Музичний життєпис Василя Безкоровайного

Васи́ль Васи́льович Безкорова́йний — український композитор, диригент, піаніст, музичний діяч.

Василь Безкоровайний народився 12 січня 1880 р. в Тернополі. Навчався у Тернопільській українській гімназії та Учительській семінарії, співав у церковному хорі.Об'єднав навколо себе друзів у гімназійний смичковий оркестр.

Згодом Василь Безкоровайний студіював у Львові — в Політехніці та Консерваторії одночасно. Його вчителями були професори С. Невядомські та М. Солтис.

 Напружена праця підірвала здоров'я Василя, і він змушений зробити перерву на кілька років для лікування в Абаці над Адріатичним морем, а потім на Гуцульщині. Після повернення продовжував студії на філологічному факультеті Львівського університету. Потім протягом двох років працював в академічній гімназії і водночас у Вищому музичному інституті у Львові. Переведений у Новий Торг на Лемківщині, пробув там три роки. Згодом учителював у Станиславові, де організував хор «Боян» і диригував ним, заснував Музичну школу.

У 1912 р. В. Безкоровайний переселився до Тернополя, де став учителем української гімназії та диригентом місцевого хору «Боян». У 1919 р., коли польське військо окупувало місто, був заарештований і ув'язнений у Сталкові біля Каліша. Після повернення до Тернополя організував філію Львівського Вищого музичного інституту, а в «Бояні» — оркестр. Коли національні взаємини в Польщі загострилися, В. Безкоровайного перевели до Золочева, а там звільнили. Не маючи інших обов'язків, він зайнявся організаційною працею: заснував філію Музичного інституту, смичковий і духовий оркестр, драматичний гурток. У1935 р. повернувся до Тернополя. Тут народилися «Думи мої» — партія тенора в супроводі оркестру, три сонати, два ноктюрни, оркестровка оперети «Наталка Полтавка», музика до п'єси «Мина Мазайло» М. Куліша. Вже тоді він видрукував 56 творів, а ще близько 30 мав у рукописах.

Життя на еміграції

У 1944 р. виїхав разом з Львівським оперним театром (де працювала його дружина) до Австрії. На чужині звернувся до релігійних мотивів, написав твори для скрипки з фортепіано. З 1948 р. жив у Буффало (США). Керував українським хором, вчив гри на фортепіано, акомпонував на концертах, писав композиції. Високу оцінку публіки і пресових рецензентів здобула його «Українська різдвяна увертюра», яку вперше виконав симфонічний оркестр на концерті у листопаді 1956 р.

Помер Василь Безкоровайний 5 березня 1966 р.

Творча спадщина

Василь Безкоровайний залишив багату музичну спадщину:

для симфонічного оркестру — «Українська різдвяна увертюра» (1956), «Думка-шумка», «Для розради»;

фортепіанні п'єси — «Спомини з гір» (1911), «Хризантеми» (1911–1913), «В гаю зеленім», «Пісня без слів» (обидві — 1912), «Заколисна пісня» (1919);

для скрипки — «Українська рапсодія»;

для цитри -«В'язанка народних пісень», «Для розради» (1911);

танки — «Гуцулка», «Козачок», «Незабудька», «Пластунка»;

для віолончелі з фортепіано — «Ой, Морозе, Морозенку», «Над річкою беріжком», «Ой зійди, зійди»;

хорові — «Полуботок», «Думи мої», «Садок вишневий…» (всі — на слова Тараса Шевченка), «Гей, хто в світі кращу долю має» (слова Івана Франка);

дитяча казка-оперета «Червона Шапочка» (1960, лібрето Л. Полтави);

водевіль «Жабуриння» (співавтортсво з Володимиром Балтаровичем);

псалми, пісні на слова українських поетів і власні;

колядки, танці;

обробки народних пісень;

музика до вистав — «Тополя» Г. Лужницького за Тарасом Шевченком (1938), «Мина Мазайло» Миколи Куліша (1942).

Композиторській творчості В. Безкоровайного близький напрямок фольклоризму. Він спирався на пізні шари пісенно-танцювальної міської музики, тісно пов'язаної з традиціями й жанрами побутового музикування, зокрема близької до його салонних зразків. Автор понад 350 різножанрових творів (багато видав власним коштом у Львові в 1920-30-х), що виконувалися в Австралії, Канаді, США, до початку 1940-х і з 1997 в Україні, в тому числі на «Київ Музик Фесті» (2001, Київ), Міжнародний фестиваль "«Синій птах» (2004, Сімферополь).