вівторок, 29 грудня 2020 р.

"Куць" в Чернівцях!

 


Днями у Чернівцях відлунала прем`єра опери для дітей  «Куць», яку написала перша в Україні жінка-композиторка Стефанія Туркевич. Особливість її в тому, що створена вона у форматі казки, яка навчає та виховує доброзичливості, стійкості  характеру, людяность та любові до традицій рідного краю.

Композиторка народилась у Львові, втім, визнання здобула за кордоном, а не на Батьківщині. Улюблениця батька-священника Івана Емануїла Туркевича (був хоровим диригентом, катехистом та музичним критиком) та матері-піаністки Софії Туркевич, яка  частенько всіх зачаровувала власною грою на фортепіано. У родині кожен вмів грати на музичних інструментах та відчувати світ прекрасного крізь призму музики. Саме тому Стефанія опанувала улюблене фортепіано матері, арфу та фісгармонію. Однозначно визначена в майбутній професії вступила до Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка, навчалась у Василя Барвінського — видатного українського композитора та піаніста. Згодом переїхала до Відня опановувати піаніно під керівництвом музредактора Вілема Курца та Єжи Лялевича. Однак завжди прагнула більшого та вступила до Львівського університету, вивчала філософію, педагогіку та музикознавство, в першій на Галичині катедрі музикології.  Для повноти освітнього процесу вирушає до Праги.  Стефанія Туркевич-Лісовська захистила дисертацію з музикознавства у чеській Празі на тему «Український елемент у творах П. Чайковського «Черевички», Н. Римського-Корсакова «Ніч перед Різдвом» і порівняння їх з оперою Миколи Лисенка «Різдвяна Ніч», викладала гармонію й фортепіано у Вищому музичному інституті у Львові.

 У творчому доробку: симфонії, симфонічні ескізи, симфонічна поема  «La Vita», Космічна симфонія, Сюїта для подвійного струнного оркестру, Фентезі для подвійного струнного оркестру; Балети (6),Oпера «Мавка» (на основі Лісової пісні Лесі Українки). Дитячі опери: «Цар Ох або Серце Оксани» , «Куць», «Яринний городчик». Хорові твори,Камерно-інструментальні  та твори для фортепіано.

Деякі твори мисткині були виконані у 1920—1930-х рр. у Львові та Західній Європі, згодом у Канаді. Проте, багато творів до сих пір не виконувалися.




Професорка  Стефанія Павлишин, яка у 2003 році на запрошення доньок композиторки Марії та Зої приїжджає  до Кембриджу і опрацьовує домашній музичний архів. Результатом вивчення творчості стає видання в 2004 році книги «Перша українська композиторка Стефанія Туркевич-Лісовська-Лукіянович».   Привезена дослідницею копія рукопису  «Малярська симфонія» («Три симфонічні ескізи») отримала свою світову прем’єру  у 2007 році  у виконанні Академічного симфонічного  оркестру  Чернівецької філармонії  під орудою Йосипа Созанського у Чернівцях, Києві, Хмельницькому, Житомирі, Вінниці.

Це був один із перших кроків до відкриття симфонічної спадщини маловідомої, незаслужено забутої композиторки, творчість якої у радянські часи опинилася під забороною.

У 2017 році за сприяння С.Павлишин та у співпраці з родиною композиторки подружжю Павлу та Лярисі Гуньків вдалось оцифрувати рукописи всієї музичної спадщини С.Туркевич і  «повернути»  в Україну.  

Таким чином,  повернуте надбання української композиторки породжувало великий інтерес  музикознавців, музикантів та виконавців.  Ідея постановки Опери для дітей «Куць» виникла і втілилась у творчому проєкті Руслани Косар  і «закипіла» робота.




Рукопис дитячої опери «Куць» був написаний у фортепіанному викладі та для яскравішого сприйняття твір  інструментований Йосипом Созанським  для камерного складу симфонічного оркестру.  Кожний образ та музичні характеристики героїв казки професійно та високо-художньо наділено-інструментовано. Таким чином, як струнними так і духовими інструментами оркестру, створені колоритні образи Куця, Марічки, Андрія, Грому, Заверухи, Морозу та ін. Дуже вдалим та професійним є виконання колядок  артистами хору «Чернівці».    Включені колядки додали різдвяного настрою всій казці.

    Режисер-постановник,  Іван Бутняк, віднаходив особливі для сприйняття юних глядачів театральні  техніки передачі пісенного матеріалу. Цікавою знахідкою є «шикування днів тижня»  у своєрідну лініїчку, що давало розуміння плинності часу.

Балетмейстер-постановник , Леонід Сидорчук, доповнив  візуальне та динамічне сприйняття  традиційних гулянь свят весняного циклу.

