пʼятницю, 29 квітня 2016 р.

Зі Світлим Христовим Воскресінням!


Вели́кденьПасха, (грец. πάσχαлат. Paschaівр. פסח‎ песах — «проходження повз») також Воскресі́ння Христо́ве (грец. Ἡ Ανάστασις τοῦ Ἰησοῦ Χριστοῦ); цер.-слов. Великъ дьньпол. Wielkanoc — найдавніше християнське свято, головне свято богослужебного року, що встановлено на честь Воскресіння Ісуса Христа. У Католицькій церкві Великдень має найвищий статус торжества. Дата свята не є сталою і кожного конкретного року обчислюється за місячно-сонячним календарем (перехідне свято).





четвер, 28 квітня 2016 р.

5 травня - 180-річчя Сидора Воробкевича!

ЖАЙВІР  БУКОВИНСЬКОЇ  ВЕСНИ

 5 травня 2016 року виповнюється 180 років від дня народження Сидора Воробкевича. Його просвітницька, громадська та творча діяльність стала надією та ствердженням певного нового поступу  в національній свідомості та формуванні тодішньої державницької ідеї.
  Творчі пошуки -  поетичні та прозові твори, драматичні спроби, культурологічні дослідження, музичні композиції демонстрували стійку громадську позицію, народознавчі переконання, високий мистецький хист і неперевершене бажання зробити Україну  справжньою   висококультурною та високодуховною державою.
 Літературна спадщина складається з новел, оповідань, історичних поем, віршів, драматичних творів, науково-популярних статей та рецензій. Результатом величезного захоплення Воробкевича історією козацтва був цілий ряд історичних поем і дум. До 1868 року він оспівав воєнні пригоди майже всіх козацьких гетьманів і славних козаків України ХVI - XVII ст. Свої співи про них письменник називав думами або баладами. Це такі як: “Іван Підкова”, “Мурашка”, “Скалозуб”, “Нечай”, вони включились у шкільні читанки та підручники та виходили окремими брошурами.
Поезії та пісні Воробкевич складав усе життя. Їх більше тисячі, розсипаних по різних тодішніх газетах і журналах. Окремою збіркою “Над Прутом” друкувалась тільки частина його поетичних творів. С. Воробкевича слід оцінювати і як письменника, і як композитора одночасно.  Лірична поезія Данила Млаки (найвідоміший псевдонім) без мелодії прямо немислима. Слово й музика зрослися в нього в органічну єдність. Тематика його ліричних поезій-пісень – це, в першу чергу, нещасна любов, зрада, або лихі люди розраяли і хлопець чи дівчина гинуть, всихають від туги. Воробкевич був добрим знавцем народної пісні, звичаїв, обрядів. Багато своїх віршів складав у стилі народних гуцулок та коломийок.
Воробкевич вивчав народну пісенну творчість з молодих років і щиро захоплювався нею. В ранніх віршах поета помічається пряме наслідування її як щодо змісту, так і щодо музичного складу. Мотиви його лірики ті самі, що і в народних піснях. З 1869 року він починає складати мелодії до своїх віршів або, навпаки, до раніше записаних чи складених мелодій пише тексти. Тексти до своїх пісень Воробкевич вважав тільки половиною роботи, та й то менш важливою й вдалою. І загалом він бачив у собі скоріше музиканта, ніж поета.



Перші інструментальні твори – для цитри, гітари, фортепіано – Воробкевич складав, ще навчаючись в середній школі, а його вокальні твори виникають тільки в кінці 60-х років. Їх гарна мелодична, народно-пісенна музика часто покривала недоліки тексту. У галузі вокальної музики Воробкевич почав з пісень для молоді і склав їх у шкільний співаник, який з’явився трьома випусками в 1870 - 1872 рр. Автор-педагог, працюючи довгі роки з шкільною молоддю, знав і розумів психіку дитини, знав, що спів є для неї природною необхідністю, що молодь потребує не тільки словом, але й звуками передати світ своїх почуттів, що музика й особливо спів є могутнім засобом виховання прекрасних якостей людини. Особливо визначне місце у співанику займають п’ять пісень: веснянка “Ку-ку”, “Рідна мова”, “Заграй ми, цигане старий”, “Там, де Ятран круто в’ється”, “Над Прутом у лузі хатина стоїть”. Пісня “Над Прутом у лузі” користувалась такою любов’ю, що її переклали для гри на інструментах. У 1891 році Стефан Сужинський переклав її для скрипки та фортепіано. Того ж року пісню виконував хор “Львівського Бояна” на своєму концерті в Празі.


