Класичний роман провідної української письменниці, лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка, Марії Матіос «БУКОВА ЗЕМЛЯ» — це своєрідний літопис подій та історій завдовжки у 225 років. Ці історії винесені на прикладах житєвих подій п'яти родин різного суспільного рівня і статусу, а також історичних персонажів, так чи інакше пов’язаних з Буковиною.
Землероби, скотарі, воїни, посли і міністри постають повноправними творцями не лише приватної, а й загальноєвропейської історії. Географія його подій простягається від крихітного буковинського хутора Сірук — до Відня, Берліна, Бухареста, Москви і Берна. Персонажі роману – це весь буковинський люд, описаний через своїх найяскравіших представників. На початку роману фантастична сцена, в якій Бог говорить із Білим і Чорним Ангелами про сенс життя й дає завдання знайти все про життєписи чотирьох родів у контексті їхніх взаємозв’язків і взаємовпливів. Історія цих родин дуже важлива для розуміння того, що було, є і буде в майбутньому, але такий авторський прийом дещо відсилає до класиків і потім вже не згадається протягом 900-сот сторінок роману.
Чотири буковинські роди, які становлять зміст «Букової землі», – дуже різні. Рід Васильків – княжий, аристократичний, що бере початок із ХVІІ ст., уклав своє генеалогічне дерево. Вони найбільші землевласники на Буковині, мають квартири в Чернівцях, палац у Берегометі, соляні копальні, ліси й полонини. Вони політики, працюють в австро-угорському парламенті, барон Александр Василько – триразовий голова буковинського сейму в Чернівцях. Вони дипломати: один із них, Николай, був представником УНР на підписанні Брестського миру. Рід, який утратив свою українськість, але поступово до неї повертається.
Рід Ваґнерів – переселенці з Німеччини, яких прийняла буковинська земля. Люди, не маючи в себе вдома землі та живучи в бідності, йдуть шукати щастя на чужину. Вони розуміють, що це нелегко, але Герберт Ваґнер вирушає з баварського Катарінендорфа, щоб його нащадки заснували свої поселення в буковинських лісах. Авторка не простежує це хронологічно, вона залишає їх на півдорозі, а потім ми дізнаємося від внука цього переселенця про історію: новий спосіб господарювання, фруктові дерева, солеваріння. Ми дізнаємося історію одного роду через інший. І цей рід теж стає частиною буковинської землі.
Рід Берегівчуків – гуцульський, вони живуть бідно, але гордо. Батько вбиває свою доньку на її весіллі, бо вважає, що вона втратила цноту. Для нього страшна своя кров на руках, тому він йде на війну в Гуцульський добровольчий курінь, щоб змити її чужою. Але виявляється, що кров не змивається ніколи: можна бути сміливим і чесним солдатом, розумним господарем, але влада роду – незаперечна. І проявляється вона в нащадках і їх вчинках. Буковинська земля не може існувати без людей такого роду.
З історії цих родів, життя яких тягнеться протягом 225 років, виростає історія Буковини. Бачимо події ХІХ ст., Першої та Другої світових воєн, міжвоєнних років, коли Буковина була в складі Румунії. Роки після Другої світової змінюють світ Букової землі: він руйнується, знищується новими пришельцями – совітською владою. Тема, присутня в багатьох творах Марії Матіос («Солодка Даруся», «Нація») проговорюється і тут через долі людей хутора Сірук, Марушки і Ганушки Берегівчуків, Петруся Вівчаря, багатьох інших – убитих, виселених, заляканих. І вже в ХХІ ст., коли броунівський рух людей, інспірований владою (адже людей переселяли примусово чи примушували «добровільно» покидати свою батьківщину), призводить до того, що відчуття роду зникає. На початку – єдність роду, в ХХІ ст. – зникнення, відсутність цього поняття. Але, з іншого боку, в «Епілозі» давно загублені рідні відшукують і впізнають одне одного, хоч і впізнання це трагічне.
У романі багато відсилань до конкретних документів, що робить твір історично достовірним: долі повстанських ватажків Василя Савчака («Сталь»), Юліана Матвіїва («Недобитий»), Миколи Кричуна («Черемшина») розкриваються через примітки, даються посилання на листи, виступи, протоколи, описується історія виїзду з Чернівців Павела Анчеля (Пауля Целана). Поєднання героїчного і трагічного, відчуття безвиході й розуміння вічності буття, ліричного суму за минулим і утвердження неминучості такого незрозумілого сьогодення підкреслюють вписаність «Букової землі» в сучасний літературний процес.І як завжди у книжках Марії Матіос, окремим персонажем є мова з її неповторною лексичною розкішшю і гуцульським чаром, яка і є із надважливих головних героїнь цього роману.
Немає коментарів:
Дописати коментар