Особливим рядком про  сценічні костюми героїв казки,  дизайнеркою яких є Світлана Крачило. З усією творчою завзятістю  пані Світлана виготовила всі ескізи  костюмів. Були враховані характеристики образів, рухливість та  динаміка виконання їх партій на сцені та особлива  увага відводилась   візуалізації  злого духа Куця  та «чаклунських мороків». Використовуючи автентичні  традиційні та  не тільки  орнаменти та елементи одягової культури українців того часу виготовлено  костюми головних героїв -  Марічки та  Андрія, їх справжніх друзів,  завзятих парубків та дівчат з хору та балету. Над технічним рішенням виготовлення частини костюмів  добре попрацювали  майстрині  з славної рукодільної мережі «Санта».




 Про сценографію  Івана Салевича з повагою зауважую, що декорації є  високохудожнім твором та  сюжетно дуже виправдані. Адже традиційними  техніками української витинанки передані образи-символи  тваринного та рослинного світу, що завжди супроводжують  народні  традиції свят українців. Білосніжний колір обрано як колір Різдва  - чистоти, щирості та взаємодопомоги. А ще завдяки кольоровому світловому  розмаїттю «театрального світла» є змога надати бажаних характеристик різним героям та їх діям.

 Завдяки жанру твору -  опері -  на сцені відбувається розмова-спів, що передає сюжетні пригоди героїв та їх переживання. У виконанні Володимира Фісюка та Богдани Зайцевої-Чебан  головні герої  сміливі, готові на всі виклики долі та злих сил відповідати рішуче та без жодних вагань. Неабияким важливим рішенням є залучення до виконання головних ролей юних виконавців, тобто другий склад виконавців є – юні артисти – учні музичних установ міста Чернівців. Це робить творчий місток поколінь виконавців: від досвічених та професійних до юних, талановитих та переконливих.

 Від себе, як глядачки, додам, що вибір  композиторкою сюжетної лінії -  простий, зрозумілий, але в ньому чітко прослідковується виховний момент   -   шанування традицій, повага до старших, взаємодопомога та виручка, всеперемагаюча сила добра.  Тісне  вкраплення українських  мотивів, фольклорного матеріалу та переплетення з традиціями українського народу – святкувань та наспівувань -  все це робить музичний матеріал безцінним у роботі з молодими виконавцямита слухачами, засіювання у них цікавості та любові до автентичного  українського мистецького контенту.



Світова прем’єра  дитячої опери Стефанії Туркевич-Лукіянович «Куць» у Чернівцях стала відкриттям шедевру української музики.

Цей твір має мандрувати українськими театральними  сценами та надихати  сучасних українських композиторів на твори «недитячого жанру»  для дітей.

  ( У творчій біографії композиторки використано  матеріали інтернету).

 

четвер, 24 грудня 2020 р.

 25 грудня 2020 року виповнюється 125 років від дня народження Григорія Гурійовича Верьовки – талановитого хормейстера, диригента, композитора та дослідниак українського музичного фольклору. 




Він спирався у своїй творчості на традиції народного співу та на носіїв цієї традиції. Збагачував хоровий стиль засобами музично-інструментального й хореографічного мистецтв, застосував елементи театралізації, сценографії. Та найголовніше – Верьовка усвідомлював хор як художню цілісність.


Більше читатйте тут:

https://ru.calameo.com/read/0062465038c26a673d487

вівторок, 22 грудня 2020 р.

Маруся Чурай - народна співачка, поетеса, композиторка

 



Є прадавні скарби, що намертво лежать в землі і є – живі, що йдуть від покоління до покоління, огортаючи легендами та чарами людську душу. До таких скарбів належить поетеса, народна співачка Маруся Чурай, 395 років від дня народження якої виповнюється цього року.

Дівчина – легенда, Чураївна – так називають піснярку, факти із життя якої залишаються оповитими таємницею, викликаючи жвавий інтерес істориків та літературознавців.

За переказами народилася Маруся в родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая та його дружини Горпини близько 1625 року. Батько був людиною авторитетною у рідному краї, брав участь у козацьких повстаннях, в одному з яких у 1637 році був страчений, захопленим у полон. Не забуваючи про героїчну загибель сотника Полтавського полку, народ оточив вдову та її доньку піклуванням. Цьому значною мірою сприяла і обдарованість дівчини розумної, чуйної. Вона мала гарний голос, майстерно співала пісні, які невимушено складала з різних приводів, і часто навіть у побутовій розмові могла заримувати думки.

Вродлива дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну. Проте, коли повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке ненароком випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, де зазначалося дарувати життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Текст вироку полтавській піснетворці знайдено у матеріалах козацького законодавства ХV –ХVII століть, що доводить історичність особи. Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись до Полтави невдовзі після амністії померла у віці 28 років. Та пам’ять народна зберегла легенду про просту дівчину – полтавчанку, яка належить до поетів козацької України.




