Дмитро Михайлович Гнатюк — видатний
український оперний співак (баритон), режисер, педагог. Народний артист
України. Народний артист СРСР. Герой Соціалістичної Праці. Герой України.
Перший виконавець хітів 1960-х — пісень «Два кольори» та «Мій Київ». Вільно
володів румунською мовою. Чоловік Галини Гнатюк. Депутат Верховної Ради СРСР
8—10-го скликань (у 1972—1984 роках).
Народився
в селі Мамаївці 28 березня 1925, (нині Кіцманського району Чернівецької
області), що тоді входило до складу Королівства Румунія в селянській родині.
Батько — Михайло Дмитрович (1898—1987), мати — Марія Іванівна (1898—1962).
Батько під час Першої світової залишився без ноги, тож Дмитро змалку був
залучений до праці у сільському господарстві[4]. В умовах румунської окупації
закінчив румунську школу.
З
початком радянської окупації (1940) втратив старшого брата Івана, який навчався
у Румунії, а з поверненням на батьківщину був звинувачений у шпіонажі і
страчений. Під час Другої світової війни й повторної румунської окупації Дмитро
Гнатюк жив у евакуації в місті Нижня Салда Свердловської області, де змушений
був з 1944 року працювати металургом.
Повоєнні
роки
З
1945 року — артист, соліст Чернівецького обласного музично-драматичного театру
імені Ольги Кобилянської. Пізніше стає солістом Київського театру опери і
балету (1951–1988), директором (1979–1980), режисером (1980–1988). Водночас
1983–1993 — завідувач кафедри оперної підготовки Київської консерваторії. До
90-річчя видатного співака Василь Фольварочний присвятив Дмитру Гнатюку
роман-хроніку "На висотах орлиного лету".
Закінчив
Київське музичне училище, у 1951 — Київську державну консерваторію (клас І. С.
Паторжинського). Під час навчання мав зустріч із диктатором СРСР Йосипом
Сталіним, який також оцінив його талант. «Ви собі не уявляєте, що я тоді, ще
студент консерваторії, пережив! Коли я вийшов до публіки, моя нервова система
просто відмовила. Я пам'ятаю, що співав „Дивлюсь я на небо“, чудову нашу
пісню».
З
1951 року — соліст Київського театру опери і балету ім. Т. Шевченка . У
1979—1980 роках — директор, в 1980—1988 — режисер, в 1988 -2011 — художній
керівник і головний режисер (понад 20 постановок), з 2011 — режисер театру.
Ставив спектаклі в оперній студії Київської консерваторії і Донецькому театрі
опери та балету ім. А. Солов'яненка.
В
1975 здобув другу освіту, закінчивши Київський інститут театрального мистецтва
за спеціальністю режисер.
З
1985 року — також режисер Київського дитячого музичного театру (з 2005 року —
Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та
юнацтва)
У
1983—1990 роках — завідувач кафедрою оперної підготовки Київської консерваторії
ім. П. І. Чайковського (з 1985 — доцент, з 1987 — професор).
Помер
29 квітня 2016 року в Києві на 92-му році життя. Похований на Байковому
кладовищі.
Характеристика
творчості
Виступав
як концертний співак, гастролював за кордоном (Угорщина, США, Канада, Російська
Федерація, Португалія, Німеччина). Записав понад 15 платівок, 6 компакт-дисків.
Всього у концертному репертуарі понад 85 творів національної та світової
класики — від буковинця Сидора Воробкевича до австрійця Йозефа Гайдна.
Широкий
жанрово-стильовий діапазон. Сильний голос, рівний у всіх регістрах, гнучкий у
відтінках. Бездоганна техніка вокалу, дикції, акторської гри.
Як
режисер Національної опери України ім. Т. Шевченка поставив понад 20-ти вистав,
зокрема «Князь Ігор» О. Бородіна (1975), «Запорожець за Дунаєм» С.
Гулака-Артемовського (1978), «Тоска» Дж. Пучіні (1980), «Севільський цирюльник»
Дж. Росіні (1981), «Наталка Полтавка» М. В. Лисенка (1989), «Золотий обруч» Б.
