Вітаємо з ювілеєм! Ніна Каплієнко.

 

 1 січня 2021 року виповнилось 75 років Ніні  Германівні Каплієнко  -  співачці, режисерці-постановнику, солістці обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка.

Колектив обласної універсальної наукової бібліотеки імені Михайла Івасюка щиро вітає ювілярку. зичить здоров'я, радості, щастя, плідної творчої праці. 

Ніна Германівна здійснила близько 4000 концертних виступів на сценах філармонії, театрів, у клубах та будинках культури, перед учнями та студентами. Відтворила понад 120 тематичних програм за творами українських і зарубіжних класиків, сучасних композиторів та народними піснями. Учасниця щорічних обласних мистецьких фестивалів "Візерунки Буковини".

Народилася  в м. Алчевськ Луганської області. Закінчила Одеську консерваторію ім. А. Нежданової (1973). З тих пір живе на Буковині і працює солісткою Чернівецької обласної філармонії за кваліфікацією концертно-камерної і оперної співачки. 

Непростий Василь Касіян

1 січня 2021 року виповнилось 125 років від дня народження народного художника СРСР, дійсного члена Академії мистецтв СРСР, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка Василя Ілліча Касіяна 

Народився майбутній художник у селі Микулинцях поблизу міста Снятина, що на Івано-Франківщині, у багатодітній родині. Батьки віддали його в науку до цісарської «королівської» реальної школи. З дитинства хлопець виявив неабиякі здібності до малювання. Спочатку малював вуглиною по стінах, по свіжо вимащеній глиною землі, по запітнілих вікнах, пізніше — на папері й полотні. Вдома всі звикли до його малюнків, але інколи вони несподівано вражали рідних своєю вигадливістю. Мама розповідала, що прийшовши з поля, відкрила двері до хати, а переступити через поріг не змогла — з землі на неї дивився святий Миколай — великий, на всю хату намальований. Мама першою розгледіла в синові художника і благословила на великий творчий шлях. Шкільний учитель малювання, побачивши здібності Василька, знайомив його з репродукціями творів західноєвропейських майстрів. Незабаром хлопець вже досить вільно володів аквареллю, пастеллю, захоплювався малюванням з натури портретів, сільських побутових сценок. Самотужки вивчав історію, літературу і мріяв про вищу освіту. Та сталось інакше. У 1915 року 19-річним юнаком Василя Касіяна мобілізували до австро-угорського війська. Йшла Перша світова війна. В. Касіян три роки воював, був поранений. 1918 року потрапив у полон і два роки провів в Італії у концтаборі. Там він енергійно взявся за малювання з натури. Саме в полоні Василь Касіян створив свої перші художні твори — ілюстрації до поеми «Гайдамаки» Т. Шевченка. Значно пізніше, в автобіографічних нотатках, В.І. Касіян напише: «Відколи пам’ятаю себе, мені було близьке й рідне ім’я Шевченка. Тоді я, природно, ще не міг усвідомити всієї величі цього ймення, але те, що Шевченкові портрети я бачив мало не в кожній хаті, а головне те, як відлунювалися в моїй дитячій душі то ніжно-тужливі, то бентежно-грізні рядки його пісень відразу й назавжди полонило мою уяву».



Художню освіту Василь Касіян здобув у Празькій академії образотворчих мистецтв у майстерні видатного чеського художника М. Швабінського. Празький період став одним із найяскравіших у творчості художника, приніс йому європейське визнання.

