Ганна Федосіївна Собачко-Шостак – майстриня декоративного розпису. Доля жінки, як і талан інших митців початку XX століття, нерозривно пов’язана з відродженням українських традицій. Сьогодні забуте ім’я мисткині поступово повертається до нас. Її внесок до світової скарбниці мистецтв – значущий та дорогоцінний. Вона малювала чудернацькі квіти, коли одна цвітка вплітається в іншу й перетворюється на казкових птахів, риб чи людей – усе в найкращих традиціях народних орнаментів, які передають колорит і багатство нашої природи. Її твори підкорили Париж та Нью-Йорк. Тисячі композицій – і жодна не повторилася, кожна робота унікальна. Недарма ж французький художник Анрі Матісс сказав: “Не вам, а нам у вас треба вчитися, адже ви маєте велике національне мистецтво, ікони й унікальне народне мистецтво Ганни Собачко”.
Народилася Ганна 15 грудня 1883 року в селі Скопці на Полтавщині. Родина була дуже бідною, тому дівчинка провчилася лише два роки, після – гарувала в полі на заможних панів. Зимовими вечорами допомагала матері ткати полотно та вишивати. Її зачаровували квіти, які немов оживали на тканині. Влітку, коли випадала нагода, бігла на луги й милувалася рослинами. Їй здавалося, що вони усміхаються та розмовляють із нею. Намилувавшись – намагалася передати красу на папері, або ж розписувала хату чи розмальовувала рушники.
Сама дівчина говорила: “Як намалювала би квітку точнісінько такою, як вона є, як всі її бачать, то мені б сказали люди у селі: “То ж не твоя квітка, Ганно, а природня, огородня”. Тому й вигадувала з голови”.
Якби не один випадок, який перевернув життя молодої мисткині, вона б так і залишилася талановитою, але невідомою сільською майстринею, і світ би ніколи не дізнався про Ганну Собачко. Та доля була прихильною. У 1910 році в тому ж селі жила відома меценатка та поціновувачка народної творчості – Анастасія Семиградова. Їй потрапили на очі роботи молодої дівчини, жінка була в захваті. Замовила Ганні рушники та навіть виділила одну з кімнат будинку для майстерні Собачко. Невдовзі пані Анастасія показала роботи іншій художниці – Євгенії Прибильській.
Прибильська, як і Семиградова, оцінила творчість Ганни. Під впливом двох жінок Ганна Собачко дещо відійшла від традиційного розпису й почала працювати в жанрі декоративної графіки. Писала аквареллю та гуашшю. Композиції буяли кольорами та фантазійними візерунками. Ганна створила чимало панно та вишивок, які експонувалися в Києві, а згодом і в Петербурзі та навіть Берліні.
За сприяння Прибильської восени 1915 року вдалося організувати стенд на виставці у Москві в межах проєкту “Сучасне декоративне мистецтво”. За рік потому, майстриня створила композицію “Тривога”. У ній Ганна Собачко передала жахи Першої світової війни, зобразивши червоно-вогняним кольором смерчі, які вселяли розпач і тривогу воєнних років.
Коли ця робота потрапила на виставку в Парижі, то вона позбавила спокою естета Василя Кандинського, а художник Анрі Матісс із неприкритою заздрістю хвалив роботу українки.
У 1918 році Ганною Собачко, а точніше, її творчістю опікувалася відома в ті часи модерністка Олександра Екстер. Вона допомогла організувати виставку художниці в Києві. А в 1924-му Ганна тріумфувала в Берліні та Мюнхені. Про українку з маленького села заговорила вся Европа. Але вдома її роботи почали втрачати свою актуальність. Більшовицька влада цінувала лише революційне мистецтво – агітки, плакати, а квітки художниці ніяк не вписувалися в той напрям. Виставки вже не проводилися, лише зрідка можна було побачити її роботи на приватних вернісажах. Проте, за оформлення українського павільйону в Москві до Всеросійської Сільськогосподарської Виставки вона отримала звання майстра народної творчості й стала членом Спілки художників СРСР.
Коли в Україні вирував Голодомор, відомості про мисткиню загубилися. Дехто подейкував, що жінка, рятуючись від голодної смерти, покинула Батьківщину. Невдовзі з’ясувалося, що вона мешкає в селі Черкизово під Москвою під прізвищем Шостак.
Ганна продовжила займатися улюбленою справою, за її ескізами виготовляли килими, тканини тощо. Роботи знову почали експонуватися на виставках. Зокрема, в 1937-му в Парижі, за два роки в Нью-Йорку.
У березні 1965 року тріумфально пройшла ретроспективна виставка художниці в музеї Тараса Шевченка. Натхненна успіхом жінка знову взялася за пензля. Хотіла повернутися на Батьківщину, але цинічна фраза, кинута секретарем ЦК Андрієм Скабою, болюче різнула по серцю: “У нас таких Собачок – в кожному селі!”
3 грудня 1965 року серце Ганни Собачко зупинилося навіки. Попрощатися з мисткинею прийшло все село Черкізово. Шлях від хати до кладовища був всипаний гілками червоної калини. Труну несли на вишитих рушниках.
“Твори Ганни Собачко – золота сторінка в історії українського мистецтва”, – так сказав про них відомий український письменник і шанувальник народної творчості Михайло Стельмах. А поет Бровко на сторіччя від дня народження художниці в 1983 році написав такі рядки:
О.Боровко: Ганно, Ганно, Як у світі гарно! У твоєму світі – Дивосвіті квітів. Від пелюстки До стебельця, Ніби в люстрі – в спраглім серці. На папері Малювала, Так у перше Милувала: – Зі стежки Левадної – В мережки Доладнії – Колір цвів, Співав нівроку От Скопців аж до Нью-Йорку…. Де квіти Оселились? – у дітях Веселинівських.
Немає коментарів:
Дописати коментар