До 100 - річчя Олекія Коломійця

Моральність драматургії

Олексі́й Федо́тович Коломі́єць — український письменник та драматург.

 Народився Олексій Федотович Коломієць 17 березня 1919 р. в с. Харківці Лохвицького району на Полтавщині. Він був шостою, найменшою дитиною в родині селянина-бідняка, в якій рано не стало батька. Після закінчення семирічки Коломієць в 1935—1938 pp. навчається на робітфаку при Харківському інституті радянської торгівлі, а потім на історичному факультеті Харківського університету. Зі студентської лави пішов на фронт. Після демобілізації кілька років віддав комсомольській роботі; був лектором ЦК ЛКСМУ, секретарем Чернівецького обкому комсомолу, в 1950—1953 pp. працював відповідальним редактором газети «Молодь України», потім у журналі «Зміна». Тоді ж починає друкувати перші нариси й оповідання, що склали збірку новел «Біла криниця» (1960).

  Як драматург Коломієць не мав учнівського періоду і досить пізно увійшов у літературу: комедію «Фараони» написав у сорок років. Та вже ця перша спроба принесла йому широке визнання: вперше зіграна в Московському театрі ім. М. В. Гоголя[ru], п'єса в 1962 p. ставилася вже в 71 театрі країни. У 1978p. в Київському театрі ім. І. Франка відбулася її п'ятисота вистава.

  В наступні роки слідує низка драматичних творів:

1961 р. — драматичний памфлет «Дванадцята година».

1963 р. — психологічна драма «Чебрець пахне сонцем» (інша назва «Де ж твоє сонце?»).

1964 р. — п'єса «Прошу слова сьогодні».

1965 р. — драматична дилогія «Планета Сперанта».

1966 р. — «Спасибі тобі, моє кохання».

1969 р. — «Келих вина для адвоката».

1970 р. — п'єса проблемно-психологічного характеру — дилогія «Горлиця», п'єса «Перший гріх». Лірична драма «Спасибі тобі, моє кохання» і дилогія «Горлиця» у 1970p. були відзначені республіканською премією ім. М. Островського.

1972 р. — п'єса «Одіссея в сім днів».

1973 р. — «Голубі олені» — «повість про кохання», яка на фоні численних батальних творів прозвучала винятково ніжною ліричною нотою і в 1977 році була удостоєна Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка.

1975 р. — «Кравцов».

1977 р. — «Срібна павутина».

1978 р. — драма «Дикий Ангел», постановка якої у Київському театрі ім. І. Франка відзначена Державною премією СРСР (1980).Ця пєса має підзаголовок — «Повість по сім'ю». Головний персонаж — Платон Микитович Ангел.

Хоча в творчості О. Коломійця переважають п'єси про актуальні, сучасні авторові проблеми («Двоє дивляться кіно», 1987), є у нього й дві драми на теми минулого: «За дев'ятим порогом» («Запорізька Січ», 1971) та «Камінь русина» («Град князя Кия», 1981), написана спеціально до святкування 1500-ліття Києва.

Помер О. Коломієць 23 листопада 1994 р.

Вперше його ім'я з'явилося на афішах театрів на початку 60-х років, коли з успіхом обійшли сотні сцен дотепні, веселі і мудрі «Фараони» (1961) досі нікому невідомого автора. А сьогодні вже наше театральне мистецтво важко уявити без таких сценічних здобутків, якими стали трагічна дилогія «Планета Сперанта», тривожно-медитаційна «Горлиця» чи озвучена високими нотами душевної краси й людського щему поетична повість про кохання «Голубі олені», прозора в чистоті й ніжності своїй «Срібна павутина» чи психологічно вибаглива драма «Дикий Ангел».

Твори

Голубі олені

Дикий ангел

Кравцов

Фараони

Планета Сперанта

За дев'ятим порогом

Камінь русина

У п'єсі «Фараони» драматург звернувся до сюжету Аристофанівської комедії «Лісістрата».

Громадська діяльність

Був одним з фундаторів Українського фонду культури

Ініціатор спорудження Кургану скорботи — пам'ятника жертвам голодомору 1933 р. на горі Зажурі поблизу Лубен на Полтавщині.

 З нагоди ювілею відділ мистецтв підготував книжковий дискурс "Моральність драматургії", в якому представлено відомі драматичні твори письменника, монографічні та  довідкові видання,  журнальні статті.  

