"Кава. Післясмак"

 Чудового осіннього вечора /23.10. 2022/ в мистецькому центрі "АРТпростір на Кохановського" відбулася прем'єра благодійної мистецької імпрези "Кава. Післясмак."

Близько місяця назад у Одарки Кучерявої зродилась ідея музично-поетичного перформансу на вірші Олени Рєпіної. Робота над ідеєю, концепцією, визначенням поезій, що увійдуть, над музичним доповненям поетичного настрою тривали у творчій атмосфері, в умовах співпраці та правила вільного слова. Саме така умова дозволила віднайти головому режисерові дійства Олегу Колянківському відповідні мізансцени, інтонації, сценічні рухи та відпрацювати їх із непрофесійними акторами. Репетиції тривали щодня до дня імпрези та дозволили почуватись сповненими та впевненими в кожному звуці та русі!

Цікавим виявився розподіл поетичного матеріалу - ролей - між акторами: енергійна та цілеспрямована жага до життя, молодість та щирі романтичні почуття, мудрість та зрілість материнської долі, меланхолійні поетичні роздуми про всесвіт та місце в ньому кожної Людини, патріотичні заклики до боротьби за своє Майбутнє та щастя своїх дітей! Прослідковувались чіткі поетичні стежини між кожною наступною поезією, піснею та музичною композицією! Адже Вірші читалися під живий фортепіанний супровід заслуженої артистики України Лілії Холоменюк, що додало більшої глибини відчуттям та сприйняттю.

Увесь біль, надія, віра та любов Українського народу були відтворені акторами: Тетяною Петришиною, Олегом Колянківським, Любов'ю Шилюк та Лілією Холоменюк.

 Із відгуків у ФБ: "Митці зачарували своїм професійним виконанням, під час якого глядачі затамували подих і прожили усе дійство разом з акторами. Переплетіння поезії та пісні у виконанні чудової, високопрофесійної співачки Тетяни Петришиної полонило ніжним, оксамитовим звучанням голосу, який огорнув зал чарівністю та Світлом..."

"Мені дуже сподобалися мовчазні сцени, під час яких глядачі могли поринути у свої внутрішні почуття, відчути один одного та зрозуміти одне одного без слів, також це був час осмислити почуте та побачене і ще більше проникнути змістом, який доносили нам виконавці..."

Вся творча команда "Кава. Післясмак" доклали усіх сусиль, щоб дійство відбулось саме таким. Адже головна мета цього мистецького дійства - зібрати кошти на тепловізори нашим бійцям, які боронять нашу Батьківщину. Ризикуючи власним життям, вони даруються нам тихі сонячні ранки, затишні вечори, спокійні ночі та робочі дні.

Багато зусиль покладено ідейною натхненницею та організаторкою Одаркою Кучерявою на затишок та кавовий аромат. Все вдалось із творчим піднесенням та вірою у ПЕРЕМОГУ!

Феномен Ніколо Паганіні

27 жовтня 2022 року виповнюється 240 років з дня народження Ніколо Паганіні – італійського скрипаля-віртуоза, композитора та гітариста, одного з найяскравіших особистостей музичної історії XVIII-XIX століть. Паганіні вражав слухачів пафосом виконання, яскравістю образів, польотом фантазії, драматичними контрастами, надзвичайним віртуозним розмахом гри. У його творчості повною мірою виявлялися особливості італійського народного імпровізаційного стилю. Паганіні першим з скрипалів виконував концертні програми напам’ять. Сміливо вводячи нові прийоми гри, збагачуючи колористичні можливості інструмента, Паганіні розширив сферу впливу скрипкового мистецтва, заклав основи сучасної техніки гри на скрипці. Він широко використовував весь діапазон інструменту, застосовував у грі розтяжку пальців, стрибки, різноманітну техніку подвійних нот, флажолети, pizzicato, ударні штрихи, гру на одній струні. Деякі твори Паганіні настільки технічно складні, що після його смерті довгий час вважалися невиконуваними.

«Сторічні традиції української мелодики»

 

 до 120 річниці від дня народження українського композитора, педагога, культурно-громадського діяча Андрія Штогаренка

Андрій Якович Штогаренко- видатний композитор, педагог, музично-громадський діяч. (15.X.1902, с. Нові Кайдаки, Дніпропетровщина – 15.XI.1992, м. Київ)

Музичну освіту здобував у Катеринославському музичному училищі на фортепіанному відділенні (1912-1915, клас З. Разловської) та Харківському музично-драматичному інституті на факультеті теорії та композиції (1930-1936, клас професора С. Богатирьова).

