понеділок, 30 вересня 2019 р.

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек!


Книжкові розмаї

Літні надходження до відділу мистецтв 



1.      Актуальні аспекти сучасного українського музичного мистецтва : колект. монографія. -  Київ, 2017. -  212с.
2.      Бюттнер, Нільс. Ієронім Босх. Видіння і кошмари. – Харків, 2019 . – 144с.
3.      Вербицька, Поліна. Музей як комунікативний та освітній простір: навчальний посібник. – Львів,  2017.- 232с.
4.      Гажук -Котик, Лілія. Українська мова за професійним спрямуванням : навчальний посібник . – Чернівці, 2018. – 120с.
5.      Гоголівські  місця на Україні. – Київ, 1990 . – 112с.
6.      Гутник, Людмила. Український кіноплакат 1947-1994 років з фондів Національної бібліотеки України ім.. В. Вернадського. - Київ, 2018. – 574с.
7.      Індутний, Володимир. Оцінка культурних цінностей: підручник. -  Київ, 2016. – 880с.
8.      Кінзерська, Тетяна. Єфросинія Зарницька.  Літопис життя і творчості. - Київ, 2019.- 588с.
9.      Мельник, Володимир. Мистецтво витинанки та аплікації . – Тернопіль, 2006. -  224с.
10.  Нитка життя: зі спадщини Павла Чубинського. - Київ, 2016. - 284с.
11.  Паронова, Віра. Пасхальні розваги : для дітей дошк. та шкільн. Шк.. віку. -  Тернопіль, 2015. -  24с.
12.  Поріцька, Ольга. Духовна культура українців: народна демонологія у загальнослов’янському контексті (ХІХ – ХХст.) -  Київ, 2019.- 164с.
13.  Побожій, Сергій. З історії українського мистецтвознавства. – Суми, 2019. – 184с.
14.  Україна колядує: збірка колядок . – Тернопіль, 2018.- 80с.
15.  Сезар Франк. Органіст. Вінниця, 2017. -  104с.
16.  Стасюк, Олена. Твори мистецтва зі штучного каменю:матеріали, технології, основи реставрації. – Львів. : видавництво Львівської політехніки, 2017. -  124с.
17.  Шибанов, Георгій. Нестор Городовенко. Життя і творчість. -  Київ. - 2001. -  248с.
18.   Юнгер, Майлз. Пікассо:  живопис, що шукав світ. -  Харків, 2019 . – 448с.

середу, 18 вересня 2019 р.

19 вересня щирі вітання Миколі Шкрібляку!

  Творчий ген родини Шкрібляків 


Микола Миколайович Шкрібляк-  етнограф, дизайнер сценічних костюмів, народний майстер, журналіст, педагогЗаслужений діяч мистецтв України.


Шкрібляк Микола Миколайович народився 19 вересня 1959 року в селі Яворів Косівського району у сім’ї колгоспниці Шкрібляк Марії Миколаївни. Тут же закінчив восьмирічну школу, а в Івано-Франківській школі-інтернаті № 1 – десятий спеціалізований педагогічний клас (спільний проект кафедри педагогіки та психології Московського державного університету ім. М. Ломоносова та Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника).
З 30 червня 1976 року по 12 грудня 1977 ріку працював ланковим колгоспу «40-річчя Жовтня» у селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області.
З 1978 по 1983 рік навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Після закінчення ВНЗ з 1983 по 1990 рр. працював у чернівецькій обласній газеті «Радянська Буковина» на посадах кореспондента (з 1.11.1983 по 1.03.1990), власного кореспондента (з 1.03.1990 по 8.10.1990), заступника відповідального секретаря. З 1990-го р. – з перших днів заснування часопису «Буковинське віче» – був оглядачем (з 09.10.1990 по 24.05.1991), редактором відділу (з 24.05.1991 по 01.11.1991), заступником головного редактора цього видання (з 01.11.1991 по 01.01.1997). З 20.01.1997 р. по 14.08.2000 р. – заступник головного редактора газети «Літературно-мистецька Буковина». З 06.11.2000 р. по 18.04.2012 р. – відповідальний секретар газети «Чернівці». З 01.09.2000 р. працює за сумісництвом викладачем теоретичних дисциплін мистецького циклу Вищого професійного художнього училища №5 м. Чернівців. З 19.04.2012р. – до цього часу – директор Комунального учбово-методичного центру культури Буковини.
З серпня 1988 р. – член Спілки журналістів СРСР (членський квиток 100502), згодом – Спілки журналістів України (членський квиток №3003), з 2010 р. – Національної спілки журналістів України (членський квиток №15127). Пише на теми культури, освіти, мистецтва, зокрема народної творчості – нематеріальної та духовної спадщини українського народу.
З 16 березня 2005 р. – член Спілки дизайнерів України (членський квиток №1133), з 21.08.2007 р. – член президії Львівського регіонального відділення Спілки дизайнерів України.
З квітня 2003 р. – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (народна вишивка, писанкарство; членський квиток №705), заступник голови Чернівецького обласного осередку. З 2013 року – голова Чернівецького обласного осередку НСМНМУ.

