Вдячна пам'ять світу!

Лючія Бозе (італ. Lucia Bosé; *28 січня 1931, Мілан — 23 березня 2020) — італійська акторка, що стала популярною в період італійського неореалізму в 1950-х роках. Справжнє прізвище — Борлоні. 

Працювала ученицею пекаря в міланській пекарні.У 1947 році Лючія Бозе взяла участь у конкурсі краси «Міс Італія» і здобула перемогу. Саме зовнішні дані актриси послужили першопричиною запрошення її в кіно. Не отримавши професійної освіти, озброєна мінімумом акторської техніки, Лючія Бозе знаходила опору в своїй природній інтуїції, природності існування в кадрі. Джузеппе Де Сантіс відкрив для кіно Бозе в своїх фільмах — «Немає миру під оливами» ((1950) і «Рим, 11:00» (1952). Свій успіх актриса закріпила у фільмах «Дівчата з площі Іспанії» (1952, реж. Лучано Еммера) і «Розгромлені» (1955, реж. Франческо Мазеллі). 

Акторка стає одним із символів італійського неореалізму, її ім'я називають поряд з Анною Маньяні, Рафом Валлоне, Сільваною Мангано, Массімо Джиротті. Лючії Бозе довелося першій висловити тему тотального самотності, яку розвивав у своїй творчості великий кінорежисер Мікеланджело Антоніоні. Актриса зіграла дві різнопланові ролі в кінострічках Мікеланджело Антоніоні: «Хроніка одного кохання» (1950) і «Дама без камелій» (1953). 

Яскравою і значною для актриси виявилися зустрічі з іспанськими режисерами Х. А. Бардемом у фільмі «Смерть велосипедиста» (1955) і Луїса Бунюеля в картині «Це називається зорею» (1956). У 1958 році актриса на ціле десятиліття покидає такий успішний для неї світ кіно, повністю присвятивши себе вихованню сина і дочки. Після розлучення з відомим іспанським матадором Луїсом Мігелем Домінгіном в 1968 році Бозе поступово повертається в кінематограф. На стику 60-х і 70-х років вона грає у Федеріко Фелліні, братів Тавіані, Маріо Болоньїні.

У 80-ті роки актриса активно знімається у Франції, Швейцарії, Італії та Іспанії. Італійський та іспанський кінематограф все відвертіше перетворювався на комерційний і Лючія Бозе вже не мала можливості надалі демонструвати своє потужне драматичне дарування.

Тривалий час Лючія Бозе жила в Іспанії, де провадила активну громадську діяльність. Так, у 1999 році в місті Сеговія під Мадридом Лючія Бозе разом з дочкою Паолой і сином відомим співаком і актором Мігелем Бозе відкрила Музей ангелів. Експозиції музею успішно демонструються по всьому світу.

Померла на 90-му році життя (2020), коли заразилася на COVID-19 і не змогла перемогти пневмонію.

Фільмографія

    1950 Немає миру під оливами (реж. Джузеппе Де Сантіс)

    1950 Хроніка одного кохання (Cronaca di un amore) — Паола Молон

    1951 Дівчата з площі Іспанії (Le ragazze di Piazza di Spagna, реж. Лучано Еммера) — Маріса Бенвенуті

    1952 «Рим, 11:00» (реж. Джузеппе Де Сантіс)

    1953 «Дама без камелій» (реж. Мікельанджело Антоніоні)

    1955 Розгромлені (Gli sbandati) — Лючія

    1955 «Смерть велосипедиста» (реж. Х. А. Бардем)

    1956 «Це називається зорею» (реж. Луїс Бунюель)

    1970 «Метелло» (реж. Мауро Болоньїні)