«Шкільні співанки Філарета Колесси»

 

  до 150 – річчя від дня народження українського композитора.

             Філарет Михайлович Колесса (17 липня 1871, село Татарське, тепер село Піщани Стрийського району Львівської області — 3 березня 1947, місто Львів) — український етнограф, фольклорист, композитор, музикознавець і літературознавець. Засновник українського етнографічного музикознавства.                 

Народився у місті Добромилі (за даними енциклопедій — у селі Татарське, тепер Піщани Стрийського району). З 1878 року навчався у навчальному закладі міста Стрия (тепер Стрийська школа № 7).

У 1891—1892 навчався у Віденському університеті, зокрема прослухав курс лекцій з гармонії в Антона Брукнера. У 1896 році закінчив Львівський університет.

 

Викладав у гімназіях Львова, Стрия, Самбора. В різні часи працював з Іваном Франком, Миколою Лисенком, Лесею Українкою. В 1918 році захистив дисертацію у Віденському університеті та отримав вчений ступінь доктора філології. Досліджував ритміку українських народних пісень, народні пісні Галичини, Волині, Лемківщини. У 1922 — 1924 рр. викладав українську словесність в Українському таємному університеті у Львові. Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України, у 1947 — депутатом Верховної Ради СРСР. 3 1939 — професор Львівського університету, директор державного музею етнографії у Львові (з 1940), керівник львівського відділу Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії Академії Наук УРСР (з 1940). Учасник міжнародних конгресів фольклористів, музикознавців і філологів (Прага, Варшава, Відень, Антверпен).

Помер 4 березня 1947 року. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

  Великий вплив на музичні та фольклорні зацікавлення молодого Філарета Колесси мав його старший брат Іван Колесса, автор збірника «Галицько-руські народні пісні з мелодіями». За його настановами Філарет Колесса активно збирав народну творчість, опрацьовував народні пісні для хору, вокальних ансамблів.

Академік Філарет Михайлович Колесса — вчений зі світовим ім'ям, багатогранна і плідна діяльність стала видатним внеском до розвитку української фольклористики і літературознавства. 

«Огляд українсько-руської народної поезії» Ф. Колесси вперше був надрукований 1905 року у Львові за допомогою Товариства «Просвіта». Праця мала на меті зацікавити широкий загал народно-пісенною культурою, поглибити розуміння її вартості та значення для національного становлення, зокрема розпочинає низку цінних праць, у яких Філарет Колесса втілив власну оригінальну концепцію жанрової систематизації українського фольклору. Серед таких робіт — рукописний «Збірник українських народних пісень» (1914, у співпраці з Осипом Роздольським) для австрійського проекту, розвідка «Характеристика української народної музики» (1932), енциклопедична стаття «Усна словесність» для Української загальної енциклопедії (1930—1935) і добре знана монографія-хрестоматія «Українська усна словесність» (1938).

 

Влітку 1908 року Філарет Колесса здійснив фольклористичну експедицію у Наддніпрянську Україну, записавши на Миргородщині репертуар шести народних виконавців. У роботі йому допомагав Опанас Сластьон, восени 1908 року долучилися також Леся Українка та Климент Квітка.  Засадничою ціллю експедиції, за задумом ініціаторів проекту, мала була публікація мелодій традиційного кобзарсько-лірницького репертуару, фонографування ж якнайкраще мало б у цьому допомогти. Результат п'ятирічної праці Філарета Колесси був виданий двома томами (XIII та XIV] «Мелодій українських народних дум» у 1910 та 1913 роках відповідно.

 

Проблемі фольклорних новотворів Філарет Колесса присвятив розвідку «Українська народна пісня у найновішій фазі свого розвитку» (1928). У праці вчений звернув увагу на відмінності у стані збереження фольклорного матеріалу на території України, які, на його думку, спричинені історичними умовами, а також різноманітними проблемами місцевого та державного характеру, впливів сусідніх народів і т. ін.

Заслуговує уваги «Шкільний співаник: з педагогічної спадщини композитора та педагога», до якого увійшли хорові твори, обробки українських народних пісень, поради щодо музичного виховання.

Праця Ф. Колесси «Балада про дочку-пташку в слов'янській народній поезії» — це глибоке опрацювання однієї пісенної теми в історичному порівняльному аспекті.

 

Композиторська діяльність Ф. Колесси зосереджена переважно в хоровому жанрі. Оригінальні хори на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, О. Маковея, О. Олеся та інших поетів, численні обробки українських народних пісень були невід'ємною частиною репертуару західноукраїнських хорових колективів і здобули широке визнання.

Неабиякі музичні здібності майбутній композитор виявив ще під час навчання у Стрийській гімназії, де і звернув на себе увагу композитора О. Нижанківського. Під впливом цього досвідченого митця  Колесса став серйозно вивчати історію, теорію музики, гармонію, мріючи присвятити себе композиторській діяльності.

Після закінчення гімназії, під час перебування у Віденській духовній семінарії, Філарет Колесса поглиблював свою музичну освіту. Протягом однорічного перебування у Австрії, він прослухав цикл лекцій з гармонії у видатного австрійського композитора Антона Брукнера при Віденському університеті, відвідував оперні вистави, концерти.