Творча діяльність

Ще зі шкільних років Микола Шкрібляк збирає і вивчає витвори рук народних майстрів: писанки, народні строї, вишивки, ткацтво, дерев’яні та керамічні вироби, фольклорні розсипи, етнографічні матеріали. Він зібрав багату колекцію, в якій майже три тисячі писанок, декілька сотень предметів одягу з трьох регіонів України – Буковини, Гуцульщини та Покуття. Важливо, що вся ця велика колекція постійно «працює» – виставляється і демонструється під час численних культурно-мистецьких заходів і проектів, творчих акцій, виставок, перформансів не тільки в Україні, а й за кордоном, використовуються дослідниками та науковцями, навчальними закладами художнього профілю, як мистецтвознавчий матеріал.
Як народний майстер М.М.Шкрібляк був учасником творчих звітів майстрів мистецтв і художніх колективів Чернівецької області у Національному палаці мистецтв «Україна» (м. Київ, 2001, 2004, 2009 рр.), на обласних виставках народних майстрів Буковини, всеукраїнських та міжнародних планерах, під час проведення багатьох культурно-мистецьких проектів в Україні та за кордоном – у США, Польщі, Білорусі, Румунії, Угорщині, Молдові. Отже сьогодні вже й слава про нього як народного майстра сягнула далеко за обрій рідного краю. Бо вишивки, писанки М.М.Шкрібляка глибоко традиційні, живляться коренями й таємницями прадавніх ремесел, відзначаються витонченістю виконання, самобутністю перенесення у сучасний світ мистецтва.
За результатами Всеукраїнського мистецького проекту-конкурсу народного мистецтва «Кращий твір року – 2014» став переможцем у номінації «Народний стрій». Учасник всеукраїнського пленеру «Синьогори-2003», всеукраїнської виставки сучасного декоративно-ужиткового мистецтва «Від Землі – до Сонця» (м. Чернівці, 2016 р.) та багатьох інших культурно-мистецьких проектів.
У 2008 році М.М.Шкрібляк виступив ініціатором заснування обласної премії ім. Г.Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини.
Окрема яскрава сторінка у творчому доробку митця – сценічні костюми, змодельовані за народними мотивами. Їх одягають відомі професійні співаки та аматори, танцюристи, музиканти, репрезентуючи українські сучасні сценічні строї від скромних сільських будинків культури до великих столичних та зарубіжних підмостків.
М.М.Шкрібляк створив сучасні стилізовані зразки одягу на народній основі для Заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю, народних артистів України Оксани Савчук та Івана Кавацюка – дуету «Писанка» Чернівецької обласної філармонії, заслужених артистів України Анни-Дарії Андрусяк, Людмили Радиш, багатьох інших професійних колективів та виконавців, аматорських художніх колективів (всього – майже три сотні робіт). Нові ідеї модельєра з Буковини, оригінальні дизайнерські рішення і несподівані ретроспекції у глибину народного мистецтва завжди високо оцінюють фахівці.
Автор сценічних костюмів, змодельованих за народними мотивами: «Буковинське Різдво», «Гуцульський Великдень», «Білі птахи з чорними ознаками», «Карпатська ватра», «Полтавські княгині», «Український рік», «Смереки», «Гірська чаклунка», «Червона рута», «Росяні Карпати», «Земля духів», «Пшеничне перевесло волошкової країни», «Рідні мотиви», «Стародавня Буковина», «Краса Буковини» та ін. Учасник міжнародних, всеукраїнських та обласних мистецьких заходів.
Як журналіст М.М.Шкрібляк відомий читачам публікаціями на теми культури, освіти, мистецтва, зокрема народної творчості – матеріальної та духовної спадщини українського народу. Першу свою публікацію «Із-за золотого обрію» написав у 1976 р. про народного майстра дереворізьблення Д.Ф.Шкрібляка з с. Яворів Косівського району Івано-Франківської області. А у 1991 році М.М.Шкрібляк за нарис «Що я без Карпат?» удостоєний обласної премії ім. В.Бабляка.
Митець працює і як сценарист, художник-постановник та майстер сценографії. У творчій співпраці з відомим дуетом «Писанка», що триває понад два десятиліття М.М.Шкрібляк – сценарист їхніх авторських великодніх та різдвяних дійств, музичних фільмів про творче життя подружжя, художник-постановник, концертних програм «На Різдво до «Писанки» та «Великдень у «Писанки». Його сучасна стилізація народних символів-оберегів і вміле трактування їх у сценічному оформленні завжди захоплено сприймається глядачами. Цими рисами позначені всі авторські культурно-мистецькі проекти з метою збереження та популяризації традиційної культури – Міжнародний фестиваль народних ремесел «Буковинські джерела», театралізоване свято буковинської сорочки, показ народних строїв у рамках фестивалю  «Ми – українці, ми – українські» та свято народного одягу на  Міжнародному фестивалі національних культур «Букова віть», свято майстрів «Різьбярське диво», мистецька акція «Україна у вишиванці» тощо.