У 1927 році В. І. Касіян повернувся в Україну і почав працювати на посаді професора Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Темою його художніх творів була революція, громадянська війна, мирна праця, «квітуча Україна». Художник жив у тоталітарному суспільстві і тому повинен був відображати свою епоху, втілювати певні суспільні ідеали. І все-таки провідним лейтмотивом у творчості Василя Касіяна була Україна, український народ, його історія, біль і страждання і попри все — надія на кращу долю. Талановитий графік створив багато ілюстрацій до творів класичної літератури, зокрема М. Гоголя, І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, П. Тичини. Не випадково В. І. Касіян звертався до спадщини Т. Г. Шевченка. «Поезія Кобзаря стала поезією праці художника… Мабуть, ніхто з українських художників не створив Шевченківських образів такої сили, ніхто ще не проник так глибоко у філософський зміст поезії Кобзаря, ні для кого вона не стала настільки органічною, як для Василя Касіяна», — писав М. Глущенко у своїх спогадах. Василь Ілліч створив п’ять великих циклів ілюстрацій та оформлень до «Кобзаря» і до окремих видань «Наймички» та «Гайдамаків», серію портретів Тараса Григоровича, десятки видатних станкових творів, а серед них — офорти «Тарас Шевченко», «Шевченко і Йордан»; гравюри на дереві, літографії, ліногравюри, ілюстрації до роману Оксани Іваненко «Тарасові шляхи». В. Касіян реалістичними мистецькими засобами передав революційний пафос поезії, створив образ Кобзаря, який закликав до боротьби проти гнобителів. Звідси і відповідний підхід до вибору сюжетів: художник ілюструє найбільш соціально значущі поезії, зокрема ті, які в царській Росії через цензурні утиски ніхто не ілюстрував («Сова», «Кавказ», «Юродивий»). У «Гайдамаках» художник пропускає сюжетні лінії, пов’язані з головними героями, і привертає увагу читача, передусім, до теми селянського повстання. В ілюстраціях до творів «Відьма», «Княжна», «Марина» митець знову наголошує, що основна причина трагічної долі жінки — соціальне гноблення. У такому ж соціально-викривальному аспекті трактує Василь Касіян автобіографічні твори поета. У малюнку до поезії «Якби ви знали, паничі…» він зображає «оту хатину край села», де минуло гірке Тарасове дитинство, контрастно протиставляючи її багатим панським палатам. Визначальною особливістю ілюстрацій художника до «Кобзаря» було створення розгорнутих оповідних циклів, які містять соціально-психологічну характеристику образів героїв літературних творів, правдиве відтворення історичних обставин.

П’ятдесят років життя професор Василь Касіян віддав вихованню мистецьких кадрів: викладав у Київському та Харківському художніх інститутах, Українському поліграфічному інституті. Він — творець графічної школи, що ґрунтувалася на засадах реалізму та народності. Національне мистецтво пишається «школою Касіяна» та її учнями — такими відомими майстрами, як В. Авраменко, О. Данченко, В. Лопата, І. Малахов, В. Чебаник та іншими.

Детальніше про цю непересічну особистість і талановитого художника, який працював і жив для України, ти прочитаєш у рекомендованих нижче виданнях. Серед них — книжка В.І. Касіяна «Автопортрет». Це роздуми митця про своє життя і життя народу, понад 300 кольорових і чорно-білих його творів графіки і живопису, велика галерея портретів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, А. Тесленка, М. Рильського, В. Симоненка та інших діячів українського народу, ілюстрації до «Кобзаря», світлини фресок на бетонних плитах огорожі у Феофанії, 50 документальних світлин, автопортрети, які Василь Касіян часто виконував в день свого народження, на Новий рік. Деякі матеріали надруковано вперше.

Касіян В. І. Автопортрет : літ.-мистец. вид. / В. Касіян ; упорядкув., підгот. тексту, ілюстр., передм. та післямова Гояна Я. П. ; худож. оформ. Пшінки М. С. — К. : Веселка, 2004. — 671 с. : ілюстр., фотоілюстр. — (Бібліотека Шевченківського комітету).

* * *

Автопортрет // Веселочка. — 2003. — № 3. — С. 4.

Гоян Я. Диво Касіяна / Я. Гоян // Присвята. — К., 2001. — С. 537–641.

Касіян Василь (1896–1976) // Енциклопедія українознавства / Наук. т-во ім. Т. Шевченка ; голов. ред. В. Кубійович. — Перевид. в Україні. — К., 1996. — Т. 3. — С. 984.

Мельник О. Дороги й манівці Василя Касіяна / О. Мельник // Укр. культура. — 2006. — № 10. — С. 28–29.

Найкраща книжка року // Веселочка. — 2005. — № 2. — С. 22.

Шаров І. Касіян Василь Ілліч / І. Шаров, А. Тостоухов // Художники України : 100 видатних імен. — К., 2007. — С. 146–150.

«Я син твій, Україно» : до 110-річчя від дня народж. В. І. Касіяна (1896–1976) // Календар знамен. і пам’ят. дат : 2006, І кв. / авт.-уклад. О. В. Булгак [та ін.]. — К., 2006. — С. 20–28.

