22 жовтня 1901 року народився легендарний театральний і
кіноактор, засновник Чернівецького театру, народний артист України Петро
Міхневич.
Житомирщина – особлива земля. Вона споконвіків народжувала
таланти і ставала домом для багатьох знаних митців. Наступної весни будемо
відзначати черговий ювілей вінчання у місті Бердичеві з Евеліною Ганською
класика французької літератури Оноре де Бальзака. Мине 51 рік, і у Бердичеві
побачить світ самобутній актор, майбутній народний артист Петро Міхневич. Ще
через півстоліття Міхневич і Бальзак «зустрінуться» на зйомках фільму «Помилка
Оноре де Бальзака».
Сьогодні наші краяни добре знають усі бальзаківські місця на Житомирщині. І, на жаль, зовсім нічого не знають про життєвий шлях корифея українського театру і кіно, земляка Петра Міхневича. Свою першу кінороль – Онуфрія – Петро Герасимович Міхневич зіграв у фільмі «Земля» за Ольгою Кобилянською. І сьогодні він залишається для земляків terra іncognita – невідомою землею.
Свого часу одному із житомирських журналістів пощастило
зустрітися з жінкою, яка була останнім коханням великого митця. Десять років
тому житомирянка Леонтіна Ярошинська-Строганова уперше відкрила для ЗМІ
рідкісний архів Петра Міхневича.
Петро Міхневич у 1925 році закінчив Київский
музично-драматичний інститут імени Миколи Лисенка і вже наступного року став
актором Київського театру імені Івана Франка. А ще через рік, 1927-го, Петро
Герасимович був членом приймальної комісії в театрі, яку очолював легендарний
Гнат Юра. У конкурсі артистів тоді взяла участь і 20-річна дівчина Галина
Янушевич.
Майбутня народна артистка України, неперевершена «Вовчиця»
Галина (Ганна) Яківна Янушевич згадувала:
– Схвильованим голосом читаю уривок з «Неофітів» Шевченка.
Почувши слово «досить!», вибігаю, засмучена невдачею. У цей момент підійшов до
мене один із членів приймальної комісії, представник від молоді – дуже красивий
чорнявий хлопець і ласкаво звернувся до мене: «Товаришко, не хвилюйтесь. Завтра
ми зустрінемось як товариші по роботі». Це був молодий актор театру І.Франка
Петро Міхневич, якого весь театр величав
Петронієм Міхнешею».
Уже через рік Галина Янушевич та Петро Міхневич одружилися і
надалі торували акторський шлях разом. З 1931 року вони – актори Харківського
театру. У 1940 році Галина Янушевич та Петро Міхневич переїздять до Чернівців,
де засновують театр імені Ольги Кобилянської. Ім‘я Кобилянської стало
визначальним для подружжя. У 1954 році Галина Яківна та Петро Герасимович
зіграли свої перші кіноролі у фільмі «Земля» за твором О. Кобилянської. Фільм
зібрав плеяду кінолегенд: Наталя Ужвій, Наталя Наум, Микола Яковченко.
У Чернівецькому театрі імені О. Кобилянської (на фото)
подружжя Міхневич-Янушевич служило до останніх днів. А їхній будинок на
Шевченка, 13 був тим тихим острівцем, де збирався весь театральний бомонд
Чернівців. Тут лунали неповторні анекдоти, театральні бувальщини, народжувались
нові образи й ідеї.
Саме у Чернівецькому театрі під наставництвом Петра
Міхневича та Галини Янушевич закладався фундамент великого таланту тоді ще
невідомого геніального актора й режисера Івана Миколайчука. Згодом, у 1981-му,
народний артист УРСР Петро Міхневич зіграє головну роль Михайла у фільмі «Така
пізня, така холодна осінь» режисера Івана Миколайчука.
«Пригадую, як разом із Миколайчуком до мене у Великий
Кучурів на Маланку приїхали й народні артисти Петро Міхневич і Галина Янушевич.
Наша «периберія», звичайно, поступалася вашковецькій, яку прекрасно знав Іван.
Та й називалася інакше — «дикунія». Та моїх гостей цікавило все. А якось на
коляді Міхневич попросив мене: «Запріть колядників, не випускайте, най ще
колядують, я заплачу», – згадував друг І. Миколайчука Мірча Дмітрієвич.
На початку 1983 року передчасно померла Галина Янушевич.
Незадовго до смерті актриси, після успішних московських гастролей театру у 1982
році та схвальних рецензій у пресі на гру Галини Яківни, художня рада театру
прийняла рішення клопотати про присвоєння їй звання народної артистки
Радянського Союзу. Отримати високе звання актриса не встигла. Петро Міхневич
пережив дружину на 10 років.
Житомирянка Леонтіна Ярошинська-Строганова познайомилась із
зірковим подружжям завдяки сестрі Галини Янушевич Вірі, яка жила по сусідству у
Житомирі. В ексклюзивному інтерв`ю пані Леонтіна згадувала, що, як тільки
випадала відпустка, Петро Міхневич приїздив до Житомира. Спочатку з дружиною,
після її смерті – сам.
– Ми завжди так чекали його приїзду. Петро Герасимович був у
нас в гостях щороку. Коли приїжджав, говорив: «Люся, тепер я відчуваю, що у
мене відпустка». Він же завжди в роз'їздах, на гастролях. У Житомирі –
відпочивав душею. Любив рибалити разом із моїми синами Льонею та Жориком. Вони
обожнювали Петра Герасимовича, а він любив їх. У нас стояли вудочки, які він
купив. А як приїжджав, відразу: «Де мої вудочки». У нього було улюблене місце
риболовлі – за дві хвилини ходьби, внизу, на Тетереві, біля Бердичівського
мосту. Там родичка його жила – прізвище Сахно.
Петро Герасимович був дуже цікавою, духовною людиною. Якщо
немає духовності в серці – нічого немає. Він же син проповідника. Чудова
людина. Відчувався великий майстер. Він же знявся у стількох хороших фільмах.
Хоча зізнавався, що більше йому до вподоби театр, – згадувала в інтерв’ю пані
Леонтіна.
У кіно Петро Міхневич грав рівно півстоліття. Його остання
картина «Співачка Жозефіна та мишачий народ» вийшла вже після смерті майстра, у
1994 році.
Через два роки будемо святкувати черговий ювілей від дня
народження нашого талановитого краянина. Вже сьогодні варто розпочати
тріумфальне повернення великого, однак маловідомого сучасному глядачу майстра.
Адже, за розповідями дружини Галини Яківни, він найбільше у світі любив
повертатись на свою батьківщину:
– Коли бували у Житомирі, обов'язково каже: «Галиночко, ми
поїдемо у Бердичів. Там моя батьківщина». Ми так стоїмо, а він піде і так
довго-довго вдивляється в те місце, де жив.
Немає коментарів:
Дописати коментар