Національний день української пісні

 13 вересня 1970 року вперше Чернівецька телестудія транслювала перед багатотисячним натовпом на всю Україну композиції “Червону руту” і “Водограй”.

У Чернівцях зініціювали запровадження Національного дня української пісні. Запропонована дата – 13-го вересня, в день першого публічного звучання пісні "Червона рута". Першим кроком до святкування став масштабний флешмоб в одній із гімназій міста. Там понад 800 учнів і вчителі заспівали разом найпопулярнішу українську пісню.  

 А ми щиро вітаємо всіх,  хто творить українську пісню! В час жорсткої повномасштабної війни вона потрібна  в рази гостріше! Вітаю всіх, хто своїм талантом доносить пісню до слухача, хто наділяє музичне полотно сенсами та рушійністю!  Вітаю всіх, хто працює на  мистецькі масштаби у медіапросторах -  радіо- теле- та інтернет- ресурси! 

Вітаю тебе,   пісенно Україно!  

Композиція “Червона рута” – одна із всесвітньовідомих українських пісень, автором якої став Володимир Івасюк.

Саме ця композиція стала справжнім хітом серед інших пісень Івасюка. Свою безсмертну пісню автор написав під час навчання у Чернівецькому медичному університеті.

Щоб виконати жіночу партію у “Червоній руті”, Івасюку довелося запросити вчительку музичної школи №1 Олену Кузнєцову, оскільки всі роз’їхалися на канікули і не було кому запропонувати цю роль. Разом із нею Івасюк протягом двох тижнів давав життя новій пісні.

Перше публічне виконання пісні “Червона рута” відбулося на сцені Чернівецької філармонії в жовтні 1970 року під час творчого звіту обласної спілки композиторів. Пісню виконав Вижницький ансамбль “Смерічка” Левка Дутковського (солісти Василь Зінкевич і Назарій Яремчук).

Через деякий час композицію вперше записують у виконанні колективу Лева Тарасовича.

Практично через рік у серпні був знятий культовий музичний фільм “Червона рута”, в якому солісти ансамблю та викладачка культосвітнього училища Софія Ротару зіграли головні ролі.

У 1971 році “Червона рута” увійшла до двадцятки переможниць першої радянської “Пісні року”, що визначаються за листами слухачів і глядачів. На сцені “Останкіно” композицію виконали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк.

День українського кіно.

 

Українська кіноіндустрія розвивається та приносить неймовірні плоди. Довгий час машина російської пропаганди заважала це робити.

Росія переманювала до себе акторів, режисерів, намагалася  привласнити  українських  митців та їхню творчість собі, а також роками силкувалася переконати, що в Україні немає якісного кіно.

Проте нині українські фільми збирають нагороди на міжнародних кінофестивалях, а самих режисерів поважають за їхню роботу. Це якісне кіно, яке має сенс, після перегляду якого тобі буде, над чим замислитися.

10 вересня  /друга субота вересня/ відзначається День українського кіно.

Чому українське кіно є цікавим на міжнародній арені?

На жаль, саме зараз цікавість до всього українського, в тому числі й кіно, обумовлена жахливою повномасштабною війною, що відбувається у нашій країні. Проте ми не можемо стверджувати, що сучасне українське кіно має свою особливу стилістику або образність, за які у всьому світі цінують наші фільми.

Як елемент самобутності, можемо згадувати українське поетичне кіно і можливих його послідовувачів сьогодення. Але їх не так багато. Наше  українське кіно ще шукає свою неповторність.

Міжнародного комерційного успіху досягав поки що тільки український телевізійний продукт, власне, серіали. Це  такі: "Нюхач" з його великими територіями продажів, зокрема як формат, це "Схованки", це "Кріпосна", що створила певний фурор на території Східної Європи.

Через війну процес зйомок зупинений, багато фільмів, навіть уже відзнятих, зависли на етапі постпродакшену і потребують дофінансування, а чимало знаменитостей на фронті, серед них актори, режисери. Війна забрала в кіноіндустрії можливість держфінансування, творців, техніку та можливість знімати художнє кіно.

Щоб про сучасне українське кіно говорили у світі, ми маємо віднайти нарешті свою особливу кіномову, автентичність та власну стилістику. Саме це надасть можливість відкривати нашому контенту такий важливий для нас світовий ринок. За словами Кирила Горобця  - кінопродюсера, саме зараз, на шляху до своєї жаданої свободи ми зможемо відкрити ту самобутність. І скоріше за все після того нас зможуть впізнавати.

 У важкі  запеклі та жорсткі, інформаційно-насичені та звитяжні дні для України та  української нації вітаємо всіх причетних діячів галузі із професійним святом. Ваша нелегка та необхідна робота була та буде якісно поцінована та, деколи, є чи не єдиним  можливим  розвантажувальним засобом для багатьох.  