Книги, ілюстровані В. І. Касіяном

Гоян Я. П. Воскреснемо! : есе / Я. П. Гоян ; ілюстр. В. І.Касіяна. — К. : Веселка, 2000. — 335 с. : ілюстр.

Гоян Я. П. Світло з неба : есе, легенди, поезії, пісні / Я. П. Гоян ; портр. на обкл. і худож. оформ. М. Пшінки ; упоряд. О. Гоян ; ілюстр. В. І. Касіяна, О. Л. Лисенко. — К. : Веселка, 2008. — 302 с. : ілюстр., портр., фотогр.

Гоян Я. П. Титани Нації : есе / Я. П. Гоян ; ілюстр. В. І. Касіяна ; упоряд. текстів та ілюстр. О. Б. Гоян. — К. : Веселка, 2010. — 103 с. : ілюстр.

Іваненко О. Д. Тарасові шляхи : роман / О. Д. Іваненко ; мал. В. Касіяна; передм. О. Є.Корнійчука. — К. : Веселка, 1989. — 758 с. : ілюстр.

Касіян В. І. Пророк / В. І.Касіян Есе /Я. Гоян; ілюстр. В. Касіян ; ред., упоряд. О. Гоян; худож. оформ. М. Пшінки. — К. : Веселка, 2006. — 430 с. : ілюстр. — (Бібліотека Шевченківського комітету).

Кобилянська О. Ю. Земля : повість / О. Ю. Кобилянська ; худож. В. І. Касіян. — К. : Молодь, 1957. — 313 с. : ілюстр. — (Шкільна бібліотека).

Кононенко П. П. Голоси в пустелі : вірші, поеми, драм. твори / П. П. Кононенко ; передм. Л. Любарської ; худож. В. Касіян. — К. : Веселка, 2006. — 414 с. : ілюстр.

Сосюра В. М. Червона зима : вибр. твори / В. М. Сосюра ; передм. В. Бичко ; ілюстр. М. Поповича ; портр. В. Сосюри худож. В. І. Касіяна. — К. : Веселка, 1974. — 168 с., [4] арк. ілюстр., портр. — (Шкільна бібліотека).

Стефаник В. С. Вечірня година : оповідання / В. С. Стефаник ; мал. В. Касіяна. — 2-ге вид. — К. : Веселка, 1991. — 32 с. : ілюстр.

Тесленко А. Ю. Школяр : оповідання / А. Ю. Тесленко ; мал. В. Касіяна. — К. : Веселка, 1969. — 16 с. : ілюстр.

Тесленко А. Ю. Школяр : прозові твори / А. Ю. Тесленко ; худож. В. Якубич; портр. В. Касіяна. — К. : Веселка, 1989. — 287 с. : ілюстр., портр.

Франко І. Я. Я не жалуюсь на тебе, доле... : вибр. твори: вірші, поеми, казки, оповід. / І. Я. Франко ; худож. оформ. А.Вишневський; портр. І. Я. Франка худож. В. І. Касіяна. — К. : Просвіта, 2005. — 502 с., [8] окр. арк. фотоілюстр. — (Шкільна бібліотека).

Франко І. Я. Олівець / І. Я. Франко ; мал. В. Касіяна. — К. : Молодь, 1950. — 21 с. : ілюстр.

Шевченко Т. Г. Малий Кобзар : вибр. поезії для дітей / Т. Г. Шевченко ; упоряд. й прим. Є. П. Кирилюка, В. Є. Шубравського; вступ. ст. Є. С. Шабліовського; худож. В. І. Касіян. — К. : Веселка, 1981. — 384 с. : ілюстр. — (Шкільна бібліотека).

Шевченко Т. Г. Вибрані поезії / Т. Г. Шевченко ; мал. на обкл. та портр. В. Касіяна. — К. : Дніпро, 1981. — 247 с. : ілюстр.

Шевченко Т. Г. Гайдамаки : поема / Шевченко Т. Г. ; ілюстр. В. Касіяна. — К. : Молодь, 1964. — 102 с. : ілюстр.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко ; передм. О.Гончара; післямова Я. Гояна; прим. В. Смілянський; упорядкув. граф. матеріалу Я. Гояна, О. Касіян, М. Пшінки; худож. В. І. Касіян. — К. : Веселка, 1998. — 486 с. : ілюстр., портр.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко ; худож. В. І. Касіян; прим. Л. Ф. Кодацької. — 3—тє вид. — К. : Рад. шк., 1987. — 608 с. : ілюстр.

