630 років від першої письмової згадки про Буковину!

  30 березня 2022 року - 630 років від першої письмової згадки про Буковину!

Землею сизих буків, буковинським краєм, зеленою Буковиною називають цей чарівний куточок України. Закосичена водограєм білопінного Черемошу, бистриною Пруту і тихим плином Дністра, на смерекових вітрах карпатського синьогір’я бринить вона срібною струною.

Кожного, хто загостить сюди, Буковина, наче дівчина – красуня у веселково гаптованій сорочці, зустріне добром і ласкою. І поведе в глибину віків, у правічно слов’янську землю…

Змінилися древні Чернівці – адміністративний, промисловий, науковий та культурний центр області. Поряд з житловими кварталами, сучасними висотними спорудами милують око м’які лінії старовинних будівель, червоні черепичні дахи, пам’ятки історії та архітектури.

Багато славних імен пов’язано з нашим краєм. Тут народжувались чисті джерела правдивого художнього слова “буковинського соловія ” Юрія Федьковича та “гірської горлиці” Ольги Кобилянської, творили письменник Осип Маковей, художники Юстин Пігуляк, Микола Івасюк, письменник та композитор Сидір Воробкевич.

Відвідували наш край Іван Франко, Леся Українка, Микола Лисенко, Ференс Ліст та ще безліч відомих осіб.

Щедра на таланти буковинська земля. В усі часи народ творив та творить свої духовні скарби. І сьогодні зачаровують мелодії Степана Сабадаша, Василя Михайлюка, Володимира Івасюка, Павла Дворського, Левка Дутківського. Знані далеко за межами Буковини наші земляки Дмитро Гнатюк, Михайло Ткач, Назарій Яремчук, Іван Миколайчук, Василь Зінкевич.

Краса природи рідного краю, його духовний світ знаходять своє відображення у творах буковинських живописців, графіків, скульпторів, майстрів декоративно–прикладного мистецтва, музикантів.

З великою приємністю стверджую, що це мистецьке розмаїття достойно представлено у фондах відділу мистецтв Чернівецької обласної наукової бібліотеки ім. М.Г.Івасюка.

28 березня - День народження Дмитра Гнатюка

 

Сьогодні, 28 березня народився видатний український оперний співак, режисер, педагог, народний артист України Дмитро Гнатюк.

«Завжди, коли я слухаю спів Дмитра Гнатюка, – мною оволодіває хвилювання, яке можна передати як грозу, хоча зовні воно виявляється спокоєм, схожим на завмирання у мить бажаної несподіванки… Ця людина співає серцем, серцем його й треба слухати», – так писав про нього Дмитро Павличко.

Видатний український співак, режисер, педагог, народний артист України, Герой України Дмитро Гнатюк – артист, якого народ назвав національним співаком – завжди зберігав у собі дух того життя, із котрого народжений він сам, який закарбувався у ньому з дитинства. Народився він у селі Мамаївці Кіцманського району, що на Буковині, 28 березня 1925 року у селянській родині.

Співати мріяв із дитинства. Перші уроки співу, як зізнавався сам Дмитро Михайлович, отримав під куполом місцевої церкви від регента.

 «Той тягнув на скрипці смичком довгі звуки, а я своїм співучим голосом слідував за ним»,- згадував маестро

Він закінчив румунську школу, у зв'язку з чим вільно говорив румунською. Під час Другої світової війни жив в евакуації в місті Нижня Салда Свердловської області, де працював сталеваром. Після війни він повернувся на батьківщину і став артистом Чернівецького українського музично-драматичного театру імені О. Кобилянської. Його незвичайний вокал почули гості з Києва. Пізніше він став студентом Київської державної консерваторії імені П. Чайковського (1946-1951) за спеціальністю "Оперний і камерний спів". У 1951 р. його зарахували солістом Київського академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка.

Дмитро Гнатюк у новітньому українському мистецтві займає особливе місце. З талановитого вокаліста він виріс у справжнього національного співака-художника. Не кожного, навіть чудового артиста можна вшанувати такими словами. Що в ньому і його співі було особливого? Чи тільки голос і майстерність? Ні, щось більше: дивовижне, приголомшливе. Він був здатний не тільки відчути сутність виконуваної пісні, а й передати внутрішню причетність до того, що відбувалося під час її написання у душі поета, композитора, і до періоду, в якому народилася ця пісня.

Ми любимо говорити про голоси співаків, їхню вокальну майстерність, рідше кажемо про культуру, відчуття стилю, смаку, зміст діяльності. Зрозуміло, що все це окреслює риси творчої особистості, її значення для публіки, суспільства, мистецтва.

