Допрем'єрний показ "Поводиря"

"Квіти теж мають очі"

Відділ мистецтв отримує журнал "Кіно-театр" вже десятиліття. Про фільм "Поводир" читали саме в цьому часописі, в №5 за 2014 рік і однозначно для себе визначились - треба подивитись. Події, що увійшли в основу сюжету знайомі, адже не раз вже проводили мистецькі акції по кобзарству, бандурному мистецтву України, Гнату Хоткевичу. В підготовці знайомились із подіями З'їзду кобзарів 1934 року - жахлива історія... І хотіли побачити те, як Олесь Санін - режисер фільму втілить цю криваву історію в кадрі!!!

Висновок: "Дивитись всім!!!"

"Фільм, який розриває серце на біль, віру та ще більшу любо до рідної країни"... Ці слова зі сльозами на очах промовив старенький чернівчанин після допрем'єрного показу номінованого на "Оскар" українського фільму. Показ стрічки відбувся 4 листопада, у кінопалаці "Чернівці". Глядачі, що були присутні в залі, залишилися глибоко враженими і ще довго, після показу, не йшли по домівках - спілкувались із режисером...

Олесь Санін - режисер фільму

Ще за півгодини до прем'єри біля кінотеатру було дуже людно. Зал був заповнений. "Заплющ очі, дивися серцем", - це девіз фільму і саме цією фразою режисер Олесь Санін розпочав показ стрічки у Чернівцях. Справді, уже за декілька хвилин розумієш, що цей фільм можна дивитися тільки душею. Кожен кадр, який був показаний на екрані, видавався не просто художньою картиною, але і містив у собі глибину української трагічної історії.

В основу сюжету покладено мандри Радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики. Американський інженер Майкл Шемрок разом із сином приїжджає до Харкова допомагати будувати соціалізм. Тут він закохується в актрису Ольгу Левицьку (роль грає Джамала), на яку давно має плани червоний комісар. За трагічних обставин американець гине, а його сина рятує від переслідувачів сліпий кобзар. Не маючи інших шансів вижити на чужині, хлопець стає поводирем. Їхня подорож, сповнена небезпечних пригод, відбувається на тлі найдраматичніших сторінок української історії та руйнування людських доль. Адже події фільму відбуваються на початку 1930-х років у часи індустріалізації, колективізації, голодомору та знищення інтелігенції.

Кожна сцена у фільмі знята надзвичайно натуралістично. Тут немає сучасних комп'ютерних спецефектів, лишень зйомки з реально вибудованої картини. Для прикладу, у фільмі були зняті незрячі співці, збудована справжня старовинна українська хатина... А кожне із болем промовлене слово головних героїв доносило до нас відгомін страхітливої історії.

У підсумку в «Поводиря» дві відзнаки Одеського кінофестивалю, де він був представлений у Національній конкурсній програмі - Приз за найкращу акторську роботу (Станіслав Боклан) та спеціальний диплом журі Міжнародної програми за візуальне рішення фільму (оператор Сергій Михальчук).

"Мене цікавила правда. Перший титр фільму - в часи капіталізму й репресій усе одно знаходяться люди, які кажуть правду. Наші офіційні медіа, навіть книжки з історії, «офіційна культура» ніколи не відображали правди, прагнень самого народу і справжності всього цього, тому завжди існувало альтернативне джерело. В Україні це була народна творчість, і кобзарі - носії цієї історії, цієї правди. Незрячі, вони могли бачити справжню суть того, що відбувається, а не те, що вважала офіційною правдою пропагандистська машина. Люди знаходили для себе віддушину в піснях, думах про вічні історії. Вони ходили від села до села й бачили правду, про яку не можна було прочитати в газетах." - так окреслює режисер завдання, які виконав фільм "Поводир" для всіх українців.