Міжнародний день пам’яток і визначних місць. День пам'яток історії та культури

 

Міжнародний день пам’яток і визначних місць, або День всесвітньої спадщини – відзначається щороку 18 квітня. 

Свято встановлене для підвищення обізнаності громадськості з різноманіттям культурної спадщини, її вразливістю та необхідністю ефективних зусиль заради збереження її для подальших поколінь. День заснований згідно з рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО (липень 1983 року) з ініціативи Міжнародної ради з питань охорони пам’яток та визначних місць (International Council on Monuments and Sites; ІCOMOS). В Україні цей день називається –  «День пам’яток історії та культури» і встановлений згідно з Указом Президента від 23 серпня 1999 року, його також відзначають щорічно 18 квітня. 

З перших днів війни російські війська цинічно руйнують українську культурну спадщину. Архітектурні пам’ятки, унікальні старовинні будинки, церкви, палаци стають цілями російських обстрілів та ракет.   У дописі зібрано 18 головних архітектурних пам’яток, які зруйнувала росія.

У Міністерстві культури та інформполітики підрахували: за період з 24 лютого 2022 по 25 червня 2023 пошкоджено або зруйновані 664 об'єкти культурної спадщини України. З них пам'ятки архітектури — 211 об'єктів, архітектури й містобудування — 186, історії — 179, історії монументального мистецтва — 18, містобудування і монументального мистецтва — 17, археології — 16. 

На їхню відбудову знадобиться приблизно 100 млрд доларів США. Але за словами заступниці міністра культури та інформаційної політики України Галини Григоренко, насправді це все те, що неможливо просто так відновити чи порахувати у квадратних метрах, тоннах бетону, цегли чи скла. Наші пам'ятки — це те, що зберігає нашу пам'ять, що формує нашу ідентичність, допомагає нам бути суспільством, відрізняти себе від інших національностей та інших країн.

Статистика втрат українського культурного фонду ще не раз буде змінюватися. Адже обстріли українських міст не припиняються. Крім того, інформація щодо стану пам'яток на тимчасово окупованих територіях наразі в повному обсязі недоступна. У МКІП відзначають, повну картину ми зможемо побачити тільки після завершення війни. Станом на сьогодні Україна може лише фіксувати пошкоджені історичні та архітектурні памʼятки. Обстежувати та максимально документувати всі руйнування та збитки. Розраховувати вартості відбудови. Залучати у ці процеси міжнародні організації та закордонних партнерів.

А ще — голосно говорити про всі ті злочини, які чинить на українській землі кремлівський режим. Світ повинен розуміти, що любов росії до культури та духовності — це міф. Систематичне знищення культурних пам'яток російськими окупантами свідчить — Україна воює з країною варварів.

Одещина 

Поруйнований головний собор Одеської єпархії УПЦ, що перебуває під захистом ЮНЕСКО. Фото з мережі

23 липня росія здійснила один з наймасованіших ракетних ударів по Одесі: терористи випустили по місту 19 крилатих та балістичних ракет. Внаслідок атаки зруйновано Спасо-Преображенський собор, який є об'єктом спадщини ЮНЕСКО. Російська ракета влучила прямо у центральний вівтар собору. Частково зруйновано будівлю храму, перекриття трьох нижніх поверхів, сильно пошкоджено внутрішнє оздоблення та ікони, повністю знищені службові приміщення. У храмі виникла пожежа, а його охоронець отримав поранення. За повідомленнями Одеської міської ради, одна зі стін собору має нестабільне положення і може обвалитися в будь-який момент. 

Окрім Спасо-Преображенського собору, ударами 23 липня у середмісті Одеси була понівечена велика кількість житлових будинків та архітектурних пам'яток. 

Одеса, Будинок вчених після ракетної атаки. Фото з мережі

Одна з них — особняк графа Толстого, зведений у 1830 році за проєктом архітекторів Франческо Боффо і Джорджо Торрічеллі, в якому знаходилася обласна організація профспілки працівників освіти й науки України "Одеський будинок вчених". Ракетний удар пошкодив всі зали та приміщення всередині Будинку вчених: через вибух вилетіли вікна та всі старовинні вітражі, часткова провалилась стеля, зазнали пошкоджень меблі, ліпнина, оздоблення тощо. 

Загалом Міністерство культури та інформполітики зафіксувало пошкодження 29 будинків-пам'яток архітектури. При цьому в російському міноборони брехливо заявили, що завдали удару по об'єктах, "де готувалися терористичні акти проти рф із застосуванням безекіпажних катерів", а на самих цих об'єктах "перебували іноземні найманці".

Терористичний акт рф проти головної святині Одеси, що ніяким чином не була повʼязана з військовими обʼєктами, та навколишніх будинків історичного центру міста, де працювали та жили цивільні одесити, став символом руйнувань архітектурних памʼяток України. Проте нищити нашу культурну спадщину російські окупанти почали буквально з першого дня повномасштабного вторгнення.

