До 105-річчя від дня народження Фаліка Пінхаса

Театральна площа – одна з найдивовижніших площ, вишукана архітектурна перлина Чернівців. Окрасою і ключовою спорудою площі є музично-драматичний театр м. О. Кобилянської, який створює неповторну атмосферу присутності високого мистецтва. Площа приваблює до себе чудовими квітниками, газонами, оригінальними ліхтарями та лавами для відпочинку. По всьому периметру площі викладена своєрідна, за зразком голлівудської “Алея зірок”, на якій викарбовані імена діячів культури краю.

 Серед митців, що представлені на алеї Пінхас Фалік-Рейфер -  театральний діяч, адміністратор обласної філармонії  - організатор мистецького життя на Буковині. 

 В  листопаді 2016 року виповнюється 105 років від дня народження митця. Обласна бібліотека відзначить ювілейну дату книжково-ілюстративною виставкою "Я люблю вас, Чернівці!" 

Рене Родену- 175

Рене Франсуа Оґюст Роден (фр. François-Auguste-René Rodin, * 12 листопада 1840, Париж — † 17 листопада 1917, Медон, поблизуПарижа) — французький скульптор. Один із засновників імпресіонізму у скульптурі.

Огюст Роден, фото 1862 р.

Роден був сином дрібного чиновника. Навчався в Парижі у Школі малювання і математики (у 1854–1857) та у А. Л. Барі в Музеї природної історії (1864). У 1864–1871 працював в майстерні А. Кар'є-Беллеза. Виконував моделі дрібної декоративної пластики (у тому числі для порцеляни Севрскої національної мануфактури). У 1871-77 оздобив монументально-декоративною скульптурою декілька будівель Брюсселю. У 1875 відвідав Італію, де захопився мистецтвом скульпторів Мікеланджело, Донателло і Лоренцо Гіберті. З 1877вивчав пам'ятники французької готики.

Його творчість пов'язала 19 століття з 20-м, синтезувала реалізм з новаторством. Досконалість притаманна вже раннім роботам Родена («Людина зі зламаним носом», 1864). Статуї «Бронзова епоха» (1877), що втілює пробудження людства, його сум'яття перед майбутнім, і пронизані пафосом пророцтва статуї «Пророк Іоанн-Хреститель» (1879) в повній мірі притаманні характерні для Родена філософська глибина задуму, гостра життєвість й енергійне моделювання об'єму. В скульптурі «Бронзовий вік»(1876) автор прагне перейти до створення монументальних творів. Ідея створення цієї скульптури виникла в результаті знайомства Родена з творчістюМікеланджело під час поїздки до Італії.

Громадяни Кале

Скульптура Огюста Родена «Громадяни Кале»

Свою найвідомішу скульптуру «Громадяни Кале» Роден створив у 1884–1888 рр. Громадяни Кале — герої одного з епізодів Столітньої війни. Скульптура ілюструє легендарні події, коли англійський король Едуард ІІІ узяв в облогу основну французьку фортецю Кале, яка тривала майже рік. Спроби французів прорвати облогу щоразу провалювалися. Врешті решт, коли голод примусив французів сісти за стіл переговорів, англійський король почав вимагати видати йому 6 найбільш знатних громадян, маючи намір стратити їх як повчання всім іншим. Першим зголосився віддати своє життя один з найбільших багатіїв міста. За ним пішли й інші. За вимогою короля, вони повинні були винести ключі від міста Калє без одягу та взуття з мотузками на головах — на знак рабства і ганьби. Але королева Філліпа пожаліла цих людей та випросила прощення для них. На задньому плані скульптури Андр'єд Андр та Жан ді Фієн. Їм страшно, вони закривають обличчя руками. Поряд ще двоє — брати де Віссан. У центрі стоїть Есташ де Сен-П'єр. Він вже старець і йому не страшно помирати. Покірність долі заставила його опустити голову. І лише Жан Ер дивиться вперед. Він тримає ключі від рідного міста. Зморшки на лобі, стиснуті губи. Він захистив своє місто. Він переміг. Створена Роденом скульптура була настільки реалістичною, що її відмовились встановлювати на площі. Тільки через сім років пам'ятку все таки вилили з бронзи.

Усі фігури — людського зросту. Роден спеціально не робив постаменту, він хотів, щоб герої Кале не підносилися над людьми, а завжди залишалися серед них. Впродовж ХХ ст. робота Родена з'являлася в багатьох містах світу, зокрема в Парижі та Лондоні.

