Іван Миколайчук... Пам'ять

 12 червня 2024 року відбулася мистецька подія до 83 річниці з дня народження  видатного актора, сценариста, режисера, музиканта, громадського діяча "Іван Миколайчук.... Пам'ять".

Щорічно, у дні, що передують річниці з дня народження митця, відділ мистецтв організовує та проводить мистецькі та інформаційно-освітні акції задля популяризації творчості митця та розкриття багатств друкованих матеріалів бібліотеки. 

Сьогодні відбувся перегляд фільму режисера заслуженого діяча мистецтв України  Анатолія Сирих "Іван Миколайчук...Посвята " 1998 року. Це фільм про життя і смерть актора Івана Миколайчука, легенди українського поетичного кіно. Фільм стилізований під вертепну різдвяну містерію: герої розповідають про себе за допомогою зіграних ними ролей.

Це було магістральною темою творчості Анатолія Сирих -  створення фільмів-портретів знакових культурних діячів його покоління.

 Звучала поезія Ліни Костенко "Незнятий кадр незіграної ролі", що присвячена Івану Миколайчуку. 

У виконанні лауреатки премії ім. Назарія Яремчука, завідувачки навчально-методичного  відділу мистецьких закладів та підвищення кваліфікації працівників культури Буковинського центру культури і мистецтва  Тетяни Петришиної прозвучали обробки народних пісень, що так любив Геній Іван Миколайчук.

 Авторка ідеї та модераторка події Любов Шилюк,  провела коротку оповідь про життєві віхи та творчість митця, про експозицію книжково-ілюстративної виставки "Іван Миколайчук - поет українського кіно" та закінчила зустріч одкоровенням від Івана  -  уривком з листа "О яка ти прекрасна, Чорториє!". 

 У заході взяли участь науковці ЧНУ ім. Юрія Федьковича,  викладачі навчальних закладів, журналісти, мистецька громадськість міста, шанувальники таланту Івана Миколайчука. 

Захід відбувся в рамках запланованих інформаційно-освітніх зустрічей в клубі "Альтернатива", що діє при відділі мистецтв, в проєкті "На мистецьких меридіанах".

Осмислення Дієго Веласкеса

  6 червня 2024 року виповнилось 425 років від дня народження іспанського художника, живописця Дієго Веласкеса.

Народився митець в невеликому містечку Севілья в сім’ї вихідців з Португалії. Перші роки навчання він провів у місцевій монастирській школі, як і всі хлопчики його віку. Батьки, помітивши його талант до мистецтва, відвели Дієго в майстерню до відомого художника Ф. Еррери. У той час професія художника була норовливим викликом в аристократичному колі, але батьки вирішили, що бажання дитини понад усе. У майстерні Еррери Дієго провчився недовго, вони з майстром не зійшлися в поглядах і він перейшов до іншого вчителя – Франсиско Пачеко, шанувальника академізму і епохи Відродження. Тут Веласкес опанував навички і уявленнями про шедеври живопису в світовому масштабі. А здавши успішно іспит – отримав звання майстра.

Дієго Веласкеса в 1617 році взяли в місцеву гільдію художників, забезпечивши тим самим його роботою і заробітком. У 1618 році він одружився з дочкою свого вчителя.

1623 рік став переломним у житті художника – за наполяганням Пачеко його запрошують до двору короля Філіпа ІV. Тут він удосконалить свою майстерність, вивчаючи твори художників в королівському Ескоріале. Уже будучи великим художником, Дієго Веласкес не зупиняється на досягнутому – він подорожує по Італії, знайомлячись з картинами і творами Тиціана і Ван Дейка, Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, Тінторетто і Веронезе. Ці роботи вплинули на його стиль художника – стало більше фарб, мазків і блиску.

Повернувшись додому, він займається портретними роботами, оформляючи новий королівський палац. Пише багато полотен на історичну тему, прославляючи короля Філіпа як великого полководця.

У 1649 йому дали доручення як мистецтвознавцю і дипломату відвідати Італію з важливою метою – придбати нові шедеври мистецтва для королівської скарбниці. Перебуваючи в гостях у Папи Інокентія Х, він написав в подарунок йому портрет, який настільки здивував Папу і всю творчу богему Риму, що його обрали членом Римської академії мистецтв.

У 1651 році він повертається в Мадрид, продовжуючи створювати портрети для королівської сім’ї. У 1660 брав участь в укладанні шлюбу короля Людовика XIV з донькою Філіппа IV. У Франції він застудився і повернувшись в Мадрид, помер 6 серпня 1660 року.