Відомо, що в козацькому війську музика відігравала об’єднуючу,  агітаційну роль, а дума та пісня сприяли самоутвердженню нації. Народна мова пісень Чурай це своєрідний генетичний код української нації з її духом предків. Тож пісні, які створювала дівчина, підхоплювали насамперед козаки Полтавського полку, а під час військових походів поширювали по всій Україні, надаючи їм статус народних. 

Ще за життя піснярки її доробок став загальновідомим, а подальша історія її життя в народній пам’яті поступово набувала легендарних рис. 

Вона є авторкою та виконавицею більше 20 українських пісень: «Сидить голуб на березі»«Котилися вози з гори»«Грицю, Грицю, до роботи» та інші, написані на основі власного життя. Послухавши не одну тужливу пісню, розумієш: жінкою поетеса була унікальною — сильною, творчо потужною, самостійною. 

Найвідоміші пісні «Віють вітри», «Зелений барвіночку», «Ой не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки», «На городі верба рясна» – звучать і сьогодні в обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови.

 В її піснях вся Україна – країна смутку і краси, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові і чорної зради та довгої, вікової героїчної боротьби. Тому не дивно, що образ, та доля дівчини знайшли відображення в творчості митців різних поколінь, ставши однією з драматичних сторінок української історії часів Козаччини.




          Трагічна тема зрадливого кохання знайшла своє відображення у баладах Левка Боровиковського («Чарівниця») та Степана Руданського («Розмай»). Про авторку пісень йдеться в поемі Бориса Олійника «До тієї Чураївни» («Парубоцька балада)», у повісті Валентина Чемериса «Засвіт встали козаченьки», у драматичній поемі Івана Хоменка «Марина Чурай».

  Яскраве втілення образу легендарної дівчини можна побачити в повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та українській драматургії: «Маруся Чураївна» Володимира Cамійленка, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького (екранізований режисером Ростиславом Синько у 1978 році).

Історичний роман у віршах видатної поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» відзначено Шевченківською премією, а пісня «Я козачка твоя» у виконанні Раїси Кириченко стала однією із сторінок життєпису дівчини – легенди. 

 Як символ українського сподівання на краще 14 квітня 2006 року на Театральній площі Полтави було встановлено пам’ятник Марусі Чурай.



Едіт Піаф: та, що вижила.

 


19 грудня 2020 року виповнюється 105 річниця від дня народження знаменитої французької співачки й акторки, однієї з найвідоміших естрадних співачок світу Едіт Піаф.



Ім'я артистки вписано золотими літерами в історію світової музики. Жінка з непростою долею змогла стати кумиром мільйонів, віддаючи на сцені всю себе без залишку. Вона пройшла через страшні моменти життя, пережила власну дитину і коханого чоловіка, але не зневірилася і здійснила справжній подвиг під час війни.




Аж до самого початку Другої світової війни Едіт Піаф з тріумфом підкорює найзнаменитіші мюзик-холи, співає на радіо, грає в театрі, закохується і без кінця змінює коханих. Вона продовжує виступати і в окупованому німцями Парижі, а в 1943 році навіть вирушає до Берліна - з «промо-туром» французької пісні, разом з іншими французькими артистами.


Все це не заважало їй допомагати ховалися від окупантів євреям або її співвітчизникам-військовополоненим: легенда свідчить, що з знятого в таборі групового «фото на пямять» потім виготовляли окремі знімки для документів і втечі.

"Лілейна" слава Данькевича. До 115-річчя композитора

 Костянтин Федорович Данькевич - композитор, диригент, педагог, піаніст, громадський діяч. Далеко не повний перелік професійної діяльності людини, яким по праву пишається Одеса. Він був однією з найбільш яскравих фігур у музичній культурі України ХХ століття, за життя став класиком української радянської музики.

 24 грудня 2020 року виповнюється 115 років від дня народження композитора.



 Непересічна особистість Данькевича з юнацьких років була добре відома одеситам. Цьому сприяли багато обставин. 

Перш за все,  до 20-их років ХХст музичне середовище, що склалось в Одесі завдяки відкритій  консерваторії (в 1913 р) і її провідної професури сприяло вихованню молодої плеяди митців. Саме нею був помічений талановитий велетень (зріст і вагу якого привертали увагу) з явно одеської ментальністю в своїй поведінці і інтересах. Під керівництвом відомих професорів по класу композиції В.А. Золотарьова і П.І. Молчанова, а по класу фортепіано М.І. Рибіцького (1921 по 1929 рр.)., молодий музикант після випуску знайшов можливість увійти до складу нового покоління педагогів рідного вузу. Тим часом, широке коло інтересів, часто вже не уживаються один з одним, різноманітні таланти: співака (з м'яким, оксамитовим басом), піаніста, диригента, і, звичайно ж, актора, помножені на рано проявлені лідерські здібності - ніяк не могли вміститися у вузьких рамках посади викладача консерваторії. Та й його вчителя подавали приклад найширшої і глибокої освіченості і обдарованості.