Чернігівщина

Пам'ятка історії, колишня будівля Чернігівського окружного суду (збудована 1904 року). Фото з мережі

Вже 25 лютого 2022, на другий день повномасштабної війни, в результаті ракетного обстрілу в Чернігові палало управління Служби безпеки України. Воно розташовувалося у будівлі, зведеній у 1904 році для Чернігівського окружного суду. Внаслідок попадання двох ракет по будівлі СБУ, що є пам'яткою історії місцевого значення, від споруди лишилися обгорілі стіни. Крім того, вогонь повністю знищив архів Служби безпеки. Тут зберігалися значні масиви документальних матеріалів: близько 13 тисяч розсекречених справ репресованих українців та документи радянської спецслужби — накази, листування, особові та агентурні справи ХХ століття.

Музей українських старожитностей Василя Тарновського, Чернігів. Фото з мережі

Також в Чернігові окупанти знищили будинок Василя Тарновського, пам'ятку національного значення. У цій історичній будівлі розташовувався заснований у 1896 році Музей українських старожитностей, згодом Чернігівський історичний музей, а з 1980-го — бібліотека для юнацтва. Будинок Тарновського пережив обстріли у 1918 та 1919 роках. Вцілів у Другу світову війну під бомбами німецьких нацистів. Але прийшла кремлівська орда і вщент зруйнувала цю будівлю — пам'ятку архітектури XIX століття. 

Сумщина

Спалена рашистами садиба Кеніга, Тростянець. Фото з мережі

Садиба Кеніга, збудована у 1726 році — комплексна пам'ятка історії та архітектури національного значення в Тростянці Сумської області. У садибі були краєзнавчий музей, картинна галерея і музей шоколаду. Відступаючи від Сумщини у квітні 2022, армія рф підпалила головну будівлю садиби. Окрім того, внаслідок обстрілу постраждало праве крило будівлі, де перебувала краєзнавча експозиція. На щастя музейні фонди вдалося врятувати, але для відновлення зруйнованої росіянами Садиби Кеніга необхідно понад 67 мільйонів гривень.

Магазин купця Ф. Курила, Тростянець. Фото з мережі

Не пережила російської навали ще одна старовинна споруда міста Тростянець — магазин купця Ф. Курила (1908 рік), яка є найцікавішою в архітектурно-художньому плані споруд торговельного призначення ХХ ст. на Сумщині. Внаслідок російського обстрілу частково знищено фасади та дах пам'ятки архітектури місцевого значення.

Харківщина

Будинок на Полтавському шляху (1832 рік). Фото з мережі

У Харківській області з початку великої війни росіяни зруйнували та пошкодили понад 100 архітектурних пам'яток. Деякі з них у такому стані, що можуть не дожити до відбудови. На фото вище — 190-річний будинок на Полтавському шляху. Цей двоповерховий садибний будинок у стилі класицизму з великими вікнами другого поверху, балконом, чотириколонним портиком та медальйонами по фасаду обов'язково вказували на всіх планах Харкова першої половини XIX століття. Будівля добре збереглася і до наших днів, однак в ніч на 6 липня 2022 її зруйнували росіяни. Ворожа ракета розтрощила майже всю покрівлю, міжповерхові перекриття, стіни, пошкодила всі комунікаційні мережі. 

Зруйнований корпус Сільськогосподарського університету у Харкові. Фото з мережі

Через три тижні внаслідок ракетного обстрілу із зенітно-ракетного комплексу С-300 в центрі Харкова постраждав один із корпусів Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. П. Василенка. Від ракетного удару на території університету утворилася вирва 10 на 12 метрів, а історична будівля навчального закладу була частково зруйнована. Також через вибух майже у всій будівлі повилітали вікна.

Понівечена армією рф будівля університету, збудована за проєктом архітектора К. О. Толкунова в 1877 році, є зразком романо-готичного стилю та пам'яткою архітектури місцевого значення.

Музей Григорія Сковороди. Фото: Харківська ОДА

У селі Сковородинівка на Харківщині внаслідок прямого влучання російської ракети знищено Національний музей Григорія Сковороди. Це був маєток XVIII століття, у якому останні роки свого життя працював та біля якого був похований відомий український письменник та філософ. Тут зберігалися видання творів Сковороди, етнографічні предмети, картини й графічні роботи, пов'язані зі Сковородою, а також деякі особисті речі філософа.

У ніч проти 7 травня 2022 снаряд російських терористів влетів прямо під дах будівлі — спалахнула пожежа, вогонь охопив усі приміщення музею. Колекція вціліла — її перемістили у безпечне місце раніше, а от на відновлення самого музею необхідно зібрати понад 112 мільйонів гривень. Якщо ви хочете стати патроном закладу чи пожертвувати суму на відновлення музею, це можна зробити тут.

Будівля колишнього Реального училища в Ізюмі. Фото з мережі

До переліку пам'яток Харківщини, які зруйнувала за час повномасштабного вторгнення рф, внесли й будівлю колишнього Реального училища 1882 року, місто Ізюм. Донедавна в ній розміщувався Ізюмський ліцей № 4. Цей будинок став п'ятисотим об'єктом культурної спадщини, який зруйнували в Україні російські окупанти. 

