13 грудня 2019 року пані Людмила Радиш відзначає ювілей! Вітаємо!

Люмила Радиш: «… поклик мого серця -  то пісня!»

Людмила Володимирівна народилась в с. Орлово Високопольського району Херсонської області . Свого часу здобула освіту в культурно-освітньому училищі. Після навчання в хоровій студії при академічному хорі ім. Г. Верьовки (1982р.) розпочала свою трудову артистичну діяльність -  артистка хору.   Виступала на самих престижних столичних сценах: у Київському Палаці мистецтв «Україна», колонному залі ім. Миколи Лисенка, в багатьох країнах СНД та за межами, а саме -  Італії, Німеччині, Румунії, Словаччині, Польщі. В 2001 році стала  солісткою заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю  Чернівецької обласної філармонії.

В широкому репертуарі  співачки безліч пісень. Особливо слід відзначити високомайстерне виконання аккапельних пісень «Роде наш красний», «Жалі мої, жалі», «Віє вітер, віє буйний», «Рідна мово», «На чужині» С. Воробкевича та багато інших.
У залі Чернівецької обласної філармонії відбувся творчий вечір композитора, музиканта та співака Євгена Воєвідки. На творчому вечорі прозвучали його відомі твори, та нові, деякі з яких ще не мають назви. У залі зібралося багато друзів композитора, шанувальників його творчості, було багато квітів і привітань.   В концерті брала участь і Людмила Радиш. Найгучніші овації отримала  саме вона - заслужена артистка України Людмила Радиш. Виконувала сольну партію з «Берестечка» - «Плач України-матері за загиблими синами». Опера, в якій описується національно-визвольна боротьба  ХХУІІ століття, співзвучна і нашому часу. Тому глядачі так  високо оцінили та сприйняли цей твір.

 І сьогодні пані Людмила тішить всіх  відвідувачів та  шанувальників народної пісні своїм голосом -  міцним драматичним сопрано, якому підвласні високі технічні рулади та ніжне виконання душевних  українських текстів. Відділ мистецтв обласної наукової бібліотеки ім. Михайла івасюка широ вітає пані Людмилу та зиче високомайстерних концертів на  європейських музичних широтах та щирого відвертого шанування та любові від земляків -  Буковинців! Viva maestro!

Нові книги грудня 2019-ого

 Відділ мистецтв поповнив свої фонди і ми з вдячністю за всі подаровані видання викладаємо їх тут))) 

1.     Бойчук, Ірина. «Буковинські дуети» для фортепіано чотири руки Гамми Скупинського. – Чернівці, 2016. - 172с.

2.     Бойчук, Ірина. Альбом фортепіанних п’єс «No Kidding Notebok» Гамми Скупинського. – Чернівці, 2016. - 84с.

3.     Бойчук, Ірина. «Буковинські візерунки». Вокально-хорові твори доктора Гамми Скупинського. – Чернівці, 2016. - 144с.

4.     Братунь, Ростислав. Білі троянди: вокальні твори на слова українських поетів. – Київ, 1982. -  96с.

5.     Васкан, Василь. Володимирська зірка. -  Київ, 2019. – 88с.

6.     Вивальди, Антонио. Двенадцать сонат для скрипки и фортепиано. -  Минск. -  2004.- 40с.

7.     Годовський, Володимир. Танці Полісся: репертуарний збірник. -  Рівне, 2002. -  116с.

8.     Гула, Руслан. Історія зарубіжної культури у схемах та ілюстраціях: навчальний посібник. -  Київ, 2018. -  262с.

9.     Звучать бандури Буковини. В 2. – Чернівці, 2018.- 136с.

10.                       Лепша, Іван. Гімни України. – Чернівці: Друк Арт, 2017.- 112с.

11.                       Марусик, Тамара. Архітектурне диво Чернівців. -  Чернівці: Букрек, 2019. – 324с.

12.                       Мелешкіна, Ірина. Мандрівні зорі в Україні. Сторінки історії єврейського театру . – Київ, 2019. -  304с.

13.                       Моцарт, Вольфганг Амадей. Сонаты для скрипки и фортепиано. Т.1– Минск, 2003.- 48с.

14.                       Моцарт, Вольфганг Амадей. Сонаты для скрипки и фортепиано. Т.2. – Минск, 2004.- 46с.

15.                       Обдуленко, Віктор. Радісна зустріч. – Чернівці, 2016. – 16с.

16.                       Попович, Костянтин. Український театр на Кишинівській сцені. - Кишинів, 1995. - 206с.