За період з квітня 2012 року по нинішній час, коли Учбово-методичний центр культури Буковини працює під керівництвом М.М.Шкрібляка, розроблено творчі формати та концепції проведення нових культурно-мистецьких заходів, які уже стали відомим не тільки у буковинському краї, а й далеко за його межами. Зокрема, фольклорно-етнографічні свята «Христос Воскрес! Воскресне Україна!», «Осінь весільна», фестиваль-конкурс хореографічного мистецтва «Буковинське коло», обласний мистецький проект «Фестини творчих родин», регіональний симпозіум майстрів різьбярства Буковини й Гуцульщини, мистецькі перформанси «Народження Майстра або Думи на полотні», авторської музики та співаної поезії «Любіть Україну» та багато інших. Тільки впродовж 2018 року колективом центру було проведено 103 культурно-мистецькі заходи, більшість з яких і спрямована на збереження, охорону та розвиток нематеріальної культурної спадщини.
Понад шість років діє у приміщенні центру майстерня-світлиця народних ремесел та декоративного мистецтва, яка вже зібрала тисячі відвідувачів від Японії, Південної Америки до Великої Британії. У ній представлено понад пів тисячі зразків народного мистецтва буковинців, які зібрав та систематизував М.М.Шкрібляк. Тут проведено десятки творчих зустрічей, майстер-класів відомих майстрів народного мистецтва краю, лекцій, диспутів, круглих столів, презентацій тощо. Вже п’ятий рік поспіль особливу зацікавленість працівників культури області та активну увагу викликає єдиний в Україні проект «Галерея пошани» (щороку визначається 42 лауреати у 17-ти номінаціях), як і нова культурно-мистецька програма «Цвіт культури розвивається», де відзначаються кращі родини народних майстрів, кращі народні майстри краю, кращі любительські об’єднання, які працюють на розвиток традиційної культури, кращі громадські музеї та кращі аматорські художні колективи за усіма видами народної творчості.
Запрацювала як постійнодіюча, виставкова зала (за 7 останніх років у ній проведено майже півсотні виставок). Особливу популярність здобули виставки-презентації майстрів народного мистецтва з Вінниччини, Львівщини, Хмельниччини, Полтавщини, м. Києва у рамках проекту «Обмінні виставки між областями України». У листопаді 2016 року на базі Учбово-методичного центру культури Буковини було проведено Всеукраїнську нараду керівників обласних центрів народної творчості та культурно-освітньої роботи.
У 2018 р. з ініціативи М.М.Шкрібляка було підготовлено проект «Відродження буковинського ліжникарства», який успішно реалізований Учбово-методичним центром культури Буковини за підтримки Українського культурного фонду. Микола Шкрібляк виступає етноконсультантом ряду проектів, спрямованих на збереження української традиційної культури та її популяризації.
У 2018 році у співавторстві Іванною Олещук видав науково-популярну книгу "Гуцульський ліжник: дискурс через віки", ця праця є першим в Україні окремим дослідженням питання генези та локальної типології ліжникарства.
Підготував до друку науково-популярні видання: «Василь Явдошняк. «Різьблення по дереву, інкрустація», альбом (Чернівці, 2006); «Іван Терен. Художнє різьблення на Буковині», каталог-посібник (Чернівці, 2007); «Стежина творчого життя. Ніна Каменкова: у святах і буднях, юності і сьогоденні, в любові і натхненні», (Чернівці, 2008) «Вишиванки Михайла Покиданця», альбом (Чернівці, 2009); розділ «Рукотворна традиція – вічна, як саме життя» у виданні «Буковина: спільна культурна спадщина» (Чернівці, 2009);  «Народні майстри Буковини», мистецький довідник (Чернівці, 2009); «Українська писанка» (писанки з колекції Миколи Шкрібляка), серія «Культурна спадщина українців» (Київ, 2017), «Гуцульський ліжник: дискурс через віки» (Чернівці, 2018). Важливою для збереження та популяризації мистецької спадщини буковинського краю стали публікації «Писанковий світ Михайла Фірчука» про відомого народного майстра, колекціонера з Вижниччини у виданні «Кращий твір року – 2015» (Київ, 2017), вступна стаття та добірка ілюстративного матеріалу з власної колекції до книги Н.Марусик «Буковинське вишиття і ткацтво. Знаки-символи» (Київ, 2012); добірка народних прикрас із бісеру з власного зібрання до книги Н.Марусик «Стародавні буковинські вироби з бісеру» (Київ, 2017); видання трьох буковинських календарів у рамках проекту «Краса народної ноші» (на 2016, 2018 та 2019 рр.), які видрукувані зі світлинами традиційних народних строїв також з приватної колекції Миколи Шкрібляка, а також вступні статті до видань «Фольклористи Буковини: бібліографічний довідник» (Чернівці, 2012); «Деревоспів Володимира Ворончака» – книга каталог (Вижниця, 2012); «Володимир Ворончак. Вижницька художня школа» (Вижниця, 2014); «Юрій Гушкевич. Живопис: каталог» (Чернівці, 2016); «Роман Рудницький. По обидва боки Чорняви» (Чернівці, 2017).