Київщина

У столичному Будинку вчителя закривають пошкоджені вікна. Фото: Тетяна Асадчева

Київ — одне з найзахищеніших міст в Україні, але і тут через обстріли росіян страждають пам'ятки архітектури. 10 жовтня 2022 дві ворожі ракети впали у самому центрі столиці, у Шевченківському районі. В епіцентрі вибуху опинився і Київський міський Будинок Вчителя — унікальна триповерхова будівля в архітектурно-художніх формах неокласицизму, збудована у 1901 році за проєктом архітектора Альошина.

Внаслідок вибуху ракети у скляному куполі пам'ятника культурної спадщини України національного значення вибито десятки вікон. Загальна площа втраченого скла склала понад 550 квадратних метрів, без урахування конструкцій купола та двох вітражів світлової стелі. Як зазначили в Департаменті культури КМДА, подібних пошкоджень столичні заклади культури не зазнавали навіть у часи Другої Світової війни.

Херсонщина

Будинок перуанських купців у Херсоні після російських обстрілів. Фото з мережі

Сьогодні з тимчасово окупованого лівого берега російські війська щодня обстрілюють Херсон. Найбільше від їхніх ударів страждає історична частина міста. Зокрема пошкоджень зазнала одна з найкрасивіших старих споруд Херсона  — будинок перуанських купців. Ця будівля унікальна своїм архітектурним рішенням, вона має форму обтічного корабля, а її фасад прикрашають індіанські малюнки та письмена. 

На початку XXI століття фасад будинку був відремонтований, та російські снаряди звели нанівець старання реставраторів. У будинку перуанських купців вибиті вікна, понівечені стіни та втрачена частина екзотичної для України орнаментації.

Херсонський художній музей. Фото: Херсонська Обласна прокуратура

10 квітня 2023 в Херсоні внаслідок ворожого обстрілу пошкоджено іншу пам'ятку архітектури місцевого значення — будівлю Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка. Того самого, який росіяни пограбували восени 2022, відступаючи з міста. Тоді з колекції, яка складалася з майже 14 тисяч предметів, окупанти вивезли до окупованого Криму понад 11 тисяч експонатів: колекції іконопису XVII-XX століть, українського живопису XIX-XX століть, роботи сучасних митців. Херсонський художній музей дивом не постраждав від підтоплення через підрив військовими рф Каховської ГЕС — вода зупинилася за 250 метрів від будівлі музею, але його понівечили російські снаряди.

Запоріжжя

Будинок Янцена в Оріхові — до та після обстрілів рф. Фото з мережі

У Запорізькій області зафіксовано пошкодження чи руйнацію 33 памʼяток. Число не кінцеве — точну кількість втрат ми дізнаємося лише після деокупації області.

З того, що вже зафіксовано українськими правоохоронцями, внаслідок ракетного обстрілу постраждали фасади, вікна та покрівля пам'яток архітектури місцевого значення — старого залізничного вокзалу "Запоріжжя-друге" ("Будинок Катерининської залізниці"), збудованого у 1904 році; старовинної будівлі головного корпусу санаторію-профілакторію заводу "Дніпроспецсталь", збудованого у 1930-50 роках.

У будинку Янцена, розташованому у місті Оріхів, пошкоджено фасади та покрівлю. В Гуляйполі пошкоджені чотири історичні та культурні об'єкти — Прибутковий будинок, Садибний будинок Мєлєшкових, Синагога, Церква св. Тихона Задонського.

Садиба Попова після обстрілів, Василівка. Фото з мережі

Ще на початку війни, у березні 2022, російські окупанти розтрощили відомий замок-палац "Садиба Попова" у місті Василівка — єдину у регіоні замкову споруду. Цей палац збудували у 1894 році. Він є пам'яткою архітектури XIX століття, у ньому працює музей-заповідник. Військові викрали все цінне майно, розбили оргтехніку, вибили всі двері, побили вікна. Вкрали навіть раритетний мармуровий унітаз. Співробітники музею розповідають: вперше цей унітаз вкрали ще більшовики. Згодом хтось із нащадків крадіїв повернув експонат до музею. І от знову ним спокусилися російські загарбники.

Львівщина

Через ракетний удар росіян постраждали будинки, зведені для викладачів Львівської політехніки у 1930-х роках. Фото з мережі

У ніч на 6 липня 2023 росія здійснила наймасовіший ракетний удар по цивільній інфраструктурі Львова від початку повномасштабної війни. Окупанти запустили по місту 10 ракет, з яких наші захисники збили сім, проте від удару постраждав історичний район — буферна зона об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Львів — Ансамбль історичного центру". Наразі Львівська міська рада проводить переговори з ЮНЕСКО, яка допоможе відбудувати будинки — пам'ятки історичної спадщини, що зруйнувала російська ракета.

Луганщина та Донеччина

Статистика втрат архітектурних пам'яток на тимчасово окупованих росіянами територіях України наразі відсутня, але найбільш кричущі випадки вже стали відомі усьому світові.

У Лисичанську, Луганщина, російські окупанти знищили 100-річну пам'ятку архітектури. Фото з мережі

1 травня 2022 після прицільного обстрілу російськими військами почалася пожежа в 100-річній Лисичанській гімназії. Будівля гімназії входить до ансамблю Бельгійської архітектурної спадщини Лисичанська, її збудували наприкінці ХIX століття. Гімназія, яка до війни входила до 100 найкращих шкіл країни, пережила дві світові війни та бої за місто у 2014 році, однак російське воєнне вторгнення 2022 року стало для пам'ятки архітектури фатальним. 

