.
12.  Стельмащук, Галина. Українське народне вбрання. -  Львів: апріорі, 2019. – 256с.
13.  Фурлет, Анатолій. Живопис. Графіка. Кераміка. -  Київ, 2019. -  182с.
14.  Чайка, Олена. Школа буковинської тайстри від А до Я.- Чернівці: Буковина, 2019.- 104с.
15.  Шестакова, Олена.  Петриківський розпис. Джерела. -  Київ, 2018. - 80с.
16.  Юнгер, Майлз. Пікассо: живопис, що шокував світ. - Харків, 2019. – 448с.

13 грудня 2019 року пані Людмила Радиш відзначає ювілей! Вітаємо!

Люмила Радиш: «… поклик мого серця -  то пісня!»

Людмила Володимирівна народилась в с. Орлово Високопольського району Херсонської області . Свого часу здобула освіту в культурно-освітньому училищі. Після навчання в хоровій студії при академічному хорі ім. Г. Верьовки (1982р.) розпочала свою трудову артистичну діяльність -  артистка хору.   Виступала на самих престижних столичних сценах: у Київському Палаці мистецтв «Україна», колонному залі ім. Миколи Лисенка, в багатьох країнах СНД та за межами, а саме -  Італії, Німеччині, Румунії, Словаччині, Польщі. В 2001 році стала  солісткою заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю  Чернівецької обласної філармонії.

В широкому репертуарі  співачки безліч пісень. Особливо слід відзначити високомайстерне виконання аккапельних пісень «Роде наш красний», «Жалі мої, жалі», «Віє вітер, віє буйний», «Рідна мово», «На чужині» С. Воробкевича та багато інших.
У залі Чернівецької обласної філармонії відбувся творчий вечір композитора, музиканта та співака Євгена Воєвідки. На творчому вечорі прозвучали його відомі твори, та нові, деякі з яких ще не мають назви. У залі зібралося багато друзів композитора, шанувальників його творчості, було багато квітів і привітань.   В концерті брала участь і Людмила Радиш. Найгучніші овації отримала  саме вона - заслужена артистка України Людмила Радиш. Виконувала сольну партію з «Берестечка» - «Плач України-матері за загиблими синами». Опера, в якій описується національно-визвольна боротьба  ХХУІІ століття, співзвучна і нашому часу. Тому глядачі так  високо оцінили та сприйняли цей твір.

 І сьогодні пані Людмила тішить всіх  відвідувачів та  шанувальників народної пісні своїм голосом -  міцним драматичним сопрано, якому підвласні високі технічні рулади та ніжне виконання душевних  українських текстів. Відділ мистецтв обласної наукової бібліотеки ім. Михайла івасюка широ вітає пані Людмилу та зиче високомайстерних концертів на  європейських музичних широтах та щирого відвертого шанування та любові від земляків -  Буковинців! Viva maestro!

Нові книги грудня 2019-ого

 Відділ мистецтв поповнив свої фонди і ми з вдячністю за всі подаровані видання викладаємо їх тут))) 

1.     Бойчук, Ірина. «Буковинські дуети» для фортепіано чотири руки Гамми Скупинського. – Чернівці, 2016. - 172с.

2.     Бойчук, Ірина. Альбом фортепіанних п’єс «No Kidding Notebok» Гамми Скупинського. – Чернівці, 2016. - 84с.

3.     Бойчук, Ірина. «Буковинські візерунки». Вокально-хорові твори доктора Гамми Скупинського. – Чернівці, 2016. - 144с.

4.     Братунь, Ростислав. Білі троянди: вокальні твори на слова українських поетів. – Київ, 1982. -  96с.

5.     Васкан, Василь. Володимирська зірка. -  Київ, 2019. – 88с.

6.     Вивальди, Антонио. Двенадцать сонат для скрипки и фортепиано. -  Минск. -  2004.- 40с.

7.     Годовський, Володимир. Танці Полісся: репертуарний збірник. -  Рівне, 2002. -  116с.

8.     Гула, Руслан. Історія зарубіжної культури у схемах та ілюстраціях: навчальний посібник. -  Київ, 2018. -  262с.

9.     Звучать бандури Буковини. В 2. – Чернівці, 2018.- 136с.

10.                       Лепша, Іван. Гімни України. – Чернівці: Друк Арт, 2017.- 112с.

11.                       Марусик, Тамара. Архітектурне диво Чернівців. -  Чернівці: Букрек, 2019. – 324с.

12.                       Мелешкіна, Ірина. Мандрівні зорі в Україні. Сторінки історії єврейського театру . – Київ, 2019. -  304с.

13.                       Моцарт, Вольфганг Амадей. Сонаты для скрипки и фортепиано. Т.1– Минск, 2003.- 48с.