Відзнаки і нагород

У квітні 1991 року за нарис «Що я без Карпат?» про заслуженого майстра народної творчості України Фрозину Гулей удостоєний обласної премії ім. В. Бабляка
У липні 2001 року був нагороджений знаком «Відмінник освіти України» Міністерства освіти і науки України.
У вересні 2004 року за багаторічну плідну роботу у розвитку національної освіти, особистий внесок у вихованні підростаючого покоління відзначений премією ім. Юрія Федьковича Чернівецької міської ради.
У листопаді 2008 року став лауреатом обласної літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича, як художник-модельєр, дизайнер.
У 2009 році став лауреатом Національної програми «Мистецький Олімп України» у номінації «Мистецтво дизайну».
У травні 2012 році за особистий внесок у розвиток міста Чернівців, його популяризацію в Україні нагороджений почесною відзнакою Чернівецької міської ради – медаллю «На славу Чернівців»
У серпні 2015 року колектив, очолюваний М.М.Шкрібляком, відзначений обласною премією ім. Олекси Романця за розвиток краєзнавства, збереження культурної спадщини Буковини у номінації «За збереження і відродження нематеріальної культурної спадщини Буковини».
У серпні 2017 року відзначений обласною премією ім. Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини.
У листопаді 2018 року нагороджений ювілейною відзнакою «100 років Буковинському народному віче».
Указом Президента України №390 від 3 червня 2009 р. за вагомий особистий внесок у розвиток культурно-мистецької спадщини України, високу професійну майстерність та активну участь у проведенні Фестивалю мистецтв, етнографу, дизайнеру сценічних костюмів М.М.Шкрібляку було присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України».
Указом Президента України «Про призначення державних стипендій видатним діячам культури і мистецтва» від 28.03.2017 р., М.М.Шкрібляку, майстрові художньої вишивки та писанкарства, заслуженому діячу мистецтв України призначено дворічну стипендію.