Росіяни "заховали" за банерами руїни знищеного ними драматичного театру у Маріуполі. Фото з мережі

Про трагедію Донецького академічного обласного драматичного театру в Маріуполі, де переховувалися понад тисячу людей, знають всі. Театр також є пам'яткою архітектури, історії та монументального мистецтва. Його збудували в 1956—1960 роках. 16 березня 2022 в театр влучила російська бомба, практично повністю його зруйнувавши. Під його руїнами загинули сотні маріупольців. Зараз залишки театру окупаційна "влада" прикрила банерами з портретами російських письменників, сподіваючись приховати за ними сліди власних злочинів.

Що можна зробити?

Розказати про всі пошкоджені або зруйновані армією рф архітектурні та історичні пам'ятки України в одному матеріалі неможливо — їхня кількість перевищує кілька сотень.  Для того, щоб можна було наочно побачити масштаби руйнувань, яких зазнали українські культурні пам'ятки, Український культурний фонд створив інтерактивну "Мапу культурних втрат". 

А Міністерство культури та інформаційної політики запустило спеціальний портал, на якому можна повідомити про руйнування.

Нині в Україні нараховується 1399 міст і селищ і більше 8 тисяч сіл з цінною історико-архітектурною спадщиною. У столиці, зокрема, на державному обліку перебуває 675 пам’яток, із яких 390 – загальнодержавного, тобто національного значення. Два комплекси – собор Святої Софії з прилеглими монастирськими будівлями і Києво-Печерська Лавра занесені ЮНЕСКО до Списку світової спадщини.

Унікум Чарлі Чапліна. До 135-річчя митця.

 16 квітня 1889 року на світ з’явився Чарльз Спенсер Чаплін, комік, зірка німого кіно, людина, що створила один з головних образів в історії культури XX століття. 

До Дня Чарлі Чапліна, який відзначається в цю дату, пропонуємо вам добірку дивовижних фактів про цього видатного актора. Не забудьте також почитати розповсюджені міфи про Чарлі Чапліна.Біографія Чарлі Чапліна

• Життя Чарлі Чапліна було непростим, ще дитиною він залишився сиротою – батько рано помер через алкоголь, а мати, не впоравшись з вантажем відповідальності, спочатку сильно захворіла, а потім і зовсім втратила розум. Щоб хоч якось зводити кінці з кінцями, юний Чарлі постійно прогулював школу, підробляючи всюди, де тільки міг. Чаплін з братом змушені були красти їжу у вуличних торговців, жити на “посилки для бідних” та відвідувати безкоштовну їдальню при церкві. Ставши мільйонером, артист терпіти не міг бідних людей і вважав, що вони самі винні у своєму становищі: якщо йому вдалося вибитися в люди, що заважає іншим?

Я не знаходжу в бідності нічого привабливого і повчального. Вона мене нічому не навчила і лише спотворила моє уявлення про цінності життя.

Чарлі Чаплін

Свою першу роль, зіграну в спектаклі на театральних підмостках, Чарлі Чаплін одержав, коли йому було чотирнадцять років. В цей час він ще навіть не опанував грамоту, тому слова свого персонажа він просто вчив напам’ять. Допомогав йому в цьому брат, який умів читати.

У дитинстві Чарлі Чаплін двічі зустрічався з вбивцями. Одного разу 13-річний Чаплін проходив повз бакалійну крамницю і, заглянувши в щілину між закритими віконницями, побачив чоловіка і великий ящик. Згодом з’ясувалося, що чоловіком був Едгар Едвардс, а в ящику – вбиті ним власники крамниці (Едвардса затримали під час наступного вбивства). Іншим разом Чаплін зайшов в пивну і попросив води. Чорновусий бармен, що дав йому воду, здався Чапліну дивним – він злякався і, так і не випивши води, втік. Через два тижні той самий бармен Джордж Чепмен був заарештований за отруєння коханки. За словами Чапліна, саме ті дитячі зустрічі через багато років надихнули його на зйомки чорної комедії «Месьє Верду» про шахрая, що вбиває жінок, щоб заволодіти їх майном.

Чарлі Чаплін. Фото Hulton Archive/Getty Images

У 21 рік Чаплін збирався кинути акторство і розводити свиней. У 1910 році під час гастролей в США з британським мюзик-холом Чаплін познайомився з циркачем з Техасу, який розповів йому про те, як добре жити на фермі, і запропонував разом кинути театр і зайнятися розведенням свиней. Втомлений від постійних роз’їздів і незадоволений своєю майже семирічною акторською кар’єрою Чаплін погодився. Разом з циркачем вони накопичили $2 тис. і вже пригледіли ділянку землі в Арканзасі, коли Чаплін купив книгу про розведення свиней. Там він знайшов докладний опис процесу кастрації поросят, який настільки його нажахав, що Чаплін вирішив, що краще продовжити невдалу кар’єру в театрі. Згодом Чаплін згадував, що, якби не ця книга, він точно купив би землю в Арканзасі: до того моменту ферма стала його нав’язливою ідеєю і йому вже почали снитися свині.

