До ювілею Ніколо Паганіні

Ніколо Паганіні (італ. Niccolò Paganini; 27 жовтня 1782 — 27 травня 1840) — італійський скрипаль-віртуоз, композитор та гітарист.

Одна з найяскравіших особистостей музичної історії XVIII-XIX століть.

Народився 27 жовтня 1782 року в Генуї. Одинадцятирічним хлопчиком Паганіні вперше виступив привселюдно в Генуї. В 1797, після короткого періоду занять у місті Парма з А. Роллою, зробив своє перше концертне турне Ломбардією. Своєрідність манери гри, ні з чим не порівнянна легкість володіння інструментом незабаром принесли йому популярність в обширах усієї Італії. З 1828 до 1834 він дав сотні концертів у найбільших містах Європи, заявивши про себе як про найдивнішого віртуоза цілої епохи. Паганіні грав у Німеччині, Франції, Австрії, Англії. В Німеччині він купив собі титул барона, яким в Німеччині торгували декілька десятиліть.

Творчий шлях Паганіні був раптово перерваний у 1838 — причинами тому було підірване здоров'я музиканта, яке надзвичайно погіршилося, й ряд публічних скандалів, що виникли навколо його фігури. Два останні роки життя Паганіні були надзвичайно важкими. Він мав хворі суглоби, кишки, горло. Надзвичайно важкими були сухоти, що зруйнували голосові зв'язки і у Паганіні зовсім пропав голос. Він міг вести діалог лише з допомогою сина, що перекладав батьківській шепіт.

Помер маестро в Ніцці 27 травня 1840.

Неприємності не оминали віртуоза як при житті, так і після смерті. Він і сам напустив багато туману навколо своєї особи, що спричинило появу чуток про зв'язок із чортом і нечистою силою. Після смерті Паганіні єпископ міста Ніцца, де лікувався музикант, заборонив правити заупокійну месу. Труп забальзамували і кілька разів перевозили в різні схованки. Лише наприкінці 19 століття папа римський скасував суворе рішення єпископа Ніцци і тіло було поховане в місті Парма.


Сучасники знали його як надзвичайно скупу особу. Гастролер мав чималі гонорари. Наприкінці життя за Паганіні числився великий рахунок у банку Ротшильда.

Але часом Паганіні, що досяг фінансового успіху, дозволяв собі широкі жести. Після концерту композитора Берліоза в Парижі у 1838 році розчулений Паганіні дав наказ своєму банкіру видати Берліозу 20 000 франків на утримання. Адже всім було відомо, як бідував Берліоз.

Віртуоз добре знався на музичних інструментах. Він мав колекцію скрипок стародавніх майстрів Італії, серед яких були витвори Аматі, Гварнері, Антоніо Страдіварі, Карло Бергонці. Окремо виділяв Паганіні скрипку роботи Гварнері, яку по заповіту отримало рідне місто музиканта — Генуя. Уславлений інструмент хтось влучно назвав «Удова Паганіні». По заповіту музиканта «Удова Паганіні» передана у власність міста Генуя.

Все скрипкове мистецтво наступних епох розвивалося під впливом стилю Паганіні — вживання флажолетів, піцикато, подвійних нот і різних фігурацій, що акомпанують. Його власні твори насичені дуже важкими пасажами, за якими можна судити про багатство технічних прийомів Паганіні. Деякі із цих композицій становляють собою лише історичний інтерес, але інші — наприклад, Перший концерт ре мажор, Другий концерт сі-мінор й 24 каприси — посідають почесне місце в репертуарі виконавців сьогодення.

Творчий доробок
24 каприси, для скрипки соло, Op.1
№1, мі мажор (arpeggio)
№2, сі мінор
№3, мі мінор
№4, до мінор
№5, ля мінор
№6, соль мінор (Трелі)
№7, ля мінор
№8, мі-бемоль мажор
№9, мі мажор (Полювання)
№10, соль мінор
№11, до мажор
№12, ля--бемоль мажор
№13, сі-бемоль мажор
№14, мі-бемоль мажор
№15, мі мінор
№16, соль мінор
№17, мі-бемоль мажор
№18, до мажор
№19, мі-бемоль мажор
№20, ре мажор
№21, ля мажор
№22, фа мажор
№23, мі-бемоль мажор
№24 (Тема з варіаціями)
Скрипковий концерт №1, ре мажор, Op. 6 (1817)
Скрипковий концерт №2, сі мінор, Op. 7 (1826) (La Campanella, дзвіночок)
Скрипковий концерт №3, мі мажор (1830)
Скрипковий концерт №4, ре мінор (1830)
Скрипковий концерт №5, ля мінор (1830)
Скрипковий концерт №6, мі мінор (1815?).
12 сонат для скрипки і гітари Op. 2 і 3
Op. 2, №1, ля мажор
Op. 2, №2, до мажор
Op. 2, №3, ре мінор
Op. 2, №4, ля мажор
Op. 2, №5, ре мажор
Op. 2, №6, ля мінор
Op. 3, №1, ля мажор
Op. 3, №2, соль мажор
Op. 3, №3, ре мажор
Op. 3, №4, ля мінор
Op. 3, №5, ля мажор
Op. 3, №6, мі мінор
12 струнних квартетів, opus 4
№1, ля мінор
№2, до мажор
№3, ля мажор
№4, ре мажор
№5, до мажор
№6, ре мажор
№7, мі мажор
№8, ля мажор
№9, ре мажор
№10, ля мажор
№11, сі мажор
№12, ля мінор
№13, фа мінор
№14
№15, ля мажор
18 Centone di Sonate, для скрипки і гітари
Перекладення
Інтродукція, тема і варіації 'La bella molinara' (Nel cor più non mi sento) Пазіелло
Інтродукція та варіації на тему Cenerentola (Non più mesta) Дж.Россіні
Інтродукція та варіації на тему Moses (Dal tuo stellato soglio) Дж.Россіні
Інтродукція та варіації на тему Tancredi (Di tanti palpiti) Дж.Россіні
Maestoso sonata sentimentale (Варіації на тему австрійського національного гімну)
Variations на тему God Save the King
Окремі твори
I Palpiti
Perpetuela (Sonata Movimento Perpetuo)
La Primavera
Theme from «Witches' Dance»
Соната з варіаціями (Sonata Militaire)
Napoleon Sonata
Варіації, Le Streghe
Cantabile, ре мажор
Moto Perpetuo, до мажор
Romanze, ля мінор
Tarantella, ля мінор
Gri sonata для скрипки і гітари,, ля мажор
Соната для альта, до мінор
Соната для скрипки соло


Образ у літературі
Дитячі роки Ніколо описані в книзі «Ірина Хомин про Карла Гаусса, Астрід Ліндгрен, Ніколо Паганіні, Каміллу Клодель, Ван Гога, Соломію Крушельницьку» / І. Хомин. — Київ : Грані-Т, 2008. — 135 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-165-0

Життю та творчості Ніколо Паганіні присвячена книга радянського історичного романіста та письменника-біографа А. К. Віноградова «Засудження Паганіні» (рос.: Анатолий Виноградов «Осуждение Паганини»), видана 1936 року.