Пам'ятники Шевченку в Україні та світі

Пам'ятники Шевченку в Україні та світі

На сьогоднішній день налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.

В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.

За кордоном найбільше пам’ятників встановлено у Росії – 30 (10 пам'ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.

Перший пам’ятник Т. Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.

В Україні перший пам’ятник Шевченку (його погруддя) було встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1881 році.

Починаючи з 1911 року традиційне скульптурне зображення Т. Шевченка – в кожусі та шапці, у похилому віці. З 1990-х років Т. Шевченка почали зображувати у молодому віці.

Одним із кращих зразків монументальної Шевченкіани у світі та найкращим пам’ятником Т. Шевченку в Україні вважається пам’ятник, встановлений у Харкові в 1935 році. Автори пам’ятника – скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард. Він є одним із символів міста і водночас – яксравим зразком скульптури соцреалізму.

У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй — високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів — від непокірних, бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до учасників першої російської революції 1905—1907 років та Жовтневої революції 1917 року, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-робфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України».

Цікавим також є пам’ятник у Чернігові (1992, автор – Андрій Чепелик – Народний художник України (1992), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000). Шевченко тут – молодий та статний франт, яким він і був, навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв.

Серед закордонних пам’ятників найбільш цікавими і незвичайними є аргентинський (Буенос-Айрес, 1971) та італійський (Рим, 1973).

На першому – молодий Шевченко, в його постаті – напруження та пристрасне звернення до людей, поряд – скульптурна група «Гайдамаки», що є своєрідною ілюстрацією до образу поета. Це мистецьке рішення особливо вдале для пам’ятника, що знаходиться в іншому етнічному середовищі: супутні персонажі містять додаткову інформацію для глядачів, які мають обмежені знання про Україну, Шевченка, його твори. Автор – Леонід Моложанин.

Автор другого пам’ятника Уго Мацеї одягнув Тараса Григоровича в римську тогу, зобразив його трибуном-оратором, який, піднісши руку, звертається до присутніх із полум’яним словом. Таке «переодягнення» – образна констатація того, що Шевченко та його твори належать не лише Україні, а й усьому людству.

Чехія: В Празі пам’ятник Шевченку стоїть з 25 березня 2009 р. Його теж відкривав Віктор Ющенко.

Парагвай: Енкарнасьйон. Погруддя Шевченкові було відкрито ще 1976 року за сприяння товариства «Просвіта».

Китай: В Пекіні 8 серпня 2008 року відкрито пам’ятник Шевченку – єдиний в азіатському регіоні (Скульптор Юань Сікунь).

Куба: В Гавані монумент Шевченку поставили 1999 року.

Литва: У Вільнюсі та сама урочиста подія сталася у вересні 2011 року. Це лише невеликий перелік українського культурного спадку в світі, що вже й казати про саму Україну!

Туркменістан: В Ашхабаті перший пам’ятник Т.і Шевченку встановлено 1926 року. Пізніше його зруйнував землетрус, а 1972 року відновив автор М. Лисенко.

Угорщина: В Будапешті пам’ятник Шевченку 2007 року відкривав екс-президент Віктор Ющенко та Президент Угорської Республіки Ласло Шойом.

 Узбекистан: В Ташкенті пам’ятник Т. Г. Шевченку споруджено на початку 2000-х рр. на вулиці, що носить його ім’я. В Зарафшані Навоїйської області бронзовий пам’ятник Шевченку встановлено у сквері в центрі міста. В Навої пам’ятник встановлений у 2007 році.

Франція: В Парижі 1978 року радянське посольство відкрило монумент на бульварі Сен-Жермен. Скульптор – М. Лисенко. У Києві є копія цього монументу — у подвір’ї Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. В Тулузі 1971 року відкрито монумент роботи французького скульптора А. Аласа. В Шалетт-сюр-Луен встановлено 18 жовтня 1974 року як подарунок від  міста-побратима.

Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку у Вашингтоні

До відкриття монументу Шевченка у Вашингтоні були причетні 7 президентів Америки. Президент Г. Трумен був почесним головою комітету по створенню пам'ятника Т. Г. Шевченку, а майбутній президент Р. Рейган входив до складу цього комітету. Тогочасний діючий президент Д. Ейзенхауер підписав схвалений парламентом закон про будівництво пам'ятника. Д. Кеннеді допоміг реалізувати задум, а спеціальна заява президента Л. Джонсона вмурована під постаментом пам'ятника. При закладці пам'ятника Кобзарю використано спеціальну лопату, яку використовували тільки при закладанні пам'ятників Д. Вашингтону і А. Лінкольну в американській столиці.

У Румунії, невдовзі після повалення в 1993 році соціалістичної системи, монумент Кобзаря знищили, як і в Санкт-Петербурзі, а у Торонто його викрали.

Найвище місце на Землі, де встановлений монумент поетові - це пік Шевченка в Кабардино-Балкарії - 4200 метрів над рівнем моря. Найвищий у світі пам'ять пам'ятник Шевченкові, висотою 7 метрів, стоїть у Ковелі, що на Волині.

Презентуємо "Ad infinitum" Олексія Попова/

2 березня 2019 року  відбулася презентація нової фотовиставки Олексія Попова «Ad infinitum». 

Нескінче́нність (символ: ∞) — категорія людського мислення, яка використовується для характеристики безмежних, невичерпних предметів і явищ, для яких є неможливим вказання меж або кількісної міри. Використовується на противагу скінченному, обчислюваному, такому, що має межу.

Термін нескінче́нність може описувати декілька різних понять, залежно від області застосування, будь це математика, фізика, філософія, теологія чи повсякденне життя.

Художня фотографія— один із видів образотворчого мистецтва (живопис, графіка), яка створена технічними засобами зорового образу документального значення, який виразно й достовірно відображає момент дійсності являється давнім улюбленим захопленням Олексія, що стало професією. Зайняття  художньою фотографією є своєрідним відображенням особистих філософських думок про красу світу, його досконалість, його вплив на  сприйняття людиною всього, що поруч,  та вміння розпізнати в життєвому швидкому оберті подій  щирість, любов, красу та  вміння отримувати радість від звичних оку  місць.

 Нова фотоекспозиція вміщує понад 20 робіт 2018-2019рр. Сфотографовані унікальні фрагменти декору фронтонів старовинних будівель центру міста Чернівців, знайшли особливе відображення  в технічно обробленій фотографії майстра. Це дало їм нове місце життя, нове сусідство, нове забарвлення, новий погляд на них та абсолютно нове сприйняття. 

 В презентації  звучали музичні композиції у виконанні лауреата міжнародних та республіканських фестивалів та конкурсів Стаса Нагорного, поезія молодого українського автора Микити Москалюка, своїми думками від  туристичних вражень гостей міста поділився екскурсовод міста Пан Ярко.  

Всі присутні відзначили високу технічну професійність фотохудожника.

"Відлуння твоїх кроків" Володимиру Івасюку - 70!

4 березня композитору Володимирові Івасюку мало б виповнитись 70 років (народився 4 березня 1949-го – пропав 24 квітня 1979 року, а 18 травня знайшли тіло). Його земне життя тривало лише 30 років. Але за цей короткий час він виконав свою місію, використав талант і потенціал, зробивши українську пісню модною на весь світ. Феномен Володимира Івасюка у тому, що його пісні до сьогодні звучать, вони популярні, їх знають молоді люди, а сучасні виконавці їх переспівують. У чому особливість Володимира Івасюка, який досі вражає і захоплює? Про дивовижного композитора, співака, просто людину розповіли його друзі –фотомитець Любомир Криса і поет-пісняр Богдан Стельмах.

«Як і цей диван, так і у Володі стояла канапа в куті. А ось у цьому місці фортепіано, біля якого він міг годинами працювати. Тут були меблі, які він сам спроектував, на них стояли під стелею дві колонки. Це була техніка вищого класу, яку він вмикав на повну потужність, бо казав, що музику треба слухати голосно», – каже фотомитець Любомир Криса, який одружений із рідною сестрою Володимира Івасюка, пригадуючи кімнату, в якій працював брат дружини і його друг у Львові.

Володимирові Івасюку пощастило, що зверху мешкала сусідка – пані Марія. Жінка працювала прибиральницею, повернулась із Сибіру. Чи була палкою шанувальницею Володимира Івасюка, чи усвідомлювала, що поверхом нижче народжуються шедеври – невідомо, але за гучну музику навіть вночі не робила зауважень знаменитому сусідові.