Чаплін носив один і той же одяг по кілька тижнів. На початку кар’єри Чапліна деякі актори відмовлялися з ним працювати через неприємний запах. У той час ще невідомий актор ледь зводив кінці з кінцями і мав лише один комплект одягу, який носив по декілька тижнів. Почав за собою стежити Чаплін після того, як на зйомках фільму «Перерваний роман Тіллі» (1914) актриса Марі Дресслер сказала йому, що звільниться, якщо він не зніме з себе гнилий шматок банана. Чаплін завжди називав себе нечупарою, а друзі пояснювали його неохайність не тільки бідністю, а й неуважністю – постійно зосереджений на роботі, він просто забував стежити за собою. З популярністю і грошима у Чапліна з’явилися помічники, які йому з цим допомагали.

Чарлі Чаплін у фільмі «Малюк»

Актори та кіношники постійно скаржилися на Чапліна, що працювати з таким перфекціоністом неможливо. Метр вимагав, щоб усе було ідеально. Так, Чапліну знадобилося 342 дубля, щоб зняти епізод, в якому актриса говорить фразу: «Квіти, сер». Чаплін вимагав від актриси Вірджинії Черрілл, що грала сліпу квіткарку в «Вогнях великого міста», щоб вона голосно і повільно вимовляла свою репліку, ніби говорить з глухою людиною. Чому це мало таке значення в німому фільмі, Чаплін не міг пояснити, але результат його ніяк не влаштовував. В результаті зйомки 70-секундної сцени зайняли кілька днів. Згодом Чаплін пояснював цей епізод то тим, що Черрілл була молодою актрисою і весь час фальшивила, то тим, що у нього тоді стався нервовий зрив. Сама Черрілл вважала, що Чаплін її просто ненавидів.

Чарлі Чаплін і Марлон Брандо ненавиділи один одного. Вони познайомилися на зйомках останнього фільму Чапліна «Графиня з Гонконгу», в якому Брандо грав головну роль. Чапліну не подобалося, що Брандо грає за Станіславським, Брандо не подобалося, що Чаплін постійно поспішає і влаштовує скандали через хвилинні запізнення. Взаєморозуміння актор і режисер так і не досягли: після зйомок Брандо називав Чапліна «страшним садистом», а Чаплін Брандо – «ганьбою акторської професії». На зйомках «Графині з Гонконгу» Брандо конфліктував не тільки з Чапліном, але і з Софі Лорен: актриса згодом згадувала, як Брандо розпускав руки і ображав її. А от Чапліном Лорен залишилася цілком задоволена.

ПОЛІТИЧНЕ НА СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ

У біографії Чарлі Чапліна практично відсутня політика – він нею не дуже цікавився. Однак, ФБР вважало його комуністичним агентом. Це призвело до того, що Чапліну, коли той виїхав з США в рідну Великобританію на прем’єру свого нового фільму, при поверненні в США було просто відмовлено у в’їзді в країну. До речі, Атлантичний океан він перетинав на “Олімпіку”, кораблі, який був практично ідентичний “Титаніку”.

Чапліна намагалися вбити японські націоналісти. У 1932 році японські військові разом з націоналістами з угруповання «Чорний дракон» готували державний переворот і вбивство прем’єр-міністра Цуєси Інукаі. Чаплін в цей момент був в Японії: він представляв в Токіо «Вогні великого міста» і був запрошений на вечерю до прем’єр-міністра. Можлива присутність режисера змовників не збентежила: вбивство американського громадянина могло розв’язати війну з США, а військовий стан лише допоміг би їм утримати владу в своїх руках. Уникнув смерті Чаплін завдяки випадку: замість того щоб піти на прийом до прем’єр-міністра, де його чекали вбивці, Чаплін пішов з сином прем’єр-міністра на матч сумо. Прем’єр-міністр був убитий, змовники арештовані, а Чаплін не постраждав. Один з ватажків змовників лейтенант Сейши Кога під час суду сказав, що особисто проти Чапліна нічого не мав. Про те, що Чаплін британець і не має американського громадянства, Кога не знав.

Уїнстон Черчілль навчив Чарлі Чапліна будувати цегляні стіни. Це було на початку 1930-х: Чаплін гостював у Черчілля і прокоментував якість кладки цегляної огорожі. Черчілль у відповідь похвалився, що виклав її сам, як і всі інші цегляні споруди на території садиби, і зізнався, що робота з цеглою – єдине, що по-справжньому його заспокоює. Чаплін захотів навчитися викладати цегляні стіни сам, і Черчілль погодився провести майстер-клас, тільки якщо Чаплін нікому не розповість секрет його кладки. Чаплін погодився і дотримався обіцянки: у чому полягав секрет, до цих пір невідомо. Набутий завдяки Черчіллю навик будівництва стін Чаплін ніколи не використовував, зате спільна кладка цегли стала початком багаторічної дружби.