 

"Куць" в Чернівцях!

 

Днями у Чернівцях відлунала прем`єра опери для дітей  «Куць», яку написала перша в Україні жінка-композиторка Стефанія Туркевич. Особливість її в тому, що створена вона у форматі казки, яка навчає та виховує доброзичливості, стійкості  характеру, людяность та любові до традицій рідного краю.

Композиторка народилась у Львові, втім, визнання здобула за кордоном, а не на Батьківщині. Улюблениця батька-священника Івана Емануїла Туркевича (був хоровим диригентом, катехистом та музичним критиком) та матері-піаністки Софії Туркевич, яка  частенько всіх зачаровувала власною грою на фортепіано. У родині кожен вмів грати на музичних інструментах та відчувати світ прекрасного крізь призму музики. Саме тому Стефанія опанувала улюблене фортепіано матері, арфу та фісгармонію. Однозначно визначена в майбутній професії вступила до Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка, навчалась у Василя Барвінського — видатного українського композитора та піаніста. Згодом переїхала до Відня опановувати піаніно під керівництвом музредактора Вілема Курца та Єжи Лялевича. Однак завжди прагнула більшого та вступила до Львівського університету, вивчала філософію, педагогіку та музикознавство, в першій на Галичині катедрі музикології.  Для повноти освітнього процесу вирушає до Праги.  Стефанія Туркевич-Лісовська захистила дисертацію з музикознавства у чеській Празі на тему «Український елемент у творах П. Чайковського «Черевички», Н. Римського-Корсакова «Ніч перед Різдвом» і порівняння їх з оперою Миколи Лисенка «Різдвяна Ніч», викладала гармонію й фортепіано у Вищому музичному інституті у Львові.

 У творчому доробку: симфонії, симфонічні ескізи, симфонічна поема  «La Vita», Космічна симфонія, Сюїта для подвійного струнного оркестру, Фентезі для подвійного струнного оркестру; Балети (6),Oпера «Мавка» (на основі Лісової пісні Лесі Українки). Дитячі опери: «Цар Ох або Серце Оксани» , «Куць», «Яринний городчик». Хорові твори,Камерно-інструментальні  та твори для фортепіано.

Деякі твори мисткині були виконані у 1920—1930-х рр. у Львові та Західній Європі, згодом у Канаді. Проте, багато творів до сих пір не виконувалися.

Професорка  Стефанія Павлишин, яка у 2003 році на запрошення доньок композиторки Марії та Зої приїжджає  до Кембриджу і опрацьовує домашній музичний архів. Результатом вивчення творчості стає видання в 2004 році книги «Перша українська композиторка Стефанія Туркевич-Лісовська-Лукіянович».   Привезена дослідницею копія рукопису  «Малярська симфонія» («Три симфонічні ескізи») отримала свою світову прем’єру  у 2007 році  у виконанні Академічного симфонічного  оркестру  Чернівецької філармонії  під орудою Йосипа Созанського у Чернівцях, Києві, Хмельницькому, Житомирі, Вінниці.

Це був один із перших кроків до відкриття симфонічної спадщини маловідомої, незаслужено забутої композиторки, творчість якої у радянські часи опинилася під забороною.

У 2017 році за сприяння С.Павлишин та у співпраці з родиною композиторки подружжю Павлу та Лярисі Гуньків вдалось оцифрувати рукописи всієї музичної спадщини С.Туркевич і  «повернути»  в Україну.  

Таким чином,  повернуте надбання української композиторки породжувало великий інтерес  музикознавців, музикантів та виконавців.  Ідея постановки Опери для дітей «Куць» виникла і втілилась у творчому проєкті Руслани Косар  і «закипіла» робота.

Рукопис дитячої опери «Куць» був написаний у фортепіанному викладі та для яскравішого сприйняття твір  інструментований Йосипом Созанським  для камерного складу симфонічного оркестру.  Кожний образ та музичні характеристики героїв казки професійно та високо-художньо наділено-інструментовано. Таким чином, як струнними так і духовими інструментами оркестру, створені колоритні образи Куця, Марічки, Андрія, Грому, Заверухи, Морозу та ін. Дуже вдалим та професійним є виконання колядок  артистами хору «Чернівці».    Включені колядки додали різдвяного настрою всій казці.