до 105- річчя від дня народження Петра Яковенка



    Освіту здобув у Вінницькому загальновійськовому училищі у 1940 році, а також Студії образотворчого мистецтва при Ризькій організації СХ Латвії.
    Учасник німецько-радянської війни, яку закінчив у чині майора під Кенігсбергом.
    Після війни служив у Ризі.
    Після виходу у відставку 1981 році переїхав у Чернівці. Працював у галузі станкового малярства.
    Помер 26 лютого 2006 року в Чернівцях.

    Творчий доробок

    Основи мистецтва опановував під керівництвом Л. Свемпа та Яна Тільберга. Автор натюрмортів, портретів, карпатських краєвидів, писав гори і долини, фіксував архітектурні пам'ятки та рослинність:



    • «Межигір'я» (1966);
    • «Східний натюрморт» (1970);
    • «Букет з Карпат» (1990);
    • «Хлопчик в капелюсі» (1993);
    • «Півники»;
    • «Таночок»;
    • «Жнива»;
    • «Карбівничий»;
    • «Горянин»;
    • «Автопортрет»;
    • «Едельвейс» та ін.
    Учасник багатьох латвійських, всеукраїнських та міжнародних виставок: Рига (Латвія), ЧернівціКиїв.
    У 2003 році висувався на здобуття Національної премії України імені Т. Шевченка в галузі образотворчого мистецтва за цикл робіт «Україна моїх сподівань».

    Нагороди та відзнаки

    «Алла Горська – герой свого часу»





    Публіцисична розвідка до 90 – річчя від дня народження
     української художниці-монументалістки, громадської діячки
        Алла Олександрівна Горська – українська художниця-шістдесятниця і відома діячка правозахисного руху 1960-х років в Україні. Дружина художника Віктора Зарецького. Народилася в Ялті 18 вересня 1929. Українізація Горської пройшла в середовищі творчої інтелігенції. Тільки у побудові нової української культури художниця бачила реалізацію себе, як творчої особистості. Вона була дочкою значного партійного чиновника СРСР та одночасно талановитою художницею, що відкривало перед Аллою Горською якнайширші перспективи в світі мистецтва: нагороди, премії, персональні виставки, закордонні відрядження, як у Віри Мухіної та Ігоря Грабаря, Костянтина Юона, Сергія Герасимова, Василя Бакшеєва, Іллі Глазунова та десятків інших "народних художників СРСР", лауреатів та орденоносців. Разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та ін. стала однією з організаторок та активною членкинею Клубу творчої молоді «Сучасник», який був тоді центром українського національного життя у Києві. Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят.


        Широко відома в Україні та світі  жорстко опозиційна громадсько-політична діяльність Алли Горської. Трагічна смерть значною мірою залишили поза суспільною увагою її мистецький доробок, який представлений десятками монументальних та живописних творів, великою кількістю графічних робіт, ескізів. Творчість мисткині ґрунтувалась на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х, бойчукізмі, глибокому знанні світових мистецьких напрямів. Авторка численних художніх творів: «Автопортрет з сином», «Портрет батька», «Абетка», «Біля річки», «Портрет В. Симоненка» та ін. Художниця розробила ескізи до вистав «Ніж у сонці» за поемою Івана Драча, «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, «Правда і кривда» Михайла Стельмаха та ін. (режисер Л. Танюк). Вистави, готові до постановки, було заборонено.
        Сучасники, які добре знали Аллу Горську, стверджують, що вона була знищена радянською системою лише тому, що була самою собою. Її потужна сутність бажала самоствердження, а творчість свою художниця могла бачити тільки як частину української самобутньої культури, без присутності в ньому дифірамб комуністичній ідеології.


        Твори художниці знаходяться у Національному художньому музеї у Києві, Національному художньому музеї ім. А. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній з найбільших у світі колекцій нонконконформізму на теренах СРСР  - Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі тощо.


        Для більш детального ознайомлення з біографією художниці, мистецькою творчістю та суспільно-політичною діяльністю підібраний даний список джерел:
    1.     Молчанова, Ірина. Алла Горська в дослідах Людмили Огнєвої [Текст] / І. Молчанова // Українська культура. - 2008. - №9. -15. - (Книжкова полиця).
    2.     Зарецький, О. Доля Алли Горської: джерела та стан досліджень [Текст] / О. Зарецький // Українознавство. - 2009. - № 4. - С. 76-81.
    3.     Зарецький, Олексій. Родина Алли Горської в Ленінграді: 1930-1940-і роки [Текст] / О. Зарецький // Українознавство. - 2010. - № 1. - С. 163-167. - Библиогр.: с. 167 (15 назв).