У 1940-му році вийшов фільм “Великий диктатор”, що розповідає про єврейського перукаря, який має неймовірну зовнішню схожість з одним з головних диктаторів світу – Адольфом Гітлером. Стрічка засуджувала і висміювала його методи правління настільки нещадно, що сам лідер фашистської Німеччини вніс Чарлі Чапліна, режисера і виконавця головних ролей, в список своїх особистих ворогів.

Чаплін боявся знімати «Великого диктатора», але його вмовив Франклін Рузвельт. Під час зйомок комедії про Гітлера Чаплін став отримувати листи c погрозами від американських шанувальників фюрера. За порадою продюсерів, які побоювалися, що прихильники Гітлера знайдуться і у вищих колах влади і це ускладнить долю фільму, Чаплін навіть зупинив зйомки. «Великого диктатора» врятував президент Рузвельт: дізнавшись про побоювання, він направив до Чапліна свого найближчого радника і друга міністра торгівлі США Гаррі Гопкінса повідомити, що президент мріє подивитися комедію про Гітлера і що проблем з цензурою не буде. Після цього Чаплін відновив зйомки. Гопкінс переконав Чапліна не звертати уваги на листи з погрозами і не боятися втручання зверху. Проблем з цензурою у «Великого диктатора» і справді не було.

Чаплін дозволив газеті «Ізвестія» опублікувати уривок зі своєї автобіографії. У 1964 році лондонський кореспондент «Ізвестій» звернувся до режисера з проханням опублікувати уривок з його книги «Моя автобіографія» в СРСР. Чаплін погодився і в якості гонорару – замість безглуздих рублів – попросив чорної ікри. «Ізвестія» прохання виконали й переправили в Лондон на літаку чотири кілограми чорної ікри. Уривок на 1000 слів з «Моєї біографії» Чапліна був розбитий на чотири частини і опублікований в «Ізвестіях» у вересні 1964 року. Чаплін обожнював ікру і був радий, що газета взагалі вирішила йому заплатити: Радянський Союз не підписував Всесвітню конвенцію про авторське право і зазвичай друкував іноземні твори без дозволу.

Незважаючи на те, що в біографії Чарлі Чапліна він зазвичай називається американською кінозіркою, у Великобританії він теж був неймовірно популярний. Єлизавета II подарувала йому лицарське звання, а коли Чаплін повернувся на батьківщину після довгої відсутності, шанувальники буквально засипали його листами. За три дні на його адресу надійшло понад 73000 листів.

Протягом життя Чарлі Чаплін отримав цілих три “Оскара”, причому між першим і другим пройшло 43 роки. Одну із золотих статуеток йому вручили з формулюванням “людині, що перетворила кінематограф на мистецтво”.

ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

Особисте життя Чарлі Чапліна завжди було бурхливим, у нього було чотири дружини і безліч коханок. У актора 12 офіційно визнаних дітей.

Чаплін був відомим серцеїдом. Кілька жінок судилися з ним, вимагаючи компенсації на утримання їхніх спільних дітей. У 1940 році до суду подала актриса Джоан Баррі, і незважаючи на те, що батьківство Чапліна не було доведено, суддя, стомлений тим, що йому доводиться розбиратися з жінками Чарлі по кілька разів на рік, змусив актора виплачувати міс Баррі щомісячні аліменти в розмірі $75 (величезні гроші на ті часи).

ПЕРША ДРУЖИНА – МІЛДРЕД ГАРРІС

Мілдред Гарріс

Коли йому було 29 років, він одружився з 16-річною Мілдред Гарріс, але вони розлучилися 2 роки по тому.

ДРУГА ДРУЖИНА – ЛІЛІТА ЛУІЗ МАКМЮРРЕЙ

Ліліта Луіз Макмюррей

У 1920 році на зйомках фільму “Малюк” артист познайомився з молодою актрисою Літою Грей (за народженням Ліліта Луіз Макмюррей). Чапліну на той момент було 32 роки, а дівчині – всього 13. Спочатку їхні стосунки були дружніми, але пізніше переросли в щось більше. У 16 років Літа народила коханому двох синів, а він, щоб не сісти за грати за розтління неповнолітньої, змушений був одружитися з нею. Весілля відбулося в Мексиці, щоб уникнути проблем із законодавством США.

Цей роман ліг в основу твору Набокова “Лоліта”.

Їх шлюб розпався через 3 роки. Не можна сказати, що Чаплін любив Літу. Навпаки, їхні стосунки не склалися одразу. Актор без кінця зраджував молодій дружині, місяцями її ігнорував і акцентував увагу на тому, що вона лише заважає, пропонуючи дівчині кинутися під поїзд. Літа згадувала, що під час одруження Чарлі весь час курив, а коли церемонія закінчилася, відразу пішов рибалити.

В цілому, про складний характер Чапліна в той час знали всі. Чарлі “без гриму” був повною протилежністю свого екранного персонажа: доброго і чуйного Бродяги.

ТРЕТЯ ДРУЖИНА – ПОЛЕТТ ГОДДАР

Полетт Годдар

Наступною обраницею Чарлі Чапліна стала Полетт Годдар. Вони одружилися в 1936 році, але їхні стосунки почалися набагато раніше – в 1932 році. Полетт було 22 роки, а Чарлі Чапліну – 43 роки. Вони розлучилися через 6 років.

