Міжнародний день музеїв. КРАЄЗНАВЧИЙ музей

  Музей був створений 1940 р. шляхом об'єднання експозицій музеїв короля Кароля II і церковного мистецтва. Сьогодні фонди Чернівецького краєзнавчого музею нараховують майже 90 тисяч експонатів, аналогів яким не існує. Це оригінальна нумізматична колекція, що нараховує більш як 3 тис. монет, збірка стародруків, колекція холодної та вогнепальної зброї, археологічні знахідки на території Буковини. Справжньою окрасою музею є багата колекція буковинських ікон XVI ст.

Розділ "Буковина у складі Молдавського князівства" буде дуже цікавим для любителів історії. Тут привертають увагу зброя та спорядження молдавського воїна XIV-XVI ст., бюст із зображенням молдавського господаря Олександра Доброго, а також копія митної грамоти від 8 жовтня 1408 року, де вперше згадується місто Чернівці. Також цікавою є експозиція, присвячена періоду російсько-турецької війни. В ній представлена колекція зброї того періоду, військова форма та атрибутика (XVIІІ ст.).

   
   

Декілька залів музею займає розділ "Австрійський період в історії Буковини (1774-1918)". В експозиціонній вітрині представлені цехова скринька та клейма чернівецьких ремісників, металева скарбничка, залізний підсвічник. Ситуація у сільському господарстві довгий час регулювалася "Золотою грамотою" молдавського господаря Георге Гіки від 1766 р. В цій частині експозиції цікаво оглянути сільськогосподарські знаряддя праці XVIІІ ст. — ціп, серп, дерев'яна лопата, ярмо, плуг тощо.

 
  

Рух народних месників — опришків — розпочався на Буковині ще в XVI ст. і тривав майже 300 років. У 1730-1740-х рр. їх очолював Олекса Довбуш, про якого складено багато легенд та переказів. В експозиції виставлена зброя та спорядження опришків. Визвольна боротьба продовжувалася і в 1840-х рр. Найбільшого розмаху набрав рух селян під проводом Лук'яна Кобилиці. В музеї експонується велика скульптурна група О. Здиховського "Лук'ян Кобилиця та його соратники" і картина художника Я. Очеретька "Мужицька сесія", що зображує виступ Л. Кобилиці перед селянами.

  
  

Безперечною атракцією для відвідувачів є постійно діюча виставка "Панське місто Чернівці", де представлена колекція жіночих та чоловічих костюмів початку ХХ ст.

  
  

Кінець ХІХ — початок ХХ ст. — особливий період в історіі міста, коли Чернівці набувають вигляду європейської столиці. Музейна експозиція вдало передає атмосферу, яка панувала в той період, завдяки професійно розташованим експонатам. Це особливо відчувається в залі, який висвітлює музичне та театральне життя в Чернівцях того часу. Колекція музичних інструментів, зразки одягу та головних уборів міщан, виготовлених за старими поштівками та журналами, чоловічі та жіночі аксесуари — все це передає неповторний шарм Чернівців початку ХХ ст.

  
  

Для школярів корисно та цікаво буде оглянути природничий відділ музею, де представлена флора та фауна краю.

  
  
 

Загартовано вогнем, забарвлено серцем. Манолій Тирон

 

Манолій Тирон - майстер художньої обробки металу, шкіри, художник, член Національної спілки художників України,  Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений художник України, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської.

10 травня 2023 року  пану Манолію виповнюється 75 років.

Народився в с. Брідок Заставнівського району Чернівецької області.

У 1974 році закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва, в 1980 – художньо-гра­фічний факультет Одеського державного педаго­гічного інституту ім. К. Д.Ушинського.

Свою творчу діяльність розпочав у 1977 році. Спочатку в творчій групі художньо-сувенірної фабрики «Буковина», де створював зразки сувенірної продукції, а згодом у художніх майстернях Чернівецького художнього фонду, де брав участь у всеукраїнських виставках-ярмарках.

Манолій Тирон працює в галузі декоративно-ужиткового мистецтва. 

