В українському театральному та кіномистецтві Нонна
Копержинська була присутня добрих півстоліття. За цей час за її участю вийшло
близько сорока фільмів, у столичному Театрі імені Франка грала, здебільшого, у
виставах за п’єсами українських класиків. Учениця Амвросія Бучми, яку називали українською Фаїною Раневською,
майстриня ролей другого плану, котра більшості глядачів запам’яталася, звісно
ж, своїми феєричними образами у фільмах «Королева бензоколонки» (Рогнеда Карпівна)
та «За двома зайцями» (Секлета Лимериха).
1 травня виповнюється сто років від дня народження Нонни Кронидівни
Копержинської. За кілька місяців до цієї
дати публіцист, театральний оглядач видання «Дзеркало тижня», заслужений
журналіст України Олег Вергеліс презентував книгу «Народна артистка. Про Нонну
Копержинську», що вийшла в серії
«Бібліотека Дзеркала тижня» (спільно з видавництвом журналу «Райдуга»). З
нагоди ювілею героїні цього «театрального роману» автор ділиться з читачами
«ТКК» своїми спогадами про роботу над книгою, враженнями від особистого
спілкування, мріями актриси, якими так і не судилося здійснитися…
Так коротко про актрису подає VIKI Україна
Народилася 1 травня 1920 року в Києві. Коли їй було два
роки, в неї помер батько. Потім Нонна з мамою-лікарем переїхали жити на Донбас
у невелике місто — Димитров (нині Мирноград), а пізніше, коли її матір перевели
на роботу до Києва, Нонна в 1938 році вступила до театрального інституту. Вона
потрапила на курс до Амвросія Бучми. А згодом її помітив Олександр Довженко і в
1939 році зняв у своєму фільмі «Щорс».
У 1941 році почалася Німецько-радянська війна і Нонні довелося
залишити навчання. Закінчила вона його вже після війни. З 1946 року і до кінця
життя актриса працювала у театрі імені Івана Франка, створюючи незабутні
сценічні образи. Народна артистка України Галина Яблонська, яка працювала з
Нонною Копержинською, пригадувала:
Вдруге Нонна дебютувала в картині «Украдене щастя» (1952),
але народна слава до неї прийшла після ролей у фільмах «За двома зайцями»
(1961) і «Королева бензоколонки» (1963). Голос видатної акторки впізнавали і
любили шанувальники радіовистав «Театр перед мікрофоном».
Померла 10 червня 1999 року. Похована поруч зі своїм
чоловіком, театральним режисером Павлом Шкрьобою на Байковому цвинтарі Києва.
Пропоную вашій увазі інтерв’ю із автором книги-посвяти Нонні Копержинській «Народна артистка». Автор Олег Вергіліс! Інтерв’ю журналу «Київ театрально-концертний»
«… Моє перше знайомство з актрисою – з
далекого дитинства, – розповідає Олег
Вергеліс. – З того часу, коли я
захопився переглядом вистав
франківців на українському телебаченні. «Пора жовтого листя», «Безталанна»,
«Дороги, які ми вибираємо», «Тил», «Калиновий Гай», «Фараони», інші вистави…
Вона часто грала маленькі ролі, але завжди була центром постановок. Магнетична артистка, була максимально
достовірна у кожному сюжеті. Особисте знайомство трапилося вже у середині 90-х,
коли готував тексти для популярної тоді української газети «Київські Відомості».
Про це перше знайомство я написав нещодавно прозовий твір – оповідання «Стара
актриса на роль мільярдерки». Сподіваюся,
його згодом надрукують в одному літературному журналі. Там є і
документальна канва про жахливі епізоди Голокосту у моїй рідній Білій Церкві
(актриса була у цьому місті1945-го). Є і
художнє узагальнення образу старої актриси, яка розкриває незнайомцеві свій
складний внутрішній світ. Те наше знайомство було важливим і щасливим. Як для
мене особисто, адже Нонна Кронидівна – одна з улюблених актрис! Так, гадаю,
певним чином важливим знайомство було і для актриси, бо трапився на її шляху
такий от навіжений фанатик театру, як я, і намагався, де міг, нагадувати про
творчий доробок української актриси, тобто продовжув її життя у свідомості
нових цинічних часів. Народження книжки «Народна артистка» – також маневри
фанатика. Бо матеріалу обмаль. І я
вигризав окремі штрихи до її портрета як міг і звідки міг. Добре, що ще у 90-ті
дещо фіксував у блокнотах і ті записи
збереглися.
Яку роль вважаєш
визначальною в творчості Нонни Копержинської?
У неї є дві
визначальні ролі для масової популярності та упізнаваності – Рогнеда Карпівна
(«Королева бензоколонки») та Секлета Лимериха (« За двома зайцями»). А в
театрі, звісно, насамперед, Клер Цаханасьян, яку я ще встиги побачити на
франківській сцені. І, мабуть, також її Настя у «Патетичній Сонаті» Миколи Куліша. Цю роль дуже високо оцінила
видатна українська критикиня Наталія Кузякіна.
Кого із сучасних
українських актрис ти назвав би творчими спадкоємицями Нонни Копержинської?