 Маючи базову композиторську освіту, це  не завадило молодому музиканту брати участь у першому всеукраїнському конкурсі піаністів в 1930 р, на якому він став лауреатом, підтвердивши тим самим свій високий рівень піаніста. Саме виконавське обдарування Костянтина Данькевича, як піаніста та співака, в значній мірі сприяло його популярності як композитора,  який талановито виконував свої твори, надаючи їм неповторну виконавську переконливість. Ці якості робили його бажаним гостем в найрізноманітніших інтелектуальних колах Одеси і давали можливість спілкування з найвідомішими в країні особистостями.

Спогади професора Л.М. Гінзбург (запрошеної особисто Костянтином Федоровичем на посаду доцента в консерваторію в післявоєнний період після асистентури у прославленого Г.Г. Нейгауза в Московській консерваторії) передають в оригіналі творчу атмосферу 30-х р .:


"... Костянтин Федорович, дізнавшись, що я - піаністка і люблю спів, запропонував мені акомпанувати йому під час домашніх занять. І я, окрилена, мчала в призначений час на вулицю Південну, 4, де жив тоді Костянтин Федорович. Виявилося, що він готував тоді програму сольного концерту, і ми займалися роботою над творами з цієї програми. В неї входили романси і оперні арії російських композиторів ... Спів Данькевича відрізнявся такою емоційною виразністю, драматизмом і задушевністю, такою майстерністю, що я впевнена, він міг би виступати в самих першокласних оперних театрах і концертних залах. ... Треба сказати, що Костянтина Федоровича  любила студентська аудиторія і як лектора ... він робив це з властивим йому талантом. ... Під руками Костянтина Федоровича рояль співав, підкоряючись магічній волі піаніста. Мені завжди здавалося, що так грав, напевно, тільки Антон Рубінштейн. ... Мені іноді думалося, що якщо б він був тільки піаністом, його також визнав би народ - не менше ніж композитора ".

Події 30-х,  суспільне життя країни знайшло відображення і в драматичних сторінках біографії музиканта, зокрема в період постановки балету "Лілея", коли рятівною для його життя стала хвороба, про яку він, незадовго до своєї смерті, в особистому довірчій бесіді сказав: " це був єдиний вихід залишитися в живих ".

У 1941 році йому було присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв.

Повернувшись до Одеси після війни в 1944 році, Данькевич очолює Одеську консерваторію, і в цей період найбільш повно проявляється його суперечлива, бентежна, творча натура з усіма перевагами, промахами і помилками, гідна окремої повісті. Трагічна історія з Б.М. Рейнгбальд, в якій він як ректор виявився в безсторонньому світлі, сусідить з багатьма його далекоглядними, історичними кадровими рішеннями, втім, як і його подальша діяльність на посаді Голови Спілки композиторів України (1956-1967 рр.).

Аж до 1951 року, при ректорстві Данькевича, в консерваторії була зібрана унікальна педагогічна плеяда музикантів-педагогів - К.К. Пігров, В.В. Селявін, О.Н. Благовидової, Н.А. Урбан, С.Д. Орфеєв, Д.С. Загрецький, М.М. Старкова, М.І. Рибіцька, Ф.І. Дубіненко, Л.Н. Гінзбург, С.Л. Могилевська, Г.І. Лейзеровіч ... всіх і не перелічити, учні яких і до цього дня складають золотий фонд історії прославленого в минулому вузу.



Будучи традиціоналістом, він як послідовник української музичної класики, в контексті ідеологічної заангажованості партійних установок 40-50-х років, пристрасно звертається до  новаторських пошуків більш молодих композиторів України. Правда, це не врятувало його від партійної критики після створення опери "Богдан Хмельницький» (1951 г.).  Однак міць його обдарування продовжувала захоплювати найбільш відомих особистостей України. Переїхавши до Києва і з 1953 р працюючи професором Київської консерваторії, Костянтин Федорович входить в елітне коло найбільш відомих діячів республіки. Його дружба з М. Хрущовим, О. Корнійчуком, В. Василевської, А. Богомольцем та, включаючи всіх видатних музикантів того часу, дозволяє виявляти йому  всі грані обдарованості.


У післявоєнний період музикантом створені: 2 симфонія (1945), симфонічна сюїта "Ярослав Мудрий" (1946), опера "Богдан Хмельницький" (1-я ред. 1951 р 2-я ред. 1953 г.), ораторія «Жовтень "(1957); опера "Назар Стодоля" (1960); 2 симфонічні поеми, а також камерні та хорові твори, музика до драматичних спектаклів і фільмів.

