суботу, 29 листопада 2014 р.

День народження Назарія Яремчука

...Він так співав, 
що мав у горлі мозолі. 
Він так співав, 
що крилами йому став голос!

Наза́рій Яремчу́к 

Народився 30 листопада 1951в с. Рівня (тепер Вижниця) - український естрадний співак (тенор). Народний артист УРСР (1987). Відомий виконанням українських пісень — «Незрівняний світ краси», «Якщо мине любов», «Зачаруй», «А матіоли цвіт» «Червона рута»«Водограй»«Смерекова хата»«Стожари»«Гай, зелений гай»«Родина»«Я піду в далекі гори»«Пісня буде поміж нас»«Писанка»«Гей ви, козаченьки»«Я ще не всі тобі сказав» та інші.

 Крім того, разом зі своїми друзями-співаками Назарій знявся в музичних стрічках «Червона рута», "Виступає ансамбль «Смерічка» під керуванням Левка Дутковського" , «Стартує пісня»«Ти плюс я — весна» та «Червона рута. 10 років по тому».



 Щорічно відділ мистецтв вшановує знаного земляка.


 Цьогоріч відбулась зустріч із піснею " Пам'яті Назарія Яремчука", на яку запрошені шанувальнтки творчості відомого митця. В програмі зустрічі прозвучали пісні "Гай, зелений гай", "Стожари", " Чуєш, мамо!", "Гей ви, козаченьки", "Родина". 

Всі присутні ознайомились із книжково-ілюстративною виставкою-персоналією, на якій представлені книжкові, нотні, періодичні, довідкові матеріали та унікальні фото із власного архіву Левка Дутковського, що  свого часу збагатили фонд відділу мистецтв особистим подарунком Левка Тарасовича.
 В зустрічі прийняла участь  поет, автор декількох поетичних видань (" Всплески","Отзвуки", "Тени и блики") наша колега Тетяна Боріна.
  Вона почитала свої вірші із надрукованого та нові поезії. Вони вдохновили присутніх на читання своїх творів, що надало зустрічі творчо-поетичного забарвлення.










 Зустріч відбулась  у теплих спогадах, у творчому спілкуванні та у  поетичному дружньому колі.   

вівторок, 18 листопада 2014 р.

Олександрі Пахмутовій - 85!!!

" Ти моя мелодія"
13 листопада 2014 року  відділом мистецтв  підготовлена  та проведена чергова зустріч клубу «Альтернатива» «Ты моя мелодия», що присвячена 85-річчю Олександри Пахмутової -  російського композитора, автора понад 600 пісень, що живуть в серцях мільйонів людей. 

Олександра Пахмутова - це жінка, музика якої стала справжнім символом радянської епохи. Її композиції виконували перші зірки СРСР, її шлягери звучали на всіх радіостанціях Радянського союзу. Саме тому з плином років  Олександра Пахмутова стала одним з найбільш шанованих композиторів свого часу.

  Імпровізована сцена  була віддана самодіяльним виконавцям – шанувальникам творчості композитора -  Світлані Шахановій, Едуарду Качанову, Віктору Перепелюку, Наталії Максимчук, у виконанні яких прозвучали улюблені пісні -  «Біловезька пуща», «Головне, хлопці, серцем не старіти», «Трус не грає в хокей»,  « І знову триває бій» та ін.

 

   Працівниками відділу мистецтв була підготовлена мультимедійна  презентація про життя Олександри Пахмутової, відеокліпи пісень «Ты моя мелодия», «Нежность», «Как молоды мы были», «Надежда» та ін. у виконанні Мусліма Магомаєва, Олександра Градського та Анни Герман.   Окремою  сторінкою зустрічі стала розгорнута  книжкова експозиція про життя та творчість композитора «Молодіжно-студентська…Туристично-лірична…», на якій представлені книжкові та нотні видання творчого доробку Пахмутової, видання із репертуару відомих виконавців – Майї Кристалінської, Йосипа Кобзина, Лева Лещенко, Вадима Мулєрмана, Едіти П’єхи, Софії Ротару. Кожне видання знайшло відгук у серцях гостей, що запрошені на зустріч -  слухачі «Університету Третього покоління», соціальної організації «Турбота», читачів бібліотеки та членів «Альтернативи».


