До дня народження Олександра Кошиця.

12 вересня 1875 року, народився Олександр Кошиць .

Саме завдяки його диригентському та культуртрегерському таланту світ почув і полюбив «Щедрика» Миколи Леонтовича. А чарівна українська колискова «Ой ходить сон» в його аранжуванні і подачі надихнула Джорджа Гершвіна на створення джазового стандарту Summertime.

Ці два хіта стали улюбленцями європейської та американської публіки під час тріумфальної подорожі Української Республіканської Капели в 17 країнах світу, що гастролювала під проводом Олександра Кошиця на доручення уряду УНР у 1919-1924 роках.

Розповісти мовою культури про змагання України за незалежність – таким був задум ініціатора турне Симона Петлюри. Олександр Кошиць тримався народницької місії – розповісти народам світу про душу українську народу через його пісню. Перемогли обидва вектори – про душу України й українців писав весь світ – від Праги, Відня, Парижа, Лондона, Берліна й Барселони до Нью-Йорка, Мехіко, Монтевідео, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айреса й Гаванни. За п’ять років українських гастролей у світовій пресі вийшло більше трьох тисяч рецензій.

В своїй статті «Душа України» (Alma Ukraina) бразильський критик Gastau Penalva писав: «Українці вирушили в світ, як те стажко літуків-цьвіркунчиків, щоб радісним співом святкувати свій вихід з неволі» ("Jornal do Brazil", 20 вересня 1923 року). Його колега, відомий бразильський літературознавець та співзасновник Бразильської академії літератури Енріке Коельйо Нетто додавав: "Співай, поневолено Україно, співай щебетушко! Рознось по світу голоси синів твоїх… можливо, так отримаєш від душ, які ти причащаєш, те, чого не здобули сльози твоїх жінок і кров твоїх героїв. СПІВАЙ, ЩОБ ДАЛИ ТОБІ СВОБОДУ! ПРИЙДЕ ВЕСНА, ЯКОЇ ТИ ЧЕКАЄШ!» («Jornal do Brazil», 23 вересня 1923 року). Оригінальний переклад обох бразильських рецензій зробив місцевий емігрант з Галичини, учасник львівського літературного гуртка «Молода муза» Осип Шпитко.

Упродовж тривалого турне навколо харизматичної постаті Олександра Кошиця гуртувались тисячі розкиданих по світу українців. В Австрії після концерту у бараках для українських військовополонених хористам УНР передали записку з квітами – «Від Заблудившогося миж німотою козака».

Завдяки Олександру Кошицю Україна перестала бути німою для світу, а світ - глухим до українців.

Ба більше, бути громадянином України стало модним. «Яке щастя бути українцем!» - писала 10 січня 1920 року після української прем'єри у брюссельському Оперному театрі Ла Монне місцева "La Gazette".

Олександра Кошиця називали чарівником, магом, божественною лисиною. Його унікальна диригентська техніка рвала шаблони. Про його нечувану на той час манеру диригувати без палички (батути) писали всі видання. Кошиць диригує очима, пальцями, рухами, мімікою!

Затуркані українці ставали під керівництвом Кошиця зразком дисциплінованості, а занедбана Україна - зразком порядку.

«Судячи з цих співаків такий же порядок та дисципліна панує і в самій Україні» - писав після концерту хору УНР кореспондент однієї з найпопулярніших франкомовних газет Швейцарії "La Feuille d'Avis de Lausanne".

Потиснути спітнілі руки видатного українського диригента прагнули найвідоміші світові митці та політики. Свідченням тому є численні спогади, листи й автографи цих славетних діячів, залишені під час гастролей у "Золотій книзі" Української Республіканської Капели.

Серед них – професор Сорбонни Шарль Сеньобос (Charles Seignobos), каталонський композитор і диригент Луї Міллет (Lluis Millet), угорський диригент-модерніст Артур Нікіш (Nikisch Artur), німецький театральний реформатор Макс Рейнградт (Max Reinhardt), диригент Британського симфонічного оркестру Раймонд Роуз (Raymond Roze), директор Інституту музикології Бельгії Антоніо Тірабассі (Antonio Tirabassi), відома танцівниця Айседора Дункан (Isadora Dunkan), директор Музичної академії Відня Фердинанд Льове (Ferdinand Lowe) та багато інших.