17.                       Резникович, Михаил. Везде один… Свеча на ветру. -  Киев, 2014. – 144с.

18.                       6.      Резникович, Михаил. Записная книжка режиссера. -  Киев, 2013. – 256с.

19.                       6.      Резникович, Михаил. Записная книжка режиссера. Продолжение…-  Киев, 2014. – 456с.

20.                       Старовинні романси в перекладенні для шестиструнної гітари . – Київ, 1969 . – 20с.

21.                       Сучасне мистецтво України періоду незалежності: 100 імен. – Київ, 2008. – 640с.

22.                       «Український фолькмодерн 2018». ІУ Всеукраїнське трієнале. – Чернівці, 2018. – 52с.

23.                       Филлип Таралевич. Живопись. Графика: каталог. - Киев, 1996. -  32с.

24.                       Чайковский П.И.:альбом. – Москва, 1984. -  208с.

25.                       Чулак, Марія. Бісерні прикраси Карпатського краю. – Львів, 2015. – 168с.

26.                       Шевченкіана із колекції Чернівецького художнього музею. – Чернівці: Букрек, 2018 . – 80с.

27.                       Чумарна, Марія. Вишивання долі. Символіка і техніки шитва. -  Львів, 2017. -  88с.

28.                       Чумарна, Марія. Тайнопис вишивки. -  Львів, 2018. -  96с.

29.                       Buon Natale: canti di natale di tut oil mondo. – Firenze, 1999. -  62р.

Івану Гордіці - 75!

Гордіца Іван Дмитрович  -   український художник,  живописець, дизайнер інтер'єрів.

Вчився на факультеті промисло­вого дизайну у Харківському художньому інституті, який закінчив у 1973 році.

До 1975 року працював у галузі архітектури, дизайну, різьби по де­реву в Ульяновську, Мурманську, Сімферополі.

З 1975 року працює і живе у Чернівцях.

Іван Гордіца — це художник, який не визнає стандарту, вторин­ності, ремісництва. Він завжди у творчому пошуку. В його роботах — багато сонячного настрою. Досить тільки глянути на його твори " Бабине літо", " Дерево життя", щоб переконатися, що художник мислить асоціативно. Можливо, його образи дещо химерні, але беруть початок з фольклорного джерела, з народних традицій. Від його робіт віє відвертістю та щирістю.

У мистецтві — тисячі граней. І кожний художник оглядає їх під кутом свого таланту, своїх мистецьких принципів.

Його твір "Меланхолія" — то справжня пісня дерева про вічність нашого життя. На "Меланхолію" дивишся, як на розквітлу вишню чи суцвіття молодого жовточубого соняха.

Втілення творчої думки митця у дереві знайшло відображення у великому панно, що оформлено у Заставнівському районному Палаці культури.

Його робота привертає увагу своїм вдалим поєднанням декоративних елементів.

У 1988 року митець вступив до Спілки художників СРСР і України у м. Чернівцях.

З 1990 тричі був обраний головою Чернівецької спілки художників України. Був учасником Всесоюзних виставок та міжнародних семінарів з мистецтва. Його роботи збагатили приватні колекції в Україні, Росії, Німеччині, Канаді, Австрії, Італії.

І сьогодні Іван Дмитрович не полишає свою улюблену різьбу по дереву, живопис, дизайн. Це поєднання розширює творчі можливості, збагачує палітру його пошуків.

Роботи

«Дума про Калнишевського» (2004)

Творчість:

• • комплексне художнє оформлення — проспекту 50-річчя Жовтня (1977, Чернівці),
  • кафе «Буковина» (1978, Чернівці),
  • «Буковинська осінь» (1982, Київ);
• проекти реконструкції:
  • інтер'єрів Центрального виставкового залу «Манеж» у Москві (1982),
  • ресторану «Пролісок» (1983) та вул. О. Кобилянської (1985) у Чернівцях;
• декоративні композиції:
  • «Буковинські мотиви» (1977),
  • «Мелодії Кримських гір» (1977)[2],
  • «Меланхолія–2» (1978)[3],
  • «Олімпіада–80» (1980),
  • «Сусанна» (1982),
  • «Чорнобильський жайвір» (1987),
  • «Ідилія алопеції» (1987)[4],
  • «Апофеоз соціалізму» (1988)[5],
  • «Зірка полин» (1988)[6],
  • «Ой у лузі червона калина» (1989),
  • «Сонце» (1991),
  • «Бабине літо» (обидва — 1991)[7],
  • «Пісня пісень» (1995)[8],
  • «Парус» (1995)[9],
  • «Версія про Адама» (1997)[10],
  • «Президент Грушевський» (1998),
  • «Випадок у раю» (2001),
  • «Дума про Калнишевського» (2004),
  • «Дама хрестова» (2004),
  • «Стихія» (2004),
  • «Гамованка» (2005).