Його художні твори з металу, шкіри та дерева відзначаються високим рівнем виконання. Художні вироби майстра – шкіряні череси, пояси, жіночі прикраси – зґарди та шелести, виготовлені в автентичному гуцульському стилі, прикрашають костюми Буковинського ансамблю пісні і танцю, народного аматорського ансамблю народного танцю «Смеречина», народного ансамблю пісні і танцю Чернівецького медичного університету. 

Зачаровують роботи майстра сакрального змісту: підвісні люстри-панікадила в селі Самушино, шестикрилий Херувим, обкладинка до Євангеліє в селі Брідок, освітлення в церкві села Тисівці до століття від дня зведення та інших храмах Буковини.

Манолій Манолійович постійний учасник обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок. Твори художника зберігаються в Чернівецькому обласному художньому та краєзнавчому музеях, Національному музеї народної архітектура та побуту України в с.Пирогів, приватних колекціях в Україні й за кордоном.

 

Цей мистецький проєкт передбачає втілення ідеї, що робить повсякдення цікавішим. Прагнемо через доробок відомих митців збагачувати та розширювати наші знання в галузі мистецтва.

Боротьба світогляду та художніх принципів! Ріхард Вагнер

  22 травня 2023 року виповнюється 210 років від дня народження німецького композитора, диригента, теоретика музики, письменника-публіциста Ріхарда Вагнера.

Художній напрям — «Веймарська школа». Відомий насамперед завдяки своїм операм, або «музичним драмам», як він назвав більшість своїх опер (крім кількох перших). Вагнер зробив значний вплив на європейську культуру межі ХІХ і ХХ століть, особливо на модернізм. З другого боку, містицизм та ідеологічно забарвлений антисемітизм Вагнера вплинули на німецький націоналізм початку XX століття, в тому числі на націонал-соціалізм, який оточив його творчість культом, що викликало значну «антивагнерівську» реакцію після краху гітлерівського режиму

Значно більшою мірою, ніж усі європейські композитори XIX століття, Вагнер розглядав своє мистецтво як синтез і як спосіб вираження певної філософської концепції. Афористично її сутність була викладена композитором у статті «Художній твір майбутнього»:

«Як чоловік до тих пір не звільниться, поки не прийме радісно узи, що сполучають його з Природою, так і мистецтво не стане вільним, поки у нього не зникнуть причини соромитися зв'язку з життям ».

З цієї концепції виникають дві засадничі ідеї: мистецтво має творитися спільнотою людей і належати цій спільноті; вища форма мистецтва — музична драма, що розуміється як органічна єдність слова і звуку. Втіленням першої ідеї став Байройт, де оперний театр вперше почав трактуватися як храм мистецтва, а не як розважальний заклад; втіленням другої ідеї — створена Вагнером нова оперна форма «музична драма». Саме її створення і стало метою творчого життя Вагнера.

Для втілення задуму музичної драми Вагнер відмовився від традицій поширених на той момент оперних форм — у першу чергу, італійських і французьких. Перші він критикував за надмірності, другі — за пишність. Вагнер гостро критикував сучасних йому оперних композиторів (Россіні, Меєрбер, Верді, Обер), називаючи їхню музику «зацукрованою нудьгою».

Намагаючись наблизити оперу до життя, він прийшов до ідеї наскрізного, безперервного розвитку музичної тканини. Вагнер повністю відмовився від таких форм, як арії, дуети, ансамблі з хорами, і замість них став використовувати великі наскрізні вокально-симфонічні сцени і драматичні монологи й діалоги. Увертюри Вагнер замінив прелюдіями — короткими музичними вступами до кожного акту, на змістовному рівні нерозривно пов'язані з дією. Причому, починаючи з опери «Лоенгрін», ці прелюдії виконувалися не до відкриття завіси, а вже при відкритій сцені.

Зовнішню дію в пізніх вагнерівських операх (особливо, в «Трістані та Ізольді») зведено до мінімуму, дія перенесена в психологічну сферу, в область почуттів персонажів. Вагнер вважав, що слово не здатне виразити всю глибину та сенс внутрішніх переживань, тому провідну роль у музичній драмі відіграє саме оркестр. Вокальна партія при цьому являє собою еквівалент театральної драматичної мови: вона речитативна, дуже ускладнена. У той же час, їй не властива наспівність чи аріозність, вона не надає вокалісту можливості похизуватися своєю технікою чи індивідуальністю, натомість цілком підпорядковується оркестровій партії.

