«Українські предвічні вірування: ключі від Раю-Ирію» Іван Просяник

 В період   особистої внутрішньої підготовки до Різдва Христового   хочеться читати, споглядати та декларувати світу великі і малі, але тільки найкращі людські досягненя, звершення та здобутки.  

Автор   Іван Просяник з Чернігівщини —  митець, автор фольклорно-художніх картин на тему язичницьких свят,  письменник, етнограф, краєзнавець, філософ, казкар і, окрім цього,  цілитель-травознавець -  та його альбом-оповідь, на мій погляд, є саме таким прикладом.  

Його альбом-оповідь «Українські предвічні вірування: ключі від Раю-Ирію», що вийшла друком у видавництві “Апріорі” (м. Львів) взяла участь в конкурсі міністерства культури України «Книжкові проекти до 30-ї річниці Незалежності України» та була видана в цьому проєкті.

Це альбом-оповідь про давні вірування, традиції та обряди, які існували на території нашої держави ще в дохристиянський період. Він містить живописні твори, що колоритно висвітлюють давні вірування, традиції та обряди українців. Власне ними народний митець закликає шанувати Рідну Землю і Рідні Небеса, берегти незначну первинну філософію, яка існувала на найрозвинутішому щаблі стародавнього світу, ті набутки і знання наших пращурів, що й надалі слугуватимуть їх нащадкам на грядуще.

 Відповідно до альбому-оповіді, окрім оповідей про свята та їхні обряди, входять також живописні твори, що висвітлюють характерні особливості давніх українських традицій.

Книжка охоплює не тільки розповіді про древні українські обряди, але через живописні твори передає особливості давніх вірувань та традицій українців.

Достоїнством книжки є те, що розповіді побудовані на достовірних матеріалах, зібрані з уст свідків чи спогадів, передань жителів, на місцевостях яких відбувалися святкування. При цьому автор сповідує правило, що найвищою культурою нації є її історична пам’ять, а найвищою культурою пам’яті є її точність у фіксації кожного явища.

Серед іншого альбом, розповідає і про унікальний звичай “Похорони стріли”, що зберігся в Україні фактично тільки в двох-трьох селах на північно-східній межі етнічного розселення українців, і пісні з якого зберіг для майбутніх поколінь Маслов Олексій.