"Боротьба світогляду та художніх принципів Леона Копельмана"

 

ЛЕОН КОПЕЛЬМАН

1904–1982

 

 

Леон Копельман

  У Чернівцях художника Леона Озіасовича Копельмана пам'ятають та шанують як майстра акварелі, автора чернівецьких пейзажів і карпатських краєвидів.

 Але перші його роботи  з'явилися в експозиції "Осіннього салону" в  Чернівцях ще 1930 року, майже відразу після закінчення Флорентійської Академії мистецтв, до якої вступив у 1924-у році.  Цей факт визначив подальшу долю юнака. Після закінчення Академії повернувся на Буковину, звідки майже не виїжджав, за виключенням нетривалих відпусток й навчання у Бухарестській школі мистецтв, де він підтверджував фахову освіту.

На тлі реалістичного живопису, що панував тоді серед стильових напрямків, творчість Леона Копельмана вирізнялася мистецькою самобутністю та глибоким філософським наповненням. У 1920-х роках ним була створена серія з восьми автопортретів в техніці деревориту (“Автопортрет з квіткою”, “Моє життя”, “Ремінісценції”), які позначені впливом експересіонізму з яскраво вираженою деформацією форми, своєрідним трактуванням теми. В складних багатопланових графічних аркушах помітний пошук нових виражальних засобів, свідоме загострення образів, зведення їх до майже гротескових. Комельман випробовує себе у різних гарфічних техніках: офорті, туші, чорнилі, сепії, соусі, сангвіні тощо.

Окрім творчої праці, Леон Озіасович успішно займався промисловою графікою, створюючи рекламну продукцію для чернівецьких підприємств, афіші, етикетки, екслібриси. Підтвердженням тому є численні графічні твори, переважна більшість яких зберігається в колекції Чернівецького художнього музею (понад 400 різноманітних творів).

У післявоєнні роки творче спрямування Копельмана кардинально змінилося. До певної міри воно віддзеркалює політичні реалії наступних десятилість 20-о століття. 

З приходом на Буковину радянської влади він став одним із засновників Спілки художників у Чернівцях в 1940-х роках. Але щось дуже цінне у своїй творчій особистості митець назавжди втратив. Побоювання бути не визнаним і навіть переслідуваним призвело до певного компромісу, внаслідок чого надалі Копельман працював у руслі офіційно визнаного мистецтва – так званого “соцреалізму”.

 Він звертався переважно до пейзажних творів, виконуючи їх в акварельній техніці, писав портрети передовиків соціалістичного виробоництва. Він створив величезну кількість краєвидів Чернівців, за що у місцевій пресі його називали “співцем старого міста”.

Книги про Леона Копельмана:

• Виставка творів художника Копельмана Леона Озіасовича, присвячена 60-річчю з дня народження автора: каталог. Чернівці, Чернівецьке обласне відділення Спілки художників, 1965.
• Леон Копельман. Вибрані твори з колекції Чернівецького художнього музею. Чернівці, 2006. 

Статті про Леона Копельмана:

• Олена Гужва – Гротеск Леона Копельмана.

Вітаємо з Днем вишиванки!

 Запам’ятати, коли в Україні святкують День вишиванки, нескладно: щороку у третій четвер травня. Зручно пригадувати так: у травні, після Дня матері – третій тиждень місяця, четвертий день тижня, п’ятий місяць року.

У 2024 році цей день випадає на 16 травня.

Вперше його відзначали у 2006 році. П’ятеро студентів історичного факультету Чернівецького університету започаткували День вишиванки. Історія свята дуже цікава. У той час це було своєрідним викликом, бо вишиванка не мала популярності і не була звичним предметом гардеробу.

Тепер у це складно повірити – більшість з нас мають принаймні одну вишиту сорочку чи сукню, вишиті елементи повернулися в моду і з’являються у мас-маркеті та на світових подіумах. 

Свято, яке виникло в Чернівцях, поширилося на увесь світ – тож Всесвітній день вишиванки тепер відзначають у понад 100 країнах світу.

 Державним святом воно досі не стало, однак щороку все більше і більше людей долучаються до відзначення.

 Вишиті строї одягають не лише представники діаспори, а й політики, актори, дипломати, лідери думок та активісти.

Вишиванка – це одяг, який доречний у будень і у свято, а взори на одязі українців дивують різноманіттям, від відтворення давніх мотивів до сучасних сюжетів та ідей.

Впровадили свято серед тижня, аби підкреслити, що вишиванка – складова повсякдення українців, тож це хороша нагода "вигуляти" свою вишиванку в офіс чи на прогулянку.