Роль оркестру в операх Вагнера подібна ролі античного хору, що коментує те, що відбувається на сцені. Оркестрова фактура у Вагнера дуже насичена, композитор використовував розширений склад симфонічного оркестру, зокрема він створив свій власний квартет туб, ввів басову тубу, контрабасовий тромбон, розширив струнну групу, використовував до шести арф, а в опері «Перстень Нібелунга» використав четверний склад духової групи з вісьмома валторнами.

Французький карикатурист Андре Жиль вважав музику Вагнера оглушливою. Карикатура в журналі L'Eclipse, 1869 рік

Визначною формотворчою рисою опер Вагнера є складна система лейтмотивів. Кожен такий лейтмотив виступає як стисла музична характеристика чого-небудь: конкретного персонажа чи живої істоти (наприклад, лейтмотив Рейну в «Золоті Рейну»), предметів, які виступають часто як персонажі-символи (кільце, меч і золото в «Кільці», любовний напій у «Трістані та Ізольді»), місця дії (лейтмотиви Ґрааля в «Лоенгріні» та Вальгалли в «Золоті Рейну») і навіть абстрактної ідеї (численні лейтмотиви долі і року в циклі «Перстень Нібелунга», томління, любовного погляду в «Трістан та Ізольда»). Найповнішу розробку вагнерівська система лейтмотивів отримала в тетралогії «Перстень Нібелунга» — накопичуючись від опери до опери, переплітаючись один з одним, отримуючи кожного разу нові варіанти розвитку, всі лейтмотиви цього циклу в результаті об'єднуються і взаємодіють в складній і надзвичайно важкій для сприйняття музичній фактурі заключної опери «Загибель богів», де їх вже більше сотні.

Важливе значення Вагнер віддавав вибору сюжетів. На думку композитора, опера повинна розкривати вічні проблеми, вічні ідеї життя. Сучасні побутові історії не годяться для постановок, оскільки вони минущі й актуальні тільки для того часу, в який написані. Звертаючись у пошуках матеріалу до стародавніх і середньовічних легенд, епосу та міфів, трактуючи їх у філософському ключі, Вагнер у своїх лібрето (а він їх завжди писав сам) використовував і розвивав поширений серед романтиків художній метод інтерпретації. Поетичний текст його опер являє самостійний смисловий пласт, не менш складний для сприйняття, ніж сама музична тканина.

Вагнеру належить кілька театральних інновацій, розроблених у театрі в Байройті. Це — затемнення аудиторії під час виступів, а також розміщення оркестру у ямі поза полем зору аудиторії. Постановки опер Вагнера в Байройті мали далекосяжні наслідки в практиці театру в цілому.

Окрім опер, Вагнер написав порівняно невелику кількість творів. Це одна симфонія (написана у 19-річному віці), Фауст-увертюра, декілька увертюр, хорів і п'єс для фортепіано.^[2] Найчастіше виконуваним із неоперних творів Вагнера є Ідилія Зигфріда, п'єса для камерного оркестру, написана на день народження другої жінки композитора — Козіми (яка була донькою Ліста). Порівняно відомими є також цикл пісень на слова М. Везендок (Wesendonck Lieder) для голосу й фортепіано. На замовлення міста Філадельфія Вагнер написав «Американський столітній марш», щоправда диригент Теодор Томас, що ініціював це замовлення, був незадоволений роботою.^[3]

Пізній стиль Вагнера породив нові ідеї щодо гармонії, лейтмотивів і структури опери в цілому. Починаючи з опери Трістан і Ізольда, музика Вагнера втрачає тональний центр, відкриваючи шлях до атональності ХХ століття. Так званий «Тристан-акорд», що з'являється в третьому такті опери, музикознавці інколи вважають початком відліку епохи модерної музики.^[4][5]