 

Тепле  спілкування та спогади  заволоділи кожним, хто  був присутній на зустрічі. Всі підспівували знайомі та незнайомі пісні, не хотіли  розходитись по домівках. Довго гортали збірники пісень та згадували свої молоді роки.  Творче налаштування аудиторії забезпечили талановиті  композиції та  учасники зустрічі. Ведуча  вечора -  Любов Шилюк.   


понеділок, 10 листопада 2014 р.

Творча зустріч з Інною Труфановою (м. Київ)

                                                      Только и всего   


  9 листопада 2014 року  у відділі мистецтв відбулась зустріч «Только и всего» із  енергетично потужним автором-виконавцем із Києва Інною Труфановою -  поетом, письменником, педагогом, телерадіоведучою, автором декількох  творчих проектів та програм, зокрема «А будет это так…», «Труфанов остров»,  «Простір свободи» та ін. В доробку  автора налічується 8 аудіоальбомів: «Гонки», «Нарисуй меня, художник!..», «Сантиметрик», «Только  и  всего», «Мой ВВ», «Лабух», «Птица», «Простір свободи».

    Під час зустрічі виконувала твори В. Висоцького, О. Галича, А. Авагяна, О. Розенбаума, твори із різних своїх альбомів, читала власні вірші та ессе, тепло  спілкувалась із залом на різні хвилюючи теми сьогодення.  Мали змогу познайомитись із авторськими  відеороботами  із різних проектів, зокрема «Простір свободи» всіх вразив своєю реалістично-щемливою відвертістю буття сьогоднішнього.


    На згадку про зустріч автор подарувала два диски аудіоальбомів «Птица» та  «Я вернусь к тебе в сон..», що стане доброю пам’яттю про тепле та відверте спілкування чудово налаштованої  творчої аудиторії.   

середу, 5 листопада 2014 р.

Провокативний Трієр

Ларс фон Трі́єр

   Справжнє ім'я -  Ларс Гольбек Трієр  - народився 30 квітня 1956, в місті Копенгаґен, Данія — датський кінорежисер та сценарист, засновник напрямку в кінематографі під назвою «Догма 95».
Ларс фон Трі́єр  почав знімати кіно в 11 років на подаровану відеокамеру. Першою вдалою роботою фон Трієра була короткометражка «Садівник орхідей» (Orchidegartneren) 1976 року. 1979 року юнак вступив до Датської національної кіношколи, де його любительське захоплення кіно переросло у справу цілого життя. Саме у кіношколі, у 1980 року, Ларс фон Трієр випустив перший свій фільм «Ноктюрн». У наступні роки навчання в кіношколі світ побачив ще декілька фільмів Трієра. Його дипломною роботою у кіношколі був короткометражний фільм «Картини визволення» (Befrielsesbilleder), котрий завоював Головну нагороду на Мюнхенському кінофестивалі 1984 року.
Одразу після закінчення закладу, 1984 року, Трієр почав роботу над своєю відомою трилогією «Європа». Перша її частина, «Елемент злочину» (1984), стала його першою роботою у «великому» кіно та отримала призи на кінофестивалях у Каннах, Чикаго і Мангеймі. У цьому ж фільмі Ларс фон Трієр вперше виступив у якості актора, сценариста та кінооператора. Роботу над трилогією було закінчено 1991 року виходом у світ стрічки «Європа». Після цієї події Ларс фон Трієр разом із продюсером Пітером Єнсеном заснували власну кіностудію Zentropa Entertainment з метою досягнення матеріальної незалежності та повноцінної творчої свободи.
Ларс став відомим завдяки фільмам «Епідемія» (1987) та уже згаданій «Європі» (1991), а також завдяки телесеріалу «Королівство» (1994), який настільки сподобався глядачам, що було випущено 280-хвилинну кіноверсію. Одначе тріумф чекав режисера після виходу на екрани драми «Розсікаючи хвилі» (1996), який було високо оцінено на Каннському кінофестивалі.
 