Внутрішнє моральне право на дотик до цієї музики, органічне єднання із нею – усе це було притаманне Дмитрові Гнатюку, котрий, як ніхто інший, розумів українську авторську та народну пісню. Завдяки глибокій органічності Дмитро Гнатюк співав так, немов ці пісні були записані у якійсь потаємній книзі, що зберігається в його душі. Ми не раз були свідками не просто живих і яскравих, а глибоко символічних прочитань, – немов із вічного матеріалу висікалися ці пісенні шедеври.

Дмитро Михайлович ніколи не зводив сутність вокального мистецтва до самого лише милування красою співочого звука. Ми можемо насолоджуватися майстерністю, дивуватися природі, здатній створити надпотужний голос. Але, слухаючи багатьох вокалістів, розуміємо що вони просто експлуатують Богом даний їм талант. Вони нічого не додали до природного дару, щоб мати право на увагу слухачів.

Виконавське мистецтво Гнатюка було особливим, несумісним із безглуздістю, порожнечею і беззмістовністю. Саме тому виконані ним пісні, ці високі зразки, й нині відбиваються у нашій свідомості, зберігаючи відповідну творчу лінію життя: Гнатюк – «Два кольори», «Рідна мати моя», «Марічка», «Черемшина»…

Голос Дмитра Гнатюка запам’ятовується, ми завжди пізнаємо його серед інших. Співак так використовував відпущений тільки йому природний дар, що ми насолоджувалися голосом не самим по собі, а сприймали особистість артиста невіддільно від того, що він несе у творчій діяльності. За кожною концертною програмою Гнатюка, проспіваною ним оперною партією, народною чи сучасною українською піснею вгадується єство митця.

У піснях артист розповідав про людину, її ідеали, мрії, страждання, кохання. Від його зовнішності віяло великою силою і водночас спокоєм, упевненістю. Він стверджував важливі для людства принципи. Цей митець завжди перебував у русі, боротьбі, при тому, що його творчості притаманні й монументальність, висока статика, наділена значною внутрішньою напругою.

Здатність почути в музиці живе життя, а не тільки абстрактні ноти, побачити зміст, так чи інакше пов’язана з характером артиста, живим відчуттям того, що ми могли б назвати життям людського духу в співі, пізнанням співаком особистості, справи життя як загальнонародної духовної діяльності, а не просто піару, самодемонстрації – усе це і становить сутність правдивого глибокого митця, якого ми могли б назвати національним співаком.

Життя і мистецтво Дмитра Михайловича перебувало у нерозривному зв’язку із красою природи, а в цьому і є сила непохитного, одвічного, славного і прекрасного в таланті людини. Без сумніву, творчість Гнатюка – глибоко національна, невмируща, чужа вульгарній популярності. Це – справжній талант, блискуче і різнобічне мистецьке обдаровання.

Разом із співом Дмитра Гнатюка приходять у музичний світогляд людини композитори Микола Лисенко, Сидір Воробкевич, Кирило Стеценко, Платон і Георгій Майбороди, Олександр Білаш, Андрій Кушніренко, Степан Сабадаш, Василь Михайлюк, поети Дмитро Павличко, Андрій Малишко, Михайло Ткач та інші. Дмитро Гнатюк на своїх співочих крилах приніс нам їхню творчість і залишив у духовній вічності. А разом з ними залишив і себе в пам’яті людській, де місце любові до ніжної мелодії і високого слова.

Гнатюк віддав оперному мистецтву більше 60 років. До з 1979 до 2011 року він працював  художнім керівником і головний режисером Національного академічного театру опери та балету ім. Шевченка. Поставив понад 20 опер, серед яких: "Князь Ігор" А. Бородіна, "Золотий обруч" Б. Лятошинського, "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Тарас Бульба", "Наталка-Полтавка", "Енеїда" М. Лисенка, "Мазепа" і "Пікова дама" П. Чайковського, "Травіата" Дж. Верді, "Фауст" Ш. Гуно.

Серед його оперних партій на сцені: Остап, Микола, Еней ("Тарас Бульба", "Наталка Полтавка", "Енеїда" М. Лисенка), Султан ("Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського), Мартін, Максим ("Мілана", "Арсенал" Г. Майбороди), Мазепа, Євгеній Онєгін, Єлецький, Томський ("Мазепа", "Євгеній Онєгін", "Пікова дама" П. Чайковського), Ріголетто, Амонасро, Ренато ("Ріголетто", "Аїда", "Бал-маскарад" Дж. Верді), Фігаро ("Севільський цирульник" Дж. Россіні) та багато інших.