14.                       Моцарт, Вольфганг Амадей. Сонаты для скрипки и фортепиано. Т.2. – Минск, 2004.- 46с.

15.                       Обдуленко, Віктор. Радісна зустріч. – Чернівці, 2016. – 16с.

16.                       Попович, Костянтин. Український театр на Кишинівській сцені. - Кишинів, 1995. - 206с.

17.                       Резникович, Михаил. Везде один… Свеча на ветру. -  Киев, 2014. – 144с.

18.                       6.      Резникович, Михаил. Записная книжка режиссера. -  Киев, 2013. – 256с.

19.                       6.      Резникович, Михаил. Записная книжка режиссера. Продолжение…-  Киев, 2014. – 456с.

20.                       Старовинні романси в перекладенні для шестиструнної гітари . – Київ, 1969 . – 20с.

21.                       Сучасне мистецтво України періоду незалежності: 100 імен. – Київ, 2008. – 640с.

22.                       «Український фолькмодерн 2018». ІУ Всеукраїнське трієнале. – Чернівці, 2018. – 52с.

23.                       Филлип Таралевич. Живопись. Графика: каталог. - Киев, 1996. -  32с.

24.                       Чайковский П.И.:альбом. – Москва, 1984. -  208с.

25.                       Чулак, Марія. Бісерні прикраси Карпатського краю. – Львів, 2015. – 168с.

26.                       Шевченкіана із колекції Чернівецького художнього музею. – Чернівці: Букрек, 2018 . – 80с.

27.                       Чумарна, Марія. Вишивання долі. Символіка і техніки шитва. -  Львів, 2017. -  88с.

28.                       Чумарна, Марія. Тайнопис вишивки. -  Львів, 2018. -  96с.

29.                       Buon Natale: canti di natale di tut oil mondo. – Firenze, 1999. -  62р.

Івану Гордіці - 75!

Гордіца Іван Дмитрович  -   український художник,  живописець, дизайнер інтер'єрів.

Вчився на факультеті промисло­вого дизайну у Харківському художньому інституті, який закінчив у 1973 році.

До 1975 року працював у галузі архітектури, дизайну, різьби по де­реву в Ульяновську, Мурманську, Сімферополі.

З 1975 року працює і живе у Чернівцях.

Іван Гордіца — це художник, який не визнає стандарту, вторин­ності, ремісництва. Він завжди у творчому пошуку. В його роботах — багато сонячного настрою. Досить тільки глянути на його твори " Бабине літо", " Дерево життя", щоб переконатися, що художник мислить асоціативно. Можливо, його образи дещо химерні, але беруть початок з фольклорного джерела, з народних традицій. Від його робіт віє відвертістю та щирістю.

У мистецтві — тисячі граней. І кожний художник оглядає їх під кутом свого таланту, своїх мистецьких принципів.

Його твір "Меланхолія" — то справжня пісня дерева про вічність нашого життя. На "Меланхолію" дивишся, як на розквітлу вишню чи суцвіття молодого жовточубого соняха.

Втілення творчої думки митця у дереві знайшло відображення у великому панно, що оформлено у Заставнівському районному Палаці культури.

Його робота привертає увагу своїм вдалим поєднанням декоративних елементів.

У 1988 року митець вступив до Спілки художників СРСР і України у м. Чернівцях.

З 1990 тричі був обраний головою Чернівецької спілки художників України. Був учасником Всесоюзних виставок та міжнародних семінарів з мистецтва. Його роботи збагатили приватні колекції в Україні, Росії, Німеччині, Канаді, Австрії, Італії.

І сьогодні Іван Дмитрович не полишає свою улюблену різьбу по дереву, живопис, дизайн. Це поєднання розширює творчі можливості, збагачує палітру його пошуків.

Роботи

«Дума про Калнишевського» (2004)

Творчість:

• • комплексне художнє оформлення — проспекту 50-річчя Жовтня (1977, Чернівці),
  • кафе «Буковина» (1978, Чернівці),
  • «Буковинська осінь» (1982, Київ);
• проекти реконструкції:
  • інтер'єрів Центрального виставкового залу «Манеж» у Москві (1982),
  • ресторану «Пролісок» (1983) та вул. О. Кобилянської (1985) у Чернівцях;
• декоративні композиції:
  • «Буковинські мотиви» (1977),
  • «Мелодії Кримських гір» (1977)[2],
  • «Меланхолія–2» (1978)[3],
  • «Олімпіада–80» (1980),
  • «Сусанна» (1982),
  • «Чорнобильський жайвір» (1987),
  • «Ідилія алопеції» (1987)[4],
  • «Апофеоз соціалізму» (1988)[5],
  • «Зірка полин» (1988)[6],
  • «Ой у лузі червона калина» (1989),
  • «Сонце» (1991),
  • «Бабине літо» (обидва — 1991)[7],
  • «Пісня пісень» (1995)[8],
  • «Парус» (1995)[9],
  • «Версія про Адама» (1997)[10],
  • «Президент Грушевський» (1998),
  • «Випадок у раю» (2001),
  • «Дума про Калнишевського» (2004),
  • «Дама хрестова» (2004),
  • «Стихія» (2004),
  • «Гамованка» (2005).