Протягом життя і навіть після смерті, Вагнер надихав до фанатичної відданості. Серед композиторів, що відчули помітний вплив Вагнера — Антон Брукнер, Гуго Вольф, Сезар Франк, Ернст Шоссон і багато інших.^[6] Густав Малер казав: «Були лише Бетховен і Ріхард (Вагнер)  – а після них — нікого». Революція в гармонічному мисленні, яку в ХХ столітті здійснили зокрема Клод Дебюссі та Арнольд Шенберг (тональний і атональний модернізм, відповідно), сягає своїм корінням у «Тристані» та «Парсіфалі».^[7] Італійський оперний веризм також багато в чому завдячує новаторству Вагнера в будові опери.^[8]

Вагнеру належить значний внесок в історію диригування. Його есе «Про диригування» (1869)^[9], розвиваючи більш ранню роботу Г. Берліоза, висуває ідею про те, що диригування передбачає перш за все інтерпретацію твору, а не лише механізм ритмічного узгодження гри музикантів. Свій підхід до диригування Ваґнер підкріплював власною практикою — його манера диригування була значно гнучкішою від дисциплінованого підходу Мендельсона; щоправда інколи ця точка зору переходила у внесення правок до партитур авторів, що в сучасній практиці неприйнятно.^[10] Вільгельм Фуртвенглер відчував, що Вагнер і фон Бюлов, з їх підходом до інтерпретації, надихнули нове покоління диригентів (включно з ним самим).^[11]

Вагнер запровадив низку досягнень у царині музичної мови, зокрема екстремальну хроматику і швидку зміну тональних центрів, що значно вплинуло на розвиток європейської класичної музики. Його «Трістан та Ізольда» іноді називають «Символом початку сучасної музики». Крім музики, вплив Вагнера поширився на філософію, літературу, образотворче мистецтво і театр. Він заснував свій оперний театр «Театр у Байройті», в якому було втілено багато конструктивних особливостей. Саме тут «Перстень Нібелунгів» і «Парсіфаль» отримали свої прем'єри. Його великі праці з музики, драми і політики привернули увагу своїми оригінальними, часто крайньо позиційованими коментарями соціально-політичного та культурно-мистецького розвитку людства; в останні десятиліття літературні праці Вагнера були особливо позначені антисемітським змістом.

У 1858 році Вагнер на короткий час відвідав Венецію, Люцерн, Відень, Париж і Берлін.

У 1864 році Вагнер, добившись прихильності баварського короля Людвіга II, який оплачував його борги і підтримував його надалі, переїхав до Мюнхена, де написав комічну оперу «Нюрнберзькі мейстерзінгери» і дві останні частини «Персня Нібелунга»: «Зигфрід» і «Загибель богів». У 1872 році в Байройті відбулося закладання фундаментного каменя для Будинку фестивалів, який відкрився 1876 року, де й відбулася прем'єра тетралогії «Перстень Нібелунгів» 13–17 серпня 1876 року.

1882 року в Байройті була поставлена опера-містерія «Парсіфаль». У тому ж році Вагнер, за станом здоров'я, виїхав до Венеції, де й помер 1883 року від серцевого нападу.

Класика віденських традицій Йоганеса Брамса

 Йоганнес Брамс — видатний національний  музичний діяч німецького народу. Його музика насичена глибоким життєвим змістом та затверджує реалістичні принципи народності мистецтва. Він вніс цінний внесок у музичну культуру другої половини 19 століття.

Йоганнес Брамс народився 7 травня 1833 року в Гамбурзі (Німеччина). Першим вчителем музики був його батько. Обдарований піаніст, Брамс почав публічно виступати вже в дитячі роки. Але незабезпечене матеріальне становище сім'ї змусило його братися за будь-яку роботу — він переписував ноти, аранжував, грав у садах і ресторанах. Це, втім, принесло певну користь юному Брамсу: майбутній композитор увійшов в безпосереднє зіткнення з музикою німецького демократичного побуту, яку широко використовував у своєму наступному творчості.

Істотну роль у творчому розвитку Брамса зіграла його зустріч у 1853 році з Е. ремінь. Виступаючи з ним в якості акомпаніатора, Брамс перейнявся красою і захопливістю угорських національних мелодій, які входили в репертуар скрипаля. Згодом це знайшло відображення у творчості Брамса — в його знаменитих «Угорських танцях» і в ряді інших творів, де використані характерні мелодійні обороти і ритми угорської народної музики.