Він був знаменитий, але не гордий, давався любити

Любомир Криса

«Приходжу до Володі сюди у квартиру, а він «бам-бам» по клавішах. Співав і бив по клавішах. А я питаю, чи так цілий день може «бееее», «ввеееее» і чи вночі теж. А він відповів, що так, що в сусідів претензій нема, бо він ходив запитати. А сусідка відповіла: «Ой, дитино, та я так нароблюся цілий день, а ти ще заграєш, як мені приємно..» Може, лукавила, але він отримав гарну відповідь і далі грав, привозив із Києва записи, де лише музика звучала. Володя був дуже працьовитий, міг цілу ніч переписувати. Приходжу, а в нього по цілій кімнаті партитури. За ніч все написав. Слава його звучала, люди добивались його дружби, дзвінки за дзвінком, сюди листи пачками приносили. Він був знаменитий, але не гордий, давався любити. Не афішував, що тут живе», – розповідає Любомир Криса, який вперше познайомився зі своїм майбутнім швагером у Львові в 1972 році.

Володимир Івасюк за роботою проводив багато годин

Любомира і своїх друзів Володимир Івасюк по приятельськи називав «старий». Це була популярна форма звертання не лише у Львові, куди він переїхав із рідних Чернівців, перевівшись на навчання в медінститут. Його сюди запросили. Тоді, у 1972 році, він був відомий композитор і виконавець, якому було лише 23 роки.«Червона рута» вже два роки зачаровувала не лише українців, як і «Водограй» із захопленням переспівували люди різного віку.

Наша перша пісня була «Лиш раз цвіте любов»

Богдан Стельмах

«Червона рута» – це була перша пісня, на яку я звернув увагу. Тоді львівські композитори ревниво ставились до популярності молодого хлопця з Буковини Івасюка. Він з’явився у Львові і я знав, що ми перетнемося. Бо мене пісенний текст цікавив. Нас познайомив прозаїк Дмитро Герасимчук, бо обидва вони – буковинці. Наша перша пісня була «Лиш раз цвіте любов». Це був кінець 1974 року, а наступного вона прозвучала у виконанні Софії Ротару. Я йому приніс готовий текст, але інший. Був такий пісенний текст «Щороку і весна, і осінь». Володя написав мелодію на заспів, а приспів там був інший. Він його відкинув і написав приспів, мелодію свою. Я тоді сказав, що забираю текст і напишу інший. Таким чином пісня була скомпонована. Потім була «Нестримна течія», «Запроси мене у сни свої». Коли почув його пісні, це мені сподобалось», – пригадує поет-пісняр Богдан Стельмах.

Зліва направо: Володимир Івасюк, Богдан Стельмах, письменник Дмитро Герасимчук

Володимир Івасюк і Богдан Стельмах разом написали шість пісень, які й сьогодні відомі. Досить часто у митців буває, що написавши шедевр, який не сходить із вершин популярності, перевершити його митцеві не вдається. Однак у ситуації з талановитим, працьовитим Володимиром Івасюком так не сталося.

Володя – це був такий свіжий струмінь, такий насичений кількісно і якісно

Богдан Стельмах

«Але це теж феномен, бо «Червона рута» була і нічого іншого могло не бути опісля кращого. Я йому якось казав, що він цю пісню не перевершить. Він скептично подивися на мене і відповів: «Побачимо». Вважав, що «Червона рута» – не вершина, що зробить ще кращі речі і зробив багато рівного і високого. Володя – це був такий свіжий струмінь, такий насичений кількісно і якісно», – каже Богдан Стельмах.

Володимир Івасюк у віці 30 років написав понад 100 пісень, а ще була класична музика, інші музичні твори та експерименти. У 1974 році його пісня «Водограй» на фестивалі «Сопот» у Польщі визнана найкращою, а через три роки Софія Ротару вдруге на цьому конкурсі перемогла з піснею Івасюка «У долині своя весна».

Друзі і рідні пригадують, що творча енергія Івасюка – це був потік, бистрина мелодій, які гармонійно переплітались зі словом, витворюючи гірські образи. Все, що Володимир Івасюк писав, одразу записувалося на студії, звучало в ефірі. Його пісні не лежали і не чекали на якийсь там кращий час.