Особливе місце в хоровій творчості Воробкевича займає його музика на тексти Шевченка. До збірки з цих творів, що вийшла вперше друком у Лейпцігу (1887 р.), ввійшло двадцять творів: “Заросли шляхи тернами”, “Минають дні”, уривки із поеми “Гайдамаки” та ін. Є у Воробкевича хори на тексти Івана Франка - “Веснянка” та “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”; на слова Ю. Федьковича, М. Шашкевича, Я. Головацького та О. Поповича. Однак найбільше вокальних творів написав він на власні тексти – тексти Данила Млаки. Серед них найчисленнішу групу (56) складають ліричні пісні; другу щодо кількості (44) – патріотичні та козацькі. Окрему групу хорів на власні тексти (39) становлять “Застольні” -  “пісні до чарки”, як їх назвав композитор. Вони безпосередньо й щиро передають настрої веселих підхмелених людей.
 Композитор працював також і в галузі вокального  камерного ансамблю. Найбільш популярні його дуети – “Чом, річенько домашня, так пливеш поволі?” на слова Я. Головацького (мелодія народна) та два оригінальні дуети для сопрано й тенора з супроводом фортепіано: “Соколом, вітрами в Карпати летім!” і “Дуб і калина, хлопець і дівчина”. Усі вони сповнені широкого, задушевного ліризму з м’якою кантиленністю й нескладною гармонізацією.
Дуже типовими для тих часів були в’язанки народних пісень, так звані попурі. Декілька композицій цього жанру є і у Воробкевича: чоловічий хор “Гей, слов’яни, брати мої”, велике попурі для чоловічого хору – “Вінок, сплетений з 36 різних квіток” та ін.
Воробкевич скомпонував також багато хорів на румунські  і німецькі тексти, величезну кількість псалмів, гімнів та літургійних хорів на релігійні тексти (українські, румунські, грецькі).
Досить рано – ще в роки навчання в гімназії – починає Сидір Воробкевич, разом з першими своїми обробками народних пісень, компонувати також оригінальні фортепіанні твори: мазурки, польки, контраданси. У рукописному архіві Воробкевича зберігається тридцять шість інструментальних п’єс. У нього є також твори для скрипки. Уваги заслуговують його Варіації для скрипки на тему української думи та Концерт для скрипки з фортепіано, присвячений дочці композитора Вікторії, скрипальці. З інструментальних камерних ансамблів Воробкевичеві належить дві  п’єси для віолончелі з фортепіано, два тріо для двох скрипок та віолончелі, полька-мазурка для двох скрипок, альта, флейти та контрабаса, а також марші, думки і коломийки та попурі для духового оркестру й камерного складу симфонічного оркестру. Цікаво, що на декількох рукописних інструментальних творах Воробкевича зустрічаються власноручні помітки автора, які допомагають скласти уявлення про творчий стиль композитора: він намагається писати просто й оригінально, йому чуже будь-яке наслідування, уподібнення.
Сидір Воробкевич був справжнім  буковинським жайвором культурної весни, Буковинцем, що народився та помер на своїй рідній землі, ніколи її не зрадивши, розрадником міжнаціонального та міжконфесійного земляцтва, свідомий потреб земляків та їх можливостей та вболівальником кожної людської долі.
 Людина з народу, що став мужом державницького мислення, учителем, пастирем, митцем.


 З нагоди ювілею славетного краянина Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Михайла Івасюка долучається широким циклом різнопланових просвітницьких та мистецьких заходів по популяризації творчого спадку Сидора Воробкевича. 