    4.     Орлова, Є. Г. Жінки в історії українського мистецтва [Текст] / Є. Г. Орлова // Мистецтво в школі. - 2011. - № 3. - С. 2-6 : портр.
    5.     Кравченко, Я. Алла Горська: "Аби душа не сивіла..." [Текст] / Я. Кравченко // День. - 2014. - 5-6 верес. (№ 164-165). - С. 24.
    6.     Кравченко, Я. Алла Горська: "Аби душа не сивіла...". 18 вересня видатній художниці минуло б 85 років [Текст] / Я. Кравченко // Українське слово. - 2014. - 24-30 верес. (№ 39). - С. 5.
    7.     Громова, І. М. (викл. образотворчого мистецтва, Комунальний позашкільний навчальний заклад "Хмільницька школа мистецт", м. Хмільник, Вінницька обл.). Жінки-митці в історії українського образотворчого мистецтва [Текст] : позакласний захід для учнів 9-11 класів / І. М. Громова // Мистецтво в школі. - 2015. - № 12. -23-28, кольорова вкладка : фото.


    8.     Ковальчук, Марія. Алла Горська-Безсмертна [Текст] : рецензия / М. Ковальчук // Літературна Україна. - 2015. - 26 листоп. (№ 45). - С. 3.
    9.     Коцарев, Олег. До мікро- і макро-історії ХХ століття: нові щоденники й біографічні матеріали [Текст] : рецензия / Олег Коцарев // Буковинський журнал. - 2016. - № 1. - С. 237-239.
     Підготувала
    Богдана Костенюк

    понеділок, 16 вересня 2019 р.

    «Червона Рута» - ювілейний спогад музичної революції в Чернівцях.



     Вересень…Видався по-літньому теплий… Початок навчального року 1989-1990рр. не вирізнявся для нас, студентів-четвертокурсників Чернівецького музичного училища імені Сидора Воробкевича, нічим. 

    Якось, на першому тижні навчання, вранці, перед парою з гармонії, хлопці-одногрупники щось гамірно обговорювали.  Майже всі вони на той час вже мали власні гурти, добре знались на сучасній  українській музиці, знали безліч пісень - естрадних та народних, вміли їх «знімати» на слух та професійно аранжувати для свого складу ансамблю (ВІА), володіли хорошими виспіваними на «халтурах» голосами.
    Нас, дівчат, було  всього троє в групі, але ми мали дуже творчо-дружні взаємини з «хлопчачою» частиною. Частенько були учасниками їх творчих репетицій  - із сперечаннями до хрипу в горлі, із «шаленими гармоніями- польотами», що звучали так по-новому, модно, сучасно… Ми допомагали  своїми порадами та… виконаними домашніми завданнями!
     Того дня сперечались про майбутній фестиваль, про який хлопці дізнались по своїм - «музичним» каналам.  Питання спору - як бути з парами, адже у нас вони були протягом дня.


