Мелодійне джерело Штраусів. До 195-річчя Йоганна Штрауса (сина)

 

Йоганн Баптист Штраус ІІ (нім. Johann Baptist Strauss; 25 жовтня 1825 — 3 червня 1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент. Старший син Йоганна Штрауса старшого.

 Народився 25 жовтня 1825 у Відні. У 1844 році організував власний концертний ансамбль, що потім переріс в оркестр і незабаром приніс популярність Штраусу-диригенту й композиторові. По смерті батька Штраус об'єднав його оркестр і свій й здійснив концертні поїздки по європейських містах; в 1856-65 роках й 1869 році бував у Російській імперії, керував літніми концертними сезонами в Павловську, де виконував твори західноєвропейських, російських композиторів і власну музику. У 1863-70 роках — диригент віденських придворних балів.

 1870 року відмовився від роботи придворного диригування, що, однак, не завадило йому продовжувати гастролі з тріумфальним успіхом. У 1872 році Штраус гастролював у США, в 1872 й 1886 роках виступав у Москві й Петербурзі. У 1871 році Штраус написав свою першу оперету — «Індіго та 40 розбійників», а після успішної прем'єри третьої оперети Штрауса — «Летюча миша»[2], він здобув всесвітнє визнання як оперетний композитор.

 

 

Йозеф Штраус і Йоганнес Брамс у Відні

У 1862 році Йоганн Штраус одружився зі співачкою Етті Треффц (Henrietta Treffz[en]), яка вже мала до нього трьох дочок і чотирьох синів, що, однак не завадило їхньому шлюбу. Разом вони прожили до 1878 року, коли Етті Треффц померла. Вважають, що саме вона надихнула Штрауса до роботи в оперетному жанрі.

 

Другий шлюб Штрауса з актрисою Анжелікою Дітріх не був щасливим, що змусило композитора подати на розлучення. Відмова Римо-католицької церкви у розлученні змусила Штрауса перейти у протестантизм та змінити громадянство, у 1887 році він прийняв громадянство держави Саксен-Кобург-Готи. У серпні 1887 року Штраус одружився втретє з Адель Штраус, якій пізніше він присвятив популярний вальс «Адель».

 У 1892 році Йоганн Штраус спробував себе в оперному жанрі, проте його єдина опера — «Лицар Пасман» (Ritter Pásmán) не набула популярності. У травні 1899 року він простудився на ранку в придворному театрі, де диригував увертюрою до «Летючої миші», почалося запалення легенів, яке стало для композитора фатальним. 30 червня 1899 року Штраус помер. Похований Йоганн Штраус на центральному цвинтарі Відня «Zentralfriedhof».

 

Творчість

Штраус — найвидатніший майстер віденського вальсу й віденської оперети. Написав близько 500 творів танцювальної музики (вальси, польки, мазурки у), які підняв на високий художній рівень. Опирався на традиції Франца Шуберта, Клода Вебера, І. Ланнера, а також свого батька (у тому числі розвинув форму 5-частинного вальсового циклу з інтродукцією і кодою), симфонізував вальс і додав йому індивідуальну образність. Романтична натхненність, мелодійна гнучкість і краса, опора на австрійський міський фольклор, практику побутового музикування обумовили популярність вальсів Штрауса «Прощання з Петербургом» (1858 рік), «Життя артиста», «На прекрасному блакитному Дунаї» (обидва — 1867 рік), «Казки Віденського лісу» (1868 рік), «Віденська кров» (1873 рік), «Весняні голоси» (1883 рік), «Імператорський вальс» (1890 рік) як в Австрії, так й в інших країнах.

 

Штраус почав писати оперети під впливом Жака Оффенбаха в 1870-х роках. Однак, на відміну від драматургично насиченої французької оперети, в опереті Штрауса панує стихія танцю (залучається головним чином вальс, а також чардаш, галоп, мазурка, кадриль, полька тощо). Вершини творчості Штрауса в цьому жанрі — «Летюча миша» (1874 рік), «Циганський барон» (1885 рік). Штраус вплинув на творчість Оскара Штрауса, Франца Легара, Імре Кальмана, а також Ріхарда Штрауса (опера «Кавалер троянди»). Музику Штрауса цінували його сучасники — Й. Брамс, М. А. Римський-Корсаков, П. І. Чайковський та інші.