Пам’ятаймо та шануймо  своїх славних земляків!

Сьогодні всесвітній День танцю!!! Вітаємо!

Міжнародний день танцю відзначається з 1982 року за рішенням ЮНЕСКО в день народження французького балетмейстера Жана Жоржа Новера.

Жан Жорж Новер (фр. Jean-Georges Noverre) (29 квітня 1727, Париж — 19 жовтня 1810, Сен-Жермен-ан-Ле) - французький балетмейстер, учень балетмейстера Л. Дюпре, реформатор і теоретик хореографічного мистецтва, який увійшов в історію як «батько сучасного балету». Виступав як танцівник і очолював балетну трупу в театрі «Друрі-Лейн» у Лондоні.

Новер розробив принципи героїчного балету і балету-трагедії. У 1759 вийшла його знаменита праця «Листи про танець і балетах», де Новер обґрунтував принципи балету-п'єси, які втілюються засобами дієвої пантоміми і танцю в співдружності композитора, хореографа і художника.
Цього дня весь танцюючий світ відзначатиме своє професійне свято - театри опери і балету, сучасні танцювальні трупи, ансамблі сучасного бального і народного танцю та інші, як професійні, так і самодіяльні артисти. 7 травня - професійне свято працівників всіх галузей зв'язку. За радянських часів це неофіційне свято відзначалося на високому рівні.

Нещодавно відзначили свій 10 літній ювілей!

 Відділ охорони культурної спадщини при Чернівецькій міській раді днями відзначив свій 10-літній ювілей!!! 
Щиро вітаємо колег із іх професійним святом. Зичимо  державної підтримки, легких рішень та вдалих проектів!
Міжнародний день пам’яток та історичних місць - 18 квітня відзначається щорічно! 


Цей День встановлений в 1983 році Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників і визначних місць (ІКОМОС), створеної при ЮНЕСКО. Відзначається з 18 квітня 1984 року.
У 1924 році в СРСР Інструкцією Наркомосу був розроблений Указ (на підставі постанови Всеросійського ЦВК і Раднаркому від 7 липня 1924 року), за яким виконавчим комітетам ставилося в обов’язок стежити за тим, щоб «городища, кургани, могильники та інші місця, що представляють історичну цінність, не розорювалися, не розкопувалися в будь-яких господарських цілях, а в колі пам’яток залишалася б недоторканою охоронна смуга від однієї сажня і більше, залежно від розміру і значення пам’ятки».
У 1934 році було прийнято постанову, згідно з якою заборонні заходи Указу стали вважати застарілими і непридатними внаслідок величезного розмаху господарського будівництва.
У 1976 році був прийнятий Закон «Про охорону і використання пам’яток історії та культури», але цей закон фактично не працює. На сьогоднішній день ситуація ще гірша - відповідних законів або немає, або їх не дотримуються, пам’ятники, історичні місця та заповідні зони нещадно знищуються, а винні в цьому не несуть, як правило, ніякого покарання.
У Європі до історії ставляться набагато дбайливіше, там зберігають навіть історичні ландшафти і пейзажі місцевості. Наприклад, у Франції проводять відновлювальні роботи ландшафтів пам’ятних місць навіть після археологічних розкопок, а на півночі Англії, у практично незайманому вигляді збережений Адріанов вал, що простягнувся на 117 кілометрів, побудований при римському імператорі Адріані для охорони північних рубежів Імперії.
В Україні цей день має назву «День пам’яток історії та культури» і встановлен відповідно до Указу Президента України від 23 серпня 1999 року № 1062/99, його відзначають щорічно 18 квітня.

четвер, 7 квітня 2016 р.

Марії Миколайчук - 75!!!!


