Весільні традиції Буковини

 Весілля Буковини

Традиційне буковинське весілля – напрочуд захоплюючий обряд, своєрідне колективне «театралізоване» свято. Важко знайти інший ритуал із таким багатим розмаїттям побутових сцен, словесних діалогів, пісенних текстів. Особливо весілля гучне, барвисте, пам’ятне у селах Буковини і скільки сіл, стільки й різновидів цього обряду. Вся весільна частина була не просто розважальним дійством. Головна її функція полягала у наставлянні молодих. Через словесні і пісенні побажання наречені мали відчути глибокі зміни в своєму житті, перехід до іншого соціального статусу, серйозність шлюбу, а відтак і нелегковажне ставлення до сім’ї.

Буковинська весільна обрядовість поділяється на три періоди: передвесільний, власневесільний і післявесільний. Кожен з них має певні звичаї та обряди. Всі ці етапи пов’язані між собою і мають на меті підвести свято до кульмінаційної точки – створення нової сім’ї. Незважаючи на те, що практично в кожному селі весільна обрядовість має свої особливості, буковинське весілля групується у кілька територіальних варіантів: рівнинна зона Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля), Буковинське Передгір’я (межиріччя Пруту і Серету) та Буковинська Гуцульщина.

Передшлюбна частина Буковинського весілля передбачала обрядове відокремлення наречених від неодруженої молоді, емоційно-психологічну підготовку молодих до переходу в сімейний статус і тривала 2-3 тижні, інколи місяць. До обрядових дій, що передують весіллю відносяться: сватання, оглядини, заручини, барвінковий та коровайний обряди, запросини на весілля та молодіжний прощальний вечір. Передшлюбні дійства в Буковинському краї мали локальні прояви виконання деяких елементів, різноманітні форми та термінологічні відмінності. Дотримання всіх етапів обряду, вдале їх виконання віщували щасливе життя молодому подружжю.

Сватання – перша зустріч для досягнення згоди на шлюб – має в різних місцевостях Буковини локальні назви: слово, свати, старости і проходило за одним сценарієм. Існували деякі відмінності в традиційній розмові сватів з батьками нареченої. Промовець – староста дуже часто вдавався до алегорій про мисливців, що натрапили на слід куниці (олениці) – красної дівиці чи купців, що дізнаються про товар. Незабаром після першої обрядової зустрічі відбувалися ще дві зустрічі шлюбних сторін, оглядини (обзорини) і заручини. На Гуцульщині на обзорини ходили як до молодої, так і до молодого. Батьки нареченого намагалися продемонструвати свій добробут. У заручинах місцевих ознак зберігалося більше. Так, у Гірсько-Карпатській зоні Буковини заручини влаштовувалися лише тоді, коли молоді з тієї чи іншої причини не могли одружитись найближчим часом і хлопець хотів заручитись словом дівчини. На знак згоди існував звичай стріляти з рушниць. А у рівнинній та передгірній частині Буковини ця подія відбувалася обов’язково, для закріплення остаточної згоди на шлюб і оприлюднення цієї події.

Запросини на весілля робили за тиждень чи за день до весілля і мають лише незначні відмінності, на загальний розвиток весільного обряду не впливають.

Обов’язковим елементом буковинського весілля є каравайний обряд. Збереження й побутування цього обряду протягом століть, наявність вірувань, обрядових пісень, пов’язаних із виготовленням та розподілом обрядового хліба, свідчать про те, що каравай наділявся в минулому магічною силою, яка мала забезпечити молодим добробут і міцний шлюб. Технологія виготовлення тіста для караваю досить складна і мала в різних регіонах Буковини свої особливості. В Прутсько-Дністровському межиріччі робили дріжджове здобне тісто, мукою і всім необхідним забезпечує молодий. На території Буковинського Передгір’я та Карпат використовувалося прісне солодке тісто з додаванням сиру, а всі продукти приносять з собою каравайниці.

За значенням і символікою тотожний коровайному є барвінковий обряд. Розгалуженість дій, пов’язаних з виготовленням вінків для молодих (урочисте збирання барвінку, поливання і посівання зерном місця, де він ріс, подавання його в хату в рушнику через вікно, тримання нитки хлопчиком при плетінні вінка, вплітання в нього квітів, зубків часнику, змащування його медом), свідчить про вияв особливої шани до цієї вічнозеленої рослини і віру в її магічний вплив на щастя молодої сім’ї. У багатьох обрядодіях барвінок виступає у єдності з хлібом.

Кульмінацією передшлюбних дійств був дівич-вечір, на якому відбувалося обрядове відокремлення наречених від неодруженої групи молоді. За структурою він складається з ряду дійств санкціонуючого характеру (прибирання гільця, розплетення коси, одягання вінків, обмін подарунками, посад молодих), які концентрувалися одночасно в домівках обох наречених. Комплексу обрядів молодіжного прощального вечора рівнинної зони Буковини притаманне збереження символічних і магічних дій переважно землеробського характеру (квітчання гільця вівсом, житом, а хліба – деревцем, дарування нареченій чобіт з житом, розплетення коси на хлібній діжі, підсипання зерна під кожух, на якому сидять молоді). На Гуцульщині поряд з дотриманням землеробських культів збільшується кількість предметів, пов’язаних з розвитком тваринництва (розплетення коси дівчини на ярмі, благословення наречених на кожусі з овечої шкіри). Головна і заключна дія першого етапу весілля – посад молодих, створювала психологічну і емоційну атмосферу, що допомагала молодим зрозуміти серйозність переходу в інший статус.

Обрядодійства головного весільного дня в переважній частині населених пунктів Буковини проводилися в неділю. Лише в Карпатах першим днем була п’ятниця чи субота. В ХІХ столітті на Буковині вінчання в церкві стало обов’язковим і невід’ємним компонентом весілля. До цього був поширений громадський шлюб, в основі якого були народні весільні звичаї. З часом обряд вінчання обростав специфічними елементами магічного, символічного, а часто і побутового характеру.

Протягом багатьох століть у Буковинському краї весільні обряди проходили у певній просторовій дислокації (дім молодого, дім молодої) і за певним характером руху почту нареченого. У межиріччі Пруту і Дністра молоді порізно йшли до церкви на вінчання і поверталися кожен окремо додому в супроводі родичів. Церковне вінчання було частковим епізодом традиційного обряду і не впливало на подвійність кола руху почту молодого на відміну від окремих сіл Буковинського Передгір’я та Гуцульщини, де весілля гуляли в хаті молодого.

Далі весільний обряд проходив у традиційному руслі. Важливу роль виконували обрядові церемонії зустрічі і проводу весільного почту, святкове застілля, посад, викуп молодої, вдягання молодою жіночого головного убору, дарування-пропій, розподіл між родиною обрядового хліба, переїзд молодої до молодого. В різних регіонах Буковини відзначені локальні особливості цього етапу весілля. Набір обрядів головного весільного дня різнився повнотою чи урізуванням окремих дій, перенесенням виконання деяких дійств в дім молодого.