    Рішення схилилось на користь фестивалю і ми – десятка студентів-музикантів, тихо втікали з занать  та сиділи цілими днями на стадіоні «Буковина». Фестивалили! Ми стали свідками, ще не знаючи тоді якої ПОДІЇ -  Першого фестивалю «Червона Рута», що відбувся 17-24 вересня 1989 року у м. Чернівці на стадіоні «Буковина».
    А офіційна передісторія була такою (за журналістською розвідкою Наталії Фещук).
    27 грудня 1987 року у газеті «Молодь України» з'явилася стаття Івана Лепші «То є чистая вода…». У ній журналіст аналізував той факт, що окремих авторів пісень, які з часом навіть стають народними, поблажливо називають аматорами. І зауважив, що саме так трапилося з Володимиром Івасюком. Його називали аматором, бо він не був членом Спілки композиторів СРСР. Далі Іван Лепша вніс пропозицію проводити щорічний конкурс-фестиваль «Червона рута», на якому звучали б у виконанні професійних ВІА та солістів естради нові твори як композиторів-професіоналів, так і композиторів-аматорів. За задумом Івана Лепші у рамках конкурсу-фестивалю «Червона рута», присвяченому Володимиру Івасюку, могла б відбуватися творча співпраця професіоналів з аматорами.
    Після публікації цієї статті до редакції газети «Молодь України» почало надходити багато листів, у котрих люди палко підтримували таку ідею. Ідею створення фестивалю, присвяченого видатному буковинцеві, підтримали багато відомих митців — Станіслав ТельнюкДмитро ГнатюкВасиль ЗінкевичДмитро ПавличкоНіна Матвієнко.
    Згодом цю ідею своїм конкретним рішенням підтримав і легалізував ЦК ЛКСМУ.
    У 1988 році музиканти Тарас МельникКирило СтеценкоАнатолій Калениченко та поет Іван Малкович розробили концепцію фестивалю.
    На першому фестивалі «Червона рута» у Чернівцях Іван Лепша був почесним гостем. Значну роль в організації фестивалю зіграло «СП Кобза (Україна-Канада)». У квітні 1989 головний директор Кобзи — Олег Репецький пропонував організовувати фестиваль разом з Міністерством культури та комсомолом. Однак ні комсомол ні Міністерство культури не змогли знайти коштів для оплати звукового обладнення для фестивалю. Комітет з підготовки фестивалю очолив працівник фірми СП Кобза Тарас Мельник.




    Так творилась музична історія.
      А для нас, студентів-музикантів, той фестиваль  став революцією у свідомості, що поруч із класичними музичними творами можуть існувати зовсім інші зразки сучасних гармонійних зворотів, вокальних рулад та,  насамперед,  існують справжні пісенні тексти, що співаються душею та запам’ятовуються з перших акордів та несуться у світи, як «Червона рута».


     Я, особисто, в ті дні  на стадіоні вперше побачила синьо-жовтий прапор, як символ вільності духу, думки, творчості та способу їх вираження.
     Сказати, що це вражало, мало. Ми були в ейфорії! Не пропустили жодного конкурсного дня, жодного виступу.  Вертаючись вулицями міста «співали» «Україно, Україно!» Тараса Петриненка, «Та піду втоплюся»  Андрія Миколайчука. А пісенні тексти «Братів» стали для нас відкриттям іншого музичного життя.
     Тогорічними лауреатами стали:
    Дипломантами стали: Галина і Леся Тельнюк, Олександр Гаркавий (Луцьк), Марина Музика-Беджанова (Оренбург), «Аванс» (Запоріжжя), «Край» (Закарпатска область), «Еней» (Рівенска область), Віталий Свирід (Київ), В. Грицишин (Дніпропетровска область), Володимир Давидов (Світловодськ, Кіровоградська область), Олег Покальчук (Луцьк), Іван Ситарський (Львівська область), Леся Улична та Леся Горова (Львів), Ігор Кравчук (Чернівці), Володимир Кіндратишин (Івано-Франківськ), Андрій Чернюк (Київ), Станіслав Щербатих (Івано-Франківськ), Іван Козаченко (Київ), Кость Павляк (Черкаси), Василь Чинч (ЧССР), Олесь Доля (Львів), «Рутенія» (Київ), Тарас Чубай (Львів), Юрій Товстоган (Київ), «Кафедра зеленої музики» (Дніпропетровськ), «Перон», «Рок-ціп-клуня-бенд», «ВВ», «Гуцули» (Косів), група Євгенія Масловича (Донецьк), Ансамбль модної пісні «Захід» (Івано-Франківськ).
     Фестиваль «Червона рута» 1989 року -  дав дорогу багатьом, вже тепер відомим, іменам, зробив можливим стрибок свідомості  у тисяч слухачів стадіону та поза ним.
     2019 рік  - ювілейний рік Володимира Івасюка.  Заплановано та поведено безліч малих та більших культурних акцій в місті  та в обласній науковій бібліотеці імені Михайла Івасюка, також.  Але,  насамперед,   приємно згадати, що 21 травня 2019 року відбулася презентація творчого авторського проекту-подяки Оксани Петращук-Гинги «Наш Івасюк».