8 квітня виповнюється 75-років від дня народження української співачки, фольклористки, акторки, Народної артистки України Марії Миколайчук.
Велику популярність здобуло вокальне тріо «Золоті ключі», у складі якого співали:  Ніна Матвієнко, Марія Миколайчук і Валентина Ковальська.  Ініціатива створення тріо  належала Івану Миколайчуку (1967).
Марія Миколайчук тісно співпрацювала з Київською кіностудією ім. О.Довженка. Своїм чудовим сильним низьким голосом, вона неодноразово озвучувала спів жіночих персонажів у кінофільмах; як солістка Національної телерадіокомпанії, продовжує записувати рідні буковинські пісні.
У 2008 році побачила світ книга «Сценарії» Івана Миколайчука, яку упорядкувала Марія Миколайчук. У книжці найповніше представлено літературні й режисерські сценарії Івана Миколайчука. Збірка містить усі його твори, що дає змогу оцінити багатогранність інтересів та простежити еволюцію видатної особистості.



З нагоди ювілею відділом мистецтв ЧОУНБ ім. М. Івасюка підготовлено книжково-ілюстративну виставку «Моїй Україні – пісні солов’їні»,  на якій експоновано видання про життя та творчість співачки.
 Заслуговують уваги статті з журналу «Міжнародний туризм» (2001.-№3) Є.Будько «Марія про Івана» та М. Влад «Талант любові», (2005. -№5). 
А також інформація з книги «Буковина: імена славних сучасників» - Чернівці, 2004 року видання.

Для поціновувачів творчого доробку співачки надано перелік джерел, в яких можна знайти інформацію про життя і творчість М. Миколайчук.



1.      Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник. – Чернівці,2005. – С.178.
2.     Будна Н. Поклала на себе любов: [презентація компакт-диску «Буковино…»] // Чернівці. – 2005. – 14 жовт.(№41). – С.13.
3.     Буковина. Імена славних сучасників: довід.-біогр. видання / авт.-упор. Струк Н., Матвійчук О. – К.,2004. – С.174.
4.     «Бути чернівецькою зіркою – не менш почесно, ніж голлівудською»: [на «Алеї зірок» запалили дві нові зірки Марії Миколайчук і Аркадія Агашкіна] // Чернівці. – 2006. – 13 жовт. (№41). – С.13; Погляд. – 2005. – 14 жовт. (№81). – С.15.
5.     Видатні діячі культури та мистецтв Буковини: біогр. довідник /авт.-уклад. Ю.Боганюк, О.Гаврилюк, Г.Добровольська та ін. – Чернівці, 2010. – Вип.1. – С.90-92.
6.     Влад М. Талант любові. // Міжнародний туризм. – 2005. - №5(65). – С.102-107.
7.     Дуб Р.Й. Літературно-мистецька енциклопедія Кіцманщини. – Кіцмань,1991. – С.39.
8.      Дуб Р.Й. Літературно-мистецька енциклопедія Кіцманщини. – 2-е вид., перероб. і доп. – Чернівці, 1998. – С.50-51.
9.     Дуб Р.Й. Літературно-мистецька Кіцманщина: путівник. – Чернівці, 2003. – С.50-52.
10.           Зима О. Муніципальної відзнаки удостоєна буковинка Марія Миколайчук: [медаль «На славу Чернівців»] // Правд. поступ. – 2009. – 30 січ.(№4). – С.7.
11.           Кирстюк П. Найдорожчий подарунок від Марії Миколайчук: [кн. «Сценарії» Івана Миколайчука / упоряд. М.Миколайчук] // Буковина. – 2009. – 6 лют.
12.           Миколайчук М. Мария Миколайчук: «Мы чувствовали друг друга на расстоянии» // Караван историй. – 2003. - №2. – С.150-196.
13.           Миколайчук М. Марія Миколайчук: «З Києва я привезла Буковині її народні пісні»: [розмова / вела О.Миронюк] // Доба. – 2005. – 11 серп.(ч.32). – С.12.
14.           Миколайчук М. Марія Миколайчук: «Це була майже професія бути його дружиною…»: [розмова/ вів С.Воронцов] // Свобода слова. -  2003. – 27 черв.(ч.65). – С.12.
15.           Миколайчук М. «Чернівці – це я»: [розмова] / Чернівці. – 2005. – 14 жовт.(№41). – С.1.
16.           Миколайчук М. «Я піду в далекі гори»: [розмова] / Дзеркало тижня. – 2006. – 18 лют.(№6). – С.8.
17.           Нові кавалери Чернівців: [М.Миколайчук]// Буковина. -  2009. – 9 січ.
18.           Пам’ятаймо! (Знаменні та пам’ятні дати Буковини 2006 року): бібліогр. покажчик. – Чернівці, 2005. – С.39-41.
19.           Пам’ятаймо! (Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2011 році): бібліогр. покажчик. – Чернівці, 2010. – С.95-98.
20.           Самчич М. Іванко та Марічка. // Україн. засів. – 1997. - №7-9. – С.34-43.
21.           Ткач Л. На Буковину повернусь: [засл. арт. України, співачка М.Миколайчук] // Нова буковин. газета. – 1995. – 3 берез.(№10). – С.5.