Шедеври Дієго Веласкеса – Вакх, Тріумф Вакха, Кузня Вулкана, Здача Бреди, Меніни, Пряхи, Венера з дзеркалом, Стара кухарка, Сніданок, Сніданок двох юнаків, Служниця-мулатка, Музиканти, Водонос.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/diyego-velaskes-korotka-biografiya

Іван Снігур: краса в майстерності

 Іван Назарович Снігур народився 5 червня 1929-о року в древньому буковинському селі Грозинцях на Хотинщині в сім’ї селянина. З юних років мав хист до малювання. Відтак з 1950-х років почав працювати в Художньому комбінаті Художнього фонду України художником-оформлювачем. Виконував роботи з живопису, театральні декорації та рекламні замовлення. У 1960-х роках він яскраво виявив свою творчу вдачу у самобутній галузі народного мистецтва – дерев’яній декоративній композиції. Його технічно різьблені й точені твори позначені умінням втілити фольклорні образи у виразній декоративній формі. Роботи майстра користувались попитом і стали популярним буковинським сувеніром. Він розробив понад 400 зразків для тиражного виробництва.

Змістом його творчого життя подальших років стало лозоплетіння. Майже 40 років Іван Снігур представляє Буковину цим давнім народним промислом на виставках усіх рівнів. Він є учасником близько 120 виставок. Асортимент його виробів з лози сягає 800 видів. Вони були прийняті до тиражного виробництва. Творчо і послідовно майстер розширює звичні рамки промислу. Він підвищує естетичну виразність творів складними технічними прийомами, збагачує декор гладкої поверхні виробів об’ємним плетенням та використанням поліхромної орнаментації. Удосконалюючи свою творчість, Іван Снігур засвоїв відомі і винайшов чимало власних технік і прийомів лозоплетіння.

Увага до формотворення у лозоплетінні позначає принципово новий етап творчості майстра. Сталося це з появою його декоративно-монументальних творів: об’ємно-просторових композицій, що утворені плетеною стрічкою або ж грою вертикальних ритмів гладко плетених циліндрів різної висоти та діаметрів. Саме ці твори в його творчому доробку набирають якості скульптурних композицій, що можуть гармонійно організовувати простір в інтер’єрах та просто неба. Несподіване збільшення розмірів звичних у побуті предметів (писанок, млина-вітряка), створення з них виразних композицій є одним з проявів парадоксального творчого мислення та оригінальної властивості творчої натури Івана Назаровича.

Багато часу Снігур присвячує писанкарству та реставрації давніх образів на склі. Він є відомим знавцем етнографії, культури, історії, побуту та мистецтва краю, а також пристрасним збирачем буковинських старожитностей. Знаходить час і для передачі своїх знань та досвіду: підготував десятки учнів-майстрів лозоплетіння, виступив консультантом 13 художніх кінострічок.

Іван Снігур є також автором кількох книг. Працював кореспондентом газети “Час”, де опублікував 128 статей з історії Чернівців.

 До ювілею славного краянина, відомої всій Буковині людини, відділ мистецтв знайомить відвідувачів із книгами про Івана Назаровича та книгами його авторства. запрошуємо до ознайомлення.

Книги про Івана Снігура:

• Іван Снігур. Каталог творів. Чернівці, 2004. 
• 
  
  
  
  

Книги Івана Снігура:

• Легенди Буковини (1998),
• Грозинці на вітрах історії 2004),
• Село між двома кішмами (2004),
• Покровитель Буковини — святий великомученик Іван Новий Сучавський (2004),
• Чернівці і чернівчани (2005),
• Мої мандри по Буковині (2008).

"Образність портретів Євзебія Ліпецького"

 Євзебій Ліпецький народився в сім’ї Глікеріїї та Олександра Ліпецьких на Буковині (с.Вербівці).