Ворота Пекла

З 1880 і до кінця життя Роден працював над великою горельєфною композицією «Ворота пекла», навіяною «Божественною комедією» Данте, мотивами античної міфології, біблійних легенд, поезії Ф. Війона та сучасної Роденові поезії. Скульптор хотів, щоби композиція символічно втілювала світ людських пристрастей. Окремі теми цієї композиції Роден розробляв у вигляді самостійних творів. Це гостро гротескна фігура «Та, яка була чудовою Ольмьєр» (1885), пронизана тонкою поезією група «Поцілунок» (1886). Апофеозом жіночої краси є незвично сексуальна скульптура «Вічна весна». Цю скульптуру учень Родена Антуан Бурдель назвав шедевром шедеврів. У цій композиції він зобразив свою кохану —Камілу Клодель. Оригінал знаходиться в Ермітажі, у Санкт-Петербурзі.

Мислитель

«Мислитель», 1888

Скульптура «Мислитель» наповнена внутрішньою силою і духовною величчю (1888).

Оригінал скульптури «Мислитель» зберігається в музеї Родена в Парижі. Бронзова копія стоїть на могилі автора. Існує близько 20 бронзових та гіпсових копій статуї, розкиданих по всьому світу. За задумом Родена скульптура зображує Данте, автора «Божественої комедії». Моделлю для скульптури був француз Жан Бо, боксер з гімнастичним торсом і привабливими м'язами, що виступав у дешевих виставах боїв у кварталі червоних ліхтарів. Мистецтво Родена винесло його образ у інший, інтелектуальний і художній вимір, чого не змогла зробити обмежена буржуазна реальність.

Пізня творчість

З середини 1880-х рр. у творчості Родена зростає тяжіння до ускладнення символічних образів, до виявлення полярних, вкрай сильних людських емоцій — від ясної гармонії та ліризму до повного відчаю і похмурої зосередженості. Поступово змінюється і манера Родена: його твори набувають ескізного, ніби незакінченого характеру, контрастнішою стає гра світла й тіні, а моделювання форм — підкреслено мальовничим. Це дозволяло Родену передати враження повільного, часом болісного народження форм зі стихійної, аморфної матерії силою «духовного пориву».

На відміну від імпресіоністів-живописців Роден завжди схилявся до позачасових, загальнолюдських сюжетів. Разом із тим він завжди зберігав відому визначеність форм і надавав особливого значення їх фактурності як важливому засобу загострення образу.

Все ж таки втрата відчуття монументальності вирізняє такі роботи Родена, як пам'ятники В. Гюго (мармур, 1886–1900) та О. де Бальзака (бронза, 1893–1897). Так, наприклад, пам'ятник Оноре де Бальзака був зі скандалом відкинутий через несхожість. І лише в 1939 році його було встановлено в Парижі. Це остання монументальна робота Родена.

Проект «Вежі праці» (гіпсова модель, 1899). У той же час Роден продовжував створювати портретні погруддя, що вирізняються гостротою і цілісністю передачі характеру людини, його внутрішнього світу (бюсти: Ж. Далу, 1883, А. Рошфора, 1897). Особливу художню цінність становлять динамічні й легкі за виконанням малюнки й офорти.

Варіанти всіх названих скульптурних творів митця (у гіпсі, бронзі, мармурі) знаходяться в Музеї Родена в Парижі, а також у багатьох музеях світу.

Каміла Клодель, (1864–1943)

Каміла Клодель

Близьким стосункам Оґюста Родена і Каміли Клодель присвячено багато статей, книг. Остання п'єса Ібсена «Коли помирають, прокинувшись», створена в 1900 р. також написана про Родена та Камілу. Саме вона позувала для більшості скульптур Родена: «Вічна весна», «Думка», «Поцілунок», «Аврора» та ін. Каміла Клодель також була скульптором, тому Роден залучав її до виконання етапних робіт «Громадяни Кале» та «Ворота пекла». Після розриву з Огюстом вона усамітнилася. Її переслідувала ідея, що Роден викраде всі її роботи. Останні 30 років свого життя вона знаходилася у психіатричній лікарні.

Після того, як Камілу помістили до лікарні, Роденові запропонували віддати її кімнату для його музею. Він погодився і брат Каміли надав її роботи, з роками колекція поповнилась відомою роботою «Хвиля».

Микола Самокиш

Микола Самокиш народився 25 жовтня 1860 року у Ніжині на Чернігівщині.

Під час студій у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879 — 1885) належав до українського гуртка митців (С. Васильківський, П. Мартинович, О. Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу.

У 1886 — 1889 роках студіював у Парижі.

