2.серпня 2024 року в Чернівецькому "Гончаренко-центрі" відбулась етнографічна студія "Фантасмагорія по-українськи" - цікава бесіда з кандидаткою філологічних наук, письменницею, завідувачкою науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кураторкою етнографічного проєкту «Спадщина» Іванною Стеф’юк.
Йшлося про те, що на Буковині побутує один обряд, від якого Марія Примаченко - відома українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва»; лауреатка Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, заслужена діячка мистецтв УРСР, народна художниця України була би в захваті, я в цьому впевнена.
Буковинська Маланка!
А чи наша Маланка чиста фантасмагорія, чи просто є втіленням нездійснених бажань та парубоцьких мрій. Оповіді про традиційні звичаї та обряди буковинського краю, серед яких Маланка з її різноплановими персонажами (дід, коза, жиди, циган) посідає провідне місце. Так, серед героїв Вашківецької та Красноїльської маланок ключовими фігурами дійства є Ведмеді (“крилаті” – одні з головних персонажів карнавалу крайньої). Саме на ці обряди лекторка запросила б художницю, яку називають представницею народного примітиву наївного мистецтва. В цьому полягало етнографічна оповідь пані Іванни.
Ті, хто мав щастя стати учасниками дійства, відкрили для себе спершу світ казкових звірів української художниці Марії Примаченко, потім переглянули роботу Олега Шупляка, створену за допомогою штучного інтелекту, де герої картин оживають перед очима глядача. Вражає те, що ця майстриня у своїй “звіриній серії” змогла передбачити і Чорнобильську катастрофу, і події сьогоднішнього дня (пересторога “Будь проклята війна!”). У її роботах, що поєднують казку і бувальщину, бачимо образи фантастичних тварин, величезних птахів, риб. Через кольори (яскраві, сяючі чи темні, приглушені) можемо “відчитати” характер героїв художніх картин мисткині, з’ясувавши, якими вони є насправді: позитивними, веселими чи – загрозливими і страшними.
Цікавою була оповідь про фігуру Маковея (Маковейське дерево), що демонструє собою подяку землі за її родючість. Його у формі хреста з гарбузом, яке символізує обличчя, споруджують жителі сіл Житомирщини.
На Покутті серед весільних обрядів характерним було те, що наречена мала німбоподібний вінок з вусиками пшениці, що також засвідчував подяку ниві за врожай.
Думаю, що багато хто з присутніх вперше дізнався про глибинне значення інфінітива “петрати”. Так, на Покутті (села Рудники, Олешків) існував спеціальний обряд “петрикування”, який полягав у тому, що його проводили для хлопців, які напередодні свята апостолів Петра і Павла повертали худібку господарям після успішного випасання її довгий час поза межами дому. Отже, “петрати” – це володіти глибинними, таємними знаннями.
Мотиви про крилатого коня, лева, бика та навіть жінку зустрічаємо в українських народних казках.
До речі, ви знали, що батько Володимира Івасюка - прекрасний письменник і один з головних збирачів казок Буковини? “Жінка, що мала крила” - казка, яка увійшла до збірки “Золота карета”. Буковинські казки, які записував письменник Михайло Івасюк, упорядкували доньки – Оксана та Галина. Книга вийшла у чернівецькому видавництві “Букрек” у 2019 році.
А які ще ігри з уявою можуть затіяти казки у записах Михайла Івасюка. Дізнавались спілкуючись...
Із текстів очевидиці Валентини Чолкан
Немає коментарів:
Дописати коментар