о́говцева А́да Микола́ївна (Рогове́ць; нар. 16 липня 1937, Глухів, Чернігівська область, УРСР, СРСР) — українська акторка театру та кіно. Народна артистка УРСР (1967), Народна артистка СРСР (1978). Герой України (2007). Дружина українського актора Костянтина Степанкова (Волощука).
Ада Роговцева (Роговець) народилася в Глухові Чернігівської (нині — Сумської) області України. Батько, Микола Іванович Роговцев, мав дві вищі освіти, закінчивши індустріальний і сільськогосподарський інститути, до війни працював в НКВС. Мати, Ганна Митрофанівна Зайковська, за фахом агроном.[1]
Навчалась в школі № 10 у Полтаві, з 1954 по 1959 рік — у Київському театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого.
З 1958 року — артистка Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, де пропрацювала понад 35 років.
Після відходу з Київського національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки гастролює з концертними програмами та камерними театрами. У Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі грає у виставах «Рожевий міст» та «Вася повинен зателефонувати», які поставила донька Роговцевої Катерина Степанкова.
Професор Національного університету культури, викладає в Київському театральному інституті ім. І. К. Карпенка-Карого. Одна з учениць Ади Миколаївни, Галина Кияшко — досить відома українсько-нідерландська акторка, телеведуча, фотомодель.
Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).[2]
Театр
2003 року Ада Роговцева і Катерина Степанкова зіграли у виставі «Варшавська мелодія-2». Серед найвідоміших театральних ролей:
- Юність Полі Вихрової (головна роль, 1959)
- Варшавська мелодія (Гелена Модлевська, 1967; у цій ролі виходила на сцену понад 700 разів)
- Хтось мусить (Клава, 1971)
- Російські люди (Валя, 1975)
- Хазяйка (Гавриленкова, 1978)
- Філумена Мартурано (головна роль, 1983)
- Матінка Кураж і її діти (Матінка Кураж, 1986)
- Пер Ґюнт (всі жіночі ролі: Озе, Сольвейґ, Жінка в зеленому, Інґрид, Анітра, лікар у божевільні).
Ролі в театрі.
- 1959 — Поля Віхрова — «Юність Полі Вихрової», за романом Леоніда Леонова «Русский лес»
- 1959 — Алёнушка — «Товарищи романтики», за п'єсою М. А. Соболя
- 1959 — Машенька — «Машенька», за п'єсою А. Н. Афіногенова
- 1960 — Вера — «Последние», за п'єсою М. Горького
- 1962 — Ирина — «Перед ужином», за п'єсою В. С. Розова
- 1962 — Медсестра — «Палата», за п'єсою С. І. Альошина
- 1963 — Наташа — «На дне», за п'єсою М. Горького
- 1963 — Алёна — «Поворот ключа», за п'єсою М. Кундери
- 1963 — Валя — «Киевская тетрадь», за п'єсою В. Н. Собко
- 1963 — Женя — «Иду на грозу», за романом Д. О. Граніна
- 1964 — Майка — «Платон Кречет», за п'єсою О. Є. Корнійчука
- 1964 — Наташа — «104 страницы про любовь», за п'єсоюЕ. С. Радзинського
- 1965 — Соня — «Далёкие окна», за п'єсою В. Н. Собко
- 1965 — Таня — «Кто за? Кто против?», за п'єсою П. А. Загребельного
- 1966 — Варюха — «Поднятая целина» за романом М. О. Шолохова
- 1966 — Ирина — «Сегодня и ежедневно», за повістю В. Ю. Драгунського
- 1966 — Лика Мизинова — «Насмешливое моё счастье», за п'єсою Л. Малюгіна
- 1966 — Даша — «Хождение по мукам», за романом А. Н. Толстого
- 1967 — Гелена Модлевская — «Варшавская мелодия», за п'єсою Л. Зоріна
- 1967 — Лизетта — «Брак по конкурсу», за п'єсою К. Гольдоні
- 1969 — Мухина — «Справедливость — моё ремесло», за п'єсою Л. А. Жуховицького
- 1970 — Варя — «Разгром» за романом А. А. Фадєєва
- 1971 — Клава — «Кто-то должен», за повістю Д. Граніна
- 1971 — Долорес — «Каменный властелин», за п'єсою Лесі Українки
- 1973 — Лариса — «Бесприданница», за п'єсою А. Н. Островського
- 1974 — Наталья Николаевна Гончарова — «Последние дни», за п'єсою М. Булгакова
- 1975 — Тамара — «Вечерний свет», за п'єсою А. Арбузова
- 1975 — Валя — «Русские люди», за п'єсою К. Симонова
- 1975 — Трубачёва — «Странный доктор», за п'єсою А. Софронова
- 1976 — Саша — «Иванов», за п'єсою А. Чехова
- 1976 — Сесилия — «Как важно быть серьёзным», за п'єсою О. Уайльда
- 1978 — Гавриленкова — «Хозяйка», за п'єсою М. Гараєвої
- 1979 — Леся Украинка — «Надеяться», за п'єсою Ю. Щербака
- 1980 — Фрунова — «Прошу занести в стенограмму», за п'єсою Р. Феденьова
- 1980 — Раневская — «Вишнёвый сад», за п'єсою А. Чехова
- 1981 — Анна — «Визави», за п'єсою В. Врублевскої
- 1982 — Бланш — «Игрок», за романом Ф. Достоєвського
- 1983 ? — Озе, Сольвейг, Женщина в зелёном, Ингрид, Анитра, Врач в сумасшедшем доме — «Пер Гюнт», літературно-музична композиція за драмою Генріка Ібсена, реж. Борис Эрін / Концертне виконання
- 1983 — Филумена Мартурано — «Филумена Мартурано», за п'єсою Э. де Філіппо
- 1984 — Фрося — «Печка на колесе», за п'єсою Н. Семенової
- 1985 — Вера — «Рядовые», за п'єсою А. Дударєва
- 1985 — Юлия — «Призвание», за п'єсою В. Врублевської
- 1986 — Мамаша Кураж — «Мамаша Кураж и её дети», за п'єсою Б. Брехта
- 1987 — Сестра Крысчед — «А этот выпал из гнезда», за п'єсою Д. Вассермана, за романом Кена Кизи «Пролетая над гнездом кукушки»
- 1987 — Эстер — «Священные чудовища», за п'єсою Ж. Кокто, реж.Роман Віктюк
- 1988 — Патриция — «Перламутровая Зинаида», за п'єсою М. Рощина
- 1992 — Паола — «Дама без камелий», за п'єсою Т. Рэттігана, реж. Роман Віктюк
- 1992 — Лаура Вернье — «Загадка дома Вернье» А. Крісті, за п'єсою Р. Тома, реж. Н. П. Батурина
- 1992 — Бенефис «Благо — дарю!..», за мотивами п'єс Анатолія Д'яченко, реж. Константин Степанков
- 1993 — Аркадина — «Пять пудов любви», за п'єсою А. П. Чехова «Чайка», реж. Э. Митницкий
- 1995 — Марта-Джордж — «Не боюсь сірого вовка» за п'єсою Е.Олбі, реж. Андрій Жолдак
- 1997 — Норма Десмонд, — «Бульвар Сан-Сет», за п'єсою Чарльза Брекета, Біллі Уайльдера и М. Маршала-мл, реж. Роман Віктюк
- 2000 — Лилиан — «Голу́бки», за п'єсою Поли Вогіл «Древнейшая профессия», реж. В'ячеслав Долгачов / «ТеатрДом», Санкт-Петербург
- 2003 — Гелена — «Варшавская мелодия — 2», за п'єсою Леоніда Зоріна, реж. Ігор Афанасьєв / Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франко
- 2007 — Примадонна — «Качество звезды», за п'єсою Ноэла Кауарда, реж. Алексей Лисовец / Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франко
- 2009 — Франческа Джонсон — «Розовый мост», за романом Р. Дж. Уоллера «Мосты округа Мэдисон», реж. Катерина Степанкова / Київський Академічний театр драми та комедії на лівому березі Дніпра
- 2010 — Рута — «Вася повинен зателефонувати», за п'єсою Катерини Рубіної «Прогулянка в Лю-Бльо», реж. Катерина Степанкова / Київський Академічний театр драми та комедії на лівому березі Дніпра
Фільмографія
Книги
Громадянська позиція
Під час російсько-української війни активно допомагала бійцям АТО, виступала з концертами перед воїнами АТО, організовувала збір коштів на шпиталь для українських військових і зібрала 52 тисячі на лікування поранених, за що у вересні 2015 в Росії проти неї було порушено кримінальну справу[3].
Нагороди та звання
- Заслужена артистка Української РСР (1960)
- Народна артистка Української РСР (1967)
- Народна артистка СРСР (1978)
- Орден «Знак Пошани»
- Орден княгині Ольги III ступеня (2002
- Орден «За заслуги» І ступеня (2009)
- Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (1997)
- Орден Дружби (2007), за великий внесок у зміцнення та розвиток російсько-українських культурних зв'язків
- Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченко (1981) — за виконання ролей Раневской, Леси Украинки, Надежды Гавриленковой в виставах(рос.)«Вишнёвый сад» А. П. Чехова, «Надеяться» Ю. Щербака, «Хозяйка» М. Гараевой
- Премія Ленінського комсомолу Української РСР ім. М. Островського (1971)
- Премія Союзу театральних діячів ім. М. Заньковецької
- Герой України (12 липня 2007)
- Найкраща актриса року за опитуванням журналу «Советский экран», (1971)
- Лауреат Призу VII ММКФ за найкращу жіночу роль (1971, за фільм «Салют, Мария!»)
- Лауреат Премії «Хрустальный слон» у номінації «Выдающаяся актерская семья» (1996)
- Лауреат Театральної премії «Київська Пектораль» за найкращу жіночу роль (1997, за виставу «Обманутая»)
- Лауреат Театральної премії «Київська Пектораль» за видатний внесок у театральне мистецтво (2004)
- Переможець загально-національної акції «Зірка України» у номінації «Зірка українського мистецтва» (2004)
- Лауреат Всеукраїнської премії "Жінка ІІІ тисячоліття" в номінації "Знакова постать" (2006).
- Лауреат Спеціального призу «За вірність професії» на фестивалі продюсерського кіно «Кіно — Ялта 2007»
- Почесний громадянин Києва (2007)
- Почесний громадянин Глухова (2008)
- Відзнака Президента України — Ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016)[9].
Немає коментарів:
Дописати коментар