Після закінчення консерваторії у 1936 р. Штогаренко залишився у Харкові, де працював до початку Другої світової війни: з 1936 по 1941 рр. керував секцією оборонної музики при Спілці композиторів; був заступником голови Спілки (Харківське відділення).

В роки війни, Штогаренко разом з багатьма українськими діячами мистецтв був евакуйований до Алма-Ати та Ашхабаду. Під час перебування там митець продовжував громадську діяльність: 1941-1943 рр. був відповідальним секретарем Спілки композиторів Туркменії, допомагав молодим композиторам республіки, здійснював зв’язки з українськими музикантами, які знаходились у Середній Азії.

З 1943 року життя та діяльність Штогаренка пов’язані з Києвом, де він розпочинає роботу в Київській консерваторії: з 1960 р. – професор, 1968-1990 – завідуючий кафедрою композиції, 1954-1968 – ректор консерваторії.

Учні Штогаренка – відомі музиканти: Ю. Іщенко, А. Винокур, К. Віленський, А. Костін, Є. Мілка, В. Подвала, І. Поклад, М. Степаненко, В. Тилик, В. Філіпенко, Ю. Шамо, В. Загорцев, Н. Боєва, В. Ронжин та інші.

Творчу та педагогічну працю Штогаренко поєднував з активною музично-громадською діяльністю. З 1937 р. – заступник голови Харківського відділення Спілки Композиторів. З 1939 р. – член правління, 1947-1956 рр. – заступник голови, а з 1968-1989 рр. – голова правління СКУ. З 1948 р. – член правління та секретар СК СРСР.

За сприянням Андрія Яковича в Києві у 1962 р. було організовано Міжнародний музичний конкурс ім. М. Лисенка. У 1970, 1974 рр. постійно приймав участь у роботі журі IV та V Міжнародних конкурсів ім. П.І. Чайковського. Діяльність Штогаренка була відзначена багатьма нагородами радянського уряду: Державні Сталінські премії (1946, 1952); Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1974); ордени Леніна (1960, 1982), болгарський орден “Кирила та Мефодія” першого ступеня (1971). 1972 року композитору було присвоєно звання Народного артиста СРСР, а в 1982 – Героя соціалістичної Праці.

Творча спадщина А. Штогаренка охоплює майже всі основні жанри, окрім опери. В основі творчості композитора – великі інструментальні, симфонічні та вокально-симфонічні форми (шість симфоній, симфонічні сюїти, поеми, концерти, кантати). Систематично Штогаренко працював і в жанрі камерно-інструментальної музики (квартети, тріо, сонати, сюїти для окремих інструментів). Значний вклад митець вніс і в розвиток вокальних жанрів. Здобуток творів Штогаренка налічує біля 150 різноманітних вокальних творів (пісенних, романсових, хорових та ансамблевих).

Головними рисами його творчості є яскравий мелодизм, монументальність, стрункість форм. Спадщина А.Я. Штогаренка охоплює широкий спектр образів: героїко-епічні, ліричні та жанрово-побутові з використанням різноманітних джерел українського фольклору.

Він був справжнім художником особливого таланту чути народне в музиці, українське у нього виходило без будь-якого напруження. Як міфічного Антея живила земля, так його творчість — фольклор. Він майже не цитував народних пісень, українська мелодика була звичайним способом його музичного мислення. Так, Андрій Штогаренко був композитором епохи «соціалістичного реалізму» і одним з головних її ідеологів у музиці. Якщо йому вдалося створити справжні художні цінності, то жодні «ідеологічні вбрання» їх не приховають. Розібратися в цьому допоможе час. Він позбавить і від штучних п’єдесталів, якщо такі були, і від засудження вищезгаданих.

Записи розшукуються.

 До ювілею композитора підготували список друкованих  джерел про життєвий та творчий шлях композитора із фондів ЧОУНБ ім. Михайла Івасюка.

Список літератури про життєвий  та творчий шлях композитора Андрія Штогаренка:

Боровик М.  А.Я. Штогаренко: нарис про життя і творчість. – К.,1961.

Боровик М. Сторінки життя А. Штогаренка// Музика. – 1987. - №5. – С.7-8.

Боровик М. Творчість Андрія Штогаренка. – К.,1965.

Виноградов Г. Андрій Штогаренко. – К.,1973.

Виноградов Г. Андрій Штогаренко. – К.,1985.

Гордійчук М. Дивосвіт Андрія Штогаренка// Культура і життя. – 1992. – 17 жовтня.