 Запрошуємо до ознайомлення.


середу, 6 квітня 2016 р.

Роману Балаяну - 75!

Роман Гургенович Балаян   народився  15 квітня 1941, село Неркін ОратагМартакертський районНагірний Карабах) — радянський і український кінорежисерсценарист і продюсер вірменського походження. Лауреат Державної премії СРСР (1987). Народний артист України (1997).

Роман Гургенович Балаян народився 15 квітня 1941 року в селі Неркін Оратаг Мартакертського району Нагірно-Карабаської автономної області Азербайджанської РСР, нині Нагірно-Карабаська Республіка. Роман — не характерне ім'я для вірмен. Але його батько Гурген Балаян, котрому так і не судилося побачити нащадка (він загинув у 1942 р. на війні), в листі попросив дружину назвати сина іменем загиблого побратима з Фінської війни.

У 19591961 роках був актором Степанакертського театру. У 1961 — 1964 роках він навчався на режисерському факультеті Єреванського театрального інституту, а в 1969 році Роман Балаян закінчив режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого.
Як кінорежисер, Балаян починав у 1970 році на Київській кіностудії. Крім кінофільмів знімав телеверсії спектаклів Московського театру «Сучасник» («Анфіса», 1993; «Хто боїться Вірджинії Вульф?»).
Постійно живе і працює в Україні. Безпартійний. Президент Спілки вірмен України.
З 1996 р. Роман Балаян є директором Телекінорадіокомпанії «Ілюзіон-фільмз» (продюсував фільми «Два місяці, три сонця»«Театр приречених»).

Творчість

Роман Балаян вважає себе учнем Сергія Параджанова. Як режисер дебютував у 1973 році, поставивши фільм «Ефект Ромашкіна». Другий художній фільм Балаяна «Бірюк» був номінований в 1977 році на Берлінале на «Золотого Ведмедя». Його фільм «Польоти уві сні та наяву» в 1987 році став одним з найкасовіших хітів радянського кіно. Знятий у 1982 і показаний в прокаті в середині перебудови, він приголомшливо узагальнив трагедію покоління, що жило в умовах глибоко абсурдних реалій режиму пізнього соціалізму. У 1986 році художній фільм Балаяна «Бережи мене, мій талісмане», дія якого відбувається в Болдіні, змоделював ситуацію Пушкіна і Дантеса в наш час. У фільмі знялася ціла плеяда знаменитих акторів: Олег Янковський, Тетяна Друбич, Олександр Абдулов, Олександр Збруєв, Михайло Козаков, Булат Окуджава. Цей фільм отримав «Золотий Тюльпан»Стамбульського міжнародного кінофестивалю. Після розпаду Радянського Союзу Балаян створює ряд фільмів, які мали великий глядацький успіх. Його художня драма «Два місяця, три сонця» (за сцен. М. Мареєвої) була номінована в 1998 році на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах на «Кришталевий Глобус».

