понеділок, 18 січня 2021 р.

З прийдешнім святом Хрещення Господнього!

 Вже завтра, 19 січня, українці відзначатимуть важливе свято – Хрещення Господнє, головною традицією якого є купання в крижаній воді. 


Згідно з євангельською розповіддю, після посту та мандрів у пустелі пророк Іоанн Предтеча прибув до річки Йордан. Там він розповідав народу про покаяння і хрещення на відпущення гріхів. Народ вірив пророцтвам Іоанна Предтечі, багато хто хрестився у водах Йордану.

Одного разу до берегів річки прийшов сам Ісус Христос. На той момент йому було 30 років. Спаситель попросив Іоанна хрестити його. Пророк був здивований до глибини душі таким проханням, але Христос запевнив його, що "годиться виповнити усю правду".

Що можна та не можна робити на Водохреще / фото УНІАН

Під час хрещення розкрилося небо й на Ісуса зійшов святий дух у вигляді голуба. При цьому було чути голос із неба: "Це син мій улюблений, що його я вподобав". Звідси ще одна назва свята – Богоявлення. Християни вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже цього дня Бог з’явився у трьох іпостасях: Бог Отець – у голосі, Син Божий – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба.

Після хрещення Ісус Христос пішов у пустелю, щоб на самоті, молитві і пості підготуватися до виконання місії, з якою він прийшов на землю.


Як святкують Водохреще: традиції та обряди


Святкування Хрещення Господнього розпочинається вже 18 січня ввечері. В цей час у храмах правлять служби та освячують воду віруючих. У Водохресний святвечір готується голодна кутя, а сім'я збирається за святковим столом із появою на небі першої зірки.

На 19 січня також освячують воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі двір, криниці та домашніх тварин. Віряни використовують її впродовж усього року як ліки на випадок хвороби. Дівчата ж намагалися умитися водохресною водою, щоб зберегти красу.

Прикмети та повір’я на Хрещення Господнє  / фото УНІАН

Освячення води відбувається не лише в церкві, але й на берегах річок, струмків, озер. Для цього ще напередодні прорубують у льоді ополонку в формі хреста. А вирубаний великий хрест встановлюють вертикально поруч із ополонкою. 

Після відправи священик занурює в ополонку хрест, таким чином освячуючи воду. Там же на водоймах проходять водохресні купання. Занурення в ополонці символізує очищення від гріхів – люди вірять, що вода на Водохреще набуває цілющих властивостей.


Що не можна робити у день Хрещення Господнього


У цей день прийнято проявляти терпіння, допомагати ближнім, дякувати Богові й очищати думки та душу від гріхів. Заборонено лаятися і думати про погане.

Не можна в свято Богоявлення набирати воду з поганими думками, інакше вона втратить цілющі властивості. А перед купанням в ополонці заборонено пити алкоголь.

Не варто 19 січня також прати, прибирати, шити та в'язати.


Прикмети та повір’я на Водохреще


Морозна й сонячна погода на Хрещення Господнє віщує посушливе літо. Якщо ж день похмурий і спостерігаються опади, то літо буде теплим, дощовим і вдалим на врожай.

Читайте такожКупання на Водохреща 2021: як зануритися в ополонку і не захворіти


Якщо небо чисте, а зірки яскраві – то домашнє господарство значно розростеться з’явиться потомством.

Тепла погода на Хрещення віщує людям проблеми зі здоров'ям цього року. Багато снігу 19 січня обіцяє міцне здоров'я, а заметіль – урожайний і багатий рік.

Страшна завірюха цього дня означає, що бджоли будуть давати особливо лікувальний мед.

Сватання на хрещення обіцяє довге й щасливе сімейне життя.

Сни, побачені в ніч на Хрещення Господнє, вважаються віщими.

Гавкання собак свідчить, що цього року не буде фінансових проблем

У Богоявлення не можна плакати – інакше потім доведеться лити сльози весь рік.

У Водохресну ніч відкриваються небеса до прохань людей. Якщо про щось помолитися, то прохання обов’язково здійсниться.

Той, хто прийме хрещення в день Богоявлення, проживе довге й щасливе життя.

Якщо молода дівчина вийде на вулицю вранці на Водохреще і зустріне молодого хлопця, то вийде заміж цього року. Якщо першим зустрічним буде літній чоловік, то дівчина весь рік буде самотньою.