Широке визнання прийшло до співака в 50-тих роках. У його концертному репертуарі понад 85 творів національної і світової класики. Він гастролював за кордоном (Угорщина, США, Канада, Росія, Португалія, Німеччина, Італія, Китай, Данія, Індія, Австралія, Нова Зеландія та інші). Записав понад 15 альбомів, 6 компакт-дисків.
Гнатюк - Герой України, народний артист СРСР, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка і державних премій. Почесний громадянин Києва і Чернівців.

Дмитро Михайлович Гнатюк, безумовно, належить до числа тих артистів, які відверто, послідовно, гучно, з усією силою таланту, людського темпераменту, з потужним відчуттям українських традицій стверджують високі принципи й ідеали українського національного мистецтва. Його можна віднести до ряду небагатьох митців, здатних рухати вперед суспільну думку й національну свідомість, впливати на їхнє формування як в Україні, так і світі.

 

ДНК української вишивки авангарду

27 березня 2022 року відбулась зустріч майстрів декоративно-прикладного мистецтва. На зустрічі відбулось запрошення/залучення всіх зголосившихся стати частиною проєкту UA HERITAGE, який у цей нелегкий для України час продовжує свою роботу в Чернівцях. Це стає можливим завдяки ініціації керівниці проєкту Ірині Петренко.

Додаю презентацію альбому "Авангард і модерн в українському народному мистецтві 1910-1930 років". Сподіваюсь, що всім учасникам поєкту вона стане у нагоді.

Запошуємо до обговорення.

ДНК української вишивки авангарду

 27 березня 2022 року відбулась зустріч майстрів декоративно-прикладного мистецтва.

До участі запрошено вишивальників, керамістів, гончарів, художників декоративного розпису, дизайнерів прикладних предметів одягу, інтер'єру та ін.

На зустрічі відбулось запрошення/залучення всіх зголосившихся стати частиною проєкту UA HERITAGE, який у цей нелегкий для України час продовжує свою роботу в Чернівцях.

Це стає можливим завдяки ініціації керівниці проєкту Ірині Петренко.

Ми разом маємо можливість перетворитись на потужний культурний фронт!

З початком російського вторгнення команда проєкту UA HERITAGE заявила, що залишається в Україні, та продовжує працювати над наповненням експозиції першого в своєму роді онлайн-музею Української вишивки авангарду. Й наразі готує серію робіт для показу у Польщі та Франції, де їх радо зустрінуть вже у травні.

Наразі в неділю йшлося про створення буковинського осередку потужної команди митців - "Буковинського творчого батальйону", який працюватиме над створенным нових робіт за 100-літніми ескізами, що сприятиме популяризації непересічного й маловідомого явища вишивки авангарду. Але йдеться не лише про вишивку. Сторічні ескізи, створені народними майстрами-новаторами та видатними художниками авангарду на початку 20 століття можуть дивувати, будучи втіленими не лише на полотні, але й інших техніках та матеріалах.

Запрошено ВСІХ бажаючих поповнювати лави нашого культурного фронту!

У єднанні - МИ СИЛА!

Довідки за телефоном: (0372) 52-67-64

Петренко Ірина (095) 137-44-22 (telegram, viber, whatsapp)

ДОВІДКОВО про онлайн-музей Української вишивки авангарду:

http://www.uaheritage.com

Онлайн-музей «ДНК української вишивки авангарду» є унікальною ініціативою, що має потужну просвітницьку складову і відкриває широкому загалу маловідому сторінку українського спадку. Проєкт підтримано Глобальний договір ООН в Україні, а нашим стратегічним партнером є Національний музей українського народного декоративного мистецтва (Київ).

Феномен вишивки авангарду сформувався на початку ХХ століття - в період небачених творчих експериментів в усіх сферах мистецтв. В епоху руйнування художніх канонів та усталених традицій. Для країн за кордоном наш модерний спадок – це можливість розширити горизонти сприйняття української вишивки. Це шанс переконатись, що сторічні ескізи, створені народними майстрами-новаторами та видатними художниками авангарду, продовжують дивувати, будучи втіленими не лише на полотні, але й інших видах українського декоративного мистецтва.

Окремою родзинкою заходу стала екскурсія галереями Світлиці з унікальними та рідкісними експонатами особистої колекції директора Буковинського центру культури та мистецтва Миколи Шкрібляка.  Учасники екскурсіюї мали змогу чути унікальні історії експонатів  Світлиці від Миколи Миколайовича Шкрібляка. Це було незабутньо!

Веселкові перевесла Марфи Тимченко

 Народилася Марфа  Тимченко на батьківщині Петриківського розпису — у селі Петриківка на Дніпропетровщині у родині хліборобів. Ще з дитинства дівчинка виявила неабиякий хист до малювання, тому Марфа вступила до Петриківської школи декоративного розпису, де її вчителями стають відома майстриня Тетяна Пата та засновник школи Олександр Статива.

У 1938 році Марфу направляють до Києва для навчання у школі майстрів народної творчості. Художниця часто згадувала, як вона, сором’язлива 16 річна дівчина, вперше приїхала до великого міста, як її приголомшив натовп на вокзалі, що спілкувалися чужою для неї (російською) мовою, як вона соромилася свого простого селянського вбрання та зеленої валізи з фанери… Однак усі переживання дівчинки зникли, щойно вона переступила поріг майстерні біля Києво-Печерської Лаври. На все життя майстриня запам’ятала величність монастирських храмів та передзвони Лаврської дзвіниці. Коли ж Марфу Тимченко прийняли до школи народної творчості, вона вирішила: «Якщо стану художницею, обов’язково намалюю своє дитинство, свою рідну Петриківку!».

«Ще треті півні не співали» Фото з родинного архіву майстрині.

Після закінчення навчання молода майстриня працює у кількох художніх закладах, де створює цікаві взірці розписів тарілок, дерев’яних коробок та тканин під батік. У 1947-48 році художниця вперше створює дерев’яну тарілку з портретом Тараса Шевченка. А герої з його творів згодом знайдуть своє відображення не лише на картинах художниці, які часто використовуватимуть як ілюстрації до книжок та листівок, але і в інтер’єрах пароплава «Тарас Шевченко» над яким майстриня працювала наприкінці 1940-х років.

На початку 50-х Марфа Тимченко влаштувалася на роботу у Київський експериментальний кераміко-художній завод, де почала оздоблювати петриківським розписом порцеляну та засвоює техніку ма­лювання по фарфору. Її вироби набули значної популярності та широкого визнання, почали експортуватися до багатьох країн: США, Франції, Німеччини, Японії та інших. Унікальні керамічні вази Марфи Тимченко дарували від імені держави багатьом відомим політичним діячам того часу.

Птахи та квіти були найулюбленішими сюжетами Марфи Тимченко. Фото з відкритих джерел.

Одним з найбільших і найважливіших доробків творчої спадщини Марфи Тимченко було оздоблення магазину іграшок «Казка» по вулиці Великій Васильківській (тодішня Червоноармійська), виконане разом з чоловіком Іваном Скицюком та донькою Оленою Скицюк у 1979 році до Міжнародного дня Дитини. Ці унікальні декоративні розписи, які ілюстрували фрагменти багатьох казок, упродовж багатьох років були улюбленим місцем київських дітлахів.

Інтер’єр магазину «Казка» у процесі роботи. Фото з родинного архіву майстрині.

Заслужений художник України Ірина Левитська писала, що у цей магазин одразу ж став своєрідною виставкою казок, куди кияни водили дітей за зразкову поведінку.

Свого часу, родина майстрині та мистецька еліта зверталася до столичної влади з проханням створити у приміщенні художню школу та музей, присвячений 80 річчя від дня народження видатної художниці, проте ідею не реалізували. Крім того, на початку 2000-х років знаменитий магазин «Казка» спіткав ребрендінг — титанічну роботу художників заховали за товстими прошарками гіпсокартону. Як зазначала Марфа Тимченко в одному із останніх своїх інтерв’ю, це стало для неї важким ударом. Незважаючи на поважний вік та зламану ногу, 80 річна майстриня приїхала до магазину та плакала, дивлячись на варварський «євроремонт». Бо ж лише на виготовлення ескізів до 50 казок, які прикрашали стіни крамниці, пішло понад 3 місяці, ще рік тривали розписи, всі вони були створені вручну, звичайними пензликами.

Майстри Марфа Тимченко, Іван Скицюк та їхня донька Олена Скицюк. фото з родинного архіву.

Тривалий час роботи вважалися втраченими, однак у 2017 році Адміністрація магазину «Казка» за підтримки RedНead Family Corporation, до мережі якої належить магазин, анонсувала реставрацію розписів учнями Марфи Тимченко. До робіт залучили Олену Скицюк та її дочку, художницю Олену Кулик. Було відновлено стіну розпису «Руслан та Людмила», яку можна і зараз побачити, завітавши до магазину.

Фрагмент реставрованого стінопису у «Казці». Фото з родинного архіву митців.

 25 березня 2022 року  виповнилось 100 років від дня народження Марфи Тимченко- видатної художниці народного декоративного розпису, але кияни  не змогли подивитися на прекрасні роботи цієї обдарованої художниці. 

Не відбулись   художні виставки, та й у магазині «Казка», розписи якого зачаровували своєю красою не одне покоління киян тепер без відвідувачів!

 Війна перекреслила наші творчі плани і переклала їх на військові рейки. 

 Але наступить час, коли все надолужимо та відновимо!

