До Міжнародного дня музики. Сторічні традиції української мелодики.

Міжнародний день му́зики був заснований за ініціативою Міжнародної музичної ради (IMC) при ЮНЕСКО, щорічно відзначається у всьому світі 1 жовтня.

Рішення про проведення Міжнародного дня музики було прийнято на 15-й Генеральній асамблеї IMC у Лозанні в 1973 році.

30 листопада 1974 голова Міжнародної музичної ради, сер Ієгуді Менухін і його заступник Борис Ярустовський звернулися до членів IMC з листом:

Перший Міжнародний день музики, заснований Міжнародною музичною радою, згідно з резолюцією 15-ї Генеральної асамблеї IMC, що пройшла в Лозанні в 1973 р., буде проведено 1 жовтня 1975

Мета цього свята:

- Поширення музичного мистецтва у всіх шарах суспільства;

- Реалізація властивих ЮНЕСКО ідеалів миру і дружби між народами, розвитку культур, обміну досвідом і взаємного шанобливого ставлення до естетичних цінностей один одного.

У листі наводиться також план музичних заходів, що могли б бути присвячені цьому Дню: концерти; творчі зустрічі з композиторами, виконавцями, музикознавцями; виставки музичних інструментів і творів мистецтва і фотографій, пов'язаних з музикою. Повний текст листа^[1] опубліковано на офіційному сайті IMC.

Збігаються в часі дві дати із Міжнародним Днем музики - сторічні ювілеї Андрія Штогаренка та Климентія Домінчена - відомих українських, педагогів, громадських діячів. Згадаємо їх творчий шлях та музичний доробок.

Андрій Якович Штогаренко - композитор, педагог, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1947), Народний артист УРСР (1970), Народний артист СРСР (1972). Герой Соціалістичної Праці (1982).

Народився 15 жовтня 1902 року в селі Нових Кайдаках (нині в складі Дніпра). До музики долучився з дитинства, беручи участь в ансамблі народних інструментів, у шкільні роки відвідував музичні класи Катеринославського училища (1912–1915 роки, клас З. Разловської). У 1926 році організував ансамбль баяністів, що отримав назву 1-го українського камерного ансамблю ім. Комсомолу, з яким концертував до 1930 року.

Музичну освіту здобув у Харківському музично-драматичному інституті на факультеті теорії та композиції (1930–1936 роки, клас професора С. Богатирьова). Перші твори композитора відносяться до 1931 року; до часу закінчення вишу він був автором кількох хорових і вокально-симфонічних творів.

Після закінчення консерваторії у 1936 році Штогаренко залишився у Харкові, де працював до початку Німецько-радянської війни: з 1936 по 1941 рік керував секцією оборонної музики при Спілці композиторів; був заступником голови Спілки композиторів (Харківське відділення).

В роки війни, Штогаренко разом з багатьма українськими діячами мистецтв був евакуйований до Алма-Ати та Ашхабада. Під час перебування там митець продовжував громадську діяльність: у 1941–1943 роки був відповідальним секретарем Спілки композиторів Туркменістану, допомагав молодим композиторам республіки, здійснював зв'язки з українськими музикантами, які знаходились у Середній Азії. У ці роки хорова пісня стає провідним жанром його творчості. У 1943 році вперше була виконана в Москві його кантата-симфонія «Україно моя» (слова А. Малишка, М. Рильського)

З 1943 року життя та діяльність Штогаренка пов'язані з Києвом, де він розпочинає роботу в Київській консерваторії:

з 1960 року — професор;
в 1968–1990 роках — завідувач кафедри композиції;
в 1954–1968 роках — ректор консерваторії.

Могила Андрія Штогаренка

Жив в Києві. Дружина — українська піаністка, заслужена артистка України Аріадна Лисенко. Помер 15 листопада 1992року. Похований на Байковому кладовищі.

Шість симфоній, сюїта «Пам'яті Лесі Українки», поема для струнного оркестру «Душа поета» («Пам'яті Кобзаря»), «Симфонічні казки», три сюїти для струнного оркестру, «Дивертисмент» для флейти й камерного оркестру, фортепіанне тріо, струнний квартет, численні хорові твори, між ними цикли «Шевченкіяна» і «Жіночі портрети», солоспіви, музика до драматичних вистав і фільмів.