Є безліч причин, за якими народ в самий розпал зими в сніг і мороз пірнає в ополонку на Водохреще. Причому багато хто з людей зовсім не підготовлені до базових загартовувань і зовсім не моржі. В крижану воду пірнають навіть ті, кому не можна купатися в ополонці на Водохреща. Що ж штовхає вірянин і тих, хто не дуже вірить, здійснювати обмивання в день Хрещення Господнього?

Залучення до Христа

Таке ритуальне купання у воді на Водохреща для християнина – це зв'язок з тим самим першим хрещенням Ісуса Христа. Здійснюючи обмивання, вірянин очищається від гріхів і наче долучається до давніх євангельських подій, коли сам Ісус прийняв хрещення в річці Йордан від святого Іоанна. Форма "Йордані", так називається ополонка на Водохреща, є символічною, тому що вона зроблена у вигляді хреста, що також налаштовує на релігійні думки та залучення до святої йорданської води.

Зміцнення віри

Такий серйозний вчинок зміцнює саму віру в Христа. Вірянин думає про Бога і заради цього робить це. В такому випадку занурення в крижану воду – форма долучення до благодаті Духа Святого. До слова, помічено, що більшість людей, після занурення у воду відчувають надзвичайний приплив щастя і радості, подібної до ейфорії. Так проявляється дія ендорфінів, які виробляються в організмі через контраст температур.

Зцілення

Люди вірять, що впродовж всього дня Водохреща вода у відкритих джерелах і водоймах має цілющі властивості. А тому пірнання у воду з головою та обмивання святою водою сприяє позбавленню від хвороб, оздоровленню і припливу сил і бадьорості.

Зміцнення імунітету

Споглядаючи за "моржами" (людьми, які регулярно купаються у крижаній воді) більшість людей переймаються бажанням загартовуватися і зміцнювати свій імунітет подібно до "моржів" і йогів. Але тут дуже важливо правильно підготуватися до моржування і про те, як це зробити нам розповів сімейний доктор Віталій Щуренко.

Тим паче, що Водохреща – відповідний привід спробувати свої сили.

Вшанування традицій

Людина, занурюючись у воду на Водохреща, вважає виконання цього ритуалу вшануванням історії, народної традиції та можливістю солідаризуватися з власними предками, які колись також занурювалися у воду на Водохреща, відчути з ними родову єдність.

Мода

Також більшість людей, пірнаючи у воду, просто йдуть за модою. Для когось це круто, весело, популярно, до того ж після купання можна ситно і весело провести час в місцях масового скупчення людей – тут же встановлені намети та кафе з гарячими стравами та напоями.

Сила волі

Є люди, для яких стрибок у воду – не релігія і не мода. Це можливість перевірити себе, свої сили, довести комусь, і, перш за все, собі, власну вагомість і здібності, отримати привід для самоповаги та самоствердження: "Я сильний, якщо я зміг це зробити".

Презентуємо нове видання! Іван Салевич "Скульптура. Живопис. Графіка"

 В кінці 2020 року отримали нове видання Івана Салевича "Скульптура. Малярство. Графіка"!





Щиро вітаємо автора із виходом альбому!



Із задоволенням презентуємо його нашим користувачам.



Альбомне видання відображає творчий доробок відомого українського митця, автора численних виставкових праць і композицій, мистецьких проєктів, автора ідеї Всеукраїнського трієнале "Український фолькмодерн".


Більше читайте тут:

субота, 16 січня 2021 р.

"Співати означає жити" - Денис Руснак

 До 120-річчя від дня народження українського оперного співака

   Народився Денис Руснак 19 січня 1901 р. у селі Дубівці Кіцманського району Чернівецької області в сім'ї, де всі були закохані в пісню та музику.  На околиці села стояла невеличка двокімнатна хатинка сільського дяка Емануїла (Манолія) Костянтиновича та його дружини Мафти Петрівни Руснаків. У цій сім'ї співали всі – дорослі та діти. Доньки Руснаків – Єлизавета, Ольга, Стефанія, Євгенія і Савета мали хоч і не дуже сильні, але красиві, душевні голоси. Сини Євген, Нестор, Орест та Денис також були тісно пов'язані з музикою. Серед співучих дітей Руснакової родини особливо приваблював мелодійний, дзвінкий голос Дениса. Він любив співати з дорослими в сімейному колі, або на сільських сходинах. А коли підріс,  навчався в Кіцманській, а потім у Чернівецькій гімназіях та музичній школі, то був активним учасником аматорських гуртків, дарував насолоду співом своїм слухачам.