Значну увагу композиторській діяльності Філарет Колесса приділяв під час навчання на філософському факультеті Львівського університету (1892—1896). У ці роки він опублікував чимало обробок народних пісень, серед яких хорові «в'язанки» — «На щедрий вечір», «Вулиця», «Козаки в піснях народних», готував до видання збірки «Обжинки» і «Гагілки». Результатом наполегливої композиторської праці цього періоду став великий збірник обробок для чоловічого і мішаного хорів «Наша дума» (1902).

Паралельно Ф. Колесса створював і оригінальні твори, такі як «Ой умер старий батько», «Якби мені черевики» на слова Т. Шевченка, що часто виконувались на концертах та перевидавались у різних музичних збірниках.

Заглибленість у наукову працю не давала змоги Колессі систематично займатись композицією, але вивчаючи фольклор певних етнографічних територій, зокрема Закарпаття, Полісся і Волині, композитор одночасно створював свої найкращі хорові обробки. Так з'явились збірки — "Руські народні пісні з Підкарпатської Русі», ч. І (1923), «Руські народні пісні з Південного Підкарпаття», ч. II (1923) та «Волинські народні пісні» (1937).

Філарет Колесса, як досвідчений музикознавець, відбирав для обробок високохудожні зразки і опрацьовував їх зі смаком. Особливе зацікавлення областями української етнографічної території (Гуцульщина, Лемківщина, Волинь, Полісся, Закарпаття тощо) відбилося і на його композиторській діяльності. Скрізь збережена діалектна лексика творів, а до окремих малозрозумілих слів подані пояснення.

Твори Філарета Колесси й досі виконуються сучасними професійними та самодіяльними колективами і, безперечно, є цінною частиною української хорової спадщини. Це такі його праці як: «Огляд українсько-руської народної поезії» (1905), «Ритміка українських народних пісень» (1906-07), «Мелодії українських народних дум» (1910-13), «Наверстування і характерні ознаки українських народних мелодій» (1913-14), «Українські народні думи» (1920), «Українські народні думи у відношенні до пісень, віршів і походження голосінь» (1920-21), «Про генезу українських народних дум» 1921, «Погляд на історію української мови» 1921, «Про вагу наукових дослідів над усною словесністю» (1922), «Народні пісні з південного Підкарпаття» (1923), «Речитативні форми в українській народній поезії» (1925), «Українські народні пісні на переломі 17-18 ст.» (1928), «Українська народна пісня у найновішій фазі свого розвитку» (1928), «Народні пісні з галицької Лемківщині» (1929), «Балада про дочку-пташку в слов'янській народній поезії» (1936-37), «Волинські народні пісні» (1937), «Українська усна словесність» (1938), «Народні пісенні мелодії українського Закарпаття» (1946).

 Хори: «Ой умер старий батько», «Утоптала стежечку», «Якби мені черевики», «Було колись на Вкраїні» (усі на сл. Т. Шевченка) та ін.; обр. укр. нар. пісень — в'язанки: «Вулиця» (1895), «Обжинки» (1898), «Гагілки» (1900); збірник «Наша дума» (1902) та ін.; «Воєнні квартети» для вок. квартету, чол. і жін. хорів (1915), «Марш українських стрільців» (сл. О. Маковея, 1915). «Я русин був» (сл. О. Духновича, 1928) та ін.; обр. укр. нар. пісень для дітей. Залишив у рукописі «Історію української етнографії».

Свій талант і любов до української музики, народної пісні,
загалом до українського мистецтва Філарет Колесса
передав нащадкам, ставши засновником великої митецької династії. Син Микола  Колесса – відомий український композитор,
диригент, педагог, засновник української диригентської школи.  Донька Дарія Колесса-Залеська – піаністка і
педагог. Онука Ксенія – піаністка; її сестра Харитина – віолончелістка. Правнук
Ярема – диригент і педагог. Правнучка Галина – альтистка, музичний критик.

 У 1997 р. Національна академія наук України заснувала премію імені Філарета Колесси.

 

 

до 85-річчя Маріса Лієпи

27 липня 2021 року виповнюється 85 років від дня народження видатного танцівника і хореографа, соліста Большого театру, народного артиста СРСР Маріса Лієпи. Віртуозна техніка класичного танцю, пластична виразність тіла, що ніби «говорить», музичність, рідкісні для артиста балету акторські дані.

А зовнішність! Високе зріст, атлетична статура, правильні, виразні, «європейські» риси обличчя ... За два сезони артист виконав всі провідні партії в балетах музичного театру Станіславського. Глядачі стали ходити спеціально «на Лієпу».

Рембрант

Рембрандт Гарменсзон ван Рейн — нідерландський художник, гравер, великий майстер світлотіні, найбільший представник золотого століття голландського живопису .

15 липня 2021 року виповнюється 415 років від дня народження митця. пропонуємо коротко познайомитись із кращими шедеврами пензля Майстра.