Що почитати про вишиванки

Якщо хочеться дізнатися більше про традиційні взори та їхнє значення, техніки вишивання, крій та особливості вишиванок, радимо звернути увагу на такі книги:

Книги Лідії Бебешко: "Вишивальні традиції України: "білі" та "писані" сорочки", "Українська вишиванка. Мальовничі узори, мотиви, схеми крою" та "Українські вишиванки: орнаменти, композиції".

Книги дуже деталізовані, тут детально описані шви, які використовуються у створенні традиційної сорочки, крій та процес шиття і вишивання. Завдяки цим книгам можна власноруч створити вишиванку.

Олена Кульчицька, "Народний одяг західних областей України"

Авторка – видатна українська художниця в галузі етнографії, тож книга передусім цікава своїми ілюстраціями. Ви зможете побачити детальні образи українців кінця XIX - першої третини XX століття.

Леся Воронюк, Володимир Щибря "Нетлінні. Українські державні символи у народній вишивці та ткацтві"

Упорядкувала цю книгу одна із засновниць Дня вишиванки. Цього року саме в ці дні Леся Воронюк презентуватиме книгу в Канаді. Альбом містить фото унікальних експонатів з українською державною символікою та її мотивами початку-середини ХХ ст.

Леся Воронюк, Марина Олійник, Тетяна Зез "Українські взори. Збірка Ольги Бачинської".

Ця книга також від команди засновників Всесвітнього дня вишиванки. Вона нова, її презентація проходитиме 16 травня у м. Стрий, а 17 травня – у Львові. Книга містить розвороти з робочого альбому дослідниці української культури, колекціонерки Ольги Бачинської, народні орнаменти, замальовані з українських вишитих речей кінця ХІХ — середини ХХ століття.

Міжнародний день музеїв.

 

18 травня музейні працівники всього світу відзначають своє професійне свято.

Міжнародний день музеїв з’явився в календарі в 1977 році, коли на черговому засіданні ICOM (International Council of Museums - Міжнародна рада музеїв) була прийнята пропозиція про встановлення цього свята. І з 1978 року цей день відзначається щорічно більш ніж у 150 країнах.

 

Музеї – це ті заклади, в яких зупиняється час та пахне історією різних подій.

 

     Музеї мають силу змінювати світ навколо нас. Вони є незрівнянними місцями відкриттів, навчають нас про наше минуле та відкривають наш розум для нових ідей, діляться досвідом поколінь. Завдяки своїм колекціям і програмам музеї створюють соціальну мережу, важливу для формування та розвитку свідомого та активного громадянського суспільства. Музеї - це ті місця де можна зустрітися з минулим, побачити сьогодення та зазирнути в майбутнє. Саме тут ми знайомимося із важливими історичними подіями та постатями, дізнаємося більше про свій край, свій народ, гортаємо важливі сторінки історії.

 

Музеї є безцінними джерелами пізнання, які освячують наше долучення до культурно-історичних цінностей і духовних реліквій. Самовіддана праця музейних працівників  - вірних служителів часу -  відзначається високим професіоналізмом, подвижництвом та сприяє примноженню нетлінних духовних надбань.

 

 Прийнято вважати, що через музеї суспільство висловлює своє ставлення до історико-культурної спадщини. З цим важко не погодитись. Збираючи і зберігаючи пам'ятки матеріальної і духовної культури, вони ведуть велику науково-освітню та освітньо-виховну роботу.

 

Під час війни рф не лише руйнує матеріальні цінності, а й намагається знищити саму ідентичність української культури. Музеї України потрапляють під російські обстріли, перебувають в окупації, потерпають від грабунків росіянами.

Проте співробітники музеїв продовжують працювати попри війну.

Одні релокували музей із підконтрольних рф територій, інші сховали експонати у безпечні місця, щоб їх не пошкодили обстріли.

 На жаль, через стрімку окупацію не завжди вдавалося вберегти цінні предмети.

 

За період повномасштабної війни в Україні російські окупанти знищили або пошкодили понад 30 музеїв. Однак музейники за першої ж можливості повертаються до роботи, шукають можливості відбудувати зруйноване і відшукати втрачене.

 

  Дорогі колеги! Вітаємо з професійним святом!

Бажаємо витримки та мудрості,  сили духу та безпечного професійного життя. Всім бажаємо  ПЕРЕМОГИ та процвітання України!   

"Вишиваємо ПЕРЕМОГУ". З Днем вишиванки

 В крайньому дописі циклу "Вишиваємо ПЕРЕМОГУ" , ми торкнулись хитросплетіння трикутників, що здатні до народження нової важливої фігури-символу, що відноситься до культу землі  - ромбу та квадрату.