  Наближались Шевченківські свята 1919 року. Денис Руснак готувався до них, як до великої події для українців та для себе особисто. На концертах його виступи полонили всіх. Денис не тільки гарно співав, але й допомагав хормейстеру, нерідко заміняв його. Це помітили в Чернівцях і запропонували очолити «Міщанський хор». Пропозиція для нього була приємною. Хор був відомий на Буковині з початку 1900-х.

  18 травня 1924 року газета «Хліборобське слово» написала: «Хор під керівництвом молодого артиста, співака та диригента Дениса Руснака, що вправно вишколив сильні міщанські голоси, піднесено співав на Шевченківському святі.»

  Наступного 1925 року на загальних зборах «Міщанського хору» Дениса знову було обрано на «управителя пісні». З кожним роком слава Дениса Руснака росте. Про нього сповіщають театральні афіші.  Його ім'я стає відоме багатьом шанувальникам вокального мистецтва. Особливо – після 1926 року. Завдяки старанням диригента та гарного співака хор заробив собі гучну славу. Жоден концерт українських товариств не обходився без участі Дениса Руснака, але тепер він здебільшого виступає як соліст. В його репертуарі вокальні твори С. Людкевича, Д. Січинського, О. Нижанківського, українські народні пісні, арії з опер Дж. Пуччіні, "Африканка" Дж. Мейєрбера, "Марата" Ф. Флотова. У 30-ті роки співак часто мандрував по краю, давав власні концерти в Кіцмані, Заставні, Садгорі, Глибокій, Банилові.

  В січні 1932 року Денис приїхав до старшого брата Ореста в Мюнхен. Стосунки між братами завжди були теплими та доброзичливими. Навіть коли Денис гастролював, Орест всіляко допомагав його родині. Збагачений життєвим та сценічним досвідом, Денис Руснак дає багато сольних концертів. Йому подобались новаторські зміни. В 1936 році співак залишає в Мюнхені родину і мандрує по світу, де разом з ансамблем продовжує пропагувати народне музичне мистецтво, створювати у чужинців образ миролюбного, доброзичливого українського народу. Куди тільки не кидала доля співака! Побував він і в Голлівуді, і в багатьох інших осередках гендлярів від мистецтва.

  Денис Руснак був не тільки чудовим актором, але й справжнім патріотом Батьківщини. Працюючи багато років за кордоном, прославляв Україну, своїми піснями зігрівав серця співвітчизників, яких доля закинула за межі рідної землі. Все життя він носив у своєму серці той біль, який носили багато українських емігрантів, бо  в умовах королівської Румунії діяльність українських співацьких товариств звужувалась. Денис Руснак побував в Західній Європі, Північній Африці та Південній Америці. Весною 1932 р. Денис Руснак повернувся на Буковину і зразу ж став готувати співаків для української театральної трупи, якою тоді керував відомий артист і режисер Іван Дудич. Невдовзі трупа виїздить до Бухареста, гастролює по Бессарабії. Під час цих гастролей Денис Руснак блискуче зіграв кілька ролей і, зокрема, виконав партію Андрія у "Запорожці за Дунаєм". Успіх був величезний. Але самого співака мало тішили успіхи, бо застосувати талант все-таки не було де. В 1936 р. він знову залишає Буковину - їде до США і тепер уже назавжди.


  Неодноразово намагався Денис Руснак приїхати на Батьківщину. В 1951 році з американського Голівуду писав рідній сестрі Стефанії в Дубівці і в листі скаржився на свою мандрівну долю: «Чуже повітря не дає мені сил. Дуже хочу приїхати на Буковину і побачити всіх рідних, але здоров'я зараз не дозволяє. Надіюсь на кращі часи». Денис Руснак як і його брат Орест, любив оперне мистецтво. Напевне, став би гарним оперним актором. Та в тринадцятирічному віці втратив праву ногу. І хоча з роками навчився ходити так, що майже не помітно було, що замість ноги протез, все ж дорога до опери була закрита. Зате естрадне мистецтво отримало великого співака, який знав безліч пісень, грав на багатьох інструментах, сам умів їх виготовляти. Виконував Денис Руснак «Вівці мої, вівці», «Черемоше, брате мій» С.Людкевича. Чарівно звучали на вечорах «Гомоніла Україна», «Гетьмани», «За думою дума» М.Лисенка, «Бабине літо» Д.Січинського, «Ой чого ти, дівчино» К.Стеценка, «Серенада» Я.Степового, «Дивлюсь я на небо» В.Заремби, «Над Прутом у лузі» С.Воробкевича та інші пісні.