    Режисер-постановник,  Іван Бутняк, віднаходив особливі для сприйняття юних глядачів театральні  техніки передачі пісенного матеріалу. Цікавою знахідкою є «шикування днів тижня»  у своєрідну лініїчку, що давало розуміння плинності часу.

Балетмейстер-постановник , Леонід Сидорчук, доповнив  візуальне та динамічне сприйняття  традиційних гулянь свят весняного циклу.

Особливим рядком про  сценічні костюми героїв казки,  дизайнеркою яких є Світлана Крачило. З усією творчою завзятістю  пані Світлана виготовила всі ескізи  костюмів. Були враховані характеристики образів, рухливість та  динаміка виконання їх партій на сцені та особлива  увага відводилась   візуалізації  злого духа Куця  та «чаклунських мороків». Використовуючи автентичні  традиційні та  не тільки  орнаменти та елементи одягової культури українців того часу виготовлено  костюми головних героїв -  Марічки та  Андрія, їх справжніх друзів,  завзятих парубків та дівчат з хору та балету. Над технічним рішенням виготовлення частини костюмів  добре попрацювали  майстрині  з славної рукодільної мережі «Санта».

 Про сценографію  Івана Салевича з повагою зауважую, що декорації є  високохудожнім твором та  сюжетно дуже виправдані. Адже традиційними  техніками української витинанки передані образи-символи  тваринного та рослинного світу, що завжди супроводжують  народні  традиції свят українців. Білосніжний колір обрано як колір Різдва  - чистоти, щирості та взаємодопомоги. А ще завдяки кольоровому світловому  розмаїттю «театрального світла» є змога надати бажаних характеристик різним героям та їх діям.

 Завдяки жанру твору -  опері -  на сцені відбувається розмова-спів, що передає сюжетні пригоди героїв та їх переживання. У виконанні Володимира Фісюка та Богдани Зайцевої-Чебан  головні герої  сміливі, готові на всі виклики долі та злих сил відповідати рішуче та без жодних вагань. Неабияким важливим рішенням є залучення до виконання головних ролей юних виконавців, тобто другий склад виконавців є – юні артисти – учні музичних установ міста Чернівців. Це робить творчий місток поколінь виконавців: від досвічених та професійних до юних, талановитих та переконливих.

 Від себе, як глядачки, додам, що вибір  композиторкою сюжетної лінії -  простий, зрозумілий, але в ньому чітко прослідковується виховний момент   -   шанування традицій, повага до старших, взаємодопомога та виручка, всеперемагаюча сила добра.  Тісне  вкраплення українських  мотивів, фольклорного матеріалу та переплетення з традиціями українського народу – святкувань та наспівувань -  все це робить музичний матеріал безцінним у роботі з молодими виконавцямита слухачами, засіювання у них цікавості та любові до автентичного  українського мистецького контенту.

Світова прем’єра  дитячої опери Стефанії Туркевич-Лукіянович «Куць» у Чернівцях стала відкриттям шедевру української музики.

Цей твір має мандрувати українськими театральними  сценами та надихати  сучасних українських композиторів на твори «недитячого жанру»  для дітей.

  ( У творчій біографії композиторки використано  матеріали інтернету).

 

 25 грудня 2020 року виповнюється 125 років від дня народження Григорія Гурійовича Верьовки – талановитого хормейстера, диригента, композитора та дослідниак українського музичного фольклору. 

Він спирався у своїй творчості на традиції народного співу та на носіїв цієї традиції. Збагачував хоровий стиль засобами музично-інструментального й хореографічного мистецтв, застосував елементи театралізації, сценографії. Та найголовніше – Верьовка усвідомлював хор як художню цілісність.

Більше читатйте тут:

https://ru.calameo.com/read/0062465038c26a673d487

Маруся Чурай - народна співачка, поетеса, композиторка

 

Є прадавні скарби, що намертво лежать в землі і є – живі, що йдуть від покоління до покоління, огортаючи легендами та чарами людську душу. До таких скарбів належить поетеса, народна співачка Маруся Чурай, 395 років від дня народження якої виповнюється цього року.