Ювілей! Вітання Валентині Діаковській!

Валентина ДІАКОВСЬКА: «Я не роздаю гранти чи премії… Тим приємніше, коли відомі нині митці, які свого часу пройшли через конкурс «Нові імена», з готовністю відгукуються на запрошення виступити на ювілеї Фонду культури»…

 Заслужена працівниця культури України пані Валентина Діаковська  - багаторічна кураторка конкурсу юних талантів "Нові імена", відзначає власний ювілей. 

Все життя,  працюючи в різних сферах культури, зокрема, як очільниця обласного осередку Фонду культури, дає право стверджувати про неабиякий досвід в цій галузі. Не так давно відбулись ювілейні урочистості з нагоди 30-річчя Фонду культури. Дійство відбувалося у трьох локаціях. Першого дня повний зал публіки – здебільшого, молодої –  зібрала обласна філармонія. Одразу варто відзначити, яку значну заслугу мають викладачі училища мистецтв ім. Воробкевича і музичних шкіл міста. Ювілейні учасники «Нових імен» представляли розмаїття виконавців на 10 музичних інструментах – класичних і народних. Варто лише навести один відгук з публіки: «Не знав, що бандура – такий цікавий і багатогранний інструмент».

У неформальній розмові Валентина Костянтинівна готова годинами розповідати про кожного з тих, хто за час, коли вона очолює обласне відділення Фонду культури, від перших митецьких спроб пройшли шлях у високе мистецтво. Її зворушує, що усі вони знайшли щілинку в своєму концертному графіку, щоби виступити в рідних Чернівцях. Особливо тепло згадується феєричний виступ цимбаліста Андрія Войчука, якого називають «Людина-оркестр». І недаремно: Войчук досконало володіє 12-ма інструментами, а добре грає ще на 20-ти. Та й мистецька фантазія в нього працює: який шквал емоцій прокотився залом, коли Андрій вийшов у шотландському національному костюмі (спідніці-кілті) та з волинкою!

Образотворче мистецтво того ювілейного року  було представлене аж на двох виставках. У обласному Художньому музеї можна було подивитися старі й нові роботи художників, так би мовити, старших, які роками брали участь у мистецьких проектах, ініційованих Валентиною Діаковською під егідою фонду. У галереї на Штейнбарга представлялись роботи, які залишали після пленерів їхні учасники.

 Маю інформацію, що все відбувається за повної відсутності фінансування Фонду культури. Важко навіть уявити, яких зусиль вартує провести будь-який мистецький проект. А це і міжнародні пленери у Чернівцях, виставки, і поїздки до морського узбережжя Провансу (Франція), де творили колись французи Ван Гог і Матісс, українець Архипенко, буковинець Темістокль Вірста…

Розвиток  діяльності галузі культури Буковини у нас завжди відбувався за невтомної роботи ентузіастів-безсрібників – клубних робітників, бібліотекарів, викладачів художніх і музичних шкіл, які працюючи за смішні зарплати, а то й на самодіяльній основі, примудрюються ще й своїх копійок додати до проведення заходів.

І усі вони так само щиро, як Валентина Діаковська, тішаться успіхами своїх вихованців, які завойовують високі сходинки і мистецтві в цілому світі.

 Вже близько десятка заходів   образотворчого характеру, на яких гостювала Валентина Костянтинівна, відділ мистецтв провів дуже креативно та цікаво! Експозиційні форми відрізнялись різнохарактерністю творів та, зокрема, самих авторів. За часи знайомства, що  сягають близько двох десятків років, маємо спільні цікаві враження та сподіівання на довгу творчу співпрацю!

  Працівниці відділу мистецтв щиро вітають пані Валентину із ювілеєм та зичуть добра, радості та творчого натхнення! З повагою!

До 110-ої річниці народження Михайла Дерегуса

Дерегус Михайло Гордійович

— графік і живописець. Народний художник СРСР (1963), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1958), член-кореспондент Академії мистецтв України (1996), професор (1995). Депутат Верховної Ради Української РСР 5-го скликання.