Символ родючості. Нагадаю, що за формою він нагадує два трикутники, чоловічого та жіночого начал.

Ромб (із крапкою посередині) є символом засіяного поля, яке мало надзвичайно велике значення для наших предків, означало багатство, достаток і добробут. Цікаво, що головний реманент українців-хліборобів - борона, якою саме й готували поле до сівби, має форму ромба. Такі борона Музей просто неба експонує всім своїм відвідувачам.

 Ромбоподібні узори зустрічаються на весільних рушниках та на весільному одязі, добре проглядається у різьблених предметах. Цей символ слугував сильним оберегом.

Крім ромба часто зустрічається й квадрат. Це символ магічного числа 4, що позначає матерію. Символізує чотири пори року, чотири елементи, частини доби, життєві цикли.

 В дні, що передують Світлому Воскресінню Господньому, згадаємо про Хрест /прямий/, як символ Сонця, Творця, чоловічого начала. Сьогодні він, насамперед, асоціюється з ідеєю Христа, позначає перемогу світла над темрявою. Крім того це знак центричності простору, гармонії чотирьох стихій.

Розрізняємо прямий та косий хрест.

 Косий  хрест - Символ Місяця, жіночого начала. Перехрещення двох ліній - це захист, оберіг від зла.

 Таким чудесним поєднанням можуть бути оздоблені ткані, вишиті, вирізьблені та розписані предмети інтер'єрів та одягу.

Мотив, що утворюється накладанням прямого хреста на косий, тобто, символічне поєднання чоловічого та жіночого начал -  дає нам 8-кутну зірку - знак Богородиці.

Цей символ  зображають на Богородичних іконах, адже це також, так звана Зірка Матері -  Символ Творця, символ Сонця.

Цю солярну символічну фігуру називають ще Повна рожа, або 8-кутна зірка,  колядницька зірка.

Цікаво, що 8-кутна Зірка-Алатир являє собою український колорік у вигляді восьми головних циклів: Коляда, Пущення, Великдень, Трійця, Купала, Спасівка, Рожаниці,  Діди.

Розповіддю про  Древо життя, Світове дерево поставимо своєрідну крапку-підсумок.

Древо життя  - символ, що відображає модель Всесвіту, поділ на потойбічний світ, земне життя та небесне царство.

Також дерево - це символ минулого, теперішнього та майбутнього. У ньому закладено ідею продовження роду, життя. Найчастіше  зустрічається Древо життя на вишитих обрядових рушниках, на вертикальних предметах побуту, зокрема вазах, глечиках тощо. Часто мотив світового дерева нагадує жіночу постать із піднятими вгору руками  наче  Берегині.

А жіночі силуети, які несуть символіку родючості, продовження життя можна зустріти саме на Великодніх укривках до святкових кошиків. Древо життя і берегині - вертикальні символи, наче  із піднятими догори руками - це ритуальний жест Оранти, яким молять про врожай, життя.

 Інший символ - жіноча фігурка з опущеними додолу руками (або як варіант - складеними на животі) - символ захисту урожаю, знак Рожаниці, що благословляє на врожай, дає його.

Перший варіант актуальний для землеробів у першій половині року, коли просять урожаю, другий - у другій, коли його збирають - у прямих і символічних значеннях.

Вишиваємо ПЕРЕМОГУ. День 2

  Цикл  "Вишиваємо ПЕРЕМОГУ". День 2

Поговоримо сьогодні про  свастику.

Солярний символ  - свастика, сварга, свастя  -  який має потужну енергетику.

За формою це - прямий хрест. Він може мати різні напрямки руху.

 Зваживши напрямок руху, маємо ліво- чи правосторонню сваргу. Це символи з протилежною енергетикою - плюс та мінус, літнього та зимового сонця, прогресу та регресу.

 Цей символ має здатність гармонізувати, урівноважувати людину.  Дуже потрібно всім нам в такий складний історичний період для нашої держави -  України.

Цікаво, що  доволі часто на різних рукавах  вишитих сорочок, на різних половинках від центру на керамічних глеках, різьблених  скринях,  обов'язково розміщували різнонаправлені сварги - аби досягнути гармонії. Найбільше сварг можна  зустріти   у вишивці технікою "низинка".

 А як представлені  трикутники, або шеврони /не плутайте із ознаками  військових підрозділів/ в  традиційній народній  орнаментиці.

Є два види трикутників.. Відрізняються вони напрямками вершини - догори чи донизу.

Трикутник вершиною догори - це чоловічий символ, знак вогню, духу. Трикутник вершиною донизу символізує жіноче начало, матерію, це, власне, знак лона, чаші, де зароджується нове життя.

У  предметах побуту зустрічаються орнаменти з різним поєднанням трикутнинків. Це може бути лінійний орнамент, зубчастий узор, утворений чергуванням трикутників. Трикутники можуть поєднуватися у вигляді так званого "пісочного годинника" - коли два трикутники дотикаються вершинами, це позначення граней бутя, світу-антисвіту.

Зустрічаються орнаменти, утворені трикутниками, накладеними один на один - в такому випадку це шестикутна зірка, символізує такий знак проникнення духа в матерію. Ще один варіант поєднання трикутників, якщо їх об’єднати, доторкнувши основами  - дає ромб.

 Таким чином, трикутник  - дуже гарно моделює орнамент, тому має широке застосування в оздоблені предметів побуту, вишивці тощо.

Вишиваємо ПЕРЕМОГУ. День 1.

 

Ми з вами прожили період Великого посту, тижні, що передували Великодню, коли віряни молитовно проживали та поминали найважчий період буття Ісуса Христа перед розп'яттям - обмеження в їжі, поведінці, розвагах та думках – спосіб духовно очиститись. Це період, коли ми  могли збагатитись знаннями та новими вміннями, що беруть свій витік із української народної культури – символи, які супроводжують нас у побуті повсякчас.

До того, аби зрозуміти символи, які використовуються в народній культурі -  вишивці, писанкарстві, різьбленні, розпису тощо - відчути їх, треба йти роками - читаючи книги, відвідуючи музеї, перешиваючи старі узори… Кожен виходить на цьому шляху до свого.

 Але як би там не було,  продовжуючи культивувати народні промисли, ми зберігаємо ці символи, даємо їм нове життя. 

Не дарма ж кажуть, що вишивка - це наше найдревніше письмо. Слава Богу, що ця традиція у нас зберігається донині, що українці продовжують майстерно вишивати, різбити, розписувати  побутові предмети. Так передаються далі, в наступні покоління й древні символи. І хтозна, можливо, для них вони будуть навіть більш зрозумілими?

  Цикл онлайн-інформування "Вишиваємо ПЕРЕМОГУ" розпочнемо із найдавніших солярних символів, які і досі присутні в орнаментиці прикрашання українських побутових предметів та предметів одягу!

 Один із найдавніших знаків в українській народній прикладній культурі  - безкінечник.  В інших регіонах  України його ще називають  - хвилька, кривулька, меандр.

 Він символізує вічність, неперервність буття -   адже нема в нього початку, нема й кінця.

 Цей символ, що відноситься до культу води, який існував у перших цивілізаціях, зокрема,  у трипільській,  за своїм зображенням нагадує синусоїду, тобто, вказує на хвильову природу матерії.

 З огляду на це можна говорити про вплив цього символу: він структурує людину, її енергетику, гармонізує нас.

 Крім цього, безкінечник - це символ  тілесного захисту, що пояснює широке використання у вишивці натільних сорочок в усіх регіонах України, в тому числі і Буковини.

 Вважалося, що його зображення унеможливлює проникнення до тіла зла, поганої енергетики. Різного роду  безкінечники-меандри розміщують по краях рисунку, що дуже гарно вплітається у загальну концепцію орнаменту виробу.

 Таким є перший символ, що широко застосовується в оздобленні. Чекаємо ваших історій, що пов'язані із цим символом. 

Ексцентрична фантазія Сальвадора Далі

 11 травня 2024 року виповнюється 120 років від дня народження найбільшого іспанського сюрреаліста Сальвадора Далі.

Безперечно, кожен чув його ім'я і бачив такі картини, як «Постійність пам'яті», «Сон, викликаний польотом бджоли навколо гранату, за секунду до пробудження» та інші, проте не так багато з нас цікавилися життям художника, який не безпідставно стверджував: "Сюрреалізм - це я".

Пропоную вам трохи глибше дізнатися про Сальвадора Далі та його сюрреалістичний спосіб життя, згадати його відомі висловлювання та насолодитися художньою спадщиною.

https://wordwall.net/uk/resource/72953819

Проходьте нашу вікторину-дискусію. Встановлюйте свої рекорди!

Микола Гакман: музичні миттєвості

11 травня виповнюється 65 років Миколі Михайловичу Гакману - заслуженому артисту України, скрипалю, громадському діячу, педагогу, лауреату обласної літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича.

Ювіляр має значні досягнення у розвитку культури та мистецтва краю, брав участь та отримував дипломи лауреата у багатьох музичних фестивалях, виховав значну плеяду талановитих учнів.