Дівчина – легенда, Чураївна – так називають піснярку, факти із життя якої залишаються оповитими таємницею, викликаючи жвавий інтерес істориків та літературознавців.

За переказами народилася Маруся в родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая та його дружини Горпини близько 1625 року. Батько був людиною авторитетною у рідному краї, брав участь у козацьких повстаннях, в одному з яких у 1637 році був страчений, захопленим у полон. Не забуваючи про героїчну загибель сотника Полтавського полку, народ оточив вдову та її доньку піклуванням. Цьому значною мірою сприяла і обдарованість дівчини розумної, чуйної. Вона мала гарний голос, майстерно співала пісні, які невимушено складала з різних приводів, і часто навіть у побутовій розмові могла заримувати думки.

Вродлива дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну. Проте, коли повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке ненароком випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, де зазначалося дарувати життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Текст вироку полтавській піснетворці знайдено у матеріалах козацького законодавства ХV –ХVII століть, що доводить історичність особи. Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись до Полтави невдовзі після амністії померла у віці 28 років. Та пам’ять народна зберегла легенду про просту дівчину – полтавчанку, яка належить до поетів козацької України.

Відомо, що в козацькому війську музика відігравала об’єднуючу,  агітаційну роль, а дума та пісня сприяли самоутвердженню нації. Народна мова пісень Чурай це своєрідний генетичний код української нації з її духом предків. Тож пісні, які створювала дівчина, підхоплювали насамперед козаки Полтавського полку, а під час військових походів поширювали по всій Україні, надаючи їм статус народних. 

Ще за життя піснярки її доробок став загальновідомим, а подальша історія її життя в народній пам’яті поступово набувала легендарних рис. 

Вона є авторкою та виконавицею більше 20 українських пісень: «Сидить голуб на березі», «Котилися вози з гори», «Грицю, Грицю, до роботи» та інші, написані на основі власного життя. Послухавши не одну тужливу пісню, розумієш: жінкою поетеса була унікальною — сильною, творчо потужною, самостійною. 

Найвідоміші пісні «Віють вітри», «Зелений барвіночку», «Ой не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки», «На городі верба рясна» – звучать і сьогодні в обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови.

 В її піснях вся Україна – країна смутку і краси, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові і чорної зради та довгої, вікової героїчної боротьби. Тому не дивно, що образ, та доля дівчини знайшли відображення в творчості митців різних поколінь, ставши однією з драматичних сторінок української історії часів Козаччини.

          Трагічна тема зрадливого кохання знайшла своє відображення у баладах Левка Боровиковського («Чарівниця») та Степана Руданського («Розмай»). Про авторку пісень йдеться в поемі Бориса Олійника «До тієї Чураївни» («Парубоцька балада)», у повісті Валентина Чемериса «Засвіт встали козаченьки», у драматичній поемі Івана Хоменка «Марина Чурай».

  Яскраве втілення образу легендарної дівчини можна побачити в повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та українській драматургії: «Маруся Чураївна» Володимира Cамійленка, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького (екранізований режисером Ростиславом Синько у 1978 році).

Історичний роман у віршах видатної поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» відзначено Шевченківською премією, а пісня «Я козачка твоя» у виконанні Раїси Кириченко стала однією із сторінок життєпису дівчини – легенди. 

 Як символ українського сподівання на краще 14 квітня 2006 року на Театральній площі Полтави було встановлено пам’ятник Марусі Чурай.

Едіт Піаф: та, що вижила.

 

19 грудня 2020 року виповнюється 105 річниця від дня народження знаменитої французької співачки й акторки, однієї з найвідоміших естрадних співачок світу Едіт Піаф.

Ім'я артистки вписано золотими літерами в історію світової музики. Жінка з непростою долею змогла стати кумиром мільйонів, віддаючи на сцені всю себе без залишку. Вона пройшла через страшні моменти життя, пережила власну дитину і коханого чоловіка, але не зневірилася і здійснила справжній подвиг під час війни.

Аж до самого початку Другої світової війни Едіт Піаф з тріумфом підкорює найзнаменитіші мюзик-холи, співає на радіо, грає в театрі, закохується і без кінця змінює коханих. Вона продовжує виступати і в окупованому німцями Парижі, а в 1943 році навіть вирушає до Берліна - з «промо-туром» французької пісні, разом з іншими французькими артистами.