Володя казав, щоб бути популярними, мають бути пісні радісними, веселими

Богдан Стельмах

«Це дуже важливо, коли ти пишеш і це одразу реалізується. Тоді ще і ще хочеться. Володя казав, щоб бути популярними, мають бути пісні радісними, веселими, жодного суму. Хоча є у нього «Балада про мальви», але переважно всі світлі у нього речі. Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, оркестр у Києві – з ними працював Івасюк», – говорить поет-пісняр Богдан Стельмах.

Володимир Івасюк, Софія Ротару, Любомир Криса та друзі композитора

​Івасюк – це був вибух нової енергії

Чому Володимирові Івасюку вдавались пісні і кожна наступна звучала і була популярною? І це попри те критиканство, яке тоді лунало на адресу молодого композитора з уст іменитих радянських музикантів. До Івасюка були написані популярні українські пісні, але по одному шлягеру від того чи іншого композитора. Івасюк був першим, який створив не одну, а десятки і десятки неймовірних українських пісень.

Ніхто до Володі такого не робив

Любомир Криса

«Що тоді звучало – Марічки, чічки. Гарні пісні. Але не тої висоти, ніби народні, плинні, а тут реформована музика, під молодь, де ритм, звучання, поезія. Тоді слухач дуже високо цінив поезію у музиці. То тепер пишуть бозна-що. Критиканство було страшне, його намагались зім’яти, але не було за що. Поезія – відшліфована, музика також. Всі імениті потискали плечима і пробували принизити його значимість на той час і не могли осягнути, що це вибух нової енергії, нового радикалізму, зовсім інакша музика, інший стиль, новий підхід. А молодь – завжди новатор. Ніхто до Володі такого не робив. Я просто відчував, у нього все переходило одне в друге: звучання, ритми, енергія просто перла, а головне образ – рідні Карпати», – розповідає Любомир Криса.

Володимир Івасюк

Окрім професійної музики захопленням Володимира Івасюка була фотографія, яка власне «подружила» його з фотомитцем і майбутнім швагером Любомиром Крисою у 1972 році, ще до знайомства Любомира з сестрою Володі – Галиною. До слова, новину про те, що сестра одружується з його приятелем зустрів словами: «Я радий!»

Весілля Любомира Криси і Галини Івасюк у Львові. Володимир Івасюк був дружбою на весіллі сестри. Фотографія родини Івасюків

Він був дуже завзятий, впертий, якщо брався за річ, то мусів викінчувати

Любомир Криса

«Він дуже багато фотографував і я теж. У нас були змагання. Я вже у той час пробував колір робити. Треба було температурний режим витримувати дуже і дуже серйозно. Володя цим зацікавився і попросив: «Старий, навчи мене фотографії кольорові знімати». І я навчив. Одного разу десь ми були в Карпатах і посперечались, хто скільки фотографій зробить за ніч. Я сказав, що 10 і не більше, бо процес трудомісткий і більше йде в смітник, а він – 40 чи 50 сказав. Я відповів, що нереально. Я був певний, що виграю. На другий день мені дзвонить і просить прийти. Заходжу у кімнату, вся підлога застелена десятками кольорових фотографій. Половину я забракував, але він зробив і світлини були! Правда, підлога вся у чорних краплинах від хімікатів. Він був дуже завзятий, впертий, якщо брався за річ, то мусів викінчувати», – пригадує Любомир Криса.

Поет Ростислав Братунь, Володимир Івасюк, тато композитора Михайло Івасюк

Володимирові Івасюку пропонували переїхати зі Львова у Москву, але він категорично відмовився, а ось про Київ серйозно заговорив перед зникненням і вбивством.

Очевидно, що КДБ вже стежило за ним давно

Любомир Криса

«Володя був далекий від політики, але одного разу сказав татові: «Я вже дозрів, щоб мене розіп’яти. Я вже маю 30 років і дійшов до того стану, що мене можна розіп’яти, як Ісуса Христа». Мені тоді волосся дибки стало від цих слів, мороз по шкірі. Ми не знаємо, що стало причиною цього висловлювання. Очевидно, що КДБ вже стежило за ним давно і він мав підстави для таких слів татові. Це був дуже веселий, життєрадісний хлопець. Він був народжений для писання. Це було його призначення у цьому світі. Він виконав його, тому і заявив, що дозрів. Татові про це сказав, а нам із Галиною, що їде у Київ, що замовив три костюми у кравця для одруження», – говорить швагер композитора.