Гордійчук М. Спасибі за музику// Культура і життя. – 1987. – 18 жовтня.

Гордійчук М. Третя («Київська») Андрія Штогаренка// М.Гордійчук. Музика і час. –К., 1984.

Горюхіна Н. Друга симфонія А. Штогаренка/ Укр. музикознавство. – В.3. –К., 1968.

Зноско-Боровський О. Андрій Штогаренко. – К.,1951.

Клин В. З фортепіанного альбому// Музика. – 1977. - №4.

Лисенко Н. У танцювальному жанрі// Музика. – 1983. – №5.

Мистецтво України: біогр. довідн. Упор. А.В. Кудрицький. – К., 1997. – С. 216-217.

Митці України: енцикл. довідн. За  ред. А.В. Кудрицького. – К., 1992. – С. 213.

Муха А. Композитори України та української діаспори: довідн. – К., 2004. – С. 330-331.

Реп’янська В.А. Нескорені душі твої, Україно!// Мистецтво в школі. – 2014. - №10. – С. 2-8.

Творчість А.Штогаренка: збірн. статей. Упор. Т.Кравцов. – К., 1979.

Шевченко Н. «Етюди-картини» А.Штогаренка// Музика. – 1979. - №4.

Яворський Е. Слово про Майстра// Музика. – 1992. - №6.

 

Золоте примноження добра. Покрова Пресвятої Богородиці

                                                        Хай Матір Божа вас оберігає, 

Від неприємностей застерігає.

Нехай дарує силу й процвітання,

І хай здійсняться всі бажання.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці (Третя Пречиста) православні та греко-католики відзначають 14 жовтня. Покрову називають святом воїнів і прощення, весіль і матерів. У день Покрови Пресвятої Богородиці вшановується Матір Божа, яка є заступницею за рід людський.

Сама назва свята пов’язана з назвою частини одягу Пресвятої Богородиці – головного покривала, або мафорія, який став називатися на Русі «омофором».

Відповідно до оповідей, під час штурму Константинополя у 910 році, усі жителі міста сховались у Влахернському храмі та молились Пресвятій Богородиці, аби вона захистила їх, так і сталося. Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами та святими, з’явилася людям. Пресвята Діва Марія зі сльозами на очах стала молити Бога за християн. Потім Божа Матір на знак того, що бере народ під свою опіку, покрила людей у храмі чесним своїм омофором (грецьке омофор – наплічник, тобто довга широка тканина з хрестом, яку носять священики на богослужіннях). Пресвята Владичиця сяяла небесною славою, а покрив у руках її блищав «краще за промені сонячні». Дивовижний покрив захистив місто. Піднялася буря і розкидала кораблі противника, позбавивши жителів Константинополя від смерті.

В Україні особливо значущим свято Покрови Пресвятої Богородиці було для козаків, які будували багато храмів Богородиці й особливо шанували ікони Покрови. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Матір Божу вважали своєю заступницею і покровителькою.

Покрова Пресвятої Богородиці – одне з найважливіших християнських свят. Його повна назва – Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії. Здавна вірили, що Покрова приносить щастя, кохання і достаток, оберігає від гріха і допомагає в нелегкий час.

До свята закінчуються усі найважливіші сільські роботи на землі. У Карпатській Україні до Покрови поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки.

Колись вважали, що цей період – це найблагодатніша пора весільних гулянь, початку вечорниць. У народі говорять: «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем».

У цей день кожен віруючий повинен звернутися з молитвою до Пресвятої Богородиці, просячи у неї міцного здоров'я, допомоги, підтримки і захисту, а також сприяння в сімейному житті і, звичайно ж, кохання. Прийнято вважати, що протягом усього року Богородиця оберігає прохача, покриваючи його безпосередньо своїм покровом.

Це свято вважається одним із найбільш шанованих свят в Україні. Не виникає навіть суперечок між православними українцями й різновірами, котрі хоч і вкладають у це свято зовсім різний зміст, ставляться до нього дуже шанобливо.

Зі святом Покрови співпадає святкування Дня українського козацтва. Козацтву належить особливе місце в історії України та в історичній пам'яті українського народу. Саме козацтво було тією силою, яка активно впливала на історію України XVII–XVIII ст. День Покрова, 14 жовтня, святкується в усіх козацьких громадах світу дуже урочисто, з молебнями про живих, з панахидами про тих, хто відійшов в інший світ, з урочистими загальними зборами козаків.

