Михайло Вербицький
Народився на Надсянні у родині греко-католицького
священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько, а
матір, вдруге вийшовши заміж, офіційно відмовилася від материнських прав. Ним і
його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич — перемиський
владика Іван Снігурський — один із найяскравіших діячів УГКЦ.
1828р. Іван Снігурський заснував при
перемишльській кафедрі УГКЦ хор, згодом музичну школу, в яких співав і навчався
Михайло. На Великдень наступного 1829 року хор Перемишльської єпархії з великим
успіхом дебютував в урочистому богослужінні, на якому Вербицький разом із
Іваном Лаврівським виступили як солісти. Важливе значення для
формування Вербицького як композитора мав репертуар Перемишльського хору, в
якому були твори віденських класиків Йозефа Гайдна, В. А. Моцарта, Бетховена
твори композиторів «золотої доби» української музики — Максима Березовського та
Дмитра Бортнянського.
Згодом Вербицький вступив до Львівської духовної
семінарії. Михайла двічі виключали з семінарії через «веселі пісні, гру на
гітарі, запізнення на ранкові молитви». Втретє припинив навчання через перший
шлюб та необхідність утримувати сім'ю. Коли наприкінці 1840-х
років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу
заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П'єси, що
ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами
як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та
австро-німецької. Музика у цих п'єсах відігравала дуже важливу роль.
Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна»
залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у
1862—1863 рр., але без відповідних
наукових аргументів. Текст Павла Чубинського у Галичині вперше був
опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько
15 січня 1864 року, а за іншим джерелом перша публікація вірша П. Чубинського у
львівському журналі «Мета», 1863, № 4, С. 271—272. Ймовірно, це надихнуло о.
Михайла (або йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати
патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався
наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня
«Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді
Галичини.
Гімн
у перекладі з грецької мови означає святкова пісня. Державний Гімн є одним із
символів державної символіки і ідентифікує державу на міжнародних зібраннях,
форумах, спортивних змаганнях.
Офіційно «Музична редакція» Державного
Гімну була прийнята Верховною Радою України 15 січня 1992 р.
6 березня 2003 р. Верховна Рада України
ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», запропонований президентом
Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн
Національний Гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого
куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».
У той же час
перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла
України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти
висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в
голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.
З прийняттям цього закону Стаття 20
Конституції України набула завершеного вигляду. Національний Гімн на музику
М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
НАПИСАТИ ПІСНЮ ДОПОМОГЛИ СЕРБИ
Створення українського гімну бере
початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського,
етнографа, фольклориста та поета, сербські студенти, що навчалися в Київському
університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан і в
приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу». Чубинському пісня дуже сподобалася, і
він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим
текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив.
Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки
«Jeszcze Polska nie zgineła…», яка згодом стала польським гімном. «Марш
Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за
незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося
січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само
Томашек написав пісню «Гей, Словаки», що була гімном Словаччини та Югославії. Поширення цього вірша серед
українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20
жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати
Чубинського «за шкідливий вплив на розум простолюду» («за вредное влияние на
умы простолюдинов») на проживання в Архангельську губернію.
Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського відбулась у
львівському журналі «Мета» у номері 4 за 1863 рік. Отримавши поширення на
Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один
із них, отець Михайло (Вербицький), захоплений віршем Павла Чубинського написав
музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — в 1865.
Перше публічне виконання відбулось 10 березня 1865 у
Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. На
платівку вперше записаний у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910
року у виконанні Модеста Менцинського. У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна»
став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 року
авторитетне американське видання The New York Times опублікувало замітку про
затвердження офіційного перекладу гімну України:
ЗА СТВОРЕННЯ ВІРША ЙОГО
АВТОРА ВИСЛАЛИ В АРХАНГЕЛЬСЬКУ ГУБЕРНІЮ
Поширення цього вірша серед українофільських
гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року
шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського "за
шкідливий вплив на розум простолюду" ("за вредное влияние на умы
простолюдинов") на проживання в Архангельську губернію.