 
Ларс фон Трієр — один з засновників чи не найпровокативнішого руху у сучасному кінематографі «Догма 95», у рамках якого він поставив фільм «Ідіоти» (1998), що викликав скандал через відверті порносцени. Роботи Ларса фон Трієра неодноразово отримували нагороди. Зокрема, він 8 разів був номінований на «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі (1984, 1991, 1996, 1998, 2000, 2003, 2005, 2009 років), а у 2000 році отримав її за фільм «Та, що танцює у темряві». Також стрічки режисера було відзначено трофеями Європейської кіноакадемії, Сезару, Золотого глобусу та «Оскара» (останні дві за музичну драму «Та, що танцює у темряві», в якій головні ролі виконали Катрін Денев та ісландська співачка Бйорк, яка згодом отримала приз Каннського фестивалю як найкраща актриса).
2000 року Ларс фон Трієр запропонував Йоргену Лету зняти разом п'ять рімейків фільму «Довершена людина», причому щоразу фон Трієр ставив перед Летом «перешкоди» — різні заборони та обмеження, змушуючи Лета переосмислювати сюжет та характери персонажів фільму, знятого у 1967 році. У підсумку вийшов документальний фільм про процес кіновиробництва, знятий у традиціях маніфесту Догма 95.
1992 року Ларс фон Трієр запустив один з найнезвичайніших проектів у світовому кінематографі — фільм «Вимір». Він мав зніматися по три-чотири хвилини на рік у різних містах Європи. Передбачалось, що його буде завершено у 2024 році. Одначе з часом режисер збайдужів до цього твору та остаточно його закинув. Планується, що незавершений фільм буде випущено на DVD ще до прем'єри «Меланхолії».
 
 
Після трилогій про Європу та про Золоте серце, Трієр почав роботу над черговою трилогією, котра має назву «США — країна можливостей». Першим фільмом у ній став «Доґвілль» (2003) з Ніколь Кідман у головній ролі, а другим — «Мандерлей» (2005), де Кідман у ролі Грейс замінила Брайс Даллас Ховард. Обидві стрічки мінімалістичні. Актори грають у пустому павільйоні, де нема інших декорацій, окрім розмітки крейдою по підлозі. Планувалось, що у такому ж ключі буде знято й завершальний фільм трилогії, «Вашингтон» (у деяких джерелах — «Васінгтон»), де мали зіграти Кідман та Ховард одночасно. Ларс фон Трієр півроку працював над сценарієм цієї стрічки, але результат його не задовольняв, він впав у депресію та за порадою продюсера викинув сценарій та взявся за зйомки комедії «Найголовніший бос» (2006). До американської тематики Трієр повернувся у фільмі «Люба Венді» (2005), де він виступив сценаристом.
Ще одним породженням депресії Ларса фон Трієра став фільм жахів «Антихрист», прем'єра якого відбулася 18 травня 2009 року на Каннському кінофестивалі. Стрічка викликала бурхливе обговорення, викликане у першу чергу садистськими порнографічними сценами у ній. Екуменічне журі Каннського кінофестивалю, яке зазвичай відзначає фільми, що пропагують гуманістичні ті загальнолюдські цінності, навіть дало «Антихристу» спеціальну антинагороду за мізогінію.
 
 
Наступною роботою режисера стала фантастична психологічна драма «Меланхолія», зйомки якої проходили з 22 липня по 8 вересня 2010 у Швеції. Головні ролі у фільмі виконали Кірстен Данст та Александр Скарсгард, Шарлотта Генсбур зіграла сестру головної героїні[7]. Прем'єра стрічки відбулася у рамках 64-го Каннського кінофестивалю. Післяпрем'єрна прес-конференція Ларса фон Трієра стала скандальною через те, що режисер сказав, що може зрозуміти Гітлера як людину. За це висловлювання керівництво фестивалю заборонило Трієру бути присутнім на ньому.
 