“Театр мого життя”

 

 до 130-річчя від дня народження українського актора, режисера Івана Юхименка

Продовжуючи новий мистецький проєкт “Цей день в мистецтві”, в літературно-мистецькому салоні Обласної наукової універсальної бібліотеки ім. Михайла Івасюка – нова презентація.

Іван Якович Юхименко (2 (14) жовтня 1892, Харків — 6 лютого 1943, Казань) — український актор, режисер і педагог. 

Заслужений артист УРСР (1935).

Родом з Харкова; там дебютував 1914 на сцені міського театру.

Працював у «Молодому театрі» Леся Курбаса.

31 серпня 1922 року в Харкові утворено молодіжний драматичний театр «Наш шлях» з етнографічним ухилом, фундатором став Юхименко — головний режисер Українського державного драматичного театру ім. І. Франка.

Згодом викладач Харківського музично-драматичного інституту (1925—1927) і режисер Театру для дітей (1924—1925), режисер Полтавського театру української драми імені І. П. Котляревського (1926—1928), далі в Дніпропетровському театрі імені Тараса Шевченка (1928—1930), Харківському театрі Ленінського Комсомолу (1931), Одеському (1933—1937) і Харківському (1937—1938) театрах Революції.

З 1940 року — художній керівник Чернівецького державного українського драматичного театру.

Там разом з дружиною й іншими акторами відвідав Ольгу Кобилянську. Іван Якович розповів письменниці про творчі плани театру.

З початком нацистсько-радянської війни разом з театром переїхав у Харків, а пізніше евакуйований далі на схід. З 1943 року у Єлабузі (Татарська АРСР).

Репресований. Помер у Казані. За іншими даними, Іван Юхименко разом з дружиною і дітьми був спалений живцем разом з іншими політичними в'язнями Харківської в'язниці під час відступу з міста частин Червоної армії у 1941 році.. Натомість, за словами доньки Ярослави, що проживає зараз у Харкові, Іван Якович помер у Казані у 1943 році, а не був спалений з жінкою та дітьми у 1941 році у харківській в'язниці (уточнення обставин смерті внесені за проханням доньки. 28.03.2019).

Вистави:

«По зорі» Володимира Ґжицького (1924),

«Павло Греков» Бориса Войтехова і Леоніда Ленча (1931),

«Диктатура» Івана Микитенка (1929),

«Загибель ескадри» Олександра Корнійчука (1933),

«Республіка на колесах» Якова Мамонтова,

«Отелло» Вільяма Шекспіра,

«Сорочинський ярмарок» за Миколою Гоголем та інші.

Виконував ролі у п'єсах "Троянда і хрест" О.Блока, "Плач Рахілі" Н.Крашеніннікова, комедії "Спід життя" Хасінто Бенавенте-і-Мартінеса, постановках за творами Б.Шоу. У молоді роки брав участь в антрепризних проектах у театрах Росії і України.

У 1917 р. на запрошення Івана Мар'яненка переходить до Національного зразкового театру, який працював у приміщенні Троїцького народного дому в Києві. Далі - до Молодого театру, що на вулиці Прорізній, 17, "але, не погодившись з пропагованим Лесем Курбасом символічним напрямком цього театру, наприкінці 1918 р. вийшов зі складу Театру і вступив у січні 1919-го до театру імені Шевченка по вулиці Мерінга, 8", - записав у автобіографії.

Втративши роботу через окупацію Києва Добровольчою армією Денікіна, виїхав до Харкова. З грудня 1919 р. -художній керівник Театру імені Шевченка у приміщенні театру "Муссурі".

Як актор грав на сценах Малого театру, Народного дому, театру "Тіволі". Працював режисером і художнім керівником театрів Києва, Харкова, Дніпропетровська, Сум, Одеси.

З 6 лютого 1936 р. - заслужений артист УСРР.

Професор, викладав у театральних студіях, з 1925 року - в Харківському музично-драматичному інституті. Відомі учні: народний артист України Іван Твердохліб (Івась у фільмі "Коліївщина"), заслужена артистка України Варвара Чайка (дружина Мартина Борулі Палажка, Хівря в "Сорочинському ярмарку").

У 1937 р., після арешту керівництва Одеського театру Революції, був знятий з роботи "за допущення художніх і політичних помилок". Згодом - призначений режисером новоствореного Театру ім. Ленінського Комсомолу в Харкові, з трупою якого в грудні 1940 р. переїздить до Чернівців. У липні 1941-го повертається до Харкова. У вересні його заарештовує НКВС і етапом відправляє до казанської в'язниці №2, де помер у лікарні в 1943 р.