Навчався в православній реальній школі в Чернівцях, де і набув перші навички з малювання.
Потім поїхав здобувати мистецьку освіту до Мюнхена, навчався в Королівській Академії мистецтв.
В Баварській Академії мистецтв опанував мистецтво реставрації в майстерні професора Дернера.
В 1915 році Є.Ліпецького було призвано до війська. Деякий час він перебував у діючій армії, а згодом працював у Віденському військовому географічному інституті картографом.
У 1918 році разом із сім’єю повернуся до Чернівців. Тут Є.Ліпецький працював у чоловічій гімназії, де викладав каліграфію, рисунок, німецьку мову. Серед учнів Є.Ліпецького був Михайло Івасюк.
В Українському домі, в студії Є.Ліпецького навчалися: Дарина Макогон (Ірина Вільде), Ірма Розеншток, Михайло Молдаван, відвідувала, як перебувала в Чернівцях, і студентка Празької Академії мистецтв Одарка Кисилиця.
Євзебій Ліпецький писав портрети, пейзажі, малював декорації до вистав, виконував розписи та реставраційні роботи.
Митець любив подорожувати, мав чудову бібліотеку, збирав кераміку, власноруч виготовляв меблі та рами для робіт, любив куховарити, співати і слухати пісні.
Євзебій Ліпецький був чоловіком дуже доброзичливим, закоханим у мистецтво, прихильним до людей.

Євзебій Липецький малював портрети, пейзажі, декорації до вистав, реставрував стінописи (Почаївська лавра, Крехів, монастир «Хрещатик») і книжки, та чільне місце у творчості Ліпецького посідає портретний жанр. Він був автором численних портретів українських письменників, історичних осіб та сучасних йому діячів культури і мистецтва. У портретних творах Ліпецький творчо поєднував мистецькі засади академічної школи з імпресіоністичним підходом до створення образів, майстерно поєднував академізм, реалізм та сесецію. Він майстерно передавав психологічний стан, характер та зовнішню подібність портретова­них, вільно володіючи різноманітними техніками. Про це свідчать його твори, а також архівні та друковані джерела.

Великий вплив на Ліпецького здійснив Микола Івасюк, який був його безпосереднім вчителем.

За словами Івана Снігура — відомого поціновувала народної творчості, Євзебій Ліпецький був не просто художником, а художником-реставратором. «Художник-реставратор — це набагато більше, аніж просто художник. Реставратор дає життя тим речам, які вже відмирають; він відроджує тих людей, яких навіть не бачив. Ліпецький — один з найвидатніших митців Буковини. Йому не було рівних, нема і не буде».

Творчий доробок

Мистецький доробок Євзебія Ліпецького чернівецького періоду та років еміграції спіткала доволі драматична доля. У вирі подій частина його робіт є втраченими або загубленими.  Відтак кожне свідоцтво про твори майстра є надзвичайно цінним.. Наприклад, йдеться про портретні зображення чернівецьких художників 1935 року, які були розміщені у чернівецькій німецькомовній газеті «Czernowitzer Deutsche Tagespost» (20 березня 1938 р.), у монографіях Ірини Міщенко «Євзебій Ліпецький. Мистець і особистість» (2004 р.) та Гайделінде Поллєрус «Владімір Загородніков…Від ікони до графіті» (1984 р.).

У різні роки працював у галузі станкового малярства, графіки, театрального декоративного мистецтва, книжкового оформлення, брав участь у реставрації релігійних споруд (зокрема, Почаївської лаври). Написав портрети Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Лук'яна Кобилиці. Відомо, що Ліпецький малював чернівецьких художників — Володимира Загороднікова, Пауля Верона та Ісідору Костантіновічі-Гайн, «йому „позували“ такі особистості як австрійський цісар Карл, німецький цісар Вільгельм, генерал Гіндебург, чи не всі, його часу, буковинські митрополити й високі достойники та еліта», писав Іван Жуковський.

Частина оригіналів його творів зберігається в Чернівецькому художньому музеї та Чернівецькому краєзнавчому музеї. У Художньому музеї зберігаються: живописний «Портрет дружини» (1910 р.), два пастельних твори — «Дівчина в бузковому» (1919 р.), «Портрет хлопчика» (1910 р.), а також ще кілька графічних аркушів. У Чернівецькому краєзнавчому музеї є можливість оглянути його акварельний автопортрет (1915 р.) та портрет Ольги Кобилянської (1922 р.).

Серед його робіт є також: «Коляда» (1936), «Голова дівчини» (1954).

У 2012 році випадково було виявлено невідому до тих пір роботу Ліпецького родиною Скорейків з Чернівців. Це був портрет Александра Скорейка, мецената та багаторічного війта села Борівці. Ймовірно, картина була написана у 1911 році, а гонорар за неї дозволив Ліпецькому продовжити своє навчання. Саму ж картину було знайдено на горищі та передано до Художнього музею Чернівців, де її було реставровано та виставлено до експозиції.