Повернувшись з-за кордону, намалював кілька картин для Тифліського воєнно-історичного музею («Баталія біля річки Іорі 1800», «Оборона Наурської станиці 1774», «Бій під Авіляром»), якими здобув ім'я баталіста. 1890 за картину «Табун на водопої» здобув званняакадеміка. У 1894 — 1917 роках керував батальною майстернею Петербурзької Академії (з 1913 її професор і дійсний член). Від1919 року жив у Криму. З 1938 року керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів.

Під час окупації Сімферополя співпрацював з бандерівським підпіллям, від якого отримував матеріальну допомогу.

Як баталіст, Самокиш двічі виїздив на театр воєнних дій: під час російсько-японської війни («Война 1904-05. Из дневника художника», 1908) і разом зі студентами 1915 на західний і кавказький фронти («Великая война в образах и картинах», 1915), а також намалював кілька картин на теми громадянської війни: «Атака Будьоннівської кавалерії» (1923), «Перехід Червоної Армії через Сиваш» (1935) та інші.Самокиш ніколи не поривав контактів з Україною. В кінці 1890-их років і на початку 20 ст. часто приїздив в Україну, зокрема у Харків, і брав участь у виставках в Україні. З 1898 разом з С. Васильківським працював над альбомом, що мав бути продовженням Шевченкової «Живописной Украины» — «Из украинской старины», з текстом Д. Яворницького (1900).

 Другий альбом «Мотиви укр. орнамента» (1902) С. опрацював сам. На початку 1900-их років Самокиш брав участь у розписах Полтавського губернського земства. З 1911 року кожного літа працював в Україні («Табун коней», 1914), з 1928 у Харкові, виконав давно задуманий цикл творів з української історії й козацьких воєн: «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва 1648» (1929), «Бій під Жовтими Водами», «Абордаж турецької галери запорожцями» (1930), «Бій Івана Богуна лід Монастирищем 1653» (1931), «Бій під Царичанкою 1709», «Похід запорожців на Крим» (1934), «Руйнування Батурина Меньшиковим», «Кость Гордієнко нищить драгунів Кемпеля», «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким» (1934), «Харківська фортеця XVIII ст.» (1936), «Розгін демонстрації в Києві 1914 у соті роковини з дня народження Т. Шевченка» і «Царські жандарми везуть Шевченка на заслання» (1938), «Голод у Криму 1921-22», «Полювання» та інші.

У спадщині Самокиша лишилися численні графічні роботи, з яких значна частина на батальні сюжети, виконані аквареллю, тушшю і олівцем; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби, зокрема ілюстрував українськи книги: оповідання Марка Вовчка, повість «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Думу про Джуру», «Тарас Бульба» М. Гоголя та інші. Ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в рос. «Нива» (1910, 1912, 1914-45, 1917), «Солнце России» (1914 — 16), в укр. «Мисливець та рибалка» (1928).

Для творів Самокиша властива багатофігурність і динамічність композиції; його мистецька спадщина (понад 10 000 малюнків і графіки) зберігається в музеях України, Росії й у приватних колекціонерів.

Помер 18 січня 1944 року у Сімферополі, ще зайнятому німцями.

Презентовано роботи молодої художниці

 

 Презентація робіт молодої художниці Марії Головач відбулась у відділі мистецтв обласної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка. 

 Це - ще  одне відкриття в проекті «Звичайні люди незвичайного міста», який започатковано 2014 році.
  Мета проекту – відкрити нові маловідомі імена митців, які ще не мали можливості голосно заявити про себе та демонструвати свої досягнення широкому колу.
       24 жовтня 2015 року, в рамках цього проекту, презентовано живописну експозицію молодої художниці, що робить свої перші, але впевнені кроки у мистецтві, студентки Вищого професійного художнього училища відділення живопису та дизайну.
       В експозиції представлені роботи, виконані в різних техніках: олійний живопис, темпера, батік, акварельні замальовки, пастель та ін.
       Професійне ставлення до улюбленої справи прослідковується в кожній роботі, адже всі вони виконані надзвичайно довершено.  Автор  із захопленням розповіла про те, як дитячі вподобання перетворились в справу, що обрана бути життєвою.
 На презентацію прийшли друзі та найближчі рідні, щоб підтримати  молодого митця у  миті  першого творчого звіту. В подарунок прозвучали  поетичні рядки українських авторів  та пісні у виконанні Маріани Заєць.    

Презентація книги "Шевченко у піснях"

Кожний народ має своїх духовних велетнів – провідників у самобутній національний світ. Для нас, українців, таким символом став Тарас Шевченко.