Ювілей! Вітання Валентині Діаковській!

Валентина ДІАКОВСЬКА: «Я не роздаю гранти чи премії… Тим приємніше, коли відомі нині митці, які свого часу пройшли через конкурс «Нові імена», з готовністю відгукуються на запрошення виступити на ювілеї Фонду культури»…

 Заслужена працівниця культури України пані Валентина Діаковська  - багаторічна кураторка конкурсу юних талантів "Нові імена", відзначає власний ювілей. 

Все життя,  працюючи в різних сферах культури, зокрема, як очільниця обласного осередку Фонду культури, дає право стверджувати про неабиякий досвід в цій галузі. Не так давно відбулись ювілейні урочистості з нагоди 30-річчя Фонду культури. Дійство відбувалося у трьох локаціях. Першого дня повний зал публіки – здебільшого, молодої –  зібрала обласна філармонія. Одразу варто відзначити, яку значну заслугу мають викладачі училища мистецтв ім. Воробкевича і музичних шкіл міста. Ювілейні учасники «Нових імен» представляли розмаїття виконавців на 10 музичних інструментах – класичних і народних. Варто лише навести один відгук з публіки: «Не знав, що бандура – такий цікавий і багатогранний інструмент».

У неформальній розмові Валентина Костянтинівна готова годинами розповідати про кожного з тих, хто за час, коли вона очолює обласне відділення Фонду культури, від перших митецьких спроб пройшли шлях у високе мистецтво. Її зворушує, що усі вони знайшли щілинку в своєму концертному графіку, щоби виступити в рідних Чернівцях. Особливо тепло згадується феєричний виступ цимбаліста Андрія Войчука, якого називають «Людина-оркестр». І недаремно: Войчук досконало володіє 12-ма інструментами, а добре грає ще на 20-ти. Та й мистецька фантазія в нього працює: який шквал емоцій прокотився залом, коли Андрій вийшов у шотландському національному костюмі (спідніці-кілті) та з волинкою!

Образотворче мистецтво того ювілейного року  було представлене аж на двох виставках. У обласному Художньому музеї можна було подивитися старі й нові роботи художників, так би мовити, старших, які роками брали участь у мистецьких проектах, ініційованих Валентиною Діаковською під егідою фонду. У галереї на Штейнбарга представлялись роботи, які залишали після пленерів їхні учасники.

 Маю інформацію, що все відбувається за повної відсутності фінансування Фонду культури. Важко навіть уявити, яких зусиль вартує провести будь-який мистецький проект. А це і міжнародні пленери у Чернівцях, виставки, і поїздки до морського узбережжя Провансу (Франція), де творили колись французи Ван Гог і Матісс, українець Архипенко, буковинець Темістокль Вірста…

Розвиток  діяльності галузі культури Буковини у нас завжди відбувався за невтомної роботи ентузіастів-безсрібників – клубних робітників, бібліотекарів, викладачів художніх і музичних шкіл, які працюючи за смішні зарплати, а то й на самодіяльній основі, примудрюються ще й своїх копійок додати до проведення заходів.

І усі вони так само щиро, як Валентина Діаковська, тішаться успіхами своїх вихованців, які завойовують високі сходинки і мистецтві в цілому світі.

 Вже близько десятка заходів   образотворчого характеру, на яких гостювала Валентина Костянтинівна, відділ мистецтв провів дуже креативно та цікаво! Експозиційні форми відрізнялись різнохарактерністю творів та, зокрема, самих авторів. За часи знайомства, що  сягають близько двох десятків років, маємо спільні цікаві враження та сподіівання на довгу творчу співпрацю!

  Працівниці відділу мистецтв щиро вітають пані Валентину із ювілеєм та зичуть добра, радості та творчого натхнення! З повагою!

До 110-ої річниці народження Михайла Дерегуса

Дерегус Михайло Гордійович

— графік і живописець. Народний художник СРСР (1963), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1958), член-кореспондент Академії мистецтв України (1996), професор (1995). Депутат Верховної Ради Української РСР 5-го скликання.

Життєпис

Народивсь у селі Веселому в родині фельдшера. Малював змалку, мріяв стати художником. Трудову діяльність розпочав у 1923 році вчителем малювання у семирічній школі.