Будучи депутатом Верховної Ради Української РСР 4-6-го скликань, він був нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. Йому було присвоєно почесне звання народного артиста СРСР (1954), а також присуджено Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1978). Його ім'ям названа одна з вулиць м.Києва. Його ім'я присвоєно Одеському музичному училищу.


Лілея — балет  за однойменною баладою Тараса Шевченка. Шевченко створив баладу «Лілея» у Києві у 1846 році (25 липня). Вистави були в репертуарі кількох балетних театрів, зазнавали змін балетного лібрето (Галина БерезоваВахтанг ВронськийВалерій КовтунАнатолій Шекера та ін.) та нових хореографічних версій.«Лілея» стала першою ластівкою і дорогоцінною перлиною національного хореографічного мистецтва з утіленням шевченкових поетичних образів на балетних сценах України та займає особливу сторінку в літописі театрально-музичної і кінематографічної шевченкіани. До її аналізу долучилися відомі українські мистецтвознавці, зокрема Ванда Володько, Степан Дубенко, Марія Загайкевич, Юрій Станішевський, Василь Туркевич, Олена Шаповал, Олена Щербакова та інші.

На думку О. Щербакової, «Лілея» стала першою етапною подією у творенні національного класичного балету (на підрадянській Україні), який став значною віхою в українській хореографії кінця 30-х — початку 40-років ХХ ст. Прем'єру балету призначили на 1939 рік (відбулася у серпні 1940 р. — репресіі були на часі), коли запланували широко відзначити 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Поєднання балетної музики Костянтина Данькевича, побудованої на матеріалі українських народних пісень, лібрето Всеволода Чаговця за мотивами шевченкового «Кобзаря» («Лілея», «Сліпий», «Утоплена», «Русалка», «Княжна», «Марина», «Відьма») та хореографії Галини Березової із синтезом класичних і фольклорних елементів створили, по суті, збірний образ багатьох шевченківських героїнь (з покірної і боязкої дівчина перетворюється на рішучу й мужню, яка мститься князеві за свою зневажену честь).


Легенда ХХ! ФРЕНКУ Сінатрі - 105!

 Хлопчик, який виріс в бідному кварталі, в сім'ї іммігрантів з Італії, став легендою XX століття. Його манера виконання, звана "крунінг" (від англійського croon - наспівувати стиха, муркотіти) стала еталонною для декількох поколінь співаків і музикантів. У його послужному списку - близько 100 синглів. Він виконав практично всі найпопулярніші композиції того часу, за що заслужено отримав зірку на алеї слави в Голлівуді.

Сім найвідоміших пісень Френка Сінатри, які до цього дня вважаються "золотими" хітами.

1.My Way, виконаено в 1968 році

Не всі знають, що знаменитий хіт, який протягом довгого часу лідирував в музичних чартах США і Великобританії - версія французької пісні, написаної в 1967 році відомим артистом Клодом Франсуа. В оригіналі вона називається "Comme d'habitude" ( "Як завжди"). До варіанту, який виконав Сінатра, слова написав американо-канадський автор і виконавець Пол Анка, який, в свою чергу, зробив перекладення вірші середньовічного поета Франсуа Війона.

Французька версія My Way - це історія про чоловіка і жінку, які змушені прикидатися і обманювати, так як любов пішла. Сінатра же заспівав про людину, що підводить підсумки в кінці свого життєвого шляху: він пройшов його гідно, чесно, з вірою, зізнаючись у своїх почуттях.

My Way, за силою і змістом, вийшла знаковою для багатьох виконавців. Наприклад, Елвіс Преслі виконав її в 1973 році, сингл вийшов за кілька тижнів до його смерті.


2. Strangers in the Night, 1966 рік

Автор цього хіта - німецький композитор, аранжувальник і керівник естрадного оркестру, популярного в 60-і роки Берт Кемпферт. Спочатку Strangers in the Night була записана як частина саундтрека до фільму 1965 року A Man Could Get Killed. Але через рік пісня стала хітом № 1 завдяки виконанню Френка Сінатри.

У травні 1966 року Сінатра випустив однойменний альбом, який став платиновим - в США було продано понад мільйон його копій. Артист отримав за нього дві премії "Греммі". Сингл Strangers in the Night протягом тижня займав перше місце в списку кращих пісень журналу Billboard.




3. Let It Snow! 1945 рік

Це одна з найвідоміших різдвяних композицій, виконаних англійською мовою. Її автори - поет Семмі Каном і композитор Жюль Стайн - написали її, відчайдушно бажаючи Різдва в жаркий день в липні 1945 року.

Вперше пісню виконав американський автор і виконавець, який був дуже відомий в 40-50-х роках, Воен Монро. Після цього Let It Snow переспівали два десятка зірок. Однак найвідомішими версіями донині залишаються ті, що були виконані Френком Сінатрою і Діном Мартіном. Цікаво, що саме Let It Snow стала 25-мільйонної композицією, яка була продана через магазин Apple.


