Лучано Паваротті. Я - легенда.

 До 85-річчя  митця

Лучано Паваротті  — італійський оперний співак (тенор). Один з найвидатніших оперних співаків XX століття.  

Лучано Паваротті народився 12 жовтня 1935 року у місті Модена на півночі Італії у небагатій родині Фернандо Паваротті  та Адель Вентурі. Батько майбутнього тенора був пекарем та співаком, мати — працювала на фабриці з виробництва сигар. Незважаючи на невеликі статки, Паваротті завжди згадував своє дитинство з великою ніжністю.

За словами Паваротті, його батько мав хороший тенор, однак через свою нервовість ніколи не розглядав можливості зробити кар'єру професійного співака. Друга світова війна змусила родину Паваротті виїхати з міста у 1943 році. Увесь наступний рік сім'я знімала невеличку кімнату на фермі за містом, де в юного Паваротті виник інтерес до рільництва.

Знайомство зі світом музики для Паваротті почалося із записів його батька, багато з яких були копіями популярних тенорів того часу Беньяміно Джиглі, Джованні Мартінеллі, Тіто Скіпа (італ. Tito Schipa) та Енріко Карузо. Приблизно у віці 9 років Паваротті почав співати у місцевому церковному хорі разом зі своїм батьком. Також в юні роки він брав кілька уроків співу у професора Бонді та його дружини, які  майже не вплинули на його манеру співу.

Великою пристрастю в дитинстві Паваротті був футбол. Після закінчення школи  майбутній співак дуже хотів зробити кар'єру професійного воротаря, але мати переконала його стати вчителем у народній школі. У подальшому Паваротті викладав два роки у початковій школі, проте любов до музики перемогла, і він вирішив співати професійно. Зваживши всі ризики такого рішення, Лучано домовився зі своїм батьком, що той підтримуватиме його матеріально і забезпечить житлом, але, якщо до 30-річного віку він не досягне жодного успіху, то повинен буде повернутися до заняття, яке приноситиме хоча б якийсь прибуток.

Лучано почав серйозно займатися співом 1954 р. у віці 19 років у класі Арріго Пола, відомого викладача і професійного тенора, який, зваживши на бідність родини Паваротті, погодився навчати молодого Лучано безкоштовно. Незадовго до початку занять Пола з'ясував, що його учень має абсолютний слух. Десь у той самий час Паваротті зустрічає Адуа Вероні , яка теж була оперною співачкою. Вони побралися 1961 року. Після того як Пола відбув до Японії на 2½ роки, Паваротті стає учнем Етторе Кампогалліані, який також навчав подругу дитинства, а тепер уже відому оперну співачку Міреллу Френі. Протягом усього цього часу Паваротті продовжує працювати неповний робочий день учителем, а згодом страховим агентом, щоб мати засоби до існування.

Шість років навчання не принесли нічого матеріального, окрім участі в кількох концертах у малих містах. Жоден з них не був оплачений. Коли на голосових зв'язках Лучано почало розвиватися потовщення, яке «загрожувало» його музичній кар’єрі, він вирішив припинити співати.

Паваротті почав свою кар'єру тенора з концертів у невеликих регіональних будинках опери. Його дебют відбувся у ролі Рудольфо в опері «Богема»  на сцені муніципального театру міста Реджіо Еміліа у квітні 1961 року. 23 лютого 1963 року він також дебютував у тій самій ролі на сцені Віденської державної опери. Протягом березня і квітня 1963 року Паваротті продовжував виступати у Відні в ролі Рудольфо, а також Дуки в опері «Ріголетто». Того ж року відбувся дебют Паваротті в Лондоні на сцені Королівської опери, де він замінив Жузеппе ді Стефано в ролі Рудольфо.

Незважаючи на відносний успіх, який Паваротті мав на початку своєї кар'єри, ранні ролі не принесли йому тієї зіркової слави, що супроводжувала його пізніше. У 1963 році він приєднався до Джоан Сутерленд , котра якраз шукала для свого турне по Австралії молодого тенора, вищого від неї ростом. Лучано Паваротті, маючи кремезну статуру і зріст вищий за 1,80, пасував їй ідеально. За два місяці вони виконали разом близько сорока різних партій. Пізніше Паваротті говорив, що техніка дихання, якої його навчила Сутерленд, дуже допомогла йому у його подальшій кар'єрі.

Американський дебют Паваротті відбувся в лютому 1965 року на сцені Оперного Театру Флориди  в опері «Лючія з Ламмермуру» Ґ. Доніцетті, де він співав разом з Джоан Сутерленд. Оскільки тенор призначений на цю роль захворів, Сутерленд рекомендувала молодого Паваротті, пояснюючи, що йому добре знайома ця партія.

 Міста і сцени: міланська  Ла Скала, Рим, Метрополітан Опера в Нью-Йорку, австрійський Зальцбург, столиця Китаю — Пекін, Генуя,Філадельфія, Німеччина/ Берлін…

 Опери та ролі: «Богема», «Капулетті та Монтеккі», «Дочка полку» Доніцетті, «Ломбарді в першому хрестовому поході», «Дон Себастьяно» Доніцетті, «Фаворитка» Доніцетті,  «Кавалер троянди», «Ідоменео», «Трубадур» та «Еліксир любові», «Бал-маскарад», «Аїд» «Луїза Міллер» «Андреа Шеньє»,  Джакомо Пучіні «Турандот», арії «Nessun Dorma»… та багато інших.