    Присвячений пам'яті Володимира Івасюка - 70-річчю від дня народження та 40-річчю дня поховання Митця - українського композитора, виконавця, поета, художника, мистецького подвижника, Героя України (2009, посмертно). В експозиції авторського проекту "Наш Івасюк" брали участь близько двадцяти авторських робіт та чотири роботи студенток Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В. Ю. Шкрібляка творчої майстерні Оксани Петращук-Гинги - майстрині художнього ткацтва, художниці, педагога, лауреатки Літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської. Всі роботи створені за мотивами пісень Володимира Івасюка «Балада про дві скрипки», «Балада про мальви», «Червона рута», «Я піду в далекі гори» та ін., просякнуті духом, розумінням, прийняттям та любов'ю всього, що зроблено Івасюком за неймовірно коротке життя, як спалах "Зірки". Майстрині творчо переконують та доводять всім, що "Код Івасюка" то є код українського сумління та совісті.


      Я  впевнена, що  творчість Володимира Іваюка надихає та бентежить творчих людей різних сфер,  народжує Велике Мистецтво, якому ЖИТИ!   Фестиваль «Червона рута»-2019 -  ще одна пам’ятна сторінка цього ювілейного року, свідком якого я є!  Тож фестивалимо, Чернівці!
      Хоч з самого початку було дві точки зору на те, де проводити фестиваль.
    У газеті «Родослав» в одній зі статей Іван Лепша пише: «Квітка червона рута росте й розцвітає лише у певному природньому середовищі: перенеси її з гірської кручі у степ — і вона згине. Запоріжжя те підтвердило (йдеться про «Червону руту–2» — авт.). Місто могло спричинити загибель ніжної квітки. Ні, «Червона рута» має постійно прописатися у Чернівцях, у краї, що виколисав талант Володимира Івасюка, чия незбагненна пісня дала ім'я цьому всеукраїнському явищу». Проте пізніше він змінив свою точку зору: «Так, я багато писав про те, що „Червона рута“ має проводитися на Буковині. Але коли мені пояснили, що фестиваль переслідує і культурно-просвітницькі мотиви, то я й погодився, що він має відбуватися і у найбільш зрусифікованих містах України…»
    Автор сценарію чернівецького фестивалю «Червона рута-1989» поетеса Софія Майданська говорила, що свого часу вона й сама висловилювася за те, щоб фестиваль відбувався у різних містах України. Але тепер наразі вважає, що насправді чернівецьку «Руту» не повторити ніколи.


    Михайло Івасюк, батько Володимира Івасюка зауважував: «… народжений у Чернівцях фестиваль потрібно і виплекати у Чернівцях, створити міцну традицію і звідси показувати його світові. Пересувний характер фестивалю може принести шкоду, оскільки для утвердження мистецького явища потрібна статичність. Практика світових фестивалів свідчить, що люди оберігають подібні пісенні змагання від розосередження.
     Від завтра, 17 вересня 2019 року, по 22 вересня 2019 р. у Чернівцях відбудеться Ювілейний Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута–2019».

    У ньому візьмуть участь солісти
    та гурти з кожної області України, переможці відбіркових конкурсів 2019 року та зірки української масової музики. Всього до фінальних змагань було запрошено майже 950 учасників з-поміж 5000, котрих було прослухано по всій Україні впродовж 2018 року.

    Основним завданням Фестивалю
    , як на мене, є  демонстрація громадської діяльної позиції у сфері культури та  масової інформації,  демонстрація всій українській молоді, що  патріотична свідомість може формуватись засобами  ЯКІСНОЇ української масової культури. А ще,  дати ту, можливо першу, можливість молодим обдарованим талановитим!


     Адже: «Червона рута» – єдиний найбільший всеукраїнський некомерційний музичний фестиваль, що має україномовний статус та критерії оцінки української національної визначеності в музиці.
    «Червона рута» – найстарший фестиваль в Україні, що сформував українську сучасну молодіжну масову музику. 90% зірок відкрито фестивалем «Червона рута». Жоден фестиваль, конкурс, музичний телепроект в Україні не обходиться без учасників та переможців «Червоної рути».
    Цілеспрямо­вано пошукаймо час, щоб бути свідками, як митці професійно демонструють відроджені національні традиції,  живі старі зразки автентичного фольклору, що звучать та мають відклик у наших серцях, єднають нас у пісенному колі та дають  жити словам: «НАДІЯ Є!»

    Завідувачка відділу мистецтв ЧОУНБ ім. М. Івасюка
     Любов Шилюк