Головний тип балаянівського героя — відлюдник, якого роздирають суперечності, який не може знайти свого місця в навколишньому світі. Він зняв небагато фільмів, але вони незмінно викликають цікавість глядачів і високу оцінку критиків: «Польоти уві сні і наяву», «Леді Макбет Мценського повіту», «Два місяці, три сонця», «Райські птахи». У створенні багатьох своїх фільмів режисер брав участь також і як сценарист.
Працював з багатьма визнаними акторами, серед яких такі «зірки» як Олег Янковський, Олександр Абдулов, Олег МеньшиковОлег ТабаковЛюдмила ГурченкоМикита Міхалков іЛев Дуров. При цьому своїм основним режисерським завданням вважав за необхідність «зламати всі попередні напрацювання та штампи актора і переконати його у своєму задумі, в своїй силі та розумі».

Нагороди


Громадянська позиція

Під час російської інтервенції в Україну у березні 2014 року разом з іншими українськими діячами культури підписав листа до російських колег, в якому розвінчувалися міфи кремлівської пропаганди щодо Євромайдану та «утисків і навіть переслідування російськомовних людей»[2].

Роман Балаян про…

… Україну

...закохався в українську мову. Нею пишу, читаю, можу й розмовляти, але соромлюся... В Росії чую від декого: ну що ти, Ромо, — все мова, мова... Кажу їм: вона надзвичайна! Не люблю слова «патріот», не вживаю його. Називаю себе відповідальним громадянином України.

… українців

- Якби в Україні існували звання чи орден для людей, які все життя не перестають бути собою, хто гідний такої нагороди, на ваш погляд?
- Це називається внутрішньою свободою, з якою за будь-якої зміни влади, світогляду людина не зраджує собі. Такі Іван ДзюбаЛіна Костенко, філософи-гуманітарії, люди моєї хвилі.
- Хто ще з українських особистостей найрідніший вам по духу?
- Ще був Іван Миколайчук. Якщо брати надто високо.

… Івана Миколайчука

Іван Миколайчук любив усі мої фільми. «Бірюку» просто заздрив, а коли «Польоти...» подивився, сказав: "Не розмовлятиму з тобою, якщо виріжеш хоч один кадр". "А ти згадай, що я тобі сказав про «Вавилон», - відповів я. «Вавилон» він зняв на рік раніше. Письменники згоджувалися з думкою напівцекашною: фільм настільки геніальний, що якщо й виріжеш щось, нічого не зміниться. Я тоді встав і сказав: "Іване, якщо хоч кадр виріжеш з цього фільму, він дуже зміниться".

… акторів

Окрім таланту, Олег (Янковський) був високого поняття честі, гідності та порядності. Абдулов — людиною взагалі у всіх проявах, на п'ять життів за секунду. Тому він так рано відійшов. Табаков розумний і завжди думає про інших, йому вистачає власної знаменитості. Михайло Голубович з Луганська — актор, який у мене на зйомках у «Бірюку» носив камеру. Механік попросив платити йому у важкодоступних місцях. Я сказав: гаразд, заплатіть (з мого гаманця, звичайно). Раптом Мишко підійшов: я її тягатиму. Він із найдобріших і найчуйніших людей.

… політику Кремля

Кремль збожеволів, поставивши проти себе не тільки Україну, а й увесь світ. Я завжди любив все російське: і російську літературу, і російських людей, і російську мову, але з моменту вступу кованого черевика на кримську землю я розумію, що таке Кремль. Я люблю все російське, але ніколи не любив російський уряд: .. царський, радянський, нинішній. Повторюю: по-моєму, Кремль збожеволів, і він за це може дуже здорово поплатитися.

Фільмографія

Режисер[ред. • ред. код]

Сценарист

  • Ніч світла (2004, у співавт. з Р. Ібрагімбековим)
  • Перше кохання (1995, за однойменною повістю І. Тургенєва)
  • Дама в автомобілі (1992, у співавт. з Peeter Urbla)
  • Леді Макбет Мценського повіту (1989, у співавт. з П. Фінном)
  • Філер (1987, у співавт. з Р. Ібрагімбековим)
  • Поцілунок (ТБ) (1983)
  • Бірюк (1977, у співавт. з І. Миколайчуком)

Продюсер

  • Вбити змія (серіал) (2007)
  • Літній дощ (2002)