 Тож разом до Перемоги! Бажаємо процвітання вашій галузі та нашій Переможній Україні!

Комедія в українському кінематографі

На радість вам, Чернівці! До 110-річчя від дня народження Сіді Таль

 

7  вересня 2022 року,  в переддень ювілею Сіді Таль - видатної української театральної акторки та співачки єврейського походження,  відбулась зустріч із творцями вистави "Сіді Таль. Єврейська душа" -  головною режисеркою Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської Людмилою Скрипкою - народною артисткою України та керівницею літературно-драматичної частини театру Світланою Новицькою.

 Людмила Скрипка поділилась цікавою історією створення сценарію п'єси, про складність та простоту режисерських рішень в постановці, про важливість роботи театрального художника  та особливості написання музичного матеріалу до вистави, про переваги та особливості сценічного костюму, про особливості творення реквізиту та декорацій сцени. Неабиякий талант та досвід режисерки-постановниці  дарує глядачам історію життя  артистки Сіді Таль у часовому вимірі, переносить у часи довоєнного та міжвоєного періоду історії Буковини  та Чернівців. 

Цікавим  відкриттям для присутніх стали деякі  секркти про об'єми драматичних творів та їх втілення на сцені від Світлани Новицької.

 Своїми щирими спогадами від знайомства із подружжям Сіді Таль та Пінхаса Фаліка поділились журналістка буковинських часописів Олена Чайка.

Лариса Бєлова розповіла про творчі  сценічні прийоми  Сіді Таль, про багатство образних форм  у створенні того чи іншого персонажу, про поради та настанови Примадони Сіді Таль та теплі сімейні зустрічі, що демонстрували щиру любов та повагу людям.

 Всі присутні мали змогу почути та побачити у відеоматеріалі Сіді Таль у розквіті своїх естрадних героїв на концертах та виставах тієї доби.

 На  зустріч завітали шанувальники творчості Сіді Таль, журналісти, працівники галузі культури та відвідувачі бібліотеки. 

  Життєва  стежина СІДІ ТАЛЬ.

У незаможній єврейській сім’ї чернівецького пекаря Лейби Біркенталя

8 вересня 1912 року народилася дівчинка, яку назвали Сореле. Бог нагородив

її талантом, який проявився ще в дитинстві.У темному підвалі, де палав

вогонь у печі, пекарі зачаровано слухали пісні маленької Сореле. Дівчинка

бігала босоніж чернівецькими двориками, розносячи пиріжки, співала,

танцювала, показувала комедійні сценки. В сім років створила у своєму дворі "театр", де була і драматургом, і режисером, і виконавицею головних ролей.

Сценою слугувала велика скриня для борошна. Дівчинка перебиралася у

мамині сукні, взувала її туфлі й по-дитячому щиро відтворювала кумедні

сценки з життя своїх рідних, близьких, сусідів. 

У 12 років Сореле вже співала в синагозі та єврейському театрі. Якось

її побачив заїжджий режисер і попросив замінити відому на той час актрису

Сару Канер, яка захворіла. І вона блискуче зіграла роль дівчинки-сироти. А

згодом у Бухаресті замінила у виставі примадонну Марію-Санду Аберман. І з

того часу стає провідною актрисою місцевого єврейського театру, відомою як Сіді Таль.

Усе, що талановита актриса створювала на сцені, в що вкладала душу,

було красивим і ніжним. Кожен із зіграних нею образів – від хлопчика до

бабусі – сприймався глядачами як справжній."Бути артистом дуже важко, –

зізнавалася Сіді. – Це дуже складна професія. Вона вимагає постійної праці

над собою, багато практики, навичок, майстерності. А якого терпіння!

Артистові потрібне вміння завжди бути у формі".

Сіді Таль – єдина в світі жінка, яка виступила в образі Чарлі Чапліна. І

цей номер приніс їй перше місце на конкурсі артистів естради. Завдяки йому

актрису почали називати "Чапліним у спідниці».

Після війни, у 1946 році, Сіді Таль повернулася до рідних Чернівців.

Працює в єврейському ансамблі філармонії. Співає в оперетах, виконує

естрадні номери. За один вечір може перевтілитися у кілька різних образів.

Коли виходить на сцену, зала вибухає гучними оваціями. На її концерти

кожен глядач обов’язково приносив квіти улюбленій артистці. Вона не грала,

а жила на сцені. Ніколи не використовувала мікрофон, вважала, що він

спотворює звучання голосу, його тембр. Ще за три години до початку

вистави або концерту була готова до виступу – в костюмі та гримі. Сідала

перед дзеркалом і намагалася ввійти у світ образу. Ніхто ніколи не чув від неї нарікань на втому або хворобу.