Все це не заважало їй допомагати ховалися від окупантів євреям або її співвітчизникам-військовополоненим: легенда свідчить, що з знятого в таборі групового «фото на пямять» потім виготовляли окремі знімки для документів і втечі.

https://youtu.be/G6X-AgOhPaQ

"Лілейна" слава Данькевича. До 115-річчя композитора

 Костянтин Федорович Данькевич - композитор, диригент, педагог, піаніст, громадський діяч. Далеко не повний перелік професійної діяльності людини, яким по праву пишається Одеса. Він був однією з найбільш яскравих фігур у музичній культурі України ХХ століття, за життя став класиком української радянської музики.

 24 грудня 2020 року виповнюється 115 років від дня народження композитора.

 Непересічна особистість Данькевича з юнацьких років була добре відома одеситам. Цьому сприяли багато обставин. 

Перш за все,  до 20-их років ХХст музичне середовище, що склалось в Одесі завдяки відкритій  консерваторії (в 1913 р) і її провідної професури сприяло вихованню молодої плеяди митців. Саме нею був помічений талановитий велетень (зріст і вагу якого привертали увагу) з явно одеської ментальністю в своїй поведінці і інтересах. Під керівництвом відомих професорів по класу композиції В.А. Золотарьова і П.І. Молчанова, а по класу фортепіано М.І. Рибіцького (1921 по 1929 рр.)., молодий музикант після випуску знайшов можливість увійти до складу нового покоління педагогів рідного вузу. Тим часом, широке коло інтересів, часто вже не уживаються один з одним, різноманітні таланти: співака (з м'яким, оксамитовим басом), піаніста, диригента, і, звичайно ж, актора, помножені на рано проявлені лідерські здібності - ніяк не могли вміститися у вузьких рамках посади викладача консерваторії. Та й його вчителя подавали приклад найширшої і глибокої освіченості і обдарованості.

 Маючи базову композиторську освіту, це  не завадило молодому музиканту брати участь у першому всеукраїнському конкурсі піаністів в 1930 р, на якому він став лауреатом, підтвердивши тим самим свій високий рівень піаніста. Саме виконавське обдарування Костянтина Данькевича, як піаніста та співака, в значній мірі сприяло його популярності як композитора,  який талановито виконував свої твори, надаючи їм неповторну виконавську переконливість. Ці якості робили його бажаним гостем в найрізноманітніших інтелектуальних колах Одеси і давали можливість спілкування з найвідомішими в країні особистостями.

Спогади професора Л.М. Гінзбург (запрошеної особисто Костянтином Федоровичем на посаду доцента в консерваторію в післявоєнний період після асистентури у прославленого Г.Г. Нейгауза в Московській консерваторії) передають в оригіналі творчу атмосферу 30-х р .:

"... Костянтин Федорович, дізнавшись, що я - піаністка і люблю спів, запропонував мені акомпанувати йому під час домашніх занять. І я, окрилена, мчала в призначений час на вулицю Південну, 4, де жив тоді Костянтин Федорович. Виявилося, що він готував тоді програму сольного концерту, і ми займалися роботою над творами з цієї програми. В неї входили романси і оперні арії російських композиторів ... Спів Данькевича відрізнявся такою емоційною виразністю, драматизмом і задушевністю, такою майстерністю, що я впевнена, він міг би виступати в самих першокласних оперних театрах і концертних залах. ... Треба сказати, що Костянтина Федоровича  любила студентська аудиторія і як лектора ... він робив це з властивим йому талантом. ... Під руками Костянтина Федоровича рояль співав, підкоряючись магічній волі піаніста. Мені завжди здавалося, що так грав, напевно, тільки Антон Рубінштейн. ... Мені іноді думалося, що якщо б він був тільки піаністом, його також визнав би народ - не менше ніж композитора ".

Події 30-х,  суспільне життя країни знайшло відображення і в драматичних сторінках біографії музиканта, зокрема в період постановки балету "Лілея", коли рятівною для його життя стала хвороба, про яку він, незадовго до своєї смерті, в особистому довірчій бесіді сказав: " це був єдиний вихід залишитися в живих ".

У 1941 році йому було присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв.