Ресурсні пропозиції відділу мистецтв для всіх охочих до співпраці!

Шановні нові жителі Чернівців, потенційні користувачі серед тимчасово переміщенних людей!

 Шановні партнери, друзі, колеги!

Впевнено прямуємо, незважаючи на страшні виклики весни 2022 року!

Ми впритул розглянули спільні ресурси, можливості, плани 2022 року!

Зробили максимум корекції роботи відділу мистецтв у воєнний період!

Тому нагадую про наші ресурсні пропозиції для всіх охочих до співпраці!

Знайдемо відповідь на ваші запитання!

Ми відповімо на  ваші питання стосовно режиму  роботи відділу, його документальних та інформаційних ресурсів, послуг та сервісів, подій та участі у проєктах відділу.

Звертайтеся  у вибраний вами спосіб:

• телефоном: +038 (372) 52-50-48;
• Facebook – заходьте через свій обліковий запис у «Фейсбуці» на сторінку відділу та надсилайте запит через функцію «Повідомлення»;
• про зустріч для індивідуальних консультацій із фахівцями ви можете домовитися через e-mail або телефонний дзвінок. Обов’язково вкажіть тему та окресліть коло питань.

    Складні запити виконуються  за Е-mail адресами, також можна надіслати лист-замовлення на електронну адресу відділу. У полі «Тема повідомлення» вкажіть номер читацького квитка, а також прізвище та ім’я. Чекаємо ваші запити тут:

– lubashylyuk@gmail.com – відділ обслуговування документами з мистецтва (відомості про мистецькі виставки, зустрічі з творчими людьми, події, інформація про нові надходження , мистецьку періодику, індивідуальне інформування, виконання тематичних довідок );

Консультант: Любов Шилюк

Віртуальна довідка

Скористайтеся безкоштовною онлайн-послугою для віддалених користувачів “Віртуальна довідка” на сайті бібліотеки або надішліть лист на е-пошту: lubashylyuk@gmail.com

Задавайте запитання по роботі відділу в коментарях до цього запису  і Ви отримаєте на них відповідь!

 Пропонуємо користувачам електронну доставку документів (ЕДД), перегляньте Положення про електронне доставляння  документів.  Зробити замовлення на ЕДД можна  е-поштою: marriga111@gmail.com

Порядок замовлення та надання послуги:

Для отримання копії документа слід надіслати бланк-замовлення (Бланк-замовлення на фрагмент з книги або Бланк-замовлення на статтю) (переробити для нашої Бібліотеки) до Бібліотеки електронною поштою, обов’язково вказавши свій e-mail. Примітка: на кожний документ заповнюється окремий бланк-замовлення, замовлення у вигляді списків не приймаються.

У бланку-замовленні необхідно обов’язково вказати бібліографічні відомості про документ: прізвище автора і назву документа; назву джерела, в якому опубліковано матеріал; рік видання, номер журналу/газети, сторінки публікації.

Бібліографічні відомості про документи з фондів Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка можна уточнити за допомогою Електронного каталогу або скориставшись послугою «Віртуальна довідка». (лінки зробити активними)

Примітка: неправильно оформлені бланки-замовлення, в яких відсутні або нерозбірливо указані відомості, необхідні для виконання замовлення, повертаються абоненту для уточнення.

Одержавши замовлення та перевіривши у фондах наявність документа, Бібліотека впродовж 2-х робочих днів повідомляє про можливість/неможливість виконання замовлення, його вартість та термін виконання, одночасно обумовлює технічні умови виготовлення і пересилки копії.

Протягом 2-х робочих днів замовник має підтвердити своє замовлення або анулювати його.

У разі погодження з умовами виконання замовлення, необхідно впродовж 5 робочих днів сплатити його вартість. Оплата може бути проведена готівкою (через касу Бібліотеки) або безготівковим розрахунком (перерахування оплати на розрахунковий рахунок Бібліотеки). У платіжному дорученні у графі «Призначення платежу…» слід зазначити «на обслуговування з електронного доставляння документів (ЕДД)» та обов’язково надіслати копію квитанції про оплату зручним для замовника способом. Якщо не отримано підтвердження про оплату замовлення, робота припиняється.

Обмеження на замовлення: одночасно можна замовити не більше 10 матеріалів.

Доставка матеріалів:

• здійснюється на електронну пошту, вказану замовником;
• користувач також може самостійно забрати цифрову копію.

Бібліотека не несе відповідальності за затримки та перебої у наданні послуг абоненту, що відбуваються з причин, які знаходяться поза сферою контролю з боку Бібліотеки.