Якщо говорити про
творчу спадковість, то, у певному сенсі, вона проявляється в творчих
метаморфозах Наталії Сумської, яка блискуче грає характерну рольКайдашихи (а це
генеалогічний образ для репертуару саме Нонни Кронидівни!). Ще Таїсія
Литвиненко у Львові, в Театрі Заньковецькоі… Вона мені дуже допомогла своїми
спогадами про героїню книжки, актриси
колись разом грали і в театрі, і у фільмі «За двома зайцями». Таїсія
Йосипівна – видатна актриса. На жаль, не всі її львівські вистави зафільмували,
не всі їх вчасно побачили… У Київському Молодому театрі є дві спадкоємиці
важливого амплуа характерниць – Тетяна Стебловська й Тамара Яценко. Яскравих
характерних та комедійних актрис завжди не так багато у театральних трупах. А
це особлива гілка українського театру, яка йде від Затиркевич-Карпинської,
Борисоглібської, Чайки, Куманченко…
Про які ролі
мріяла актриса?
Вона сама
говорила, що цікаво було би колись зіграти Матінку Кураж Брехта. Не трапилось…
Нонна Кронидівна – ідеальна актриса для п’єс Олександра Островського. Ролі
Гурмижськоі, Графіри Фірсівни, матінки Чебоксарової та інших класичних героїнь,
безумовно, були би надзвичайно цікавими у її виконанні. Була би фантастичною її
Васса Желєзнова у п’єсі Горького… Власне, вона могла би грати все. Але не все
грала. Наприклад, свого часу сама відмовилася від участі у виставі за
графоманською радянською п’єсою Анатолія Сафронова. І не отримала за це від
директора театру навіть догани. Бо в театрі її боялися і шанували.
На твою думку,
актриса Копержинська не відчувала браку режисерської уваги?
Пізнє щастя
посміхнулася ій у 80-ті, у роботі з Сергієм Данченком над п’єсами Дюрренматта
та Чехова. Могла би щось цікаве сотворити у свій час і з Валентином
Козьменко-Делінде, з Едуардом Митницьким ( вони працювали над виставою «Вечір»
за п’єсою Дударєва). З поміж інших
режисерів любила і цінувала грузина
Дмитра Алексідзе, тужила, що мало вистав з ним було зробленона сцені
франківців.
Коли і чому
виникла ідея книги?
Ідея книги
«Народна артистка» виникла, коли я готував нарис «Мама Нонна» для «Дзеркала
тижня» і спілкувався з сином актриси Дмитром Павловичем Шкрьобою.. Саме
тоді промайнула думка не про нарис, а
про більший формат. Робота надткнижкою тривала довго і важко. В архівах обмаль інформації. Дуже допомогла у роботі з
архівами директорка музею Театру Франка Лілія Матвєєва, дякую їй за це. Книжку вона теж тепло
сприйняла. Допомогли і ті, хто знав особисто велику актрису – Таїсія
Литвиненко, Тамара Горчинська, Наталія Пономаренко,Тамара Тимошко, Олег Бійма…
На жаль, багатьох франківців, з ким вона колись товаришувала, вже нема на
світі. А ідея книжки, власне, у тому, щоби
через різні іі образи – Секлета, Рогнеда, Любка Шевцова, Ганна, Катерина, Клара
Цаханасьян – розкрити яскравий характер та творчу палітру великоі актриси. Тому
кожен розділ книжки – як окремий портрет іі героїні.
Як довго тривала
робота над книгою?
Роботу трохи
призупинила моя клінічна епопея (перебування на лікуванні). Але, на щастя, ще
до теперішнього карантину вдалося надрукувати наклад. І книга потрапила в
інтернет магазини, в деяких навіть проходить під рубрикою «Хіт продажів». Це
приємно. Значить, люди пам’ятають і люблять цю колоритну українську народну
артистку, до її постаті є інтерес. Символічно , що і її 100-літній ювілей
співпадає у часі зі 100-літтям Театру імені Івана Франка. Художній
керівник Михайло Васильович Захаревич
дуже відповідально і щиро ставиться до історії та пам’яті про легендарних франківців. І він щиро схвалив
мій намір зробити книжку про велику
Копержинську. Колись, ще у 90-ті, Захаревич як директор дуже підтримав
її, власне, повернув до театру, вже
після того, як на профспілкових зборах її
образили деякі колеги і актриса вирішила написати заяву на звільнення…
Результатом – книжкою – я майже задоволений.
Майже, бо не всі сюжети і не всі
факти про актрису вдалося зібрати під обкладинкою. Може згодом щось допишу?.."
Український глядач вирізняє Нонну Кронідівну з поміж сотень актрис за її талант, акторську харизму та неперевершену зовнішність, що дійсно, є типовою за більшістю характеристик української красивої жінки. Любимо всі ролі, і важаємо, що фільмографія могла бути більшою в рази, якби не ті обставини, з якими стикнулась актриса за життя!
Як бібліотекарка, буду щиро чекати виходу у світ книги Олега Вергіліса "Народна артистка".
Немає коментарів:
Дописати коментар