Хотинська битва – це подія, від якої тоді залежала доля Європи, а козаки в ній продемонстрували незламність, мужність і силу духу. І нині Хотин і надалі залишається місцем перемоги, пам‘яті, сили і незламності українського духу, а Хотинська фортеця – однією із найкраще збережених пам’яток України. Як відомо, 9 жовтня 1621 року під Хотином завершилася 4-тижнева битва, в якій військо Речі Посполитої, де більшу частину становили українські козаки під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, здобуло перемогу над османами, зупинивши їхнє просування на Кам’янець, Львів і Варшаву.
А 9-10 жовтня 2021 року в державному історико-архітектурному заповіднику “Хотинська фортеця” відбувався фестиваль з нагоди 400-річчя Хотинської битви. Поблизу фортеці відбулася масштабна реконструкція бою представників трьох армій, що тривала пів години за участі близько сотні історичних реконструкцій, зокрема й кінноти - знову стріляли гармати, мушкети, ляскали шаблі, було велелюдно, цікаво та сонячно.
Мала честь бути в числі запрошених майстрів народної творчості, які брали участь у фестивалі на майданчику під назвою "Містечко майстрів" В "містечку" відбувались експозиції-продажі виробів із дерева, кераміки, художнього текстилю та майстерки із прадавнього мистецтва ткацтва та пов'язування жіночих головних уборів з використанням стародавніх технік.
Саме за гарний вигляд жіночих образів в "Містечку майстрів" я відповідала.
Як відомо в ті часи жінки використовували як головний убір убруси /намітки/ — рушники білого кольору, часто прикрашені вишивкою, укладені навколо підубрусника/кибалки/очіпка - (невеликої м’якої шапочки, що збирала та прикривала волосся). Убрус зав’язували або підколювали під підборіддям. Його краї покривали плечі жінки. У теплу пору року убрус могли закріпити обручем, а в холоди надівали поверх нього хутряну шапку. Особливо цінним вважали убрус із шовкового оксамиту, який передавали з покоління в покоління.
З часом на місце убрусу прийшов очіпок, на який зверху надівали намітку (серпанок чи перемітку). За розповідями науковців, ще у XVI–XVII століттях традиційним головним убором жінки Подніпров’я була біла бавовняна хустка. Іноді її прикрашали геометричним орнаментом, вишитим різнокольоровими нитками, шовком, золотом чи сріблом. З XVIII століття в моду ввійшли хустки з яскравим квітковим орнаментом (часто на чорному фоні), запозичені з півдня — Молдови, Болгарії, Туреччини.
На Великдень і Різдво носили яскраві багаті хустки, у будні дні — стримані, простіші. Молодиць вабили яскраві кольори, а старші жінки завжди одягалися більш стримано.
Хустка могла багато розповісти про матеріальний статок жінки та її родини, адже була досить дорогим атрибутом. Ще століття тому ціна святкової хустки була не менше, аніж половина місячного прибутку господаря-середняка.
Як зазначає відома в Україні та світі дослідниця старовинних українських традицій Галина Лозко, старовинні хустки виготовляли майстерно, особливо ретельно виплітали китиці чи «пацьорки». На Миколаївщині їх називали «бахрома». Ці хустки дорого коштували, адже були справжніми шедеврами. Були навіть шовкові хустки з шовковими китицями. Якщо хустку купували без китиць, то їх виготовляли самі.
Саме з такими квітчастими хустками та білими намітками відбувалась майстерка у Хотині поблизу фортеці!
Готуючись до події з успіхом послуговувалась усіма доступними джерелами інформації - друкованими - книгами-дослідженнями, фотоальбомами, журналами; електронними - сайтами та тематичними групами в інтернеті.
Запевняю вас, що всі учасниці процесу отримали величезне задоволення і впевнились, що хустка, яка супроводжувала людину протягом усього життя — від народження і хрестин до поховання та поминання - є своєрідним символом української жінки. Адже нею обдаровували кумів під час хрестин і весіль, вона була оберегом, оскільки захищала волосся володарки від навороту та злого ока, а власноруч вишитою хусткою дівчина перев’язувала хлопця, що йшов до війська, щоб легким був його шлях і швидшою дорога додому; щоб не забував на чужині про її кохання. Якщо козак гинув, то саме цією вишитою хусткою під час поховання йому прикривали очі, «щоб орел очей не виймав». Тож майстерка у Хотині мала великий успіх та тематичне виправдання.
До нових цікавих пропозицій, Хотин!
Немає коментарів:
Дописати коментар