Гострокомедійний, драматичний, трагедійний Амвросій Бучма

 

Амвросій Бучма – іконічний український театральний і кіноактор, режисер і викладач, один із провідних акторів театру «Березіль», кінозірка другої половини 1920–х років.

Як і низка його колег із театру (Лесь Курбас, Фавст Лопатинський, Степан Шагайда) Бучма родом із Галичини – народився у Львові, 14 березня 1891 року.

На сцену потрапляє в театрі товариства «Руська бесіда», де і знайомиться з Курбасом.

Під час Першої Світової війни воює у складі австрійської армії, потрапляє до російського полону, а згодом і на заслання в Середню Азію – будувати Турксиб, звідки тікає і вертається в Україну.

Протягом 1917–1919 років грає в трупі Садовського і паралельно відвідує заняття в Київському музично-драматичному училищі Лисенка. 

Потім утворює в Дрогобичі «Новий львівський театр», який у 1920 році, об’єднавшись у Вінниці з трупою Гната Юри, отримує назву Театр ім. Франка. Керівництво театром віддають Гнату Юрі, як більш підкутому адміністратору. Бучма недовго працює під керівництвом Юри – актору не близький реалізм і психологізм в театрі. Він робить спробу відкрити власну театральну студію в Херсоні, але складні післяреволюційні роки, громадянська війна і голод заважають успішному втіленню цього проекту. 

В 1922 приєднується до «Березолю», де стає провідним актором театру. Разом із Курбасом долучається до роботи на Одеській кіностудії ВУФКУ. Якщо у першому фільмі режисера «Вендетта» (1924) він виконує лише другорядну роль і приміряється до гри на камеру, то в другому фільмі «МакДональд» (1924) грає головну роль. 

 Завдяки розвиненій акторській пластиці, вродженому артистизму і харизматичності Бучмі вдається стати зіркою фільмів ВУФКУ. Протягом 1926–1930 років він практично припиняє грати в театрі, а весь свій час віддає кінозйомкам. Серед найбільш успішних його головних ролей в кіно цього періоду – «Тарас Трясило», «Тарас Шевченко» (обидва – 1926 року), «Нічний візник», «Проданий апетит», «Напередодні», «Джиммі Гіґґінс» (усі – 1928 року), «П’ять наречених» (1930). Але хрестоматійною вважається його епізодична роль у фільмі Олександра Довженка «Арсенал» (1929), де Бучма зіграв отруєного газом німецького солдата, який екстатично сміється прямісінько в камеру. 

У 1928 році Бучма вирішує перевірити свої сили в ролі кінорежисера та за власним сценарієм знімає перший і єдиний фільм «За стіною»(1928), в якому виконує і головну роль, фільм вважається втраченим. 

 

У 1930 році актор повертається до «Березолю», а після розгрому театру і арешту Курбаса, вимушено переходить до Театру ім. Франка, проте не полишає і роботу в кіно. У кінокар’єрі актора майже тридцять успішних ролей, але обидві Сталінські премії, які він отримав – за роботу в театрі.

 Життя наповнювалось подіями різного, часом полярного, означення. Це виховувало та стверджувало талановиту людину в своїх рішеннях.

Але суща правда така, що для тодішнього кінематографу Амвросій Бучма виявився спеціально створеним. Гарно збудований, фізично витривалий актор вправно керував мотоциклом та автомобілем, переконливо фехтував, а в одній із стрічок (“Проданий апетит”, 1928) навіть виконав стійку на руках, – це на балконі 12 поверху, – що відмовився зробити запрошений добре тренований спортсмен.

Бучма розробив виконавський аспект, який можна назвати «безпафосний пафос». Він проявлявся у тому, що до патріотичного пафосу актора підносила органічна природність і могутня сила почуттів героя, насиченість думки. Ця деталь наголошує природність і масштабність і людських почуттів. У його подальших і театральних, і кіноролях він проявляє себе майстром деталі, може за допомогою однієї міміки виразити те, що інколи не під силу великому монологу. І навіть епізодичні ролі Бучми є дуже виразними та яскравими.

 Подібно до звабливої вродливиці, котра знає собі ціну і розуміє, яке враження справляють її чари, кінематограф завжди спокушав і розбещував театральних акторів. Це дало нам надодачу і неймовірного кіноактора.

 

Українське кіновиробництво 1920-х років зараз називають «золотим періодом» в історії кіномистецтва, а ім’я Амвросія Бучми невіддільне від цього явища.

 

Актор помер 1957 року, троки не дочекавшись другого розквіту українського кіно. Проте без сумніву його можна назвати містком між акторською школою і традицією кіно 1920-х і 1960-х років.

 

Десята муза в Україні

Режисер – Олександр Столяров, автор сценарію – Сергій Тримбач, виробник – кіностудія «Кінематографіст», продюсер – Світлана Степаненко.  Створено за державної фінансової. 

 

У стрічці йдеться про українське кіно у 1945–1956 роки – найдраматичніший і водночас один із найцікавіших періодів історії вітчизняного кінематографу.

 Автори звертають увагу широкого загалу не тільки на призабуті факти і прізвища, а й пропонують замислитись: наскільки відповідало реаліям привабливе екранне життя, представлене у тогочасних стрічках («Доля Марини», «Весна на Зарічній вулиці», «Подвиг розвідника» та ін.), як і ким формувалося за допомогою кіно світобачення і світосприйняття глядачів.

 У ці роки, перед хрущовською відлигою, в кіно працювали Віктор Іванов, Марк Донськой, Марлен Хуцієв, Амвросій Бучма, багато інших видатних митців.

 Завдання фільму – зберегти і донести до широкого глядача пам’ять про них та їхні стрічки.