«Борис Гмиря: у вирі образів та звуків»

5 серпня 2023 року виповнюється 120 років  від дня народження  Бориса Романовича Гмирі — видатного українського оперного і камерного співака (бас).

 Борис Гмиря був співаком високої вокальної культури, неперевершеним виконавцем вітчизняних та західних романсів.

Народився 1903 року в Лебедині (нині Сумська область, Україна) в бідній, багатодітній родині. Батько був майстром складати печі, мати — швачкою.

У 1930 році вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який закінчив з відзнакою у 1935 році.

У 1935—1936 роках — аспірант Харківського науково-дослідного інституту споруд. Встиг написати наукову статтю.

На четвертому курсі Гмирю запросили на прослуховування до консерваторії. Гмиря, як виняток, отримав право навчатися у двох вузах одночасно

У 1939 році теж з відзнакою закінчив Харківську консерваторію. Навчався вокалу у відомого педагога Павла Голубєва, учня славнозвісного Федеріко Бугамеллі. Водночас (від 1936) став виступати на сцені Харківського оперного театру.

У 1939—1957 роках працював у Київському театрі опери та балету (з перервою). Від 19 вересня 1943 до 1 червня 1944 року працював у Кам'янці-Подільському: спочатку в переведеному сюди німцями Полтавському музично-драматичному театрі, а згодом — у міському музично-драматичному театрі.

Помер Борис Гмиря 1 серпня 1969 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м'якого, красивого тембру.  Гастролював за кордоном, але тільки в країнах колишнього соцтабору. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала через виступи Б. Гмирі перед німцями на окупованій території під час війни. Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний. До кінця життя співак концертував.

На гастролях часто виконував українські народні пісні та твори на вірші Т. Г. Шевченка. Концерти з піснями на вірші Т. Г. Шевченка Гмиря виконував у  Ризі, Празі,  у багатьох містах і селах України. Найбільш вдало у його виконанні звучали «Учітеся, брати мої», «Зацвіла в долині», «Така її доля», «Думи мої», «Гей, літа орел», «Мені однаково»  і так всі 24 твори «Кобзаря».

Гмиря не уявляв свого життя і творчості за межами України — не спокусився на неймовірно вигідні пропозиції жити і працювати в Москві, Ленінграді, Парижі чи Нью-Йорку.

У власному перекладі з французької і німецької мов українською виконував «Елегію» Ж. Масне і «Серенаду» Ф. Шуберта. Коли його питали, чи можливо виконувати світову класику українською мовою відповідав: «Не тільки можливо, а й треба. Мова українська, як й італійська, вокально та милозвучно стоїть на першому місці у світі…»

ЮНЕСКО в своєму Посланні від 11.09.2003 р. констатувало: «…Гмиря відомий як „Борис Великий“ і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й світовій культурі в цілому. …Його філософські та епістолярні праці також становлять велику цінність для світової культури…».

Серед творчого доробку митця понад 600 камерних творів: 300 українських народних пісень і романсів, понад 100 західних пісень і романсів, 44 оперні партії української та західної класики, 85 фрагментів із вокально-сценічних і симфонічних творів, 30 трансляційних концертів.

Гмиря — перший, і до цього часу єдиний співак, який підготував цілу концертну програму з музичних творів на вірші Т.Шевченка і виконав її у найкращих концертних залах світу та записав на платівки. У 2000 році Фондом Гмирі випущений CD «Борис Гмиря Великому Кобзареві», а в 2011 — його перевидано і доповнено під назвою «Борис Гмиря. Великий Кобзар у серці моїм».

Знявся в фільмі-опері«Наймичка» (Трохим, 1964 р.). Серед репертуару співака найвідоміші партії з таких опер: Тарас Бульба («Тарас Бульба» Миколи Лисенка), Трохим («Наймичка» Михайла Вериківського), Максим Кривоніс («Богдан Хмельницький»Данькевич Костянтин Федорович), Рущак («Мілана» Майборода Георгій Іларіонович), Султан («Запорожець за Дунаєм» Гулак-Артемовський Семен Степанович), Цар Борис («Борис Годунов» Мусоргський Модест Петрович), Мефістофель («Фауст» Шарля Гуно), Нілаканта («Лакме» Деліб Лео), Дон Базіліо («Севільський цирульник» Джакомо Россіні). Також, «Зимова подорож» Франца Шуберта (24 пісні), «Серце поета» Едварда Гріга (9 творів).

У 1962 році ім'я Бориса Гмирі внесено до престижної Міжнародної енциклопедії «Who is who».

З 2004 року в Києві засновано Міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі. У квартирі, в якій жив Б. Гмиря на вулиці Хрещатик, зберігається прижиттєвий інтер'єр, особисті речі, проводяться музичні вечори.

 До ювілею співака відділом мистецтв підготовлено книжково-ілюстративну виставку «Борис Гмиря: у вирі образів та звуків», де представлено  матеріали про життя і творчість співака, періодичні та довідково-енциклопедичні видання.