Працював концертмейстером оркестру Буковинського ансамблю пісні й танцю при Чернівецькій філармонії. Гастролював Польщею, Румунією, Люксембургом, Бельгією, Нідерландами, Італією, Німеччиною та ін.

Вітаємо пана Миколу та бажаємо нових творчих досягнень!

Більше дізнавайтесь у відеоподкасті.

https://youtu.be/NPJ5xoRTE7s

"Духовність мелосу композитора Сидора Воробкевича"

 Сидір Воробкевич – український письменник, талановитий композитор, музично-культурний діяч, православний священник, педагог, художник, письменник, редактор часописів Буковини, автор творів, темою яких було історичне минуле українського народу.

Народився 5 травня 1836 року в Чернівцях у родині викладача філософії міської гімназії та духовної семінарії. Прадід його свого часу втік з Литви й звався Сеульський Млака де Орочко, а дід переробив Орочко на Воробкевич. Частина прізвища Млака стала улюбленим псевдонімом Сидора. Втративши батьків у дитячому віці, виховувався разом з братом Григорієм (майбутнім українським поетом, який виступав у пресі під псевдонімом Наум Шрам) у Кіцмані в дідуся Михайла і бабусі Параскеви. Саме бабуся навчила любити рідну мову, пісню та народ. З її уст діти чули силу-силенну казок, пісень, народних оповідань про козаків і турків.

Закінчив чотирикласну школу, гімназію і духовну семінарію в Чернівцях. У гімназії почав складати вірші й створювати до них музику. Ще з юнацьких літ збирав народні пісні, казки, оповідки. Його вражала й наводила на роздуми схожість народних пісень Буковини з піснями Наддніпрянщини, Поділля і Галичини. Захоплювався творчістю українських та російських письменників Т. Шевченка, Г. Квітки - Основ'яненка, І. Котляревського, Марка Вовчка, М. Гоголя, І. Тургенєва. Вивчав твори М. Шашкевича та М. Устияновича. Музичну освіту здобув приватно в професора Віденської консерваторії Ф. Кренна, одержавши диплом учителя музики. У 1867 році Воробкевич переїздить до Чернівців, де викладає спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 року, після заснування університету у Чернівцях, викладає музику студентській молоді.

В цей час Сидір Воробкевич розгортає активну літературну діяльність, пише вірші, в яких висловлює любов до свого народу ("Моя Буковина", "Збудилась Русь", "Руська пісня"), розкриває життя та побут західно-українського селянства ("Рекрути"). 1877 року видав перший буковинський альманах «Руська хата».

Писав українською, німецькою та румунською мовами. У його літературному доробку-вірші, поеми, оповідання, новели, нариси, сміховинки, повісті реалістичного та романтичного характеру. За життя письменника було видано збірку віршів «Над Прутом» (1901) за участю Ів. Франка.

Сидір Воробкевич - один із засновників і редактор журналу «Буковинська зоря», очолював «Руське літературне товариство», та студентське товариство «Союз».

У цей час Воробкевич утверджується як талановитий композитор. Він створює пісні, хори, опери, мелодрами, оперети та інструментальні п'єси. В його доробку понад 400 творів для хору (250 на власні слова), 40 романсів, 20 дуетів і квартетів. Писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, Ів. Франка, В. Александрі, М. Емінеску. Прекрасний мелодист, Воробкевич відіграв значну роль у розвитку музичної культури на Буковині й Галичині.

Один з найпопулярніших українських драматургів та театральних композиторів другої половини XIX століття, Воробкевич створив 18 оригінальних драм і оперет, написав музику до творів інших драматургів, у тому числі й до "Назара Стодолі" Т. Шевченка. Водночас з українським збирав і румунський фольклор, видавав румунською мовою музикознавчі праці і навіть написав декілька поетичних творів.

Чимало творів митця перекладено німецькою, болгарською, російською та іншими мовами.Мав псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С. Волох.

Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року.

За словами Івана Франка, Сидір Воробкевич був одним з «перших жайворонків нової весни нашого народного відродження».

  До дня народження видатного митця відділ мистецтв знайомить відвідувачів із  персональною книжковою експозицією "Жайвір весни відродження". 

 В експозиції представлені монографічні видання, що висвітлюють творчу діяльність, нотні збірники із колмпозиторськими роботами.

 Музичні твори, свого часу, обробив для хору видатний діяч мистецтв, композитор, педагог -  буковинець Андрій Кушніренко - лавреат Національної премії ім. Тараса Шевченка. 

Запрошуємо до ознайомлення.