Так Паваротті виніс оперу на вулицю до людей. Він сольно виступив у лондонському Гайд-парку, де зібрав 150-тисячну аудиторію; у червні 1993 — у Центральному парку Нью-Йорка великого тенора зібралося послухати понад 500 тис. людей і ще більше, ніж мільйон глядачів дивилися цей концерт по телебаченню. У вересні того ж року відбувся відкритий концерт на Марсовому полі в Парижі, у присутності понад 300 тис. слухачів. За традицією, концерти трьох тенорів  - Пласідо Домінго, Хосе Каррераса і Лучано Паваротті,також відбулися і на наступних чемпіонатах світу з футболу у Лос-Анжелесі 1994 року, у Парижі — 1998 та Йокогамі — 2002.

Разом з популярністю у професійних колах шоу-бізнесу зростала слава Паваротті як «Короля змін». Будучи непостійною артистичною особою, Лучано Павротті міг скасувати свій виступ в останній момент, спричиняючи тим самим значні збитки концертним залам та будинкам опери. Прикладом може послужити співпраця Паваротті з Ліричною оперою Чикаго, що тривала понад 15 років. За 8 останніх років співак скасував 26 із 41 концерту, що були заплановані в Ліричній опері, однак після того як Паваротті скасував репетиції прем'єри сезону.

У 1998 році Паваротті нагороджено премією «Легенда Греммі», яку було видано лише 15 разів від часу її заснування (1990 р.), аж донині (2007 р.)

2001 року Центр Кенеді у Вашингтоні нагороджує Паваротті знаком пошани. У 2002-му співак припиняє 36-річну співпрацю зі своїм менеджером Гербертом Бресліном (англ. Herbert Breslin). У відповідь Бреслін у 2004-му році видає книгу «Король і я». У цій книзі Бреслін розкритикував акторські здібності Паваротті, а також повідомив світові сенсаційну новину: Паваротті не вміє читати ноти і заучувати партії з аркуша. 2005-го в інтерв'ю Джеремі Паксману із BBC, співак спростував те, що не вміє читати ноти, однак визнав, що має деякі труднощі з розучуванням оркестрових партій.

2004-го у віці 69 років, після майже 40 років на сцені, Паваротті вирушає у свій прощальний тур по 40 містах світу. В рамках цього туру тенор відвідав Україну.

2006 року, під час церемонії відкриття Зимових Олімпійських ігор в італійському Турині, Лучано Паваротті востаннє виходить на сцену і дарує слухачам свою «Nessun Dorma».

1977 року Паваротті з'являється у прямих телевізійних трансляціях з Метрополітен Опера, в ролі Рудольфо із «Богеми», чим приносить безпрецедентну популярність телевізійним трансляціям опери. У 1978 році Лінкольн Центр у Нью-Йорку  транслює його сольні виступи. З 1978 по 2004 таких трансляцій було записано понад 20, більшість з яких доступна на DVD.

Щорічно Лучано Паваротті проводив у своєму рідному місті Модена благодійні концерти «Паваротті і друзі», запрошуючи співаків різних жанрів. Гроші від цих концертів перераховувалися у фонди допомоги дітям війни та жертвам серед мирного населення після воєн у Боснії, Гватемалі, Косово та Іраку. Після війни у Боснії маестро заснував та фінансував будівництво «Музичного центру Паваротті» в Мостарі, щоб надати боснійським артистам можливість розвивати свою майстерність. За ці заслуги чільники міста Сараєво нагородили його у 2006 році титулом почесного громадянина міста.

Після руйнівного землетрусу у Спітаку (Вірменія) 1988 року, що забрав життя понад 25 тис. людей, Паваротті, як і багато інших західних виконавців, провів благодійний концерт, кошти від якого були перераховані жертвам землетрусу.

Маестро був близьким другом принцеси Діани Уельської. Вони разом збирали пожертви для постраждалих від протипіхотних мін. Лучано був запрошений на її похорон, однак він відмовився співати через «клубок у горлі».

1998 року Паваротті був оголошений Послом Миру від ООН і використовував своє ім'я та популярність, щоб привернути увагу суспільства до таких глобальних проблем як: погіршення екології, голод, бідність, ВІЛ/СНІД, порушення прав дітей, дитяча й материнська смертність. Своїми благодійними концертами Паваротті зібрав понад 1,5 млн американських доларів. Це найбільша кількість пожертв за всіх часів, зібрана однією людиною. За це 2001 року Управління Верховного комісара ООН з питань біженців нагороджує Паваротті Медаллю Нансена.

За свою співпрацю із Червоним хрестом Паваротті був нагороджений премією за заслуги перед людством.

Ім'ям співака названо астероїд.

13-го квітня 2005 року у Києві відбувся концерт Паваротті в палаці «Україна». З огляду на свій стан здоров'я Паваротті співав сидячи. Маестро виконав партії з опер, неаполітанські пісні і твори зі свого «золотого» репертуару, зокрема легендарну «Granada» й «O'sole mio». Останній твір маестро присвятив українській публіці. Партнеркою тенора виступила молода співачка, його землячка з Модени, Кармелла Реміджіо. А за диригентським пультом Симфонічного оркестру Національної філармонії стояв Леон Магієра. Він же акомпанував Паваротті на роялі під час концерту. Фінал концерту італійський тенор розділив з українським тенором номер один Володимиром Гришком. На біс вони виконали «Заздоровницю» з опери «Травіата». Причому Паваротті не лише співав, а й диригував залою.