Омеляну Нижанківському - 125!

20 серпня 2020 року виповнилось 125 років від дня народження 

 українського піаніста, педагога та композитора (родом з Рогатина) Омеляна Нижанківського.

 Омелян Нижанківський навчався у Музичній Академії Відня, став професором філії Лондонської консерваторії в Каїрі у Єгипті (1924–28), з 1928 року проживав у Швейцарії (Берн), де викладав у консерваторії в Берні, від 1960 року мав свою школу в м. Ляйсені, був органістом  та керівником хору, є автором трьох Служб Божих, чисельних вокальних та інструментальних творів, а також мелодії гімну ОУН «Зродились ми великої години».

Ще відомо, що Омелян Нижанківський здобув освіту  музикознавця ‒ 6 серпня 1951 року у Мюнхені на УВУ захистив докторську дисертацію під назвою «Die Historisch-systematische aufschichtung des Ukrainischen Volkslides (Grundriss)» (робота присвячена історично-систематичним нашаруванням в українських народних піснях).

Також, завдяки йому Олег Нижанківський, який закінчив Королівську академію музики у Бельгії, приїхав до Женеви, де прийняв участь в Женевському інтернаціональному музичному конкурсі й отримав стипендію для навчання у знаменитого тенора Фернандо Карпі, а згодом став солістом женевської опери.

Василь Барвінський назвав Омеляна Нижанківського «знаменитим піаністом»,  а Мирослав Антонович присвятив йому цілий розділ у своїх спогадах ‒ вони познайомилися у 1956 році на концерті в Базелі, на якому виступав Візантійський хор під керуванням Антоновича, і співав Мирослав Скала-Старицький, якому акомпанував О. Нижанківський. «Омелян Нижанківський радий був допомогти кожному, як міг і коли міг. Запрошував до свого гостинного дому, даючи змогу відпочити й набратися сил серед прекрасної гірської природи, ‒ згадує М. Антонович. – Він позичав ноти та інші матеріали, давав поради, підтримував зв’язки з українськими музикознавцями шляхом листування».

Омелян Нижанківський навіть організував у себе перший конгрес музикознавців і запросив у якості учасників Антоновича, Аристида Вирсту, Зиновія Лиська та Андрія Гнатишина. Серед запланованих ним важливих питань для обговорення – видання творів українських композиторів, потреба дописів про українську музику у світових музичних часописах та енциклопедіях, забезпечення звучання української музики в ефірі європейських радіо станцій та інші. О. Нижанківський приймав активну участь в підготовці з’їзду українських музик і музикознавців, який відбувся 4–5 вересня 1957 року в Мюнхені і, як пише Антонович, не лише сам приїхав на з’їзд, але через архієпископа Івана Бучка допомагав приїхати іншим українським музикантам.

Омелян Нижанківський був оптимістом, щирим приятелем, який любив і вмів приймати друзів у своєму домі. «Все це створювало своєрідну атмосферу чи гостювання, чи то бурлакування, чи то наукової конференції, ‒ писав Антонович. – І забувалось тоді все, крім музики».

Останні роки життя Омелян Нижанківський важко хворів і помер на руках дружини Олега Нижанківського – Зої. У неї зберігається весь його архів, який з часом Зоя Нижанківська планує передати в Україну ‒ багато невідомих для нас сторінок у біографії та творчій діяльності Омеляна Нижанківського потребують ретельного дослідження.