Система каталогів і картотек Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Івасюка – це сукупність планомірно організованих, взаємопов’язаних бібліотечних каталогів і бібліографічних картотек, що доповнюють один одного. Вона відображає твори друку, а також інші види документів  на паперових та електронних носіях інформації.

Каталоги і картотеки є  важливим засобом розкриття фондів, основним довідковим і бібліографічним апаратом, за допомогою якого бібліотека сприяє оперативному інформуванню користувачів про наявні документи.

 

Електронний каталог

Електронний каталог є складовою частиною системи каталогів і картотек бібліотеки. Він вміщує бібліографічні записи всіх видів документів, включаючи періодичні видання і статті, видані українською, російською та іншими мовами на різних носіях інформації і за різні періоди. Працює в реальному режимі часу.

ЕК забезпечує підвищення якості обслуговування шляхом надання оперативної інформації та максимального задоволення інформаційних запитів всіх категорій користувачів.

1. Генеральний каталог.
2. Картотека аналітичного опису періодичних видань.
3. Буковина.
4. Газети.
5. Журнали.

Серпанок українського колориту

22 березня 2022 року виповнюється 180 років українському композитору, піаністу, диригенту, педагогу, збирачу пісенного фольклору Миколі Лисенку. Його ім'я в історії української культури тісно пов'язане з епохою, протягом якої відбувалося становлення української музики як професійного роду діяльності творчих людей. У більшості випадків Лисенко сприймається саме як композитор, але його внесок у розвиток українського театру і культурного освіти воістину величезний. У числі головних заслуг знакової для всієї України творчої людини можна назвати наступні: як композитор Лисенко є засновником національної композиторської школи в Україні, його називають автором національної музичної мови; в часи, коли українська мова навіть не вивчалася в школах, а патріотичні рухи були під суворою забороною імперської влади, Лисенко присвятив своє життя розвитку української культури. Творчість Миколи Лисенка є надбанням української культури на всі віки!

Зродились ми великої години! Автору Олесю Бабію - 125!

 Гімн націоналістів «Зродились ми великої години…» чули, мабуть усі, особливо після того, як він став офіційним маршем Збройних Сил України. Про його автора відомо набагато менше.

Олесь Йосипович Бабій народився 17 березня 1897 року у селі Середнє на Калущині. Початкову освiту одержав у містечку Войнилів, середню здобував у Калушi, Чортковi та Львовi.

17-рiчним юнаком Олеся мобілізували в піхотний полк австрійського війська і відправили на італійський фронт. По розпадi австрiйської монархiї вiн вступив до Української Галицької Армiї в ранзі старшини. У цей час розвинувся поетичний талант молодого солдата.

Першим надрукованим твором Олеся Бабія, який виступав під псевдонімом «Хмелик» став вірш «На Київ!», створений під час наступу на столицю об’єднаноїукраїнської армії. Вірш було опубліковано в газеті «Стрілецька думка» від 5 жовтня 1919 року, але ще раніше його було покладено на мелодію і він увійшов до репертуару військових оркестрів.

Після стрілецького походу на Київ опинився в польському полоні, звідки йому вдалось утекти. По закінченні війни зайнявся літературною та журналістською роботою. Працював у львівських газетах «Діло» та «Українські вісті». Свою першу збірку поезій «Ненависть і любов» видав у Львові в 1921 році. Разом з відомими поетами Романом Купчинським, Василем Бобинським і Юрієм Шкрумеляком створив літературне об’єднання «Митуса». Загалом протягом життя Бабій видав десяток віршованих збірок, писав поеми, художню прозу та біографічні дослідження.У 1924—1929 рр. здобував у Празі вищу освіту, ставши доктором літературознавства в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. У тому ж 1929-му Олесь Бабій став учасником Першого Конгресу українських націоналістів у Відні, де було створено ОУН. А вже у 1932 році Організація затвердить вірш Бабія «Зродились ми великої години…» в якості свого офіційного гімну.

Повернувшись у Львів Бабій за націоналістичну діяльність потрапив під репресії польської влади. І у 1932 році був засуджений до 4 років в’язниці.

Наприкінці 1939 року із наступом Червоної армії вирішив покинути Львів і рухатися на Захід. Працював шкiльним iнспектором на Пiдляшшi та вчителем ґiмназiї в Холмi. 1944 року виїхав до Нiмеччини, де 4 роки прожив у таборах перемiщених осiб у Карльсфельдi та Мюнхенi, звідки перебрався до Чикаго. Там працював у місцевому університеті та в українських часописах.

Помер Олесь Бабій 2 березня 1975 році в Чикаго. Похований на тамтешньому цвинтарі святого Миколая.

Портретна спадщина Опанаса Шевчукевича

 17 березня 2022 року виповнюється 120 років від  дня народження Шевчукевича Опанаса Євгеновича -  українського скульптора, художника і літератора (за фахом лікар).

