22 травня 2024 року виповнюється 145 років від дня народження геніального українського художника Федора Кричевського.
Про Кричевського російська критика писала, що він "виявил слабость любить все родное". Через це він втратив пенсіонерське утримання, а наприкінці життя, не зламавши переконань, вибрав голодну смерть, але відмовився малювати портрет Сталіна. Учився в Петербурзі, мандрував Європою, захоплювався Клімтом та Матіссом та принципово не писав картин на радянську тематику.
Федір Кричевський народився 22 травня 1879 року в Лебедині на Сумщині у великій родині земського фельдшера. Мав шістьох братів і сестер, а його найстаршим братом був Василь Кричевський, майбутній видатний український художник, графік і архітектор.
Родина не була заможною, тож малому Федорові, який хотів учитися малярству, допоміг граф Василь Капніст, російський дворянин українського походження, онук поета Василя Капніста. У його маєтку Федір Кричевський мав доступ до бібліотеки, колекції живопису та графіки, зокрема козацьких портретів.
Вступити до Московської школи малярства, скульптури й архітектури молодому художнику допоміг Костянтин Савицький. Одного разу його приятель показав йому роботи Кричевського — Савицький побачив талант і вирішив дати юнакові притулок у своєму домі, а також підготувати до вступу в училище.
Коли Федору було 23 роки, він потрапив до Лондона на коронацію Едуарда VІІ в складі делегації від царського дому. Там робив замальовки церемонії, відвідував музеї. Також навчався у Відні в Ґустава Клімта, австрійського художника-символіста, вплив якого згодом стане помітний у художній манері Кричевського.
Кричевський вступив до Петербурзької академії мистецтв у майстерню Іллі Рєпіна та Дмитра Кардовського, але згодом через хворобу та відсутність коштів залишив навчання.
Повернувся в Україну, де багато малював з натури й займався самоосвітою. У Петербурзі Федір Кричевський познайомився з малярем Іваном Мясоєдовим, сином знаного художника Григорія Мясоєдова. Вони стали друзями й Кричевський приїхав жити до цієї родини. Там познайомився з Панасом Мирним і Володимиром Короленком, а також багато подорожував Україною — побував у Шевченкових місцях, Полтаві, Ворожбі, Лебедині, Сорочинцях, Яготині, Харкові, Миргороді, Переяславі, Києві, Чернігові.
Окрема історія склалася в Кричевського з селом Шишаки в Полтавській області — він часто там бував і малював з натури, а згодом придбав хату і перебудував її за проєктом брата Василя Кричевського. Там художник збирав колекцію народного мистецтва — вишивки, килими, кераміка, іконопис, а згодом ця оселя стала філіалом академії на час літньої практики студентів.
Звання художника з правом викладати живопис та рисунок у середніх і вищих навчальних закладах Кричевський отримує після написання конкурсної картини "Наречена". Ця робота також дає йому можливість відвідати Австрію, Італію, Німеччину та Францію — рада академії надає йому оплачуване закордонне відрядження на рік.
У цій картині, як і в постаті нареченої, стільки сили, гідності, повноти життя, що люди й досі ходять до цієї роботи "підзаряджатися" в Національний художній музей України, пишуть оглядачі.
Із подорожей Кричевський мав привезти так званий "творчий звіт" — і привозить він абсолютно українське полотно "Весільний обряд в Україні" ("Молодиці").
"На звітній виставці пенсіонерів Академії він виставив поряд із італійським мотивом "Ринок у Римі" картину "Весільний обряд в Україні", де, як відзначала критика, "виявил слабость любить все родное".
Ще одна з культових робіт художника цього часу — "Три покоління", і вона також натхненна українською естетикою.
"Дівоча стрічка, вишита золотом і сріблом, парчевий очіпок молодиці і темна хустка старої жінки створюють декоративне тло, яке підкреслює поетично-символічний зміст створених художником реальних образів", — пише про полотно дослідниця Наталія Зіневич.
Один із засновників Української академії мистецтв
Повернувшись із закордонних відряджень, Кричевський влаштувався працювати викладачем Київського художнього училища, згодом став його директором.
У 1917 відбулася довгоочікувана подія для української інтелігенції — нарешті вдалося створити Українську академію мистецтв.
Кричевський був обраний першим ректором Академії, до роботи також були залучені такі видатні художники, як Георгій Нарбут, Олександр Мурашко, Абрам Маневич, Михайло Бойчук, Микола Бурачек.
Але вже за рік Київ захопили більшовики. З січня 1918 року вони за кілька тижнів розстріляли понад п’ять тисяч осіб української інтелігенції. Через рік ректорство перейшло до Нарбута, а Кричевський далі керував майстернею історичного та побутового жанру, офорта та різьбярства.
