«Один з найвидатніших…» Серж Лифарь

 до 115-річчя від дня народження Сержа Лифаря, українського балетного танцівника та хореографа

29 квітня – Всесвітній день танцю

Вважається, що за рухами тіла ховаються справжні рухи душі. Танець – невід’ємна частина будь-якої культури. Він є джерелом натхнення для митців: художників, дизайнерів, скульпторів, режисерів театру та кіно.

29 квітня відзначають Всесвітній день танцю -  присвячене усім танцювальним стилям без винятку. Всесвітній день танцю відзначається з 1982 року за рішенням ЮНЕСКО в день народження французького балетмейстера  Жана-Жоржа Новера, реформатора та теоретика хореографічного мистецтва, який увійшов в історію як «батько сучасного балету». 

Танець, танок — вид мистецтва, де художні образи створюються засобами пластичних рухів людського тіла. В танці відображається емоційно-образний зміст музичних творів. Танець існував та існує в культурних традиціях всього людства й людських спільнот. За довгу історію людства танець змінювався, відображаючи культурний розвиток.

Існує дуже багато видів та форм танцю. Народний танець — яскраве вираження менталітету та творчості кожного народу, віддзеркалення традицій, хореографічної мови, пластичної виразності у співвідношенні з музикою. Класичний танець є основою мистецтва балету, започаткованого наприкінці XVI століття, і вимагає спеціальної підготовки. Естрадний танець має власну специфіку та підпорядкований завданням  мистецької підтримки виступу певного естрадного співака. 

Перші танці древніх часів були далекі від того, що сьогодні позначають цим словом. Вони мали зовсім інше значення. Різноманітними рухами й жестами людина передавала свої враження від навколишнього світу, вкладаючи в них свій настрій, порухи душі. Вигуки, пісні, пантомімна гра були взаємопов’язані з танцем. 

Сам же танець завжди, у всі часи був пов’язаний із життям та побутом людей. Тому кожен танець відповідає характеру й духу того народу, де він зародився. У зв’язку зі змінами соціального устрою, умов життя змінювались також характер та тематика мистецтва, змінювався і танець. Своїм корінням він глибоко сягає народної творчості.

Народившись у глибині віків, утверджуючись, розвиваючись український фольклорний танець увібрав у себе місцеві, локальні, лексичні, структурні композиційні особливості, манеру та форму виконання, де він побутував. Усе це є сутність поняття “колорит”: колорит національний, локальний. Перші танці виникли як засіб спілкування між людьми, та між людьми та богами. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи). Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль.

Найдавнішими слідами танцювального мистецтва в Україні можна вважати малюнки трипільської доби, де зображені фігури людей, котрі одну руку кладуть на талію, а другу заводять за голову. Такі рухи зустрічаються в сучасних танцях. Зображення танцюристів та музикантів є на фресках Софійського собору в Києві XI століття. Зображення танців знаходимо і в багатьох мініатюрах зі стародавніх літописів. Писемні повідомлення про давні танці дають нам літописці, які  називають такі дії «бісівськими», або «поганськими». Це дає певні підстави вважати, що первісні танці були тісно пов'язані з прадавнім богослужінням.

Народні танці займають значне місце в культурі кожного народу й етносу земної кулі поряд із народною піснею та народними звичаями. Частково народні танці, наприклад, хороводи мають обрядовий характер. Серед відомих українських народних танців гопак, метелиця, козачок, тропак, вальс,  полька, коломийка, аркан, роман та інші.

 

В Україні й за кордоном українське танцювальне мистецтво репрезентує переважно «Гопак», культ якого склався на початку 20 століття. Такій популярності сприяло, насамперед, використання народних танців у спектаклях корифеїв українського театру, підхоплене шоу-групами та навіть окремими виконавцями. Справжній фольклорний гопак був переважно сольним чоловічим танцем, в основі якого лежала імпровізація та змагання.