Вірним супутником актриси був її чоловік Пінхас Фалік. Уперше він

побачив Сіді під час гастролей у Чернівцях румунського єврейського театру.

Закохався з першого погляду і поїхав за нею до Бухареста. Більше ніколи

вони не розлучалися. Пінхас Фалік став організатором і режисером усіх

постановок дружини. Їх навіть називали одним іменем – Сідітальфалік. Вони

були чудовою парою, ставилися одне до одного з неймовірною ніжністю.

Коли 1983 року Сіді Таль не стало, чоловік дуже важко пережив цю

втрату: схуд, постарів. Провести улюблену артистку в останню путь прийшли тисячі чернівчан із букетами квітів. Фалік зробив для коханої жінки

пам’ятник із білого мармуру. Вона зображена на повен зріст у білосніжній

сукні з квітами у руках, ніби вийшла на поклін до глядачів після вистави.

Через два роки після смерті дружини Пінхас Фалік помер від інфаркту. Його

поховали поряд із Сіді Таль на центральній алеї чернівецького цвинтаря…

Микола Мозговий: з Буковиною в серці . До 75-річчя

 Микола Мозговий – співак та композитор, золоте ім'я української естради. Його  пісні досі лунають у різних куточках України і користуються популярністю серед сучасних артистів. 

Народився 1 вересня 1947 в селі Сарнів Волочиського району Хмельницької області. З 1962 по 1966 навчався в Чернівецькому музичному училищі імені Сидора Воробкевича. У 1969 році вступив до Харківського юридичного інституту, який кинув у 1973 році, бо з 1971 по 1973 рік навчався в Республіканській студії естрадно-циркового мистецтва в м. Києві, де працював співаком у ресторані «Метро». Вчився в Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського в класі Костянтина Огнєвого по фаху «сольний спів».

Розпочинав кар'єру естрадного співака в Івано-Франківському ВІА "Беркут. У 1971—1994 роках працював солістом «Укрконцерту». У 1974—1975 — художній керівник ВІА «Беркут» (Івано-Франківськ).

в 1977 році був запрошений до Київського мюзик-холу. Двічі, в 1979 та 81 роках, він займав друге місце на конкурсі виконавців пісень соцкраїн в Ялті. Та слава до нього прийшла спочатку як до композитора - в 1979 році Софія Ротару заспівала його "Рідний край". Мозговий переходить до Укрконцерту, і з того часу виконує тільки власні пісні: "Моя перша любов", "Горянка", "Вперше", "Минає день", "Зачаровані слова", "Дві качелі". Написав чимало пісень, віршів, які стали популярними.

Спочатку співав з ВІА "Мальви", згодом, коли в 1986 році йому присвоїли звання Заслуженого артиста, зібрав власну акомпануючу групу "Вересень". Виконуючи сольну авторську програму, він деякий час був найоплачуванішим співаком в Україні - та, не зважаючи на консерваторську освіту з вокалу та посаду референта ЦК ЛКСМУ з культури, до Союзу композиторів пробится йому так і не вдалося.

В 1991 році Мозговий припиняє концертну діяльність і віддає перевагу своєму новому хоббі – бізнесові. 

Іван Данілін - гість «Open-air-Library»

 23 серпня 2022 року в День  прапора України та в переддень Дня Незалежності презентували бібліотечний  проєкт  «Open-air-Library». 

    Територія сучасної бібліотеки, за нашим переконанням,  має бути багатофункціональною: з  відкритими інформаційними просторами і відокремленими місцями для читання, дозвілля, творчості та відпочинку, з сучасними меблями та технічним забезпеченням.  Над цими завданнями ми наполегливо працюємо і наш капітальний ремонт близиться до завершення. Незабаром ми відкриємо для всіх наші оновлені простори.

 Отже, створення нового формату бібліотеки - мультисервісного закладу,  простору вільного спілкування, самореалізації, доступу до інформації та знань, освіти та творчості, відкритого майданчика для комунікацій, заходів, акцій, проектів – це є першим вагомим кроком у втіленні  наших планів. 

Особливі локації для  проведення різноманітних  творчих  експериментів, дискусій, зустрічей та  для розвитку творчих здібностей, спілкування, навчання, освоєння мистецьких технік, володіння інструментом, словом, жестом -  все це для вас є  цікавим наповненням свого вільного часу.

В рамках презентації відбувався блок діалогів із гостями. 

Моїм гостем був Іван Данілін  – український  режисер-постановник, актор театру та кіно, керівник Народного драматичного театру «КБУ» Центрального палацу культури (м. Чернівці), викладач дитячої театральної студії «Бу-Бу-Бу».