ЧЕТВЕРТА ДРУЖИНА – УНА О’НІЛ

Уна О’Ніл

Останньою дружиною Чарлі Чапліна стала Уна О’Ніл, донька драматурга Юджина О’Ніла. І знову різниця у віці між ними була значною: коміку було 54, а його дружині – 18 років.

Чаплін відбив дівчину у Джерома Селінджера (“Над прірвою у житі”).

Уна і письменник-початківець Джером Селінджер зустрічалися протягом року і думали про весілля, коли в 1942 році Селінджера забрали в армію. Дівчина обіцяла дочекатися Селінджера, проте незабаром познайомилася з Чапліном, який був старший на 36 років і зачарував її своїм почуттям гумору і блакитними очима. Уна перестала відповідати на багатосторінкові листи Селінджера і незабаром прийняла пропозицію Чапліна вийти за нього заміж.

Останнього разу Чаплін став батьком у 73 роки.

Дізнавшись про це з газет, Селінджер оскаженів і відправив Уні листа, в якому назвав її «золотошукачкою», а Чапліна – «збоченцем». Згодом Селінджер не раз зізнавався, що ненавидить Чапліна і сподівається, що його шлюб з Уною розвалиться. Шлюб, однак, не розвалився: Чарлі і Уна прожили разом 34 роки – до смерті Чапліна. У них народилося вісім дітей, а Уна заради чоловіка навіть відмовилася від американського громадянства, залишившись з ним в Лондоні.

Подружжя Чаплін (1961) з дітьми

ІНШІ ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЧАПЛІНА

Мало хто знає, що Чарлі Чаплін віртуозно грав на скрипці. Він опановував цей складний інструмент в 16-річному віці, і щодня присвячував цьому заняттю багато годин. Згодом він нерідко писав музику для фільмів, над якими працював.

Присвятивши кінематографу своє життя, Чарлі Чаплін освоїв найрізноманітніші пов’язані з ним професії. Для всього світу він в першу чергу актор, але він був і режисером, і сценаристом, і монтажером. Тому, до речі, його недолюблювали деякі члени знімальної групи – прекрасно розбираючись в роботі інших людей, Чарлі Чаплін завжди пильно стежив, щоб вони робили її добре, і нікому не давав спуску.

Всі картини Чапліна виходили настільки якісними лише завдяки тому, що він все брав в свої руки: підбір акторів, сценарій, декорації, часто годинами сидів над монтажем стрічок.

Чарлі Чаплін став першим актором в історії, який отримав за роль 1 мільйон доларів, що на той час було дуже багато.

Найпопулярніший спосіб в творчості Чарлі Чапліна, в якому він з’являється в безлічі кінострічок – Маленький Бродяга, комічний персонаж з паличкою, в казанку і в незграбно величезних черевиках. Причому для більшої комічності Чаплін одягав ці гігантські черевики по-своєму, лівий на праву ногу і правий на ліву.

Свій перший фільм Чаплін врятував від арешту, сховавши в банках з-під кави. У 1920 році під час монтажу свого дебютного фільму «Малюк» Чаплін розлучався з першою дружиною Мілдред Харріс. Її адвокати планували накласти арешт на відзнятий матеріал, щоб отримати частку від майбутнього прибутку. Злякавшись, Чаплін упакував 120 тис. метрів плівки в бляшанки з-під кави і вивіз їх за межі каліфорнійської юрисдикції в Солт-Лейк-Сіті, де продовжив монтувати фільм в номері готелю, поки шлюборозлучний процес не закінчився. Чаплін і Харріс розлучилися в листопаді 1920 року. Харріс отримала $100 тис. і частину спільної нерухомості, а через два місяці, в січні 1921-го, відбулася прем’єра «Малюка», який став другим найкасовішим фільмом року після «Чотирьох вершників Апокаліпсису».

Уривок з фільму «Малюк»

Одного разу Чаплін організовував оргію для Луїса Бунюеля. У 1930 році на запрошення студії MGM Бунюель приїхав до Голлівуду знайомитися з американською кіноіндустрією і придумувати новий фільм. До фільму, втім, справа не дійшла, але з голлівудськими зірками Бунюель познайомився. Серед них був і Чаплін – режисери швидко подружилися, і Бунюель зізнався Чапліну, що завжди мріяв взяти участь в оргії. Чаплін вирішив допомогти новому другові і привіз до себе на віллу трьох повій з Пасадени. Однак вони не зацікавилися невідомим іспанцем і почали сваритися через те, кому дістанеться знаменитий Чаплін. Так і не домовившись, повії поїхали. В ту поїздку Бунюель двічі намагався організувати оргію – вдруге вже без участі Чапліна, – і обидва рази безуспішно.