У 1923—1930 роках навчався у Харківськім художнім інституті. Працював у царині графіки й живопису, але захоплення графікою переважало. У дитинстві багато читав і мріяв ілюструвати книжки. Особливо його приваблювали твори Шевченка та Гоголя.

У 1932—1941 роках працював у Харківськім художнім інституті спочатку асистентом, а з 1935 року — доцентом. Одночасно, від 1934 року викладав у Харківському художньому училищі. У 1938 році обраний членом Спілки художників Української РСР.

Під час німецько-радянської війни перебував у евакуації. Працював художником на заводі, головним редактором видавництва «Исскуство».

У 1944—1946 роках — директор Державного музею українського мистецтва. У 1947—1949 роках — керівник майстерні історико-батального живопису Харківського художнього інституту.

Не оминула Дерегуса хвиля боротьби з українським націоналізмом у післявоєнні роки. Його було звинувачено тільки за те, що на занятті поставив студентам малювати натурника у червоних шароварах і з шаблею в руці. Пізніше йому в справі дописали, що таких треба перевиховувати, а не розстрілювати.

З 1949 року перебував на творчій роботі. Член ВКП(б) з 1951 року.

У 1956—1962 роках — голова правління Спілки радянських художників України.

З 1962 року — керівник графічної майстерні Академії мистецтв СРСР у Києві. У 1982—1987 роках — секретар правління Спілки художників України. З 1995-го року — професор Української академії мистецтв.

Помер 31 липня 1997 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Родина

Дóнька Наталія Дерегус стала скульптором. Друга дочкá Вікторія-Марина Дерегус стала маляркою (живописцем).

Творчий доробок

У Дерегусових роботах поетично відображено народних героїв, історію, природу та побут України.

Дерегус почав ілюструвати книжки відомих українських письменників ще з 1937 року. Він ілюстрував "Енеїду" Котляреського. Пізніше, уже в 50-ті роки з'явились нові ілюстрації до творів Гоголя, зокрема "Майської ночі, "Тараса Бульби", "Ночі перед Різдвом", "Сорочинського ярмарку", "Вечорів на Івана Купала", позначені винятковою майстерністю, поетичністю, знанням етнографії і, звичайно, народним гумором. У 60-ті роки з'явилися ілюстрації до поезій Лесі Українки. Вони були відзначені Шевченківською премією. Як стверджує Ігор Шаров, сам митець роповідав про свою роботу над ілюстраціями до роману Натана Рибака "Переяславська Рада": "Спочатку я виконав ілюстрації до першої частини роману. Це була серйозна копітка робота. Сторінки визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького я знав давно, але коли зайнявся цим докладно, то виявилося, що це були знання поверхові. Довелося заглибитися у документи з історії України, Росії та Польщі. буквално вивчав кожний факт заново, а згодом все це втілював у художньому задумі. Коли письменник закінчив другу книгу роману, то я виконав ілюстрації й до неї. Ця робота тривала понад сім років, але я отримував від неї насолоду".

Особливими й неперевершеними є й чудові ілюстрації митця до роману Льва Толстого "Війна і мир". До цього цей твір ілюстрували відомі итці різних країн. Михайло Гордійович своїми ілюстраціями додав ліризму, інтимності та романтики.

Живописні твори

• «Колгоспне свято» (1935);
• «Хмельниччина» (серія, 1945)
• «Тарас Бульба на чолі війська» (1952);
• «Переяславська Рада» (1954);
• «Дума про козака Голоту» (триптих, 1960);
• «Народження пісні» (1963);
• «Вітряк у степу» (1968);
• «Степ» (цикл, 1970—1980-і роки)
• «Похід Святослава» (1982);
• «Голодомор» (1987);
• «Голод. 33-й рік» (1988);

тощо.

Графічні серії

• «Катерина» (офорт, монотипія, 1936–1938),
• «По дорогах війни» (офорт з акватинтою, 1943),
• «Українські народні думи й історичні пісні» (офорт, м'який лак, акватинта, вугілля, 1947–1950);

Ілюстрації до творів Івана Котляревського, Миколи Гоголя, Лесі Українки, Тараса Шевченка тощо.

Пам'ять

25 жовтня 2004 року Національний банк України увів до обігу ювілейну монету номіналом 2 гривні, присвячену 100-річчю від дня народження Михайла Дерегуса. Того ж року від 5 листопада НСХУ заснувала премію імені митця.

У Києві, на будинку по вулиці Володимирській, 9, де в 1973–1997 роках жив Михайло Дерегус, установлено бронзову меморіальну дошку.