  Звукозаписи, які збереглися, навіть при їх технічній недосконалості, свідчать про те, що Денис Руснак мав надзвичайно сильний, широкого діапазону, красивий голос. Ім'я «короля співу», як його називали музикознавці, безумовно, може стояти поруч з іменами тенорів світового масштабу. Його талант збагатив скарбницю української і світової культури. Але неабиякий талант без грошей та багатих меценатів за кордоном був приречений на жалюгідне існування. Виснажений мандрами та хворобою, співак передчасно пішов зі світу. Поховали Дениса Руснака далеко від рідної землі, у похмурому Нью-Йорку в 1952 році.


  В нашому місті Чернівці є вулиця братів Руснаків. Названа вона на честь видатних співаків з Буковинського села Дубівці – Ореста і Дениса Руснаків. Завдяки природному обдаруванню і наполегливій праці вони стали справжніми митцями сцени. Доля співаків склалася так, що багато років вони змушені були жити і працювати за кордоном. Але де б вони не були, ніколи не забували Батьківщину, пропагували її неповторне вокальне мистецтво, менталітет щирого, доброзичливого українського народу. У своїх піснях все своє життя оспівували любов до рідної землі.

  У Чернівцях на Алеї зірок є зірка  братів Руснаків. У Дубівцях відкрили музей, де знаходиться чимало матеріалів про життя і мистецьку діяльність братів Руснаків – Ореста і Дениса.

  До ювілею видатного краянина відділ мистецтв підготував персональну експозицію друкованих видань, що висвітлюють основні віхи творчого сходження митця, його гастрольні подорожі, життєві перепитії та переїзди, важкі спогади про неможливість жити на рідній землі  -  Буковині. 

Також підготували великий бібліографічний список рекомендованої літератури, що стане в нагоді науковцям-дослідникам творчості співака, студентам профільних закладів та шанувальникам творчості буковинських митців у світі!




Джерела про життя і творчість:

1.    Білек В. Невідомий автограф: [до 90-річчя від дня народження Д. Руснака]// Молодий буковинець. – 1991. – 19 січ. (№3). – С.1

2.    Богайчук М.А. Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник. – Чернівці,2005. – С.233-234.

3.    Відкриття пам’ятної дошки братам Руснакам у Чернівцях// Буковинське віче. – 1995. – 2серп.

4.    Відкриття пам’ятної дошки братам Руснакам у Чернівцях// Чернівці. – 1995. – 4 серп. (№32). – С.3.

5.    Гусар Ю. Липень – 2016: [календар подій 25-31 лип.] / Ю. Гусар // Буковин. віче. - 2016. - 21 лип. (№ 27). - С. 3. - Зміст: Брати Руснаки.

6.    Гусар Ю. Січень - 2016 : [календар подій 13-30 січ.] / Ю. Гусар // Буковин. віче. - 2016. - 14 січ. (№ 1). - С. 3. - Зміст: Денис Руснак - співак і диригент.

7.    19 січня - 105 років від дня народження оперного співака Дениса Руснака (1901-1952): [родом з с.Дубівці Кіцман. р-ну] // Буковинський журнал. - 2006. - №1. - С. 225.

8.    19 січня - 105 років від дня народження оперного співака Дениса Руснака (1901-1952) // Пам'ятаймо! (Знаменні та пам'ятні дати Буковини в 2006 році): бібліогр. покажчик / авт.- уклад. О. О. Гаврилюк, Ю. В. Боганюк. - Чернівці, 2005. - С. 13-15.

9.    19 січня – 110 років від дня народження оперного співака Дениса Руснака (1901-1952) // Пам'ятаймо! (Знаменні та пам'ятні Буковини в 2011році): бібліогр. покажчик/ авт.-уклад.О.Гаврилюк, Ю.Боганюк. - Чернівці, 2010. - С. 33-35.

10.                      Демочко К. Чародій співу  // Демочко К. Мистецька Буковина : нариси з минулого / К. Демочко. – Чернівці, 2008. – С. 305–314.

11.                      Демочко К. Чародій співу: [Денис Руснак] // Демочко К. Музична Буковина: сторінки історії. – К.,1990. – С.129-135.

