Брамс писав музику камерну і симфонічну, для фортепіано, а також для голосу і хору. Як піаніст-віртуоз, він часто виконував прем'єри своїх творів; він також співпрацював з провідними музикантами свого часу, в тому числі з піаністкою Кларою Шуман і скрипалем Йозефом Йоахімом. Багато з його творів стали основними в сучасному концертному репертуарі. Брамс був безкомпромісним перфекціоністом, він знищив частину своїх робіт, а деякі залишив неопублікованими.
Фотографія будинку в Гамбурзі, в якому Йоганес Брамс народився, 1891 рік. Будинок був зруйнований під час бомбардувань у 1943 році.
Йоганнес Брамс у 1853 році
Титульний лист Концерту для фортепіано в чотири руки, опублікованого під псевдонімом G. W. Marks
Йоганнес Брамс у 1866 році
Варіації на тему Р. Шумана фа-дієз мінор для фортепіано (Ор. 9, 1854), такти 30-32
Клара Шуман у 1853 році
Й. Штраусс молодший та Й. Брамс, 1897 рік
Меморіальна дошка на пам'ять про останнє місце проживання Йоганнеса Брамса у Відні
Могила Брамса у Відні
Ранні роки
Йоганнес Брамс народився 7 травня 1833 року в Гамбурзі у родині музиканта. Його батько, Йоганн Якоб Брамс (1806—1872), грав на контрабасі та ріжку в невеликих ансамблях, а пізніше став контрабасистом Гамбурзького філармонічного оркестру. Він дав синові початкові навички гри на різноманітних струнних і духових інструментах, але Йоганнеса більше цікавило фортепіано. У віці семи років він почав навчатися гри на фортепіано у Отто Коссела. Талант Брамса до композиції проявився рано, і в 1843 році за сприяння Коссела він був прийнятий до відомого на той час композитора Едуарда Марксена студентом з фортепіано і композиції. Написана Брамсом у 1849 році «Фантазія на тему улюбленого вальсу»[4] вже свідчить про нього як віртуоза-піаніста.
За рекомендацією Йозефа Йоахіма у 1853 році Брамс познайомився із Робертом Шуманом, який був зачарований талантом молодого композитора і на сторінках «Нової музичної газети» (нім.Neue Zeitschrift für Musik) висловив своє захоплення.
Між Детмольдом і Гамбургом
Після смерті Шумана у 1856 році Брамс ділив свій час між Гамбургом, де він диригував жіночим хором, і Детмольдом, де з 1857 по 1859 рік працював придворним вчителем музики і диригентом. У 1862 році переїхав до Відня, де успішно виступав як піаніст, пізніше і як хоровий диригент у Співочій капелі й Товаристві друзів музики.
Роки злету популярності
У середині 1870-х рр. Брамс цілком присвятив себе творчій діяльності, виступав з виконанням своєї музики як диригент і піаніст, багато подорожував.
Пізні роки
У 1890 році 57-річний Брамс вирішив припинити свою композиторську кар'єру, однак, дотриматись цього рішення не зміг. У наступні роки він створив цілий ряд визнаних шедеврів. Захоплення талантом кларнетиста Ріхарда Мюльфельда спонукало його до написання Кларнетового тріо (Op. 114, 1891), Кларнетового квінтету (Op. 115, 1891) і двох Сонат для кларнету (Op. 120, 1894). Також були написані декілька циклів форнепіанних п'єс (Opp. 116—119), «Чотири серйозні Пісні» (нім.Vier ernste Gesänge, Op. 121, 1896) та Одинадцять хоральних прелюдій для органу (Op. 122, 1896).
Творчість
За обставин боротьби прихильників Ференца Ліста й Ріхарда Вагнера (веймарська школа) з послідовниками Фелікса Мендельсона й Роберта Шумана (лейпцизька школа), Брамс не прилучився до жодного з цих напрямків, Брамс глибоко й послідовно розвивав класичні традиції, які збагатив романтичним змістом. Музика Брамса оспівує свободу особистості, моральну стійкість, мужність, перейнята поривчастістю, бунтівливістю, тремтливим ліризмом. Імпровізаційний склад поєднується в ній зі строгою логікою розвитку.
Музична спадщина композитора велика й охоплює багато жанрів (за винятком опери). Чотири симфонії Брамса, з яких особливо виділяється остання, — одне з вищих досягнень симфонізму 2-ї половини 19 століття. Услід за Л. Бетховеном і Ф. Шубертом Брамс розумів циклічну композицію симфонії як інструментальну драму, частини якої об'єднані певною поетичною ідеєю. За художньою значимістю поруч з симфоніями Брамса стоять його інструментальні концерти, трактовані як симфонії із солюючими інструментами. Скрипковий концерт Брамса (1878) належить до числа найпопулярніших творів цього жанру. Великою популярністю користується також 2-й фортепіанний концерт (1881). З вокально-оркестрових творів Брамса найзначніший «Німецький реквієм» (1868) з його епічним розмахом і проникливою лірикою.
Різноманітна вокальна музика Брамса, видне місце в якій займають обробки народних пісень. Твори камерно-інструментального жанру відносяться переважно до раннього (1-е фортепіанне тріо, фортепіанний квінтет й ін.) і до пізнього періодів життя Брамса, для цих творів характерне посилення героїко-епічних рис і одночасно суб'єктивно-лірична спрямованість (2-е й 3-є фортепіанне тріо, сонати для скрипки й для віолончелі з фортепіано й ін.). Фортепіанні твори Брамса відрізняються контрапунктно розвинутою фактурою, тонкою мотивною розробкою. Почавши із сонат, Брамс надалі писав для фортепіано головним чином мініатюри. У фортепіанних вальсах й «Угорських танцях» проявилося захоплення Брамса угорським фольклором. В останній період творчості Брамс створив фортепіанні твори камерного плану (інтермецо, капричіо).
Німеччина
Цитати у Вікіцитатах
Немає коментарів:
Дописати коментар