Про поета ми знаємо, здається, все: від його босоногого дитинства – до останніх років у сирій петербурзькій майстерні. Змалку знаємо напам’ять його вірші.

 Тим, що його думи та почуття злились із народними, що голос його став голосом народу, мова його – мовою народною, гнів і болі народу -  гнівом та болями його,  ПОЕТА. Він був спроможний обміряти своїм генієм усе українське життя, всю нашу історію.

2014 рік  був ювілейним  - виповнилось 200 років від дня народження  Тараса Шевченка. Цей рік став визначним для багатьох громадських проектів та наукових напрацювань. Багато дослідницьких розвідок: літературознавчих, поетичних, мистецьких,  фольклорних вийшли друком  під рубрикою «До 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка».

  Унікальним, на мій погляд, є  видання  «Шевченко у піснях» видане у Сучаві видавництвом «Лідана». Адже мова йде про збірку авторських та народних пісень на вірші Тараса Шевченка  та про великого поета, що зібрані на землях північної та південної Буковини. Упорядниками є Іван Кідещук та Андрій Плішка.  

Мова й пісня – дві фортеці, які український народ любить, оберігає  й плекає. Під геніальним пером великого Кобзаря заграла наша рідна мова всіма барвами, зазвучала ніжно, мелодійно, заполонила людські серця. «Кобзар» Шевченка став для  українського народу пісенником.

Радо  вітають українське слово Кобзаря і на землях південної Буковини -  українці Румунії, про що говорила  Генеральний Консул Румунії в м. Чернівці Елеонора Молдован.

Саме про будівництво творчих мистецьких мостів між сусідніми державами, в яких проживають українці, продовжуючи, виступала начальник управління культури ОДА   Віра Китайгородська.

Іван Кідещук -  один  з упорядників презентованого видання, добре відомий серед української спільноти Румунії як педагог, фольклорист, письменник та громадсько-культурний діяч. Давня дружба пов’язує  його та Володимира  Антофійчука – професора ЧНУ ім. Юрія Федьковича. Свого часу  їх пов’язала книга «Клич висот», що була презентована напередодні Різдвяних свят у Бухарестському музеї румунського селянина в рамках культурно-мистецьких заходів з нагоди 20-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною та Румунією.  Слова вітання із виходом у велике книжкове життя  наступної праці Івана Кідещука висловив профессор  Володимир Антофійчук  а  також побажав творчого неспокою та здійснення задуманих планів. 

Видання, що презентувалось, вміщує передмову  Івана Кідещука «Слово-пісню Шевченка тільки серцем слухаєш», в якій автор робить поетичний та мистецький огляд творчості Шевченка, критичний аналіз  видатних дослідників Шевченка та три розділи: «Українські народні та авторські пісні на слова Тараса Шевченка», «Українські народні та авторські пісні про Тараса Шевченка», «Українські народні та авторські пісні про Тараса Шевченка з Румунії».   У виданні поданий  занотований виклад музичного супроводу та тексти пісень. Авторами використані найвідоміші поетичні рядки Шевченка, що були покладені на музику видатними композиторами С. Воробкевичем, М. Вербицьким,  М. Лисенком, М. Аркасом,  В. Зарембою, А. Вахнянином, С. Людкевичем, Л. Ревуцьким, Б. Лятошинським, К. Стеценком, М. Вериківським, К. Данькевичем, В. Корейком, Г. Майбородою, Є. Станкевичем, Л. Дичко та ін.

        Творчий тандем Івана Кідещука та Кузьми Смаля дав можливість пізнати пісні  недалекого  українського краю Румунії.  Обласна бібліотека у своїх фондах має близько 30 друкованих видань Кузьми Антоновича, що свідчать про невтомну працездатність - композитора, музиканта, фольклориста, члена Всеукраїнської Національної музичної спілки, заслуженого працівника культури України (2007), лауреата літературно-мистецьких премій ім. В. Зубара (2000), ім. С.Воробкевича (2003) та Міжнародної літературно-мистецької та громадсько- політичної премії ім. братів Богдана та Левка Лепких (2005), премії Дениса Січинського (2009), Марійки Підгірянки (2009), а також Всеукраїнської премії ім.В.Гнатюка (2008) та ім. Юрія Федьковича.

       Кузьма Антонович щедро і щиро прислужився буковинському краю
своєю натхненною працею, збираючи і записуючи забуті та маловідомі пісенні скарби Буковини, Галичини, Рівненщини, Одещини та інших регіонів України. Маестро відшукав і доніс до нас пісні на слова Ю.Федьковича, С.Воробкевича, Т. Шевченка, а також музичні твори про них, які співав народ.