Повернувшись до Одеси після війни в 1944 році, Данькевич очолює Одеську консерваторію, і в цей період найбільш повно проявляється його суперечлива, бентежна, творча натура з усіма перевагами, промахами і помилками, гідна окремої повісті. Трагічна історія з Б.М. Рейнгбальд, в якій він як ректор виявився в безсторонньому світлі, сусідить з багатьма його далекоглядними, історичними кадровими рішеннями, втім, як і його подальша діяльність на посаді Голови Спілки композиторів України (1956-1967 рр.).

Аж до 1951 року, при ректорстві Данькевича, в консерваторії була зібрана унікальна педагогічна плеяда музикантів-педагогів - К.К. Пігров, В.В. Селявін, О.Н. Благовидової, Н.А. Урбан, С.Д. Орфеєв, Д.С. Загрецький, М.М. Старкова, М.І. Рибіцька, Ф.І. Дубіненко, Л.Н. Гінзбург, С.Л. Могилевська, Г.І. Лейзеровіч ... всіх і не перелічити, учні яких і до цього дня складають золотий фонд історії прославленого в минулому вузу.

Будучи традиціоналістом, він як послідовник української музичної класики, в контексті ідеологічної заангажованості партійних установок 40-50-х років, пристрасно звертається до  новаторських пошуків більш молодих композиторів України. Правда, це не врятувало його від партійної критики після створення опери "Богдан Хмельницький» (1951 г.).  Однак міць його обдарування продовжувала захоплювати найбільш відомих особистостей України. Переїхавши до Києва і з 1953 р працюючи професором Київської консерваторії, Костянтин Федорович входить в елітне коло найбільш відомих діячів республіки. Його дружба з М. Хрущовим, О. Корнійчуком, В. Василевської, А. Богомольцем та, включаючи всіх видатних музикантів того часу, дозволяє виявляти йому  всі грані обдарованості.

У післявоєнний період музикантом створені: 2 симфонія (1945), симфонічна сюїта "Ярослав Мудрий" (1946), опера "Богдан Хмельницький" (1-я ред. 1951 р 2-я ред. 1953 г.), ораторія «Жовтень "(1957); опера "Назар Стодоля" (1960); 2 симфонічні поеми, а також камерні та хорові твори, музика до драматичних спектаклів і фільмів.

Будучи депутатом Верховної Ради Української РСР 4-6-го скликань, він був нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. Йому було присвоєно почесне звання народного артиста СРСР (1954), а також присуджено Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1978). Його ім'ям названа одна з вулиць м.Києва. Його ім'я присвоєно Одеському музичному училищу.

Лілея — балет  за однойменною баладою Тараса Шевченка. Шевченко створив баладу «Лілея» у Києві у 1846 році (25 липня). Вистави були в репертуарі кількох балетних театрів, зазнавали змін балетного лібрето (Галина Березова, Вахтанг Вронський, Валерій Ковтун, Анатолій Шекера та ін.) та нових хореографічних версій.«Лілея» стала першою ластівкою і дорогоцінною перлиною національного хореографічного мистецтва з утіленням шевченкових поетичних образів на балетних сценах України та займає особливу сторінку в літописі театрально-музичної і кінематографічної шевченкіани. До її аналізу долучилися відомі українські мистецтвознавці, зокрема Ванда Володько, Степан Дубенко, Марія Загайкевич, Юрій Станішевський, Василь Туркевич, Олена Шаповал, Олена Щербакова та інші.

На думку О. Щербакової, «Лілея» стала першою етапною подією у творенні національного класичного балету (на підрадянській Україні), який став значною віхою в українській хореографії кінця 30-х — початку 40-років ХХ ст. Прем'єру балету призначили на 1939 рік (відбулася у серпні 1940 р. — репресіі були на часі), коли запланували широко відзначити 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Поєднання балетної музики Костянтина Данькевича, побудованої на матеріалі українських народних пісень, лібрето Всеволода Чаговця за мотивами шевченкового «Кобзаря» («Лілея», «Сліпий», «Утоплена», «Русалка», «Княжна», «Марина», «Відьма») та хореографії Галини Березової із синтезом класичних і фольклорних елементів створили, по суті, збірний образ багатьох шевченківських героїнь (з покірної і боязкої дівчина перетворюється на рішучу й мужню, яка мститься князеві за свою зневажену честь).