Життєпис

Народивсь у селі Веселому в родині фельдшера. Малював змалку, мріяв стати художником. Трудову діяльність розпочав у 1923 році вчителем малювання у семирічній школі.

У 1923—1930 роках навчався у Харківськім художнім інституті. Працював у царині графіки й живопису, але захоплення графікою переважало. У дитинстві багато читав і мріяв ілюструвати книжки. Особливо його приваблювали твори Шевченка та Гоголя.

У 1932—1941 роках працював у Харківськім художнім інституті спочатку асистентом, а з 1935 року — доцентом. Одночасно, від 1934 року викладав у Харківському художньому училищі. У 1938 році обраний членом Спілки художників Української РСР.

Під час німецько-радянської війни перебував у евакуації. Працював художником на заводі, головним редактором видавництва «Исскуство».

У 1944—1946 роках — директор Державного музею українського мистецтва. У 1947—1949 роках — керівник майстерні історико-батального живопису Харківського художнього інституту.

Не оминула Дерегуса хвиля боротьби з українським націоналізмом у післявоєнні роки. Його було звинувачено тільки за те, що на занятті поставив студентам малювати натурника у червоних шароварах і з шаблею в руці. Пізніше йому в справі дописали, що таких треба перевиховувати, а не розстрілювати.

З 1949 року перебував на творчій роботі. Член ВКП(б) з 1951 року.

У 1956—1962 роках — голова правління Спілки радянських художників України.

З 1962 року — керівник графічної майстерні Академії мистецтв СРСР у Києві. У 1982—1987 роках — секретар правління Спілки художників України. З 1995-го року — професор Української академії мистецтв.

Помер 31 липня 1997 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Родина

Дóнька Наталія Дерегус стала скульптором. Друга дочкá Вікторія-Марина Дерегус стала маляркою (живописцем).

Творчий доробок

У Дерегусових роботах поетично відображено народних героїв, історію, природу та побут України.

Дерегус почав ілюструвати книжки відомих українських письменників ще з 1937 року. Він ілюстрував "Енеїду" Котляреського. Пізніше, уже в 50-ті роки з'явились нові ілюстрації до творів Гоголя, зокрема "Майської ночі, "Тараса Бульби", "Ночі перед Різдвом", "Сорочинського ярмарку", "Вечорів на Івана Купала", позначені винятковою майстерністю, поетичністю, знанням етнографії і, звичайно, народним гумором. У 60-ті роки з'явилися ілюстрації до поезій Лесі Українки. Вони були відзначені Шевченківською премією. Як стверджує Ігор Шаров, сам митець роповідав про свою роботу над ілюстраціями до роману Натана Рибака "Переяславська Рада": "Спочатку я виконав ілюстрації до першої частини роману. Це була серйозна копітка робота. Сторінки визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького я знав давно, але коли зайнявся цим докладно, то виявилося, що це були знання поверхові. Довелося заглибитися у документи з історії України, Росії та Польщі. буквално вивчав кожний факт заново, а згодом все це втілював у художньому задумі. Коли письменник закінчив другу книгу роману, то я виконав ілюстрації й до неї. Ця робота тривала понад сім років, але я отримував від неї насолоду".

Особливими й неперевершеними є й чудові ілюстрації митця до роману Льва Толстого "Війна і мир". До цього цей твір ілюстрували відомі итці різних країн. Михайло Гордійович своїми ілюстраціями додав ліризму, інтимності та романтики.

Живописні твори

• «Колгоспне свято» (1935);
• «Хмельниччина» (серія, 1945)
• «Тарас Бульба на чолі війська» (1952);
• «Переяславська Рада» (1954);
• «Дума про козака Голоту» (триптих, 1960);
• «Народження пісні» (1963);
• «Вітряк у степу» (1968);
• «Степ» (цикл, 1970—1980-і роки)
• «Похід Святослава» (1982);
• «Голодомор» (1987);
• «Голод. 33-й рік» (1988);

тощо.

Графічні серії

• «Катерина» (офорт, монотипія, 1936–1938),
• «По дорогах війни» (офорт з акватинтою, 1943),
• «Українські народні думи й історичні пісні» (офорт, м'який лак, акватинта, вугілля, 1947–1950);

Ілюстрації до творів Івана Котляревського, Миколи Гоголя, Лесі Українки, Тараса Шевченка тощо.

Пам'ять

25 жовтня 2004 року Національний банк України увів до обігу ювілейну монету номіналом 2 гривні, присвячену 100-річчю від дня народження Михайла Дерегуса. Того ж року від 5 листопада НСХУ заснувала премію імені митця.

У Києві, на будинку по вулиці Володимирській, 9, де в 1973–1997 роках жив Михайло Дерегус, установлено бронзову меморіальну дошку.