Популярності пісні додало ще й те, що саме її виконанням закінчуються два голлівудських бойовиків - "Міцний горішок" і "Міцний горішок 2".

4. Fly Me to the Moon, 1954 рік

Пісню, яка увійшла в так званий "джазовий стандарт" (список творів, які знають практично всі джазмени) і вважається сьогодні однією з найбільш часто виконуваних, написав композитор Барт Ховард. Вперше її виконала Феліція Сандерс в клубі "Блакитний Ангел" в Манхеттені, під акомпанемент самого композитора.



Спочатку пісня називалася In Other Words, однак зовсім скоро прижилося "народна" назва Fly Me to the Moon - по першому її рядку. Через рік її переспівав і зробив суперпопулярною Френк Сінатра.

Пісню також виконували знамениті співачки Елла Фіцжеральд і Ненсі Вілсон. Дайана Кролл заспівала її в честь 40-річчя від дня висадки Нейла Армстронга на Місяць.

5. New York, New York, 1979 рік

Прем'єра славнозвісної пісні відбулася 21 червня 1977 року, коли на екрани вийшов фільм Мартіна Скорсезе "Нью-Йорк, Нью-Йорк" - в картині її виконала Лайза Мінеллі. Автори - композитор Джон Кандьор і поет Фред Ебб - розповіли, що пісня була "написана в гніві", так як Роберт Де Ніро, який знявся у фільмі, попросив переписати її і зробити "сильніше". Це обурило авторів, але вони зробили так, як просив актор.

Фільм Скорсезе великого успіху не мав, але заголовна пісня до нього отримала "друге дихання" в 1979 році, коли її переспівав Сінатра. Він змінив в тексті кілька слів і придумав нове аранжування. Композиція увійшла в його альбом Trilogy: Past Present Future і назавжди пов'язана з його ім'ям.



6. Got You Under My Skin, 1946 рік

Пісня написана в 1936 році американським композитором Коулом Портером, який вважається одним з видатних в "легкому жанрі", для мюзиклу Born to Dance. Френк Сінатра вперше виконав її в 1946 році, на радіо. Через 10 років він створив аранжування для біг-бенду - саме це виконання пісні вважається класичним.

Після цього Сінатра перезаписував пісню ще двічі. У 1963 вона увійшла в його альбом Sinatra's Sinatra, з улюбленими композиціями артиста. А в 1993-му вийшла ще одна версія - з альбому Duets, в парі з ірландським рок-музикантом, вокалістом групи U2, Боно.




7. Something stupid, 1967 рік

Автор цієї простої і милої пісні - співак і композитор Карсон Спаркс, в 1966 році він записав її в дуеті з дружиною. Роком пізніше Something stupid, разом з дочкою Ненсі, виконав Сінатра.

Серед безлічі каверів, які були зроблені на цю пісню,  запам'ятався найбільше (окрім, звичайно, дуету Сінатра) - у виконанні Роббі Вільямса і Ніколь Кідман, записаний в 2001 році.


понеділок, 21 грудня 2020 р.

"Кобзар" Амвросія Ждахи

 20 грудня 2020 року виповнилось 165 років від дня народження Амвросія Андрійовича Ждахи — українського ілюстратора, художника, графіка, тонкого майстра акварельної мініатюри. Митець був першим з українських графіків, хто виконував комплексне оформлення «Кобзаря» Тараса Шевченка.Робота Амвросія Ждахи до «Кобзаря» відрізнялася від робіт ілюстраторів-попередників своєю комплектністю, безпосереднім призначенням малюнків до більш повної збірки, зумисне жанрово-побутовим трактуванням сюжетів, розрахованим на масове видання для простого малограмотного населення України.

Більше читатйте тут:


https://ru.calameo.com/read/006246503867c91dce6de

вівторок, 15 грудня 2020 р.

Михайлу Старицькому - 180!

 1840, 14 грудня – у селі Кліщинці на Полтавщині (нині – Черкащина) народився один із засновників українського театру корифеїв, автор п’єси «За двома зайцями», драматург Михайло Старицький.


З дванадцяти років залишився сиротою і виховувався у Лисенків. Мати Старицького походила з цієї родини. Опікуном Михайла був Віталій Лисенко, син якого Микола став засновником української національної музики. Хлопці були майже однолітками і потоваришували. Вони разом вчилися у Харківському, потім Київському університеті, були учасниками київської Громади, власним коштом заснували та утримували недільні школи, разом розвивали український театр. 