Особливе місце серед чоловічих танців належить ритуальному військовому танцю «Аркан», який танцювали опришки перед військовими виступами. Танець мав на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка-воїна: хто не витримував та розривав руки, того проганяли з кола. Вірогідно «Аркан» був своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, надихав, давав силу, енергію, піднімав бойовий дух.

Хоча найтанцюючою нацією в світі визнані бразильці, українці, однозначно – одні з найбільш танцюючих по цей бік океану. Адже саме нам належить рекорд з масового одночасного танцю. Встановили його в 2011 році, у Кропивницькому. 14 585 чоловік зібралися на стадіоні та станцювали «рок-н-рол».

 Серед видатних хореографів України безліч справжніх майстрів справи, видатних танцівників та танцівниць, хореографів-постановників та митців Великого танцю -  балету. Серед  них ім’я видатного українського балетного танцівника та хореографа, відомого як одного із найвидатніших танцівників XX століття Сержа Лифаря (Сергій Михайлович).

 2 (15) квітня 2020 року виповнилось 115 років від дня його народження.

 Серж Лифарь був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». За 26 років роботи в Опері Лифар виховав одинадцять зірок балету. 

Сергій Лифар народився найімовірніше у передмісті Києва с. Пирогів, або ж у с. Віта-Литовська, у родині помічника лісничого Трипільсько-Вітянського лісництва Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко.  Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. Хлопчик був наділений тонким музичним чуттям, відвідував клас фортепіано у Київській консерваторії. Але визначальною в його долі стала зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава Ніжинського. Саме її київська балетна студія «Школа руху» і стала для 17-річного Сергія першим кроком до вершин слави.

 Після його фантастичних тріумфів у ролях Блудного сина в однойменному балеті Прокоф'єва, Аполлона й Івана Царевича в «Аполлоні Мусагеті» та «Жар-Птиці» Стравінського сам Дягілєв скаже: «Лифар чекає власної слушної години, щоб стати новою легендою, найпрекраснішою з легенд балету».

Після смерті Дягілєва 24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу «Гранд-Опера. Більше 30 років віддав цьому театрові, був його солістом, хореографом, педагогом. Фактично він відродив французький балет, його репертуар, трупу, його школу та славу, ставши основоположником нового напрямку в балеті — «неокласицизму». Один із найвідоміших балетів того часу, «Ікар», стане уособленням самого Лифаря. 

Загалом Лифар поставив у «Гранд-Опера» понад 200 балетних вистав, виховав 11 зірок балету. У 1947 заснував у Парижі Інститут хореографії при Гранд-Опера, з 1955 вів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.

За життя Сергій Лифар отримав багато відзнак від різних держав. Він був кавалером найвищих нагород Франції: ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету — «Золотого черевичка» та премії «Оскар», нагороджений Золотою медаллю міста Парижа.

Світ балету був не єдиним захопленням Лифаря. Він товаришував із багатьма художниками та у 65 років почав професійно малювати. 

Останні роки життя Серж Лифар прожив у Лозанні (Швейцарія) де й помер 15 грудня 1986. В наші дні в Лозанні встановлено пам'ятник, дарунок від киян: Ікар з піднятими руками-крилами наче прагне злетіти у небо. На постаменті скромний напис: «Serg Lifar de Kiev» — «Серж Лифар з Києва».

Сьогодні про життя та творчість видатного балетмейстера розповідає Музей української діаспори, в постійній експозиції якого представлений меморіальний зал Сержа Лифаря. Також в столиці України працює Київська муніципальна українська академія танцю імені Сержа Лифаря, в якій 7 квітня 2004 року відбулась церемонія відкриття пам'ятної дошки Сержу Лифарю на фасаді академії.

 Творчий внесок  Сержа Лифаря у розвиток світового балету важко переоцінити, він безумовно ввійшов  у десятку світових імен балетних танцівників, що  своєю титанічною працею та новаторським мисленням зробили  балет  таким, яким його знаємо ми, справжні шанувальники та знавці мистецтва танцю.