 



12.                      Демочко К. Чародій пісні // Вітчизна. – 1970. – №2. – С.216-217.

13.                      Демочко К. Чародій пісні // Радянська Буковина. – 1969. – 30 квіт.

14.                      Демочко К. Чародій співу // Буковина. – 2001. – 19 січн. (№5). – С.4.

15.                      Денис Руснак (1901-1952) // Буковинські композитори : навч. посібник / уклад. А. В. Плішка. - Чернівці, 2011. - С. 32-33.

16.                      Дуб Р. Світла дорога у прийдешність // Вільне життя. – 2001. – 27січ.(№4). – С.2.

17.                      Дуб Р. Літературно-мистецька енциклопедія Кіцманщини: [Руснак Денис] // Рад. життя. -1988. – 15груд.

18.                      Костюк М. Лицарі співаного слова: [брати Орест та Денис Руснаки] // Барвисток: літературний альманах. – 1998. – Вип.7. – С.15-17.

19.                      Коцур  Г.Г. Руснак Денис Манолійович : [співак і диригент, що народився у с. Дубівці Кіцман. р-ну] /  Г. Г. Коцур // Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності/ О.В.Даниленко, Л.В.Іваницька, Н.В.Терес та ін.; за заг. ред. А.П.  Коцура, Н.Т. Терес. - К.: Книги - ХХ1, 2007. - С.  358-360.

20.                      Коцур Г.Г. Руснак Денис Манолійович: співак і диригент/ Г. Г. Коцур // Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності/ О.В.Даниленко, Л.В.Іваницька, В.Ф.Колесник та ін.; за заг. ред. А.П.Коцура, В.П.Коцура, Н.Т.Терес. - К.: Книги - ХХ1, 2010. - С.525-526.

21.                      Кушніренко, Андрій. Музична культура і освіта: [м. Чернівці] / Андрій Кушніренко А., О Залуцький, М Мельничук  // Чернівці: історія і сучасність (ювілейне видання до 600-річчя першої писемної згадки про місто) /  В.М.Ботушанський, С.В.Біленкова, О.В.Добржанський та ін.; за ред. В.М. Ботушанського. - Чернівці, 2009. - С. 495-550.

22.                      Макогон В. Буковинська родина пам’ятає митця: [до 100-річчя співака Д.Руснака] // Вільне життя. – 2001. – 27 січ.(№4). – С.2.

23.                      Макогон В. Шана славетному співакові: [святкування ювілею Д.Руснака] // Буковина. – 2001. -26 січ. (№7). – С.4.

24.                      Манютін В. Денис Руснак / В. Манютін // Манютін В. Брати Руснаки: розповідь про видатних українських співаків з Буковини / В. Манютін. – Чернівці, 2005. – С. 137–168.

25.                      Музей братів Ореста та Дениса Руснаків с. Дубівці // Антонюк-Гаврищук Є. Музеї Буковини. – Чернівці,2007. – С.52-53.

26.                      Наша слава: Орест і Денис Руснаки // Яровий М. Благословенна Богом Кіцманщина: Історико-публіцистичний нарис. - Чернівці, 2004. - С. 33.

27.                      Поляк, Михайло. Денис Руснак: [співак] / М. Поляк // Поляк М. П. Кіцманщина. Її минуле і сучасне / М. П. Поляк. - Чернівці, 2013. - С. 280-281.

28.                      Розвиток вокального мистецтва Буковини у творчості братів Ореста і Дениса Руснаків, Йозефа Шмідта, Філомени Лопатинської, Лідії Липковської // Кушніренко А. М. Історія музичної культури й освіти Буковини: навч. посібник / А. М. Кушніренко, О. В. Залуцький, Я. М. Вишпінська. - Чернівці, 2011. - С. 100-103.

29.                      Руснак Денис // Дуб Р. Літературно-мистецька енциклопедія Кіцманщини. – Чернівці, 1998. – С.59-60.

30.                      Руснак Денис (1901-1952) // Енциклопедія українознавства. – Львів. – 1998. – Т.7. – С.2649.

31.                      Чародій співу - Денис Руснак: [115 р. буковин. співакові, знаного у всьому світі. За матеріалами К. Демочка "Музична Буковина". Підгот. О.Залуцький] // Музика. - 2016. - № 2. - С. 32-33.


 

середа, 13 січня 2021 р.

Щедрий вечір, щедрівочка!