 

Допрем'єрний показ "Поводиря"

  "Квіти теж мають очі"

 Відділ мистецтв отримує журнал "Кіно-театр" вже десятиліття.  Про фільм "Поводир" читали саме в цьому часописі, в №5 за 2014 рік і однозначно для себе визначились -  треба подивитись. Події, що увійшли в основу сюжету знайомі, адже не раз вже проводили мистецькі акції по кобзарству, бандурному мистецтву України, Гнату Хоткевичу. В підготовці знайомились із подіями З'їзду кобзарів 1934 року - жахлива історія... І хотіли побачити те, як Олесь Санін - режисер фільму втілить цю криваву історію в кадрі!!!
Висновок: "Дивитись всім!!!" 
  "Фільм, який розриває серце на біль, віру та ще більшу любо до рідної країни"... Ці слова зі сльозами на очах промовив старенький чернівчанин після допрем'єрного показу номінованого на "Оскар" українського фільму. Показ стрічки відбувся  4 листопада, у кінопалаці "Чернівці". Глядачі, що були присутні в залі, залишилися глибоко враженими   і ще довго, після показу, не йшли по домівках -  спілкувались із режисером...
 

 Олесь Санін -  режисер фільму

 
Ще за півгодини до прем'єри  біля кінотеатру було дуже людно.  Зал був заповнений. "Заплющ очі, дивися серцем", - це девіз фільму і саме цією фразою режисер Олесь Санін розпочав показ стрічки у Чернівцях. Справді, уже за декілька хвилин розумієш, що цей фільм можна дивитися тільки душею. Кожен кадр, який був показаний на екрані, видавався не просто художньою картиною, але і містив у собі глибину української трагічної історії.

 В основу сюжету покладено мандри Радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики. Американський інженер Майкл Шемрок разом із сином приїжджає до Харкова допомагати будувати соціалізм. Тут він закохується в актрису Ольгу Левицьку (роль грає Джамала), на яку давно має плани червоний комісар. За трагічних обставин американець гине, а його сина рятує від переслідувачів сліпий кобзар. Не маючи інших шансів вижити на чужині, хлопець стає поводирем. Їхня подорож, сповнена небезпечних пригод, відбувається на тлі найдраматичніших сторінок української історії та руйнування людських доль. Адже події фільму відбуваються на початку 1930-х років у часи індустріалізації, колективізації, голодомору та знищення інтелігенції.

 Кожна сцена у фільмі знята надзвичайно натуралістично. Тут немає сучасних комп'ютерних спецефектів, лишень зйомки з реально вибудованої картини. Для прикладу, у фільмі були зняті незрячі співці, збудована справжня старовинна українська хатина... А кожне із болем промовлене слово головних героїв доносило до нас відгомін страхітливої історії.
 У підсумку в «Поводиря» дві відзнаки Одеського кінофестивалю, де він був представлений у Національній конкурсній програмі - Приз за найкращу акторську роботу (Станіслав Боклан) та спеціальний диплом журі Міжнародної програми за візуальне рішення фільму (оператор Сергій Михальчук).
 "Мене цікавила правда. Перший титр фільму - в часи капіталізму й репресій усе одно знаходяться люди, які кажуть правду. Наші офіційні медіа, навіть книжки з історії, «офіційна культура» ніколи не відображали правди, прагнень самого народу і справжності всього цього, тому завжди існувало альтернативне джерело. В Україні це була народна творчість, і кобзарі - носії цієї історії, цієї правди. Незрячі, вони могли бачити справжню суть того, що відбувається,  а не те, що вважала офіційною правдою пропагандистська машина. Люди знаходили для себе віддушину в піснях, думах про вічні історії. Вони ходили від села до села й бачили правду, про яку не можна було прочитати в газетах." - так окреслює режисер завдання, які виконав фільм "Поводир" для всіх українців.
 

 В черзі за автографом