Андрій Плішка – «Відмінник освіти», «Заслужений учитель України», Член Національної всеукраїнської музичної спілки, лауреат літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича, викладач  педагогічного та філософсько-теологічного факультетів ЧНУ ім. Юрія Федьковича – один із упорядників презентованого видання -  відійшов у вічність, але справи, які він щедро творив залишили вагомий творчий слід на землі, про що говорили його колеги -  завідувач кафедри музики Вадим Лісовий та доцент кафедри Інна Мокрогуз.

 Велика зала обласної наукової бібліотеки  була  заповнена вщент. На мистецьку імпрезу завітала творча делегація із Румунії:  Бореслав Петращук -  голова міського осередку Союзу українців Румунії; Іван Кідещук – автор-упорядник презентованого видання; Микола Крамар  - художній керівник фольклорного гурту «Негостинські голоси», учасники гурту, які виконали п’ять українських пісень на вірші Т. Шевченка та друзі-побратими авторів.

На вечорі звучали вірші та  пісні, адже Шевченко не міг жити без того, щоб не співати. Співав він і сумні пісні, й веселі. Улюбленими були: «Ой не шуми, луже», «Забіліли сніги», «Гей, хто лиха не знає», «Ой ішов козак з Дону», «Ой зійди, зійди, зіронько». Співали разом й ми всі.

 Саме Шевченко, як явище велике і вічне, невичерпне і нескінченне – об’єднав нас піснею. Волею історії він ототожнений з українським народом і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі.

 Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, базу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці. І ось чому. Поляки горді Міцкевичем, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте. Румуни – Емінеску, а ми, українці горді Шевченком. Він, безсмертний Тарас, для нашого народу – явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне.

До Дня художника

З Днем художника всіх привітаємо,

За талант віддамо данину

І натхнення в житті побажаємо

За уміння ввести в давнину,

За уміння цінити прекрасне,

За спроможність побачити світ

І за те, що ніколи не згасне

Промінь хисту. Ми шлем свій привіт

Тим, хто всі почуття найщіріші

На холсті передати змогли.

Їх творіння для нас - найцінніші.

Їх сьогодні вітаємо ми!

Міжнародний день му́зики

Міжнародний день му́зики (International Music Day), був заснований за ініціативою Міжнародної музичної ради (IMC) при ЮНЕСКО, щорічно відзначається у всьому світі 1 Жовтня.

Рішення про проведення Міжнародного дня музики було прийнято на 15-й Генеральній асамблеї IMC в Лозанні в 1973 році.

30 листопада 1974 голова Міжнародної музичної ради, сер Ієгуді Менухін і його заступник Борис Ярустовський звернулися до членів IMC з листом:

Перший Міжнародний день музики, заснований Міжнародною музичною радою, згідно з резолюцією 15-ї Генеральної асамблеї IMC, що пройшла в Лозанні в 1973 р., буде проведено 1 жовтня 1975

Мета цього свята:

- Поширення музичного мистецтва у всіх шарах суспільства;

- Реалізація властивих ЮНЕСКО ідеалів миру і дружби між народами, розвитку культур, обміну досвідом і взаємного шанобливого ставлення до естетичних цінностей один одного.

Альтернативним і більш поширеним є Світовий День Музики - Fête de la Musique, що святкується в багатьох країнах.

Щорічно, у перший день жовтня, у всьому світі відзначають Міжнародний день музики. Це свято було встановлене рішенням ЮНЕСКО з ініціативи композитора Дмитра Шостаковича. Вперше Міжнародний день музики відзначався 1 жовтня 1975 року.

Музика супроводжує людство з найдавніших часів. Споконвіку людина черпає у цьому джерелі натхнення і сили. Взявши початок з архаїчних звуків доісторичних інструментів, музика розвинулась у надзвичайно багату палітру жанрів та стилів, серед яких кожен обирає свій улюблений. Запальні ритми піднімають настрій та підштовхують до дій, спокійна мелодія заспокоює та втішає. Так чи інакше, але музика змушує нас переживати найрізноманітніші емоції, і в цьому її дивовижна сила. Музика не старіє, вона подорожує з нами крізь час, і буде жити стільки, скільки буде існувати людина.

З нагоди Міжнародного дня музики, запрошуємо усіх  на вечір музики "ГАРНОГО НАСТРОЮ", який відбудеться 2 жовтня в обласній науковій бібліотеці, о 17.00.