Після бурхливого київського життя Михайло Старицький повернувся на Полтавщину до батьківського маєтку. Якось на вечорницях він побачив селянку Степаниду і закохався. Ця дівчина надихнула Старицького на написання слів чудової пісні «Ніч яка місячна». Призначивши їй зустріч, аби освідчитись, чекаючи кохану увечері біля річки Старицький вигадав рядки: «Ніч яка місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай! Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай!». Та дівчина була заручена, тож своє кохання і сімейний затишок Старицький знайшов із Софією Лисенко (сестрою друга Миколи Лисенка).

Із родиною Старицький деякий час жив на Поділлі, там він купив маєток. 1871-го перебралися до Києва. Тут з Миколою Лисенком заснували Товариство українських акторів. Першою виставою, яку поставили була «Різдвяна ніч» за мотивами повісті Миколи Гоголя. Згодом вони  поставили більше десятка власних п’єс. Для розвитку театру були потрібні кошти, тому Старицький продав маєток на Поділлі і очолив першу українську професійну театральну  трупу.  «Склалося товариство, – писав Іван Франко,– якого Україна не бачила ні до, ні після». Протягом 1886-1887-го тривали успішні гастролі Москвою та Санкт-Петербургом, після чого тріумф чекав на українців у Варшаві, Вільнюсі, Тифлісі. Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж актори імператорського театру, мали найкращі декорації та костюми.

На відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко

1893-го Старицький пішов з трупи, бо не мав більше коштів на її утримання, а також геть розхворівся.

Решту життя присвятив літературній діяльності. Написав та видав поезії, п’єси «Маруся Богуславка», «Остання ніч», романи «Буря», «Розбійники», повісті «Заклятий скарб», «Облога Буші».

 Наступного року виповниться 60 років фільму, що знято за  одноіменною п'єсою Михайла Старицького  "За двома зайцями".  Режисер-постановник Вадим Іллєнко. Первинна версія фільму була українськомовною і лише легковажний Свирид Голохвостий розмовляв суржиком, чим підкреслювалася його недолугість. Для фільму було також створено російський дубляж, де всі репліки, окрім монологів Голохвастого суржиком, продублювали російською. На мій погляд, фільм-шедевр має довге та насичене життя, адже всі хто бачив його, передивлявся в різних дубляжах, та склав свою думку про кожен варіант. Наступного року зустрінемось на перегляді з нагоди 60-річчя виходу на екрани цієї легендарної стрічки!




четвер, 10 грудня 2020 р.

Кераміка Олександра Бахматюка

10 грудня 2020 року виповнюється 200 років від дня народження українського майстра декоративного розпису на кахлях, відомого гончара Олександра Петровича Бахматюка.
Вироби Олександра Бахматюка вирізняються своєю оригінальністю, адже кожен твір – унікальний. Він не копіює вже створені орнаменти, а щоразу пише щось нове. У його роботах переважають побутові сцени, сакральні та геральдичні мотиви, які оздоблені триколірною гамою – зеленою, жовтою і коричневою на білому тлі.




https://ru.calameo.com/read/0062465038a69ceba64de

вівторок, 8 грудня 2020 р.

Грудень подарунковий! Нові книги у фонді!

   Шановні читачі! 

Рада повідомити вам, що відділ мистецтв  отримав книги від Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові у подарунок.




  Комплект з двох книг Олесі Семчишин-Гузнер про  Модеста Сосенко та його творчість.



Народився Модест Сосенко в сім'ї греко-католицького священника, пароха с. Порогів о. Данила Сосенка. 



Початкову освіту здобув  в ґімназії при монастирі оо. Василіян у Бучачі (1887—1895 рр. 



Вчився у Краківській школі мистецтв (1896—1900 рр.), та завдяки фінансовій підтримці митрополита Андрея Шептицького в Мюнхенській академії (1901—1902 рр.) і в Національній школі мистецтв у Парижі (майстерня Леона Бонна) (1902—1905 рр.)




З 1908 р. жив у Львові. З 1907 р. працював реставратором у Національному музеї у Львові.












 А також ми отримали дві книги -  Тараса Драгана та Живопис "Ой у полі жито".


Народився  Тарас Драган в селі Лисиничі Львівської області. Родина Драганів брала активну участь в національно-культурному житті Галичини. У 1947 році був арештований, відбув сім років таборів суворого режиму. Після повернення екстерном закінчив десятирічку, відвідував Львівську художню школу, поступив на факультет кераміки Львівського інституту декоративного та ужиткового мистецтва.

 


З часу завершення навчання творчо працював художником керамік, брав участь у художніх виставках. Окремою ділянкою творчості була монументальна кераміка: вишукані керамічні панно для кафе «Львів», «Львівобленерго», модульна решітка для готелю «Турист», пластичні композиції для трускавецького санаторію «Кришталевий палац» та ін.