Ще
не вмерла
Україна,
И
слава, и воля!
Ще
намъ,
браття-молодці,
Усміхнеться
доля!
Згинуть
наші
вороги,
Якъ
роса на сонці;
Запануємъ,
браття
й ми
У
своїй
сторонці.
Душу,
тіло
ми пложимъ
За
свою свободу
И
покажемъ,
що
ми браття
Козацького
роду.
Гей-гей,
браття
миле,
Нумо
братися
за діло!
Гей-гей
пора встати,
Пора
волю добувати!
Наливайко,
Залізнякъ
И
Тарас Трясило
Кличуть
насъ
изъ-за
могилъ
На
святеє
діло.
Изгадаймо
славну
смерть
Лицарства-козацтва,
Щобъ
не втратить
марне
намъ
Своєго
юнацтва.
Душу,
тіло
ми пложимъ
За
свою свободу
И
покажемъ,
що
ми браття
Козацького
роду.
Гей-гей,
браття
миле,
Нумо
братися
за діло!
Гей-гей
пора встати,
Пора
волю добувати!
Ой
Богдане, Богдане
Славний
нашъ
гетьмане!
На-що
віддавъ
Украіну
Москалям
поганимъ?!
Щобъ
вернути
іі
честь,
Ляжемъ
головами,
Назовемся
Украіни
Вірними
синами!
Гей-гей,
браття
миле,
Нумо
братися
за діло!
Гей-гей
пора встати,
Пора
волю добувати!
Наші
браття
Славяне
Вже
за зброю
взялись;
Не
діжде
ніхто,
щобъ
ми
По-заду
зістались.
Поєднаймось
разомъ
всі,
Братчики-Славяне:
Нехай
гинуть вороги,
Най
воля настане!
Душу,
тіло
ми пложимъ
За
свою свободу
И
покажемъ,
що
ми браття
Козацького
роду.
Гей-гей,
браття
миле,
Нумо
братися
за діло!
Гей-гей
пора встати,
РАДЯНСЬКА ВЛАДА БОЯЛАСЯ
ЙОГО ЯК ВОГНЮ
Коли в Радянському Союзі було вирішено створити
окремий гімн для кожної країни в його складі, то "Ще не вмерла
Україна" був відкинутий як варіант, щоб не викликати сепаратистські
настрої серед українців. Потрібен був текст, в якому б стверджувалося, що Україна
— держава, що входить до складу СРСР, що вона там "Між рівними рівна, між
вільними вільна" та обов'язково повинна була висвітлена комуністична
партія. Це завдання виконав Павло Тичина. Його варіант "Живи, Україно,
прекрасна і сильна", покладений на музику Антона Лебединця, став державним
гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 роки.
НА ЧЕСТЬ ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ
ВИПУСТИЛИ СРІБНУ МОНЕТУ
В 2005 році введено ювілейну монету номіналом 10
гривень "Державний Гімн Украї́ни", присвячену державному символу і
випущено на відзначення 140-ї річниці його першого публічного виконання. Монета належить до серії "Відродження
української державності".
СТАВ ПОПУЛЯРНИМ ПІД ЧАС
ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ТА РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ
Гімн України набув значної популярності в ході масових протестів 2004 та
2013 років. Композитор Валентин Сильвестров, що виходив на акції протесту в
Києві, так охарактеризував український гімн:
"Гімн України — дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження,
але це лише на перший погляд. Насправді його створив Михайло Вербицький —
церковний композитор середини ХІХ століття. Він жив в Австрійській монархії,
мабуть, дуже любив Шуберта, у нього був мелодійний дар — це помітно з його
літургій. Він був церковним композитором. І ось цю патріотичну пісню він теж
створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів (наспівує). У гімнах ніде
такого немає! Це унікальний твір: це — гімн України, але в ньому є ознаки
літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам'ять про літургію, про
всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев
співають".
Немає коментарів:
Дописати коментар