Народився Опанас Шевчукевич 17 березня 1902 р. в с. Виженка Вижницького р-ну Чернівецької області в сім’ї сільського ткача. 

Закінчив Вижницьку гімназію. Спочатку поступив на юридичний факультет Чернівецького університету. 

З 1922 р. переїздить до Берліну, де почав навчання у вищій ветеринарній школі. У 1923 р. вступив на медичний факультет Берлінського університету, згодом перевівся до Фрайбурзького університету.

 В період студіювання медицини, О. Шевчукевич побіжно працював у Німецькій Академії мистецтв в Берліні за рекомендацією німецької художниці-графіка, скульптора Кете Кольвіц. 

У 1927 р. скульптурні роботи Шевчукевича були вперше виставлені в одному із салонів Фрайбурга і дістали позитивні відгуки у пресі. Виставка у Берліні була влаштована через рік. З Берліна вона помандрувала по інших міста Німеччини: Мангейм, Кельн, Дрезден, Пассау, Апенштейн, Мюнхен, та Європи: Відень, Прага, Бухарест, Париж (Лувр), Мадрид, Амстердам, Гаага. 

У 1929 р. О. Шевчукевич успішно закінчив Фрайбурзький університет, захистив дисертацію на ступінь доктора медицини. 

Наприкінці 1931 р. Опанас Євгенович повернувся на Буковину, де почався займатися приватною лікарською практикою. Багато працював як скульптор, часто виступав у пресі з науково-популярними статтями, в яких пропагував народну медицину та природолікування. 

Найвідоміші скульптурні портрети «Жебрак» (1925), К. Кольвіц (1928), М. Івасюк (1957-1958), О. Кобилянська (1962-1963), Т. Шевченко (1963), М. Драгоманов (1970). За свою творчу діяльність О. Шевчукевич створив кілька тисяч різних скульптурних робіт, з яких велика частина - скульптури малого жанру. 

Крім скульптури, Шевчукевич - автор багатьох графічних творів-рисунків та оригінальних кольорових орнаментів.

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України зберігає особовий фонд Опанаса Шевчукевича. 

До архіву-музею документи фонду були передані особисто фондоутворювачем у 1970-1971 рр. 

Творчі документи представлені фотографіями скульптурних портретів – Автопортрет, Дізько, Мати Катерина, Моя дружина, Учитель Т. Зойт, Хазяйка Кройш, М. Емінеску, М. Івасюк, О. Кобилянська, К. Кольвіц, О. Маковей, М. Марфієвич, Т. Шевченко, Стара єврейка, Міщанка, Хлопчик Фелікс, Безсильна, Радість, Смуток (із циклу людські емоції та почуття), 1970-1971. 

 Фотографії скульптур малого жанру – Горда жінка, Гуцулка, Доярка, Мати з близнюками, Жебрак, Пастух, фігури західноєвропейських монархів і вельмож, чоловічі та жіночі фігури із циклу [В молитві], із циклу [Оголенні], фігури птахів і тварин із циклу «Опанасові звірятка», 1970-1971. 

 Портрет. Заможний селянин, 1939. Карт., графіт. олів. 

 Творча спадщина Опанаса Шевчукевича містить документи літературної діяльності фондоутворювача. Серед них - дослідження і статті Опанаса Шевчукевича: «Природолікування. (Напрямки його в давнині і в сучасному лікуванні)», 1939; «Весняне лікування», «Лікування голодом», «Операція без ножа», «Як виходити з голоду», 1939- 1968., статті з питань охорони здоров’я. ; «Моя улюблена письменниця», «Тарас Шевченко-мій перший учитель», «Улюблений образ буковинської письменниці», 1963, 1964, статті про О. Кобилянську, Т. Шевченка. ; вірші – «Ользі Кобилянській», 1922. Віршприсвята; «Плач Українки».

  Текст романсу на музику Є. Алиськевич. Клавір. Друк. видання з автографом.  Спогади О. Шевчукевича – «Кете Кольвіц в Києві», «Нев’янучі спогади про Ольгу Кобилянську», «Спомини про Кете Кольвіц», 1962-1970. «Моя мати Катерина», автобіографічні спогади, б/д. 

 Листування фондоутворювача складається з двох листів – листа Опанаса Шевчукевича до О. Черкашина, 5 лютого 1957; лист драматурга Г. Гауптмана до О. Шевчукевича, 24 березня 1931.

 Документи до біографії Опанаса Шевчукевича представлені – Автобіографією,  Рекомендацією Г. Колбе Опанасу Шевчукевичу для знайомства і відвідування Г. Гауптмана в Берліні, 1929.