Івасюк був не з тих, хто б спокусився на ультрастоличні штуки

Богдан Стельмах

«Івасюк був не з тих, хто б спокусився на ультрастоличні штуки, він би ніколи, ніколи цього не зробив. Він би не поїхав у Москву. Івасюк – це було явище таке, над яким влада міркувала, полювала, і так сталось. Незалежність у ті часи розцінювалась як злочин, треба було так той вектор загнути, щоб він не випирав», – каже Богдан Стельмах.

Володимир Івасюк за роботою

Друзі пригадують Володимира Івасюка як цікаву особистість, з яким ніколи не було сумно. У нього було багато мрій і бажання творити музику, а ще навчитись мистецтву підводної фотографії, але, на жаль…

Володимир Івасюк

24 квітня 1979 року композиторові зателефонували і він пішов з дому, більше не повернувся. 18 травня митця знайшли мертвим у лісі під Львовом, на території військової частини. Люди проводжали його українською піснею, якою він жив, яку творив, яку зумів зробити популярною, і разом із тим показав світові милозвучність і чарівність українського слова, показав, зрештою, і Україну.

Влада боялась, що похорон Володимира Івасюка може перерости у бунт

І досі поміж нас – пісні Володимира Івасюка, такі  ж прекрасні, чисті, вічно молоді, як їх творець, котрий назавжди залишився тридцятирічним.  Проте великі люди – тому й великі, що пам’ять про них продовжує жити  після їх смерті. Вони живуть у серцях мільйонів людей.

         28 лютого 2019 року у  відділі мистецтв ЧОУНБ ім. М.Івасюка відбувся пісенний спомин «Відлуння твоїх кроків». У виконанні студентів ЧКМ ім. Сидора Воробкевича звучали пісні Володимира Івасюка та  музичні композиції українських композиторів: М. Лисенка, П. Майбороди, А. Кос-Анатольського, М. Скорика. На зустрічі були присутні  студенти та викладачі ЧКМ ім. Сидора Воробкевича,  ВПХУ№5, працівники установ культури, мистецька громада міста, масмедія.

Продемонстрували у записах кращі пісні Володимира Івасюка - «Червона рута», «Балада про дві скрипки», «Водограй», «Літо пізніх жоржин».

Розгорнута книжково-ілюстративна виставка, присвячена ювілею видатного композитора, поета,  музиканта, громадського діяча Володимира Івасюка, що  вміщувала  друковані  книжкові та нотні видання, унікальні світлини із власного архіву Левка Дутківського, збірки поезій-посвят, спогадів сучасників митця, мала велике зацікавлення серед молоді.

5 березня 2019 року з  нагоди ювілею митця працівники відділу мистецтв взяли участь у заході  Чернівецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 «Пісня буде поміж нас». На заході вихованці школи-інтернату розповідали про важливі події з життя композитора, декламували вірші-посвяти, співали пісні Володимира Івасюка  - «Червона рута», «Водограй», «Балада про мальви».

 Працівники відділу розповіли про роботу бібліотеки з популяризації творчості митця, провели огляд літератури та познайомили з унікальними світлинами із власного архіву Левка Дутковського. На кращих зразках пісенного спадку композитора продемонстрували  музичні особливості мелодики.

Коли ми говоримо про Володимира Івасюка, ми говоримо не тільки про українську пісню.  А ще й про те, що через пісню він продемонстрував багатьом мільйонам незламну волю, сміливість висловлювання проти владної думки,  міцність та непохитність національної забутої, або втраченої ідентичності та самосвідомості. Митець був потрібен для своєї нації саме тоді, у середині 70-х років, бо саме він дав  українській пісні нове дихання, нову ритмомелодику та запалив «вогонь» очищення та оновлення нації. Твори композитора співають мільйони, а «Червона рута» стала еталоном мелодизму в поєднанні із поетичністю віршів для кожного пісенного майстра на українському пісенному майдані. Творчий доробок митця складається з  понад 100 пісень, 53 інструментальних твори, музики до вистав, а також значної кількості народних пісень, що їх збирав та записував Володимир Івасюк.