До 190-річчя Пармена Забіли

Storytelling

«Слово в камені»

 до 190-річчя від дня народження 

українського скульптора

Забіла (Забелло) Пармен Петрович — український скульптор, академік Імператорської Санкт-Петербурзької академії мистецтв.

Народився 9 серпня 1830 року у містечку Монастирище Ніжинського повіту Чернігівської губернії (тепер село Ічнянського району Чернігівської області).

 У 1840—1850 роках навчався в Німецькому училищі Святого Петра («Петрішуле»), у 1850—1857 роках — у 1-й Київській гімназії та Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. У 1854—1862 роках. Продовжував навчання в Італії (Рим, Флоренція). Після повернення до Російської імперії жив і працював у Санкт-Петербурзі. З 1869 року — академік Імператорської академії мистецтв. Після того, як важко захворів, Пармен Забіла перебрався за кордон, де він мешкав до самої смерті у 1917 році у Лозанні (Швейцарія).

Пармен Забіла походить зі старого козацького роду, в якому було багато і сотників, і полковників, і митців. Дядько Пармена – відомий своїми віршами (романси «Не щебечи, соловейку», «Гуде вітер вельми в полі») і наливками -  товариш Тараса Шевченка і Василя Тарновського - Віктор Забіла, племінниця – Надія Забелло-Врубель, оперна співачка, дружина та муза Михайла Врубеля, онука – видатна дитяча письменниця Наталя Забіла. Сестра скульптора Ганна стала дружиною товариша Забіли по Академії, художника Миколи Ге.

Спочатку Пармен Забіла добре опанував академічний стиль, підтвердження тому – велика та мала срібна медаль на конкурсі в Академії; потім великий вплив на нього мала італійська школа, його скульптури того часу – «Італійка зі скринькою», «Наяди», «Італійка», «Німфа», «Ребекка біля колодязя», «Тетяна» (героїня «Євгенія Онєгіна»), до речі, багато скульптур Пармена Забіли того часу залишилися в приватних колекціях та музеях в Італії. Російські мистецтвознавці пов’язують з іменем Забіли новий етап у розвитку російської портретної скульптури, в якій стає менше другорядного, більше внутрішньої експресії, невимушеної манери ліплення. Найкращим скульптурним портретом другої половини ХІХ століття вважається портрет в повний зріст Олександра Герцена, встановлений на його могилі в Ніцці.

Італійка. 1863. Мармур. Державний Російський музей. Петербург

Єрмак- підкорювач Сибіру. 1860-ті. Бронза

Пам'ятник Герцену. Ніцца

Забіла зробив перший на території Російської імперії пам’ятник Гоголю – бронзовий бюст письменника на гранітному постаменті, який відкрили 17 вересня 1881 року в Ніжині. Забіла також зробив бюст Пушкіна ( у Будинку Петра в Петербурзі), два погруддя Тараса Шевченка (1869, 1872) – колись вони розходилися сотнями гіпсових копій, бюсти О.Маковського, І.Тургенєва, М.Салтикова-Щедріна, М.Ге, М.Некрасова, М.Ломоносова, чотирьох членів родини Кочубеїв, дві статуї Олександра ІІ.

Творчість

Працював у жанрах скульптурного портрета і монументальної скульптури. 

Основні твори: погруддя Т. Шевченка (1869, 1872 роки), М. Ге (1873 рік), І. Тургенєва, М. Некрасова (обидва — 1878 рік), В. Боровиковського, М. Салтикова-Щедріна (обидва — 1879 рік). Підготував проекти пам'ятників О. Герцену в Ніцці, Франція (1872 рік), О. Пушкіну в Москві (1873 рік), М. Гоголю в Ніжині (1881 рік), М. Ломоносову в Санкт-Петербурзі (1892 рік) та ін.