 З Іваном обговорювали цікаві мені теми:

 - Яку із професій /їх у нього дві/ наразі є головнішою - акторська, чи режисерська. Зі слів митця, і в тій, і  в тій професії ще є багато планів та проєктів для реалізації.

 - «Театральна риболовля» - блог про театральне життя України  - назвав Івана Даніліна полівиставним режисером. Понад тридцять  режисерських постановок з 2013 року, серед робіт є і музичне оформлення, і акторська участь у роботі інших театрів.   Чому приділяє найбільше уваги - музичному чи візуальному оформленню, сценографічним підтекстам, режисерським прийомам). Цікавою була відповідь, адже вся режисерськопостановочна робота у Івана починається з музики -  першого в житті професійного захоплення. А вже на музичний матеріал накладаються герої, образи, сценографія та ін.

 - Нещодавно Іван Данілін став стипендіатом за програмою «Gaude Polonia» та працював над постановкою вистави у Польщі, також  були дуже успішні проєкти у Рівному /Шекспір, Леся Українка/ Коломиї, Чернівцях.  Майстер залюбки поділився про досвід та особливі моменти  цієї роботи.

 - На завершення розмови виокремив думку, якою має бути сучасний український театр?  "Він має бути вільним", - відповів мені митець.

 В розмові торкались спільних точок дотику, адже ми корінні чернівчани і вчились в одних закладах освіти, мріяли про спільні театральні проєкти та окреслили освітні можливості для вихованців студії та учасників аматорського театру Івана Даніліна.

Розмова запам'яталась щирістю та включеністю майстра  у всі виробничі процеси! 

Презентація бібліотечного проєкту «Open-air-Library»

 23 серпня 2022 року відбулась презентація бібліотечного  проєкту  «Open-air-Library».

 В День прапора України та в переддень Дня Незалежності на оновлених відкритих майданчиках обласної універсальної наукової бібліотеки ім М. Івасюка зустрілись представники різних громадських  молодіжних організацій, творчі  та наукові партнери,  освітяни, митці, творча та активна молодь, громадськість міста та представники маскомунікацій.

 Метою зустрічі стало висвітлення можливостей  багатофункціонального майданчику бібліотеки, з відкритими інформаційними просторами для мультисервісного забезпечення громади доступом до освітніх, дозвілевих та комунікативних заходів, акцій, проєктів тощо. Із цією інформацією до присутніх звернулась директорка ЧОУНБ ім М. Івасюка Наталія Філяк.

 На зустріч запрошено керівницю Комунальної установи "Молодіжний центр Чернівців "Резиденція молоді" Світлану Олексійчук, яка, в свою чергу, привітала із державним святом -  Днем прапора та запевнила у безлічі творчих планів, що перегукуються із настроєм та напрямком тієї діяльності, що відповідає меті нашого відкритого простору.

 Марія Басараба -  заступниця голови Молодіжної ради при Чернівецькій ОДА у своєму спічі виразила думку всіх присутніх про важливість та своєчасність презентації для розвитку комунікативних ланцюжків із оновленою/ доповненою громадою міста та області  тимчасово переселеними громадянами України. 

Софія Копитько - представниця молодіжгної громадської організації "Фундація регіональних ініціатив", що є партнером бібліотеки  близько 10 років, буде підтримувати та розвивати наші комунікативні та освітньо-дозвілеві взаємодії.

 Гостями презентації були Віталія та Ярослава Козменки -  книжкові блогерки та читачки бібліотеки - представляли свій блог та знайомили із його контентом; Катерина Корпач-Валієва -  художниця, волонтерка - представила свої мистецькі роботи "Мої Чернівці", Іванна Стеф'юк -  філологиня, поетеса - прочитала уривок із своєї книги; Іван Данілін - режисер театру та кіно, актор, педагог -  поділився своїми міркуваннями із використання такого простору із погляду на театр; Марина Горбатюк -  поетеса та бібліотекарка -  познайомила присутніх із своєю поезією.

  У програмі нашої зустрічі відбулась віртуальна екскурсія країнами світу з допомогою окулярів віртуальної реальності.  Охочі познайомились із роботою 3-Д принтера, 3Д-ручки та спробували відтворити  Герб України - тризуб. Віртуальна реальність –  технологія, яка візуально й на слух переносить нас в інше місце або час - сприймалась із захопленням усіма учасниками акції.

 Принадою презентації став "відкритий мікрофон", в якому звучала  сучасна та класична українська поезія у виконанні всіх охочих. 

Модераторкою імпрези - Любов'ю Шилюк -  проведені  реальні   інформаційно-освітні, мистецькі та суспільні ланцюжки співпраці із кожним гостем та представниками громадськості. Імперза  стала початком нових знайомств та  зміцнила ті колаборації, що збудовані давно.