 Каталоги художніх виставок Опанаса Шевчукевича та виставок, в яких він брав участь, 1932-1965. 

Образотворчі документи – індивідуальні фотографії Опанаса Шевчукевича серед своїх скульптурних робіт, 1938-1970. Оригінали, копії. 

 Окремим розділом зберігаються документи дружини фондоутворювача Ольги Іванівни Шевчукевич письменниці, педагога. Творчі документи прозові твори – «Невідоме», 1934. Новела «Двадцять років (Щоденник медсестри Галини)», 1961 Роман-хроніка «Кохання – гроші», 1970. Драма.

  Статті – «Синя чічка»-до 75-річчя від дня смерті М. Емінеску, 1964.  «З вдячністю згадую його…» - про творчість Марка Черемшини, 1964. Автограф.  Автобіографія О.І. Шевчукевич, 1965. 

 Шановні друзі! У фондах відділу мистецтв є друковане видання, що присвячене  творчості буковинського митця Опанаса Шевчукевича. Видруковане у Чернівцях у видавництві "Зелена Буковина", у 2002 році.

 Авторка - мистецтвознавиця, культурна діячка Буковини Тетяна Дугаєва -  написала матеріали на основі дослідження творів, рукописних щоденників скульптора та архівних матеріалів. Особливу увагу приділила мистецьким та світоглядним засадам творчості, проалізувала характерні риси пластичної мови, видрукувала хроніку життя митця. 

В цій книзі вперше систематизовано та публікуються списки 420 скульптурних та графічних робіт майстра, створених ним з 1925 по 1970 роки. Відтворено 120 репродукцій, подано відомості про публіцистичну спадщину скульптора та основну бібліографію за 1918-2002 роки.  

 Запрошуємо до ознайомлення.

14 березня - Явдохи!

  Про  бабу Явдоху від Сергія Осоки

14 березня – Явдохи

 Явдоха Зуїха -  народна збирателька усної народної творчості
/фото з мережі для емоційного акценту/

моя прабаба була Явдохою

у дитинстві на ній трималася моя світобудова

аби прабаба померла – все пропало б

у дитинстві на моїй прабабі тримався мій світ

вона нічого такого не робила

вона просто робила щось усе життя

вона не розуміла віршів і джазової музики

не знала жодного філософа

й жодного письменника-екзистенціаліста

навіть мабуть не замислювалась навіщо живе

того дня коли вона йшла заміж

зійшлися дружки й убрали її в весільне –

наймолодшу з семи братів і сестер

наречений був бідний

його ждали до смерку

коли сонце сіло

коли зачинили ворота

моя прабаба плачучи скидала весільний одяг

і ховала в скриню

а вночі наречений приїхав

вони побралися наступного дня

я цілком упевнений

що вона йому ніколи не зраджувала

і він їй – теж

коли він помер

моя прабаба стала перейматися мною

а я нею

ми стали найважливішими одне для одного

вона часто робила те чого я не розумів

я часто робив те чого не розуміла вона –

купив їй якось квіти на 8 березня

вона не розуміла навіщо дарують квіти

вона народилась 1910 року сьомою дитиною в родині

старший її брат Іван загинув на війні

брат Юхим помер від сибірської виразки вісімнадцяти років

брат Дмитро пропав безвісти

може тому вона брала мене з собою на грядку – сидіти на обніжку

і рвати молочай

і трусити ятері

може тому розказувала про голод

і витягала з борщу найбільші й найласіші шматки

навесні вона мочила насіння

улітку сапала грядку і рвала шовковиці

восени чистила буряки

узимку латала мішки

вона варила свої борщі

вергаючи здоровенні конфорки дров’яної печі

Боже!

вона навіть не знала

й не замислювалась про те

скільки було в ній насправді музики –

такої великої

яка б ніяк не могла

вміститися в труну

коли прабаба померла й лежала

така мала й сумирна

в намітці своїй дівоцькій

і в сорочці – чорним по білому

така трудівниця з руками порепаними нерухомими

така покірна зозулька –

годі було повірити

що на ній

як на сволоку стеля

колись тримався весь мій хисткий світ

потім мій світ зінакшав

згірк

потемнів

зійшов зі свого золотого полудня

наповнився чимось іншим

чужим для неї

переполовинився

закотився хтозна куди

й казна нащо

але музики я не забув

ношу її так само як і тоді

музики нітрохи не стало менше

кольори не зблякли

світ – отой що був при ній – не вилиняв

може він якраз і дає силу жити

в цьому –

чужому іншому темному

в усякому разі

чи не щоночі

коли я засинаю в тривозі й не можу заснути

я намагаюся побачити троє вікон її хати

один здоровий місяць у них

і почути

як вона дихає

2016