 Напередодні Старого Нового року, 13 січня, — час, коли Багата кутя посідала за традицією чільне місце на столі в Щедрий вечір.

Увечері 13 січня берегині сімейного вогнища бралися за приготування святкової вечері, яка в народі називається Багатою кутею, або Щедрою.

Багату кутю починають готувати від самого ранку. Це другий раз під час зимових святок, коли готують кутю.

Так, кутя в залежності від свята і компонентів має певну назву. Коли Багата кутя — святкують Старий Новий рік (13 січня), або свято Маланки, Бідна кутя — перед Різдвом (6 січня), Голодна або Водяна кутя — перед Хрещенням (18 січня).

Когда Богатая кутьяКогда Богатая кутья

Коли Багата кутя: обов’язкові страви в Щедрий вечір

Напередодні святкування Старого Нового року господарки намагалися приготувати максимально багату і щедру кутю. Для цього вони додавали в неї вершкове масло і молоко (або вершки). Ці інгредієнти символізували багатство і родючість.

Крім того, коли Багата кутя була практично готова, для насиченості смаку її могли ще приправити різними сухофруктами, маком, волоськими горіхами, цукатами, курагою, свіжими фруктами, варенням і навіть льодяниками. А в деяких сучасних рецептах навіть є такий компонент, як коньяк.

Однак незалежно від дати свята незмінними складовими куті є зерно, мак і мед, які несуть у собі певну символіку. Багату, або Щедру, кутю за традицією готують на молоці з додаванням великої кількості масла.

У Щедрий вечір заведено готувати ритуальні страви: кутю, узвар, хліб, голубці, вареники з усілякою начинкою, рибу, млинці із салом і пироги. До того ж 13 січня випікають ще хлібини-символи — «Маланку» та «Василя».

Іноді Багату кутю заправляють смальцем. Традиційно вона посідає чільне місце на святковому столі. Також на трапезі є книші й калачі.Крім цього, згідно з переказами, той, хто за святковим столом покуштував кутю першим, той наступний рік проведе у здоров’ї та добробуті.

вівторок, 12 січня 2021 р.

«РІздвяні асоціації Ярослава Зайця»


12 січня 2021 року виповнюється  70 років від дня народження українського художника Ярослава Зайця.

Український глядач та шанувальники образотворчості Буковини знають і поціновують оригінальну творчість графіка та аквареліста члена Національної спілки художників України Ярослава Зайця. Він – один з тих рідкісних художників, мистецтво якого полонить з першої зустрічі і назавжди. Талант разом з естетичною елегантністю та добірністю його графіки створює вдивовиж просвітлену і піднесену мистецьку реальність. Його майстерно виконані й технічно досконалі пейзажі та тематичні композиції, театральні плакати та книжкові ілюстрації увиразнені глибокими українськими тенденціями образотворення й потужним інтелектуальним сприйняттям багатої спадщини світового мистецтва.

        Ярослав Заяць творчо працює у Чернівцях з 1975 року після закінчення Київського державного художнього інституту. Ще у студентські роки він почав брати участь в обласних, всеукраїнських та всесоюзних виставках. Вже ранні роботи вирізняли його, як автора, чий душевний досвід й витончене поетично забарвлене світовідчуття правили за достовірні орієнтири у створенні мистецької образної системи. В її основі – проникливе відчуття рідного українського довкілля, де панують рівновага і лагідний спокій.

  

   Одним з найвиразніших прикладів може слугувати твір “Двір мого дитинства”, що зберігається у Чернівецькому художньому музеї. Дитина у власній садибі поруч з мамою почувається в безпеці. Рідне запашне обійстя, звичні звуки дзюрчання молока як доять корову, миле квоктання курей, скрип колодязя... Під стріхою кукурудза та галузки калини, а над хатою таке вічне і безкрає небо. Художник серцем відчуває кожний штрих сільського життя і кожну деталь народного побуту. Психологічна виразність і невипадковість деталей вибудовує струнку логіку образного ладу твору. Все просякнуте відчуттям  усталеності та надчасовості. Саме у цій вищій об’єктивності утвореної митцем реальності, неквапній оповідності та у хвилюючому захопленні красою, що так притаманні традиційній українській образотворчості, і знаходимо риси світовідчуття національного характеру.