Цей проєкт – втілення ідеї, що робить повсякдення цікавішим. Прагнемо через доробок відомих митців збагачувати та розширювати наші знання в галузі мистецтва.

До Всеукраїнського дня бібліотек

Бібліотекар — головна людина в бібліотеці. Це той, хто завжди знає де знаходиться потрібна вам інформація!

Якщо ви не визначилися, що почитати, то вам обов'язково порадить спеціаліст.

Бібліотекар виконує роботи щодо забезпечення бібліотечних процесів відповідно до профілю. Бере участь у науково-дослідній та методичній роботі бібліотеки, в розробці та реалізації програм розвитку бібліотеки, планів бібліотечного обслуговування населення.

Застосовує наукові, методи та передовий досвід роботи у бібліотечній діяльності.

Тож знайомтесь із сучасною бібліотекаркою наукової бібліотеки ЧНУ ім. Юрія Федьковича Тетяною Шилюк!

З Днем художника!

 Образотворче мистецтво є однією з найдосконаліших форм діяльності, оскільки в художній палітрі кристалізується внутрішній світ людини, звучать кольори глибоких почуттів. 

Ваші роботи будять прагнення до прекрасного, спонукають замислитися над суттю буття.

Вишуканий живопис, віртуозна графіка, майстерна пластика - невід’ємна частина національної культури, джерело духовного розвитку і задоволення естетичних потреб українського суспільства. Творчі досягнення художників свідчать про потужний потенціал народу, сприяють створенню позитивного іміджу України у світі.

Українським майстрам пензля і різця належать твори, які стали частиною золотого фонду світового образотворчого мистецтва.

Дбайливо зберігаючи і розвиваючи традиції самобутньої національної художньої школи, ви стверджуєте вічні загальнолюдські цінності, приносите людям радість спілкування з прекрасним.

День художника відзначається в Україні щорічно у другу неділю жовтня згідно з указом президента від 9 жовтня 1998р.

"Барви краю". Експозиція випускників ВПХУ №5

 6 жовтня 2022 року відкрилась експозиція творчих робіт  здобувачів освіти вищого професійного художнього училища №5 м. Чернівців.

 В  експозиції "Барви краю", яка присвячена Дню міста Чернівці, представлено понад 30  кращих робіт випускників училища останніх років. 

 На презентацію запрошено  випускників - учасників експозиції, студентів, викладачів, майстрів училища.  Очільник адміністрації училища висловив подяку учасникам та організаторам  експозиції.

 На гостини завітали учні багатопрофільного ліцею для обдарованих дітей м. Чернівці із своїми наставниками.

Із словом вітання виступила заступниця ЧОУНБ ім. Михайла Івасюка Олена Баннікова. 

 Експозиція діятиме протягом місяця.

  

Анатолій Піонтковський: пластика каменю

 

 

Продовжуючи новий мистецький проєкт «Цей день в мистецтві», в літературно-мистецькому салоні обласної наукової універсальної бібліотеки ім. Михайла Івасюка – нова презентація.

4 жовтня виповнюється 70 років від дня народження Піонтковського Анатолія Тадеушевича – буковинського скульптора.

Народився митець  1952 року в   Чернівцях.

Навчався 1975-1979 року в  Одеському державному  художньому  училищі ім. М. Б. Грекова на відділенні скульптури у викладача П.Борисюка.

Працює в галузі станкової та монументальної скульптури, скульптури малих форм.

  Основні твори митця: «Шлях» (1988), «Репетиція оркестру» (1988), «Вітер» (1991), «Світанок» (1992), «Росинка» (1995),  «Говерла» (1997), «Дюймовочка» (2004), «Блазень» (2010), «Перлина у квітці лотоса» (2013), цикл робіт «Давній Єгипет» (2004-2007).

Член Національної Спілки Художників України з 1992 року.

Учасник всеукраїнських та зарубіжних виставок з 1985 року.

Твори скульптора зберігаються у Чернівецькому краєзнавчому та Художньому музеях, приватних колекціях.

1984-1988 – викладав скульптуру та живопис у Чернівецькій дитячій художній школі.

Нагороджено муніципальною  премією  Антона Кохановського у 2019 році.

Персональна виставка відбулась у Чернівцях 1988 року, 2022 року.

«Цей день в мистецтві» - проєкт – втілення ідеї, що робить повсякдення цікавішим. Прагнемо через доробок відомих митців збагачувати та розширювати наші знання в галузі мистецтва.