Професори й студенти переховувалися, академія була зачинена. Тим не менш, освітній процес намагалися продовжити, студенти ходили до професорів додому і працювали там. Михайло Жук у спогадах писав, що найбільш заповненими були майстерні Олександра Мурашка та Федора Кричевського, причому в останнього вони "мали більш демократичний склад, що творили переважно діти дрібних ремісників, робітників та дрібного міщанства".
У 1919 році більшовики організували в Києві штучний голод. Професори виїжджали в села, щоб вижити, і Федір Кричевський подався до Шишаків, де колись придбав хату.
Кричевський не мав творів на радянську тематику, а в Україні розпочався процес згортання політики українізації. У Київському художньому інституті розпочалося шпигунство й доноси, тож художник переїжджає викладати до Харкова.
У 1927 році Кричевський пише славетний триптих "Життя", одну з найвідоміших своїх робіт. Картина є найяскравішим зразком українського модернізму з елементами ар нуво та українського релігійного живопису, якому притаманні площинність, локальні фарби, порожнє тло.
Триптих експонувався на багатьох виставках в Україні й за кордоном, зокрема, мав успіх і високу оцінку в Чикаго і Нью-Йорку. Центральна частина "Сім'я" була фаворитом міжнародної Венеційської бієнале, а частина "Повернення" експонувалася на виставці радянського мистецтва у Копенгагені та Варшаві.
Цікаво, що згодом факт участі Кричевського в Венеційській бієнале не згадувався в радянських енциклопедіях пізнішого часу — імовірно, це було "занадто круто для українського модерніста, бути згаданим в контексті Венеційської бієнале", говорить менеджерка культурних проєктів Богдана Неборак.
У 1939 році братам Федору й Василю Кричевським присвоєно ступінь докторів мистецтвознавчих наук, а в травні 1940 першим в Україні їм надали звання заслужених діячів мистецтв УРСР. Існують відомості, що тоді ж Федір Кричевський вирушив у творчу подорож на захід України — побував у Коломиї, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Яворові, Криворіччі, Косовому, Кутах, Жаб’єму (тепер Верховина).
Початок Другої світової війни
На початку Другої світової війни художник повертається в Київ, але ухиляється від примусової евакуації до Уфи. Після окупації УРСР військами вермахту літній і хворий Кричевський живе на окупованій території, то в Києві, то в Шишаках.
У 1943 році тікає до Кеніґсберґа (тепер Калінінград, Росія), де вже перебував брат Василь. Там влаштовується працювати креслярем на завод. Але Червона армія оточує місто, і Кричевського, як нібито колаборанта, хапає . Рік утримувався в ув’язненні, терпів катування. Коли Кричевського відпускають, він самостійно добирається до Києва. Тут його знову арештували, але звільнили через хворобу.
Художника позбавляють звання заслуженого діяча мистецтв і виявляється, що їм з дружиною ніде жити: квартира в Георгіївському провулку в Києві зруйнована під час бомбардування, а дача в Шишаках згоріла. Деякий час Кричевські мешкали на Куренівці у друзів, однак згодом спецслужби виселили їх за межі Києва в Ірпінь, де постійно контролювали.
Через відсутність допомоги художник голодував, однак продовжував працювати над полотном "Квітуча Україна", а також керував аспірантурою в НДІ монументального живопису і скульптури при Академії архітектури.
Відмовився малювати вождів
Саме тоді сталася подія, яка найкраще характеризує Федора Кричевського і яка стала чи не найбільш відомою легендою про нього. Нікіта Хрущов обіцяв помилувати художника, якщо він намалює портрет "батька народів" Іосіфа Сталіна. На це митець сказав своїм учням:
Про сильну духом людину говорить і автопортрет Кричевського — могутня постать вольового й рішучого чоловіка, який ніби готовий до бою, займає все полотно. Він упевнений у собі й стоїть, за словами мистецтвознавця Дмитра Горбачова, "як супермен часів Відродження".
Очевидною є й українська народна основа портрета. Науковці вважають, що в манері зображення одягу відчувається вплив ренесансних традицій, зокрема "сарматського" портрета польської шляхти XVI-XVII ст.
Але в останні роки життя Кричевського-легіня у білому кожусі вже не було. Його учень, викладач і ректор КХІ Сергій Григор’єв розповідав, що коли побачив художника після війни, був вражений:
"Переді мною стояла зовсім інша людина. Де й поділися його імпозантність, упевненість у собі, його величність. Тепер це був худий літній чоловік з сумовитим, потухлим поглядом. Загубилося багато його робіт (і до цього часу їх ще не знайдено). А головне – він утратив віру в себе, життя надломило його фізично й морально".
Смерть від голоду
Федір Кричевський не зламав своїх переконань до останнього й не пішов на співпрацю з режимом. У документах та текстах йдеться про те, що художник помер від голоду 30 липня 1947 року за своїм мольбертом.