• 
  «Портрет Александра Скорейка», 1911 р.
 
• 
  «Портрет хлопчика», 1910
 
• 
  «Дівчина у бузковому», 1919

День захисту дітей

   Свято День захисту дітей засновано у листопаді 1949 року рішенням сесії Ради Міжнародної демократичної федерації жінок і відзначається щорічно 1 червня. Вперше день захисту дітей був проведений в 1950 році в 51 країні світу. ООН підтримала цю ініціативу і оголосила захист прав, життя і здоров'я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності.

Відповідно до Женевської декларацією про права дітей, прийнятої в 1924 році, була проголошена необхідність соціального захисту прав дитини. Декларація прав дитини була прийнята 20 листопада 1959 і проголошувала рівні права дітей в області виховання, освіти, соціального забезпечення, фізичного і духовного розвитку незалежно від кольору шкіри, національної приналежності, громадського походження, майнового стану та ін.

Декларація закликає батьків, громадські організації, уряди визнати права дітей і сприяти їх здійсненню.

 Для викладачів музики додаємо список вокальних творів сучасних українських авторів для дітей:

1. А вскликнули янголи (щедруємо, колядуємо)// Музика. - 2014.- №6.- С.34-35.
2. Автомобіль: Слова і музика А. Мігай// Музичний керівник. - 2014. - № 10.- С. 48-51.
3. Березень:(слова Чернявської І., музика Малого М.)// Мистецтво та освіта. - 2013.- №1.- С. 34-35.
4. Білий сніг: (слова та музика Мартиненко)// Музичний керівник .- 2014.- № 12.-

      С. 47-48.

5. Білка купила побілку: ( слова Сороки П., музика Ведмедеві М.)// Музичний керівник. - 2015.- № 2.- С. 53.
6. Бульбашкова: (Музика і слова Еманової З.)// Джміль. – 2014.- №4.- С.29.
7.  Вальс для мами ( слова Корінь А., музика Белової М.)// Мистецтво в школі. -

       2013.- №3.- С. 39.

8.  Василева мати ( від Арсена Баккалінського) // Музика. - 2014.- №6.- С. 33.
9.  Вербова гілочка: (слова Коломієць., музика Мігай А.) // Музичн й керівник. - 2015.- №2.- С. 52.
10.  Вересень: (слова Чернявської І. музика Малого М.)// Мистецтво та освіта .- 2013.- №3.- С. 35-36.
11.  Веселі музики: ( Слова Баранової Л., музика Бєлової Л.)// Мистецтво в школі. - 2013.- №4.- С. 39.
12.  Весела господарка: (слова Ямкового Л., музика Злотника О.)// Музичний керівник . – 2014.- № 8.- С. 54-55.
13.  Веселі старти: ( слова і музика Дяченка С.)//Мистецтво та освіта. - 2013.- №1.- С. 36.
14.  Веселий сніг: ( слова Сенатович О., музика Ведмедрі М.)// Музичний керівник. – 2014.- №11.- С. 47.
15.  Веселка: (слова і музика Т. Вовк)// Музичний керівник. - 2014.- № 7 .- С. 53.
16. Веселкова пісня: (слова Ясакова М., музика Янушевич О.)// Мистецтво та освіта .- 2014.- №4.- С. 33.
17. Веселковий спів: (слова і музика Пастухової Н.)// Музичний керівник. - 2014.- № 8.- С. 47-48.
18.  Весна: ( слова і музика Литвинюк Г.)// Музикальний керівник. - 2015.- №2.- С. 50.
19. Весна: (слова і музика Вікторії Довженко)// Музичний керівник. – 2015.-№1.- С. 16.
20. Відспівало літо:(музика Бєлової М., слова Родинченка М.)// мистецтво в школі. - 2013.- №9.- С. 37.
21. Вітерець-пустунець: (слова і музика Жартун О.)// Музичний керівник. – 2015.- №1.- С. 9.
22. Вже зима минула: (слова Багірової В., музика Ведмедеві М.)// Музичний керівник. – 2015.- №2.- С. 51.
23. Україночка я: (слова Вітенко О., музика О. Янушкевич)// Мистецтво та освіта. - 2014.- №4.- С. 30.
24. Все починається з Любові: (слова і музика С. Дяченка)// Мистецтво та освіта .- 2014.- № 3.- С. 31.
25.  Горобці: (слова і музика С. Криворученко)// Музичний керівник .- 2014.- № 10.- С. 52.
26.  Грудень: (слова Чернявської І., музика Малого М.)// Мистецтво та освіта. - 2013.- №4.- С 35-36.
27.  Два котики: (слова Майданович Т., музика Батуханової Л.)// Музичний керівник .- 2014.- № 10.- С. 42-43.
28.  Дві пташки: (слова Верховеня В., музика Сергаєвої Н.)// Музичний керівник. - 2014.- № 11.- С. 28.
29.  День сьогодні особливий: (слова і музика Березовської Т.)// Музичний керівник.- 2015.- №3.- С. 46.
30.  Дівчинка привітна: (слова і музика Чудовець А.)// музичний керівник. - 2014.- № 10.- С. 55.