Лятошинського (1989), «Мазепа» П. Чайковського (1991), «Тарас Бульба» М. В.
Лисенка (1992), «Травіата» Дж. Верді (1994), «Піковая дама» П. І. Чайковського
(1996), «Аїда» Дж. Верді (1998), «Війна і мир» С. С. Прокоф‘єва (2003) «Війна і
мир» С. Прокоф'єва (2003).
Працюючи
в оперній студії при НМАУ Д. Гнатюк завжди пропагував та ініціював постановку
спектаклів українською мовою. Зокрема, Д. Гнатюк поновив опери
українських авторів — «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталку
Полтавку» М. Лисенка, поставив «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Фауст» Ш.
Гуно, «Травіату» Дж. Верді.
Громадська
і політична діяльність
Член КПРС з 1960 по 1990 рік
Депутат Верховної Ради СРСР 8-10 скликань
(тисяча дев'ятсот сімдесят дві — 1984)
Народний депутат України 3-го скликання,
заступник голови Комітету ВР з питань культури та духовності.(з 07.1998)
Член Всеукраїнського об'єднання «Громада»
(1997-05.1999)
Голова Музичного товариства України
(1985—1990) (з 1995 — Всеукраїнська музична спілка)
Член президії Всесоюзного музичного
товариства (1986—1991)
Голова Київського міжобласного відділення
Українського театрального товариства (1979—1985) (нині Національна спілка
театральних діячів України)
Член Комітету з Національної премії України
ім. Т. Шевченка (1976—1996)
Член Радянського комітету захисту миру
(1978—1992)
Голова українського відділення Товариства
«СРСР-Канада» (1977—1987)
Член правління Всеукраїнського фонду
відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара
Член правління Фонду сприяння розвитку
мистецтв
Член правління Комітету «Україна-Європа».
2004
року брав участь у Помаранчевій революції, зокрема виступав з народними піснями
перед учасниками цілодобових мітингів на сцені Майдану Незалежності. У 2014
засуджував злочини режиму Януковича і за власним висловом, «з перших днів
молився за Євромайдан»
Нагороди
та звання
Зірка
Дмитра Гнатюка на Алеї Зірок в Києві.
Звання Герой України з врученням ордена Держави
(28 березня 2005) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у
розвитку музичної культури, збагачення національної скарбниці оперного та
народного пісенного мистецтва, багаторічну плідну творчу і громадсько-політичну
діяльність
Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (27
березня 2015) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і
театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність
та з нагоди Міжнародного дня театру.
Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (16
січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського
суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди
Дня Соборності України.
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (28
березня 2000) — за видатні заслуги перед українською державою у розвитку
культури і мистецтва, багаторічну плідну творчу і громадську діяльність.
Почесна відзнака Президента України (27
березня 1995) — за видатні заслуги у розвитку українського музичного мистецтва,
збагачення національної культурної спадщини.
Народний артист України (30 грудня 1999) —
за вагомий особистий внесок у розвиток української культури, багаторічну плідну
творчу і громадську діяльність.
Золота зірка Героя Соціалістичної Праці
(1985), два ордени Леніна (1967,1985), орден Дружби народів (1975), орден
Трудового Червоного Прапора (1985) й медалі.
Народний артист СРСР (1960), Заслужений
артист СРСР (1958).
Премія Ленінського комсомолу (СРСР, 1967),
Державна премія (УРСР,1973) ім. Т. Г. Шевченка, Державна премія (СРСР,1977).
Премія ім. З. Паліашвілі (Грузинської СРСР,
1972).
Почесний громадянин Києва (1997), Чернівців
(2002), Чернівецької області (2015).
Сім'я
Батько
- Михайло Дмитрович (1898-1987) - колгоспник .
Мати
- Марія Іванівна (1898-1962) - колгоспниця.
Старший
брат - Іван. До 1940 року навчався у Вищій морській школі в Констанці (Румунія).
До ювілею видатного співака, славетного буковинця, відділ мистецтв підготував музичний відео-дайджест "Пісенна пам'ять та любов".
Він згодом буде виставлений на нашому ютюб-каналі. Слідкуйте за нашими повідомленнями.
Немає коментарів:
Дописати коментар