 



у 1962-2009 роках працював у Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені І. Труша викладачем на відділі художньої кераміки, розкривши в собі, крім таланту рисувальника, тонкого знавця композиції, талант педагогічний. Обіймав посаду завідувача кафедри рисунку. Створив школу рисунку, уклав навчальні програми з рисунку для всіх курсів і спеціальностей, науково обґрунтував методику його виконання, що дістало поширення у навчальних мистецьких закладах України. Розробив програми з дизайну і основ декоративності для відділу кераміки.

пʼятницю, 4 грудня 2020 р.

Квіткові розмаї Катерини Білокур

  



7 грудня 2020 року виповнюється 120 років від дня народження Катерини Білокур - української художниці, майстрині народного декоративного живопису, представниці «наївного мистецтва».
 
 

 
Катерина Білокур зуміла сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Вона зустріла нерозуміння матері, що вважала її малювання безглуздим, і все-таки, подолавши ці такі непрості в сільському житті перешкоди, вона самотужки, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала 'їх сама з рослин та щетини, не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи.

 Більше робіт можете переглянути в презентації:

https://www2.slideshare.net/LubaShylyuk/120-239756061

 

Запрошуємо до ознайомлення із книгами, що висвітлюють творчість видатної художниці, що є у фондах відділу мистецтв.

 


 


4 грудня - Введення у храм Пресвятої Богородиці

 

Історію свята Введення у храм Пресвятої Богородиці переказує не Євангеліє, а Святе Передання церкви й стародавні апокрифічні церковні твори.

Батьки Діви Марії святі  Йоаким та Анна довго не мали дітей. Вони багато років щиро молилися Богу та дали обітницю - якщо в них народиться дитина, віддадуть її на служіння у храм Божий.

Сьогодні, 4 грудня, одне з великих християнських Богородичних свят, встановлене на честь події приведення пресвятої Богородиці своїми батьками в Єрусалимський храм для присвячення Богу.


Сьогодні, 4 грудня, православна церква відзначає Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Воно належить до числа двонадесятих, тобто є одним із 12-ти найважливіших свят після Великодня.

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/lite/holidays/4-grudnya-svyato-vvedennya-u-hram-presvyatoji-bogorodici-mariji-2020-yake-sogodni-cerkovne-svyato-11242586.html
Сьогодні, 4 грудня, православна церква відзначає Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Воно належить до числа двонадесятих, тобто є одним із 12-ти найважливіших свят після Великодня.

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/lite/holidays/4-grudnya-svyato-vvedennya-u-hram-presvyatoji-bogorodici-mariji-2020-yake-sogodni-cerkovne-svyato-11242586.html
Сьогодні, 4 грудня, православна церква відзначає Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Воно належить до числа двонадесятих, тобто є одним із 12-ти найважливіших свят після Великодня.

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/lite/holidays/4-grudnya-svyato-vvedennya-u-hram-presvyatoji-bogorodici-mariji-2020-yake-sogodni-cerkovne-svyato-11242586.html

 

Нарешті, народилося довгоочікуване немовля - маленька дівчинка, яка стане матір'ю Спасителя.
Різдво Пресвятої Богородиці або Малу Пречисту святкували 21 вересня, батьки назвали її  Марія.

Йоаким і Анна дуже любили доню, але повинні були виконати свою обітницю. Коли Богородиці виповнилося три  роки, батьки вдягли її у святкове вбрання, запросили рідних та близьких, та усі разом, із запаленими свічками в руках відправилися до  Єрусалимського храму. Їхня подорож від Назарету (де народилася Богородиця) до Єрусалиму тривав три дні.

Біля Єрусалимського храму Пресвяту Діву Марію зустрів первосвященник Захарія.



Щоб підійти до нього, трирічна Богородиця повинна була сама піднятися по сходах з 15 величезних каменів. Для дитини такого віку це було неможливе! Але обережно став на першу сходинку, Діва Марія швидко піднялася вгору та підійшла до здивованого первосвященника Захарії. Первосвященник Захарія відчув неймовірну силу Божу, та ввів у храм Пресвяту Богородицю. Завів її у найсвятіше з храмових місць: жертовний вівтар, куди сам мав право заходити лише раз у рік для пожертви! Усі присутні були здивовані цими подіями. Так відбулося Введення у храм Пресвятої Богородиці. Після цього Богородиця залишилася жити при храмі у приміщенні для дівчат.  Вона вчилася шити, вивчала Святе Письмо і постійно молилася Богу.
Традиції свята Введення Пресвятої Богородиці

На свято Введення Пресвятої Богородиці священники у храмі одягнені у блакитний колір, який вважається Богородичним.
 

 


У деяких храмах віряни виготовляють святкові великі свічки та напередодні літургії стають живим коридором та запалюють їх біля храму, згадуючи, як Йоаким та Анна привели маленьку Марію із запаленими свічками з Назарету в Єрусалим.

На запитання “Як жити благочестиво?” святі люди відповідали: “Треба жити так, наче у вас усе життя - Введення у храм Божий.