Труна з останками Чарлі Чапліна була викрадена. Це сталося в березні 1978 року, через два місяці після поховання Чапліна: його вдові Уні подзвонили і зажадали 600 тис. швейцарських франків в якості викупу за викрадені останки. Уна Чаплін категорично відмовила, сказавши, що чоловік назвав би це дурістю і марною тратою грошей. Після цього викрадачі дзвонили ще кілька разів, кожен раз знижуючи розмір викупу, доки під час одного з дзвінків поліція не спіймала їх на гарячому в телефонній будці. Втім, труну Чапліна злочинці не повернули, тому що не змогли згадати, де саме на кукурудзяному полі вони її закопали. Поліцейським довелося кілька тижнів ходити по полю з міношукачами, щоб знайти труну. Викрадачів – двох емігрантів зі Східної Європи – засудили до кількох років в’язниці, а останки Чапліна повернули на місце, заливши в цей раз для надійності бетоном.

«Михайло Коссак: композитор перших постановок»

 

 до 150-річчя від дня народження українського композитора, диригента, музикознавця, музичного педагога

До ювілею композитора відділ мистецтв підготував бібліотечний storytelling.

Михайло Коссак народився 8 квітня 1874 року в приміському селі Горішня Вигнанка біля Чорткова в родині самодіяльного диригента хору. Михайло був найстаршим серед шести дітей дяка Андрія Івановича Коссака (1850—1917) та Розалії Григорівни Федорович (1856—1923). Усі діти змалку опанували музичну грамоту, співали в батьківському хорі. Пізніше Василь Коссак прославився як актор, співак і режисер, Катерина Коссак (по чоловікові Рубчакова) як драматична актриса та співачка.

1892 року, закінчивши чотири класи гімназії при монастирі у Бучачі, Михайло вступив до Львівської консерваторії на курс диригування, гармонії та інструментовки. Одночасно він працював хористом у львівській оперетковій трупі Ю. Мишковського, а невдовзі став хормейстером.

1896 року, завершивши навчання у консерваторії, Коссак прийшов на роботу в Народний театр товариства «Руська бесіда» . Трупа театру безперервно гастролювала. 1902 року диригент Михайло Коссак разом із трупою відвідав Кам'янець-Подільський. Успіх перевершив усі сподівання..

1909 року Коссак став одним з організаторів запису українських народних пісень, творів Семена Гулака-Артемовського та Миколи Лисенка на платівки.

Коли 1914 року почалася Перша світова війна, 40-річного М. Коссака призвали в австро-угорську армію. Там він став військовим диригентом.

Підрозділ Коссака був серед частин, оточених військами Росії в Перемишлі. Після капітуляції оточених навесні 1915 року Коссак опинився в полоні. У таборі військовополонених Коссак організував оркестр.

1918 року  Микола Садовський запросив Михайла Коссака у свій театр на посаду диригента. 1919 року Театр Миколи Садовського переїхав у Кам'янець-Подільський.  Проте Коссак залишився в Києві та став працювати в Театрі музичної драми.

1921 року Михайло Коссак  разом із  сім'єю переїхав у Кам'янець-Подільський. Деякий час він був диригентом у місцевому театрі. Одночасно працював учителем співів і музики в музичній школі.

У лютому 1925 року Коссака призначили завідувачем лабораторії музично-вокального мистецтва Кам'янець-Подільського інституту народної освіти (нині Кам'янець-Подільський національний університет).

Сім'я Коссаків жила в Кам'янці-Подільському у важких  умовах.  Хоч Коссаку надали ставку доцента, проте через півроку знову перевели на асистенську ставку. Намагання відновити справедливість призвело до звільнення Коссака з інституту. Усе це стало наслідком того, що заарештований в Москві колишній ректор інституту Володимир Геринович, зломлений допитами, «засвідчив», що до контрреволюційної організації, яка нібито існує в Кам'янці-Подільському серед викладачів інститутів і технікумів, входить Михайло Коссак. Тоді  все обмежилося викликом до слідчого, де від Коссака вимагали засвідчити, що Геринович вимагав від нього «якнайбільше виучувати з хором заборонених українських пісень».  

1934 року Коссака знову зарахували на роботу в інститут. Він став керівником відновлених хорового та симфонічного гуртків. Але влітку 1935 року інститут закрили, а студентів перевели в інші вищі навчальні заклади. Після цього Коссак влаштувався піаністом-акомпаніатором місцевого кінотеатру.

 1937 року Михайла Коссака заарештували, «особлива трійка» при управлінні НКВС по Кам'янець-Подільській області засудила Коссака до розстрілу.  Вирок виконано 2 січня 1938 року, поховано Коссака  в загальній могилі.

Михайло Коссак зробив інструментовку опери «Роксолана» Дениса Січинського, написав музику до багатьох вистав, зокрема разом з режисером Йосипом Стадником вперше на українській сцені поставили «Продану наречену» Бедржиха Сметани, «Гальку» Станіслава Монюшка, «Енея на мандрівці» Ярослава Лопатинського, «Фауста» Шарля Ґуно, «Кармен» Жоржа Бізе, «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні, «Травіату» Джузеппе Верді та деякі опери Миколи Лисенка, Жана Оффенбаха, Франца Легара. Написав музику до вистав «Вій», «Циганка Аза», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Лісова пісня».

Був автором романсів, маршів, п'єс для скрипки, обробок народних пісень.

Запрошуємо всіх зацікавлених до ознайомлення з творчістю композитора.