День пам'яті Мирослава Скорика

 1 червня день пам'яті Мирослава Скорика - видатного українського композитора зі світовим ім’ям, диригента, музикознавця, народного артиста України, лавреата Шевченківської премії, Героя України (1938-2020).

"Музику потрібно писати так, щоб люди хотіли її слухати.", - говорив композитор. Він є володарем майже всіх існуючих державних нагород і відзнак.

Мирослав Скорик народився у Львові. Його родина була тісно пов’язана з українськими мистецькими, науковими, суспільно-політичними колами Галичини. Бабуся була рідною сестрою Соломії Крушельницької, дідусь - відомим українським фольклористом. Якось в гостях у видатної співачки 5-річний Мирослав зазначив, що її фортепіано "фальшивить" - він не знав, що для вокалістів інструмент налаштовують на півтону нижче. Крушельницька здогадалася, що у нього абсолютний слух, і порадила його бабусі віддати хлопця вчитися музиці. Його тато грав на скрипці, мама - на фортепіано, хоча вони не були професійними музикантами.

У 1963 р. Мирослав Скорик створив вокально-інструментальний ансамбль "Веселі скрипки", для якого написав ряд пісень, що в той час були дуже популярними. Пісня "Не топчіть конвалій" стала першим українським твістом.

Мабуть, немає українця, який би не чув славнозвісну "Мелодію" Мирослава Скорика,написану до фільму "Високий перевал" на прохання кінорежисера Володимира Денисенка. Ця мелодія перекладена для різних інструментів - від бандури до флейти. Відома і її вокальна версія.

Він - автор музики до легендарного фільму "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова, який обирав серед кількох кандидатів, але вибрав композитора-початківця, сказавши: "Він правильно відчуває магію гір".

Опера Мирослава Скорика "Мойсей" - єдиний український твір, який отримав благословення Папи Івана Павла ІІ.

Його музика поєднує в собі яскравий національний колорит і сучасну музичну техніку, а композиції знані в усьому світі.

«Про траву, що засихає»

 В обраних українських кінотеатрах 27 червня розпочнуться покази драми «Про траву, що засихає» з програми торішнього Каннського кінофестивалю. Це режисерська, сценарна та монтажна робота турецького кінематографіста Нурі Більґе Джейлана, призера Канн, Берлінале та премії Європейської кіноакадемії, відомого фільмами «Одного разу в Анатолії» та «Зимова сплячка».

Стрічки Джейлана 6 разів висувалися Туреччиною на здобуття премії «Оскар» у номінації «найкращий міжнародний повнометражний фільм». Зокрема на цьогорічну премію Американської кіноакадемії висували й «Про траву, що засихає». 

Вперше в Україні стрічку покажуть у межах кінофестивалю «Миколайчук Open», який проходитиме в Чернівцях з 15 до 23 червня.

Ексклюзивна прем’єра на SWEET.TV: українське кіно, яке нікого не залишить байдужим

19:00 29-05-2024

Прокат стрічки обмежений, подивитися її можна буде лише в обраних кінотеатрах у короткий проміжок часу.

У центрі сюжету – молодий вчитель мистецтва Самет, який на четвертому році обов'язкової роботи у віддаленому селі в Анатолії переживає життєву кризу. Втративши надію на краще життя, він зустрічає вчительку Нурай. Чи допоможе ця зустріч подолати його відчай?

У фільмі зіграли Деніз Джелілоґлу та Мерве Діздар, нагороджена призом за найкращу жіночу роль на Каннському кінофестивалі 2023.

До продюсерської команди ввійшли люди, причетні до створення фільмів «Спенсер: Таємниця принцеси Діани», «Корсет», «Портрет дівчини у вогні», «Трикутник смутку», «Титан» та інших резонансних робіт.

https://zaxid.net/news/