Серед політиків аплодували Олександру Кошицю короновані особи, глави держав і високопосадовці: королева Бельгії Єлизавета (La reine Elisabeth de Belgique), президент Німеччини Фрідріх Еберт (Friedrich Ebert), віце-прем’єр-міністр Польщі Ігнацій Дашинський (Ignacy Daszyński), генерал французької армії Моріс Пеле (Maurice Pelle), президенти Мексики, Бразилії, Уругваю, сенатори США.

Традиційно в цей день нагадаю відгуки світової преси про талант видатного українця.

Франція: «Кошиць диригує жестами пальців і очей», - «Le Figaro» (Париж), 19 січня 1921 року.

Німеччина: «Кошиць є майстром найвищого рангу», - «National Zeitung» (Берлін), 19 травня 1920 року.

Велика Британія: «Який чудовий спів і який чудовий диригент Олександр Кошиць! Хор вражає дисципліною!», - «Sketch» (Лондон), 4 лютого 1920 року.

Нідерланди: «Те, що робить Кошиць, не переказати словами – це оркестр голосів», - «La gazette de Hollande» (Гаага), 24 січня 1920 року.

Швейцарія: «Майстерність, з якою визначний диригент Кошиць тримає свій хор в руках, є недосяжною», - «Tages Anzeiger» (Цюрих), 23 жовтня 1919 року.

Австрія: «Провідник хору, професор Кошиць, заслуговує найвищого визнання і безмежного схвалення», - «Der Neue Tag» (Відень), 23 липня 1919 року.

Бельгія: «Диригент хору Олександр Кошиць - визначна постать. Неможливо уявити більшої точності і виразності в диригуванні хором», - «Le XX Siecle» (Брюссель), 2 березня 1921 року.

Польща: «Українська народна пісня у виконанні пана Кошиця може стати непереможним і першорядним інструментом пропаганди. Це глибокий вияв народної душі», - «Narod» (Варшава), 23 жовтня 1920 року.

США: «Цей спів дійшов до свого найвищого розвитку під проводом такого генія як Олександр Кошиць», - «Arkansas Democrat», 1922 року.

Мексика: «Інтерпретація, яку маестро Кошиць надав мексиканським народним пісням збільшило наше визнання власної культури в тисячу разів. Мексиканський народ ніколи не забуде своїх славетних друзів і чекатиме їх наступного візиту», - Міністр освіти Мексики Хосе Васконселос, 14 лютого 1923 року.

Бразилія: «Потрібні дійсно колосальні зусилля, аби здобути у нашої публіки такий надзвичайний успіх, на який спромігся вчора маестро Кошиць», - «Rio Journal» (Ріо-де-Жанейро), 22 вересня 1923 року.

Аргентина: «Кошиць є дійсно геніальний інтерпретатор», - «Ultima Hora» (Буенос-Айрес), 4 липня 1923 року.

Уругвай: «Його темперамент та могутній динамізм гіпнотично впливають як на виконавців, так і на публіку», - «El Pais» (Монтевідео), 29 липня 1923 року.

Канада: «Маестро Кошиць дуже мальовничий диригент – він так ритмічно диригує, що вся адуторирія була захоплена цим виконанням», - «The Winnipeg Evening Tribune» (Вінніпег), 12 грудня 1923 року.

Куба: «Чисті звуки, градації, «арпеджіо», «апподжіатури», «портаменто» - все те, чого вимагає «бель канто», знаходимо в хорі Кошиця, інституції вийняткової ваги», - «El Mundo» (Гавана), 13 лютого 1924 року.

Олександр Кошиць: «Я раював від думки, що на мою долю випала честь показати всьому світові душу нашого народу – таку ніжну, таку могутню, таку елементарну, а разом з тим - загадкову, як сама природа. Мої думки і мрії, над якими я ночами плакав, коли душа переспівувала мої рідні, мої ніжні, мої сумні й величні мелодії, - не завели мене. Голосом святої чистоти і небесної художньої правди залунала наша пісня в широкому світі; встала велика, могутня, життєтворна, як вічне сонце!» - із книги спогадів диригента «З піснею через світ».

З днем народження, Маестро