Стрітення Господнє, також Стрітення (грец. συνάντησις
«зустріч»), Принесення до Храму (грец. Ἡ Ὑπαπαντὴ τοῦ Κυρίου, лат. Praesentatio
Domini «представлення Господа») — християнське свято, яке відзначається в
Історичних церквах і деяких протестантських конфесіях. Принесення до
Єрусалимського храму немовляти Ісуса Христа його батьками відбулося на 40-й
день після Різдва і на 32-й день після Обрізання. У Єрусалимському храмі Святе
сімейство зустрів Симеон Богоприємець.
У православ'ї належить
до числа дванадесятих свят. Єрусалимська, Російська, Грузинська, Українська,
Сербська православні церкви, а також Українська греко-католицька церква (в
межах України), старообрядці і деякі інші святкують Стрітення 2 (15) лютого за
юліанським календарем (в XX—XXI століттях 2 лютого за юліанським календарем
відповідає 15 лютого за новоюліанським і григоріанським).
Першоісторія
свята
Стрітення відзначають
на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали
з кінця V століття.
Відзначають його в
пам'ять про те, як Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й
день після Його народження. Закон описаний у Старому Заповіті постановляв, що
жінка, яка народила хлопчика, 40 днів (а дівчинку — 80 днів), була ритуально
нечистою. Після проходження цього часу для очищення кожна мати мала принести до
святині однорічне ягня на цілопальну жертву як знак визнання над собою найвищої
Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю — як жертву очищення від гріхів.
Коли ж жінка буде бідна, і неспроможна придбати ягня, то принесе вона лише дві
горлиці. Після цього жінка вважалась очищеною. Згідно з цим Законом, з часу
визволення євреїв із єгипетського полону, також кожне перше немовля чоловічої
статі належало Богові і його треба було приносити до храму на 40-й день після
народження. Марія, в покорі, виконує припис Закону приносить у жертву дві
горлиці.
Коли Марія разом з
Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав
зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був
праведником і від Духа Святого був звіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як
побачить Ісуса Христа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний
спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті
судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей».
І Дух у храм припровадив
його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним,
тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: Нині відпускаєш
раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння
Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на
славу народу Твого Ізраїля! Другою особою, що зустріла Ісуса в храмі була
пророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки: «Була й Анна
пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої
старості, проживши з мужем сім років від свого дівоцтва, удова років
вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і
вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила
про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав.
Звершивши все згідно з
законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Назарету в Галілею.
Богословський
аспект
Свято Господнього
Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про
нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його «40 днем
після Богоявлення». Його святкування описує так: «Сороковий день після
Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія
до храму Воскресіння, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним
порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і
також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня
Йосиф і Марія принесли Господа до храму» (Гл. 26). З Єрусалима свято поширилось
на весь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527—565) воно набирає
особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за
великие свято та святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослужіннях
цього свята Церква кілька разів молиться за імператора.
Свято
Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став
вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або
Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого
Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У
Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних свят і подекуди має також
назву Стрітення Пресвятої Богородиці.
Народно-побутові
вірування
Громниці
(слов'янське свято)
2 (15) лютого
відбувається Стрітення — Зима зустрічається з ЛІТОМ. У цей день співаються
язичницькі пісні-замовляння на тепло та добре літо, відбуваються гадання:
«Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу». Період від
Стрітення (зустрічі зими з літом) до Благовіщення вважався біологічною межею
зимоборства.
Освячення вогню
трансформувалося з прийняттям християнства у освячення свічок, які називали
громничними. Освячували їх у церкві після освячення води, там же запалювали і
несли до хати.
Протягом року зберігали
такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи. Такі свічки, за повір'ями,
мають виняткову силу і оберігають оселю від бурі, зливи чи смерчу, ниву — від
бурелому чи граду, а членів родини — від «злого ока» та хвороб. Коли приходять
із церкви в день Стрітення, запалюють «громничну» свічку — «щоби весняна повінь
не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громничної» свічки і
саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громниця».
В давнину вважали, що
«Як капає зі стріх, так капатиме й з вуликів», а якщо на Стрітення є відлига,
то знову треба чекати на холоди і пізню весну.[2]
Запалювали громничну
свічку у таких випадках:
коли над оселею гуляє
страшна негода
коли виникали труднощі
при пологах
коли у селі пожежа, або
катаклізм
коли людину схопить
«чорна хвороба» (епілепсія)
як людина помирала,
запалювали свічку, аби спокійніше перейти їй у світ інший.
Також у цей день святять
воду. Стрітенську воду збирали з бурульок і додавали до звичайної води, за
повір'ями — така вода цілюща і лікує від багатьох напастей:
лікує рани і внутрішні
захворювання
рятує від «злого ока»,
відьми, вовкулака, від «пристріту»
нею кропили вояків
перед боєм та чумаків перед походом
пасічники окроплювали
нею вулики на початку сезону
а господарі окроплювали
худобу під час першого вигону на пасовище
окроплювали стайні та
обори від відьом, щоб «не виссали з корови молока»
Побутові традиції
У дохристиянських
звичаях цей час Стрітення (Стрічення) здавна сприймається, як зустріч зими з
весною. Казали, що «в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та
сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє».
Селяни спостерігали
цього дня чимало хліборобських прикмет:
ясна і тиха погода
віщує добрий урожай і роїння бджіл;
вітер — погана ознака;
відлига — чекай пізньої
весни;
як на Стрітення півень
нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі (як нап'ється півень води, то
набереться господар біди).
У цей день ворожили,
виставляючи тарілку з зерном на ніч надвір (якщо ранком роса — врожай, нема
роси — погана ознака).
У церквах цього дня
святять воду і свічки. Такі свічки називають стрітенськими, або у інших звичаях
«громичними», бо їх ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і
худобу від блискавки.
Коли приходять із
церкви в день Стрітення, запалюють «громичну» свічку — «щоб весняна повінь не
пошкодила посіви і щоб мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме
свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця».
Освячену цього дня у
церкві воду використовували проти «пристріту». Нею кропили тварин і людей у
найвідповідальніші моменти життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар