Роману Віктюку - 80!

Рома́н Григо́рович Віктю́к 

 — радянський, український, російський театральний актор і режисер, народний артист України, народний артист Росії.

Роман Віктюк, постановник і виконавець ролей у величезній кількості вистав, переважно в театрах Москви, зокрема, і в театрі свого імені, є популярним і шанованим у Росії та в Україні. Відомий незмінною і непідробною епатажністю й оригінальністю, незаангажованістю в судженнях, в тому числі і з питань історії та сучасності, персоналій тощо.

Навчався у Державному інституті театрального мистецтва (ГИТИС, Москва). Після його закінчення повернувся до Львова, де працював актором у місцевому Театрі юного глядача, а згодом — режисером, створив театральну студію при Львівському палаці піонерів.

Далі творчий шлях Романа Віктюка проліг через різні театри колишнього Радянського Союзу: він працював у Твері, Вільнюсі (Російський драматичний театр Литви, 1970—1974), Одесі, Таллінні, Києві (Київський театр юного глядача), Саратові, Казані, Ризі, Ленінграді, Москві.

1991 - Роман Віктюк створив театр свого імені в Москві, в якому він виступає головним режисером і художнім керівником.

Є постановником близько 200 вистав. З найвідоміших — «Служниці», «Федра», «Мадам Баттерфляй», «Лоліта», «Дама без камелій».

Створив танцювальну школу в Італії, філіал театру в Ізраїлі тощо.

З рідною Україною Віктюк пов'язаний не лише походженням (на своїй українськості режисер не втомлюється наголошувати), а й активною участю в культурному і громадському житті країни. Причому постійними публікаціями, безпосередньою участю в різних проектах не свого авторства, привезенням прем'єрних вистав і гастролей до України свого театру така участь не обмежується. Так, Віктюк є засновником (разом з Ігорем Подольчаком та Ігорем Дюричем) Фонду Мазоха (1991, Львів), він постійно бере участь в українських театральних, телевізійних проектах тощо. Зокрема, декілька разів виступив як член журі популярної програми телеканалу «1+1» «Танцюю для тебе» (у Росії так само є частим гостем теле- і радіоетеру).

Є народним артистом України та Росії, членом Інституту драматичного театру в Італії, лауреатом театральної премії Maratea Центру європейської драматургії (1991), премії«Київська пектораль», премії спілки театральних діячів України «Тріумф», міжнародної премії Інституту італійської драми за найкраще втілення сучасної драматургії (1997).

• Орден «За інтелектуальну відвагу» (2003)
• Народний артист України
• Народний артист Російської Федерації

Творчість

Вистави

Актор

• 1964 — Шура Тичінкін — «Сомбреро», за п'єсою С.Михалкова/Львівський ТЮГ ім. М.Горького

Режисер

• 1965 — 1968 — Львівський ТЮГ ім. М.Горького
  • 1965 — «Все це не так просто», за п'єсою Г.Шмелева (інсценування розповіді Л.Ісаровой «Щоденник») 
  • «Коли зійде місяць», за п'єсою А. Грегорі
  • 1967 — «Родина», по п'єсі І. Ф. Попова
  • «Фабрична дівчина», . Володіна
  • «Місто без любові», за п'єсою Л. Є. Устинова
  • «Дон Жуан», за п'єсою Ж.-Б. Мольєра

• 1968 — 1969 — Калінінський ТЮГ
  • «Мені хочеться бачити сьогодні тебе», за п'єсою Р.Віктюка
  • «Чарівна ялинка», за п'єсою В.Ткаченко
  • «Ми, джаз та привиди», за п'єсою Едмунда Нізюрского
  • «Однією любов'ю менше», за п'єсою Андрія Кузнецова
  • «Підступність та любов», за п'єсою Шиллера

• 1971 — 1975 — Литовський Російський драматичний театр (Вільнюс)
  • «Чорна комедія», за п'єсою «Пітера Шеффера»
  • «Зустрічі та розставання» («Минулого літа в Чулимську»), за п'єсою А.Вампілова
  • 1972 — «Принцеса та дроворуб», за п'єсою ''Галина Борисівна Волчек'' та ''Мікаелян Маргарита Ісааківна''
  • «Схожий на лева», за п'єсою Ібрагімбекова
  • «Валентин та Валентина», за п'єсою Рощин
  • «Марія Стюарт», за п'єсою Ю. Словацького
  • «Любов — книга золота», за п'єсою О. М. Толстого
  • «Справа передається в суд», за п'єсою Олександра Чхаідзе
  • «З коханими не розлучайтеся», А. Володіна
  • «Продавець дощу», за п'єсою Річарда Неша

• 1976 — «Вечірне світло», за п'єсою Олексія Арбузова, — Театр імені Моссовета

• 1976 — 1977 — Московський художній театр.
  • «Чоловік та дружина знімуть кімнату», за п'єсою Михайла Рощина.
  • «То була не п'ята, а дев'ята», за п'єсою Альдо Ніколаї.

• 1977^[1] — «Царське полювання», за п'єсою Л.Зоріна, — Театр імені Мосради
• 1977 — «Украдене щастя», за п'єсою Івана Франка, — МХАТ ім. М. Горького, Москва
• 1977 — «Качине полювання», за п'єсою О. Вампілова, — Студентський театр МГУ, Москва
• 1977 — «Незнайомець», за п'єсою Леоніда Зоріна, — Театр Комедії ім. Н. П. Акимова, Санкт-Петербург
• 1977 — «Самозванець», за п'єсою Лева Корсунского, — російський драматичний театр, Одеса^[2]
• 1979^[3] — «Уроки музики», Петрушевської, — Студентський театр МГУ, Москва
• 1980^[3] — «Качине полювання», за п'єсою О. Вампілова, — Студентський театр МГУ, Москва
• 1981 — «Самозванець», за п'єсою Якова Костюковського — Російський драматичний театр, Одеса^[3]
• 1982 — «Украдене щастя», за п'єсою Івана Франко, — МХАТ ім. М. Горького, Москва
• 1982 ^[3] — «Татуйована троянда», за п'єсою Вільямса Теннеса, — МХАТ ім. М. Горького, Москва
• 1982 — «Чоловік та дружина», за п'єсою Альдо Ніколаї, — Театр-студія БК «Москворечье», Москва
• 1983 — «Анна Кареніна», за романом Л. М. Толстого, — Театр ім. Є. Вахтангова, Москва
• 1983 — «Підлесник», за п'єсою К. Гольдоні, — Театр Комедії ім. Н. П. Акимова, Санкт-Петербург
• 1983 — «Очевидне та неймовірне», за творами А. Хайта, — Театр естради, Москва
• 1983 — «Дрібний біс», за романом Ф. Сологуба, — Таллінський російський драматичний театр, Таллінн ^[3]
• 1984^[3] — «Браво, сатира!», За творами М. Жванецького, — Московський театр мініатюр/Театр «Ермітаж», Москва
• 1984 — «Хто боїться Вірджинії Вульф? ", за п'єсою Е.Олбі, — Театр «Сфера» ^[4], Москва
• 1984 — «Дівчатка, до вас прийшов ваш хлопчик» («Чинзано»),  Л. Петрушевської, — Театр-студія БК «Москворечье», Москва
• 1986^[3] — «Квартира Коломбіни», Л. Петрушевської, — Современник (театр), Москва
• 1987 — «Стіна», за п'єсою О. Галіна, — Современник (театр), Москва
• 1987 — «Маленькі трагедії», за творами М. Городинського, — Театр естради, Москва
• 1987 — «Священні чудовиська»,  Ж. Кокто, — Київський академічний російський драматичний театр ім. Лесі Українки
• 1987 — «Глибоке синє море», за п'єсою Т. М. Реттігана, — Перший московський обласної (Камерний театр)
• 1987 — «Уроки музики»,  Л. Петрушевської, — Академічний театр ім. Горького, Горький ^[3]
• 1988 — «Уроки музики»,  Л. Петрушевської, — Російський драматичний театр, Вільнюс ^[3]
• 1988 — «Служниці», за п'єсою Ж. Жене, — Театр «Сатирикон», Москва
• 1988 — «Федра»,  М. Цвєтаєвої, — Театр на Таганці, Москва
• 1988 — «Майстер і Маргарита», за романом М. Булгакова, — Таллінський російський драматичний театр
• 1988 — «Майстер і Маргарита», за романом М. Булгакова, — Російський драматичний театр, Вільнюс^[3]
• 1988 — «Стара актриса на роль дружини Достоєвського»,  Е. Радзинського, — МХАТ ім. М. Горького, Москва
• 1988 — «Чорний як канарейка», за п'єсою А.Ніколаї, — Перший московський обласної (камерний театр)
• 1989 — «Чорний як канарейка», за п'єсою А.Ніколаї, — Академічний театр імені Горького, Нижній Новгород ^[3]
• 1989 — «Наш Декамерон», Радзинського, — Театр ім. М. Н. Єрмолової, Москва
• 1989 — «Дрібний біс», за романом Ф. Сологуба, — Современник (театр), — Москва
• 1989 — «Рогатка», . Коляди, — San Diego Repertory Theatre, Сан-Дієго (Каліфорнія), США
• 1990 — «Уроки майстра», за п'єсою Д. Паунелла, — Театр ім. Євг. Вахтангова, Москва
• 1990 — «Дама без камелій», за п'єсою Т. М. Реттігана , — Театр ім. Євг. Вахтангова, Москва
• 1990 — «М. Батерфляй», за п'єсою Д. Хуана, — «Фора-театр», Москва
• 1990 — «Дрібний біс», по роману Ф. Сологуба, — Таллінський російський драматичний театр
• 1990 — «Любий, скільки отрути покласти тобі в каву ?», За п'єсою А.Ніколаї, — театр драми ім. Горького, Нижній Новгород
• 1991 — «Рогатка», Н. Коляди, — Театр р.Падуя, Італія
• 1991 — «Соборяни», за романом М. Лєскова, — Театр ім. Євг. Вахтангова, Москва
• 1991 — «Татуйована троянда»,  Т. Вільямса, — Об'єднаний шведсько-фінський театр, Гельсінкі
• 1991 — «Служниці», за п'єсою Ж. Дружині (друга редакція), — Театр Романа Віктюка
• 1992 — «Служниці», Ж. Жене (друга редакція), — ДК Залізничників, Тула^{[джерело не вказане 2564 дні]}
• 1992 — «Містерія про ненароджену дитину», за п'єсою С. Коковкина, — Театр ім. Моссовета, Москва
• 1992 — «Двоє на гойдалках»,  У.Гібсона, — Театр Романа Віктюка
• 1992 — «Лоліта», п'єса Е. Олбі (за романом В. Набокова), — Театр Романа Віктюка
• 1992 — «Дама без камелій», за п'єсою ' ' Т. М. Реттігана, — Київський академічний російський драматичний театр ім. Лесі Українки
• 1993 — «Рогатка», 'єсою Ренато Майнарді, — Современник (театр), Москва
• 1993 — «Я тебе більше не знаю, милий», за п'єсою А. де Бенедетті, — Театр ім. Євг. Вахтангова, Москва
• 1994 — «Фердінандо», за п'єсою Аннібалле Руччелло, — Молодіжний театр на Фонтанці, Санкт-Петербург
• 1994 — «Полонез Огінського»,  М. Коляди, — Театр Романа Віктюка
• 1995 — «Любов з придурком», за п'єсою В. Франчески, — Театр Романа Віктюка
• 1995 — «Елеонора. Остання ніч у Піттсбурзі», за п'єсою Г. де Кьярра, — ТЮГ ім. А. А. Брянцева, Санкт-Петербург
• 1996 — «Філософія в будуарі»,  Маркіза де Сада, — Театр Романа Віктюка
• 1996 — «Метелик... Метелик», за п'єсою А. Николаї, — Театр Сатири на Василівському 
• 1997 — «Осінні скрипки», за п'єсою І. Сургучева, — Театр Романа Віктюка
• 1997 — «Путани», за п'єсою Ніно Манфреді, — Театр Романа Віктюка
• 1997 — «Бульвар Сан-Сет», за мотивами фільму Б. Вайлдера, — Київський академічний російський драматичний театр ім. Лесі Українки
• 1998 — «Бульвар Сан-Сет», по мотивами фільму Б. Вайлдера, — Таллінський російський драматичний театр
• 1997 — «Саломія», О. Уайльда, — югославянських драматичний театр, Белград, Сербія
• 1998 — «Саломія»,  О. Уайльда , — Театр Романа Віктюка
• 1999 — «Заводний апельсин», за романом Е. Берджесса, — Театр Романа Віктюка 
• 1999 — «Пробудження весни», Ф. Ведекинда, — Театр Романа Віктюка
• 1999 — «... але хмари...», за п'єсою С.Беккета, — одноактний балет в бенефіс Алли Осипенко
• 2000 — «Антоніо фон Ельба», за п'єсою Ренато Майнарді, — Театр Романа Віктюка
• 2000 — «Едіт Піаф», за п'єсою К. Драгунської, — Театр Романа Віктюка
• 2000 — «Кіт у чоботях», за п'єсою Михайла Кузміна, — Театр Романа Віктюка
• 2000 — «Солодкоголосий птах юності», сцени Теннессі Вільямса в бенефіс ' ' Тетяни Дороніної, — Центральний будинок актора ім. А. А. Яблочкіної ^[5], Москва
• 2001 — «Едіт Піаф», за п'єсою К. Драгунської, — Ризький театр російської драми
• 2001 — «Майстер і Маргарита»,за романом М. Булгакова, — Театр Романа Віктюка
• 2001 — «Наш Декамерон XXI», Е. Радзинського, — театральна компанія «Бал Аст», Москва
• 2002 — «Марія Стюарт», за п'єсою Ю. Словацького, — Ризький театр російської драми
• 2002 — «Мою дружину звати Моріс», Р. Шартьє, — Театр Романа Віктюка
• 2002 — «Давай займемося сексом»,дарський музичний театр
• 2003 — «Кармен», за п'єсою ' ' Л. Улицької, — театральна компанія «Бал Аст», Москва
• 2004 — «Нетутешній сад» («Нурієв»), за п'єсою А. Абдулліна, — Театр Романа Віктюка
• 2004 — «Шукачі перлів» Ж. Бізе, — Нова Опера
• 2005 — «Коза, або Сільвія — хто ж вона ?», За п'єсою Е. Олбі, — Театр Романа Віктюка
• 2005 — «Остання любов Дон Жуана», за п'єсою Е.-Е. Шмітта, — Театр Романа Віктюка
• 2005 — «Сергій та Айседора», за п'єсою Н. Голікової, — «Теорема Продакшн», Москва
• 2006 — «Незбагненна жінка, що живе в нас», за п'єсою Х. Левіна, — Театр Романа Віктюка
• 2006 — «Служниці», за п'єсою Ж. Дружині (відновлення), — Театр Романа Віктюка
• 2006 — «Маленькі подружні злочини», за п'єсою Г. Запольської, — «Театр-Медіа», Москва
• 2007 — «Запах легкої засмаги», за п'єсою Д.Гурьянова , — Театр Романа Віктюка
• 2008 — «Вісім люблячих жінок», за мотивами  Р. Тома та фільму Ф. Озона, — Театр Романа Віктюка
• 2009, січень — «Сон Гафта, переказаний Віктюком», за п'єсою В. Гафт, — Современник (театр) 
• 2009, 15 червня — «R&J», за мотивами п'єси Шекспіра — Театр Романа Віктюка 
• 2009, 16 листопада — «Фердінандо», за п'єсою А. Ручелло, — Театр Романа Віктюка 
• 2010, 5 травня — «До побачення, хлопчики!», за п'єсою Б. Балтер, — Алтайський крайовий театр Драми ім. В. М. Шукшина

Фільмографія

• 1976 — Вечірне світло — режисер телефільму за однойменною п'єсою О. Арбузова
• 1978 — Гравці, — режисер телефільму за п'єсою М. В. Гоголя. В ролях: Калягін Олександр Олександрович (Іхарєв), Гафт Валентин Йосипович (Втішний), Леонід Марков(Швохнєв), Олександр Лазарєв (Кругель), Кашпур Володимир Терентійович (Олексій), Борис Іванов (Глов-старший), В'ячеслав Захаров (Глов-молодший), Борис Дьяченко(Гаврюшки), Микола Пастухов (Замухришкін), Терехова Маргарита Борисівна (Аделаїда Іванівна)
• 1980 — Мені від любові спокою не знайти — режисер телевізійної композиції за мотивами творів У. Шекспіра «Приборкання норовливої», «Річард III», «Антоній та Клеопатра», «Отелло», «Гамлет». В ролях: Маргарита Терехова та Еммануїл Віторган.
• 1980 — Історія кавалера де Гріє і Манон Леско — режисер телевізійного фільму-спектаклю за мотивами роману абата Прево. В ролях: Ігор Костолевський, Терехова Маргарита Борисівна, Збруєв Олександр Вікторович, Гафт Валентин Йосипович, Еммануїл Віторган, Юрій Яковлєв, Клара Бєлова, Борис Іванов, Андрій Степанов, Петро Смідович, Олег Чайка, Юрій Горін, Шифрін Юхим Залманович
• 1982 — Дівчинка, де ти живеш? — режисер телефільму за п'єсою Рощина « Райдуга взимку»
• 1985 — Довга пам'ять — режисер фільму про піонера-героя Володі Дубініна, за мотивами  Л. Кассіля та М. Поляновського
• 1989 — Татуйована троянда, — телеверсія спектаклю МХАТ ім. Чехова, за однойменною п'єсою Теннессі Вільямса (Гл. ред. літ.-драм. програм ЦТ)
• 1993 — Батерфляй — документальний фільм («кіношоу, еротичне шоу або екзистенційне шоу») про режисера ^[6] Олексія Учителя (I приз за найкращий повнометражний фільмIV Відкритого фестивалю неігрового кіно «Росія»), за сценарієм Д.Смірновой та А. Учітеля
• 2000 — Ростов-тато, — Нотаріус, — роль в телесеріалі Кирила Серебренникова (новела «Синок», заключна)
• 2001 — Кінець століття — Хенрік Станковський, лікар-психотерапевт , стирає пам'ять, — центральна роль у фільмі Костянтина Лопушанського^[7]
• 2008 — Карцев Роман Андрійович: Бенефіс — «Добре забуте старе»: вистава Віктюка «Браво, сатира!», За творами М. Жванецького, поставлений в Московському театрі мініатюр для Карцева та Ільченко (1984)