  


            

      Відтак такими ж промовистими інтонаціями та красною лірикою образу запам’ятовується театральний плакат до вистави за твором Ольги Кобилянської “В неділю рано зілля копала”. Артистично виконана композиція випромінює неймовірно потужну енергію кохання і вірності, краси і молодості. За основу автор бере форму хреста, яку утворює зображенням води. Її хвиляста поверхня віддзеркалює граціозну дівочу постать. Легкі брижі води  надають зображенню рухливості і нетривкості. Вишукана краса дівчини з купальським вінком, пісенний ритм барвистих  стрічок творять прекрасний український образ. Не переобтяжуючи твір зовнішніми етнографічними ознаками, художник засвідчує глибинне розуміння естетики сучасного національного мистецтва.

        За яскравий приклад творів національної забарвленості можуть правити також ілюстрації пана Ярослава до книги “Казки Буковини і Покуття. Казки моєї Буковини з уст Олександри Івасюк” та ілюстрації до “Казок з чарівної скрині Рахілі Григоращук”.

 Серію цих творів відрізняє етнічна орієнтованість та свідоме переосмислення національних першоджерел. Їх єднає передача прагнень людей жити в злагоді та гармонії з рідною карпатською природою. Узагальнені образи побудовані на  українських знаках-символах, таких як олень, який уособлює ідею правди та добра; лелека – символ праці та відданості, риба, що є у біблійній традиції втіленням  чистоти і святості. Взагалі творам Ярослава Зайця властиві образні інтонації особливої витонченості та шляхетності.

    Вони приваблюють високим поетичним ладом, відчуттям незбагненної відстороненості та надчасовості. В гранично місткі художні образи автор переконливо закладає вищий сенс буття. Так багатозначно звучать постаті  скрипаля, хлопчика з тайстрою або буковинки з яблуками, які висипаються з пелени горботки і котяться на різні боки. Драбина або розстелені на пагорбах рушники, що сохнуть, сприймаються втаємниченим сакральним дійством.

     У творчому доробку Ярослава Зайця є ряд робіт, що інспіровані біблійними темами. Одна з них – “Різдво”. Вона радикально відрізняється манерою подачі. У попередніх творах – ретельне опрацювання об’ємів та тривимірного простору, тонкий реалістичний рисунок, притишене звучання кольорів. Натомість багатофігурна композиція “Різдво” виконана в узагальненій манері, об’ємно-просторове вирішення зближених планів вирізняється декоративністю та умовністю. Сцени “Різдва”, “Несіння хреста”, “Коляди”, “Трьох царів” об’єднані передачею цілісного відчуття величі і трагізму біблійного сюжету та народних уявлень про початок і кінець усього сущого, народження і смерть, радість і печаль.

 


Ярослав Заяць – митець самобутнього таланту та потужного творчого потенціалу, що підсилені спорідненістю з національною етнокультурою, глибоким осягненням фольклорних традицій та здобутків світового мистецтва.

  Колектив Чернівецької обласної  універсальної наукової бібліотеки ім Михайла Івасюка вітає ювіляра. Зичить здоров'я, творчого натхнення та мистецьких здобутків.

 використано матеріал: https://tdugaeva.webs.com/pub_Zayatz_art.html

середа, 6 січня 2021 р.

З Різдвом Христовим! Гарного надвечір'я!

  


 Святвечір, або ж, за церковною назвою, Надвечір’я Різдва Христового, – один з найбільш шанованих днів для всіх християн, і східного, і західного обрядів.  За древньою традицією і біблійною і церковною свято починається з вечора – з духовних і матеріальних приготувань.


Найперше ми святкуємо подію Різдва Христового – це не стільки День Народження Ісуса Христа (як це часто сприймається), а саме подія Різдва Христового. Бог Предвічний стає людиною для того, щоб людину повернути для єдності з Богом. Саме тому від Різдва Христового – події, яка є найважливішою в людській історії - і встановлено відлік часу», – сказав Ігумен Євстратій.

Традиції святкування саме українського Різдва тісно переплелися з дохристиянськими віруваннями.  За  словами доктора богословських наук і філософії Дмитра Степовика, язичницькі традиції (багатобожжя, ідолопоклонство) залишилися сьогодні в нас. Вони зовсім не переплітаються з християнством, бо є його протилежністю. Вони існують паралельно, оскільки дохристиянська історія українського народу була довшою, ніж християнська, а християнська, ми точно знаємо, триває 1021 рік.

Ці традиції ввійшли у підсвідомість українського народу. Дідуха ставили, не знаючи символіки; не знаючи, що це сніп, як символ врожаю, символ добра; також не розуміли символіки 12 страв. Але це ввійшло в глибокі традиції, тому це свято понад усіма святами.



Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих, зазначає етнограф Олексій Доля. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами. Вважалося, що в цей вечір збираються всі померлі, вся родина і тому навіть залишали ложки, залишали кутю та узвар, страви, для того, щоб могли прийти душі померлих і теж відсвяткувати Різдво. Ялинка до нас в Україну прийшла набагато пізніше. Але давня традиція пов’язана з культом предків – це дід, сніп, дідух.

На Святвечір життя Львівщини немов завмирає

На Галичині збереглася традиція тихого Святого Вечора, її дотримувались і у радянський час, коли заборонялось відзначати християнські свята. Завжди це був час для роздумів і внутрішнього спокою, час переосмислення і нових сподівань, розповідає львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук:

З першою зіркою на небі на столі застеляють нову скатертину, запалюють свічку. Традиційно готують 12 пісних страв - борщ з грибними вушками, вареники з картоплею і капустою, рибу, картопляні голубці, узвар, пампухи і неодмінно кутю.

На Святвечір збираються в родинному колі, пригадують тих, хто далеко від домівки чи відійшов у світ вічний. Кутею діляться з людьми потребуючими і хворими. Адже найважливіша суть Празника, як духовно людина приготувалась до народження Спасителя і усвідомлює це таїнство.

Уже зранку 7 січня з нагоди Різдва Христового в усіх храмах міст та сіл Галичини відбуваються урочисті Божественні літургії, а вже пообіді на вулицях можна зустріти вертепи і колядників, які несуть один одному радісну новину Христового народження.



На Дніпропетровщині традиція святкування Різдва зміцніла за часів козацтва

Запорожці відзначали Новий рік також 1 січня, а 7 січня на Різдво козаки збирались на загальні ради – підбивати підсумки та обирали нове керівництво, розповідає дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська:

Вранці 7 січня, щойно завершується всенощна Різдвяна служба у храмах, козаки більшістю голосів обирають отамана та писаря. Після молитви починають власне дискусії про насущні проблеми організації. Усе – за канонами козацької демократії. А опісля обіду – традиційний борщ та козацький куліш.

Зараз усе відбувається більш-менш спокійно, а от у 17–18 століттях козацька верхівка боялася різдвяних свят, як вогню. Саме тоді на Січі проводили вибори, можна разом було втратити й посаду і майно. «Упродовж тижня козаки з’їжджались в кіш, на Січ, аби все перерозподілити. Це були великі збори, рада. Старшина мала бути присутня обов’язково. І ось у них розпочинався переділ землі, угідь і перевибори старшини й отамана», – розповіла історик Алла Москалець.



Православні та католики зустрічають Різдво не разом




Християни західного обряду (римо-католики, більшість протестантів) відзначають Різдво за григоріанським календарем, а частина вірних східного обряду (православних та греко-католиків) – за старим юліанським календарем, який нині «відстає» на 13 днів.

При цьому більшість православних церков – 10 із 14 так званих канонічних, починаючи зі Вселенського Константинопольського патріархату, – уже перейшла на модернізований новоюліанський календар, у якому святкування календарних свят, що відзначаються за певною датою, збігається з загальноприйнятим григоріанським, але Великдень і пов’язані з ним свята залишаються, як за «старим стилем».



На юліанському ж календарі наразі все ще залишаються в православному світі Російська (і її підрозділи), Сербська, Грузинська та Єрусалимська православні церкви, а також українські православні, що їх залічують до «неканонічних», а серед інших церков східних обрядів – наприклад, українські греко-католики чи, скажімо, Вірменська апостольська церква.

Як зазначає історик Наталія Шліхта, доречно було б об’єднати ці дві дати і відзначати Різдво в один день, адже логічно завершивши піст, відсвяткувати Різдво, а вже за ним і Новий рік.

«В богословському відношенні це насправді дуже складне питання. До того ж, це частково також і психологічне питання. Властивість людської психології – це опиратися до всього нового. Були ж намагання провадити григоріанський календар в церкві ще в 17 столітті», – розповіла Наталія Шліхта.

За давньою традицією, у Святвечір за столом із 12 страв має зібратися вся родина. Не годиться спізнюватись до святкової вечері, бо цілий рік людина буде блукати в дорозі. Під час трапези не можна виходити з-за столу та голосно розмовляти.