Дарунок від Генерального Консульства Республіки Польща у Вінниці

 “Пісні, які співали Ґрохольські з П’ятничан та Стрижавки на Поділлі”  збірка пісень, що співались на зламі ХІХ та ХХ століття на Поділлі.  видали ї Генрик та Мая Грохольські у Вінниці, у 2019 році за участі автора ідеї та видавця Геника Ґрохольського.

Книга видана Генриком та Маєю Ґрохольськими є збіркою близько ста українських пісень, записаних у 40-х роках XX сторіччя Зофією з родини Ґрохольських Красицькою, яка народилася і виросла в Стрижавці. Книга містить десятки фотографій з колекції Генрика Ґрохольського, більшість з яких зроблено до 1917 року.

Генрик Ґрохольський – нащадок давнього польського роду, який протягом довгого періоду часу мешкав на Поділлі. 

Історія його родини тісно пов’язана з історією Вінниці. Вони володіли маєтками в приміських селах і в самій Вінниці, брали активну участь в суспільно-політичному та культурному житті міста. Генрик Ґрохольський  розповів  про історію своєю родини, про те, як жили українці з поляками, католики і православні на цих землях, та хто видавав перший часопис українською мовою на початку XX століття. Ґрохольські жили на Вінниччині віддавна, але були змушені покинути рідну землю після Жовтневої революції. Родина залишила у спадок багато пам’яток архітектури, серед яких, зокрема, колишній домініканський костел у Вінниці, храми у Стрижавці, Вороновиці, Мурафі.

"...Ґрохольські проживали на Поділлі понад 300 років. Марцін Грохольський був ще за часів І Речі Посполитої останнім польським брацлавським воєводою і володів маєтками у Вінниці й околицях, а також в Червоному, Грицеві і Терешках на Волині. Після вибуху Жовтневої революції наша родина була змушена назавжди залишити ці землі. 

У Стрижавці ще народився мій дідусь, але змушений був виїхати з родиною і до сьогодні уся сім’я проживає на території Польщі. Попри те, що сім’я давно полишила ці землі, досі цей емоційний зв’язок дуже сильний. У наших родинних архівах збереглися багато документів, фотографії, які стараємося публікувати. Те, що залишилося на Поділлі — це кілька будинків, частини палаців, а в Вороновиці — відновленний увесь палац, велика кількість святинь, наприклад православний собор у Вінниці, колишній костел домініканців, збудований на кошти Міхала Грохольського і його дружини. 

У Мурафі — католицький храм збудований Йоахімом Потоцьким і його дружиною з Ґрохольських. Там досі можна побачити наш герб Сирокомля. У Вороновиці є храм св. Михаїла також профінансований Ґрохольськими, в Стрижавці — храм збудований Ґрохольськими і повернений до життя місцевими католиками. Коли йдеться про контакти обох народів, то мої рідні були поляками, але завжди мали гарні стосунки з українцями, які тут проживали. Протягом багатьох років вони старалися вести громадську діяльність не тільки на користь поляків чи католиків, але також будували за свої кошти православні церкви, оплачували певного роду наукові стипендії. Наприклад, один із відомих українських художників ХІХ ст. Ян Засідатель отримав освіту завдяки фінансуванню мого прадіда Тадеуша Ґрохольського, тепер його роботи знаходяться в художньому музеї Вінниці. Дуже радію тому, що ці зв’язки підтримуються.

 Півроку тому я сам почав вивчати українську мову, щоб на цих землях якось висловлюватися і таким чином показувати, наскільки важливі для мене ці історичні зв’язки, які намагаємося якось переносити в сьогодення.  Мої пращури вільно розмовляти українською. Мій прадід Здіслав Ґрохольський є співзасновником вінницького банку для селян і там вів справи офіційною мовою, тобто українською. Він був також видавцем часопису українською мовою на початку ХХ століття. Сподіваюся, що ще не раз матиму можливість приїхати на ці землі і хоч малою мірою зробити щось для пам’яті чи для людей, що тут проживають..".  

Репринтне видання Тимка Падури "Ukrainky" (Варшава,1844)

Тимко Падура – польсько-український поет, композитор та музикант. Завдяки Польському Інституту в Києві побачило світ репринтне видання його творів «Ukrainky z nutoju Tymka Padury», вперше опублікованих у Варшаві в 1844 році.

Падура як польський патріот наполягав на необхідності спільної боротьби поляків та українців за незалежність. Був співцем козаччини, популяризував український фольклор та музику.

Творами Падури зацікавилися українські та польські композитори: Кароль Ліпінський, торбаніст Ґреґор Відорт, Микола Лисенко, який поклав на музику вірш “Лірник”. Але Тарас Шевченко  не оцінив творчості Тимка й назвав їх примітивними та штучними.

У 1854-му Падура написав останнього вірша “Гетьманці. Піснь з путі Чайльд Гарольда по Слов’янщині”. Після – займався підготовкою до друку повного видання своїх творів. Але не встиг. У вересні 1871 року поет помер. Повне зібрання поезії та прози “Pyśma Tymka Padurry. Wydanie posmertne z awtohrafiw”, в якому поруч із усіма текстами українською мовою (теж у латинській транскрипції) подавалися їхні переклади польською, вийшли друком вже за три роки по смерті автора.