У 1850-х роках Брамс багато виступав як піаніст в різних містах Німеччини, керував придворною хоровою капелою в Детмольд і жіночим хором в Гамбурзі. Починаючи з 1862 року творча діяльність Брамса найтіснішим чином пов'язана з Віднем. У цьому місті, являвшемся тоді своєрідним музичним центром, постійно звучали австрійські, німецькі, угорські, чеські, словацькі, сербські пісні і танці. Все це було джерелом, що живило творчість Брамса.



У 1870-1880 роки Брамс створив більшість своїх кращих творінь — всі симфонії, скрипковий і 2-й фортепіанний концерти, камерні ансамблі, пісні, хори, танці. Творчість Брамса, що охоплює майже всі жанри, характеризується глибокою і органічним зв'язком з народно-побутовою музикою.

У жанрі симфонічної музики Брамс є продовжувачем традицій Бетховена. Не дарма 1-ю симфонію Брамса деколи називають «десятою симфонією Бетховена».

Помер Брамс 3 квітня 1897 року.

Духовність світогляду та ствердження правди. Сидір Воробкевич

 Сидір Воробкевич – український письменник, талановитий композитор, музично-культурний діяч, православний священник, педагог, художник, письменник, редактор часописів Буковини, автор творів, темою яких було історичне минуле українського народу.

Мав псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С. Волох.

Народився 5 травня 1836 року в Чернівцях у родині виклада¬ча філософії міської гімназії та духовної семінарії. Прадід його свого часу втік з Литви й звався Сеульський Млака де Орочко, а дід переробив Орочко на Воробкевич. Частина прізвища Млака стала улюбленим псевдонімом Сидора. Втративши батьків у дитячому віці, виховувався разом з братом Григорієм (майбутнім українським поетом, який виступав у пресі під псевдонімом Наум Шрам) у Кіцмані в дідуся Михайла і бабусі Параскеви. Саме бабуся навчила любити рідну мову, пісню та народ. З її уст діти чули силу-силенну казок, пісень, народних оповідань про козаків і турків.

Закінчив чотирикласну школу, гімназію і духовну семінарію в Чернівцях. У гімназії почав складати вірші й створювати до них музику. Ще з юнацьких літ збирав народні пісні, казки, оповідки. Його вражала й наводила на роздуми схожість народних пісень Буковини з піснями Наддніпрянщини, Поділля і Галичини. Захоплювався творчістю українських та російських письменників Т. Шевченка, Г. Квітки - Основ'яненка, І. Котляревського, Марка Вовчка, М. Гоголя, І. Тургенєва. Вивчав твори М. Шашкевича та М. Устияновича. Музичну освіту здобув приватно в професора Віденської консерваторії Ф. Кренна, одержавши диплом учителя музики. У 1867 році Воробкевич переїздить до Чернівців, де викладає спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 року, після заснування університету у Чернівцях, викладає музику студентській молоді.

В цей час Сидір Воробкевич розгортає активну літературну діяльність, пише вірші, в яких висловлює любов до свого народу ("Моя Буковина", "Збудилась Русь", "Руська пісня"), розкриває життя та побут західно-українського селянства ("Рекрути"). 1877 року видав перший буковинський альманах «Руська хата».

Писав українською, німецькою та румунською мовами. У його літературному доробку-вірші, поеми, оповідання, новели, нариси, сміховинки, повісті реалістичного та романтичного характеру. За життя письменника було видано збірку віршів «Над Прутом» (1901) за участю Ів. Франка.

Сидір Воробкевич-один із засновників і редактор журналу «Буковинська зоря», очолював «Руське літературне товариство», та студентське товариство «Союз».

У цей час Воробкевич утверджується як талановитий композитор. Він створює пісні, хори, опери, мелодрами, оперети та інструментальні п'єси. В його доробку понад 400 творів для хору (250 на власні слова), 40 романсів, 20 дуетів і квартетів. Писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, Ів. Франка, В. Александрі, М. Емінеску. Прекрасний мелодист, Воробкевич відіграв значну роль у розвитку музичної культури на Буковині й Галичині.

Один з найпопулярніших українських драматургів та театральних композиторів другої половини XIX століття, Воробкевич створив 18 оригінальних драм і оперет, написав музику до творів інших драматургів, у тому числі й до "Назара Стодолі" Т. Шевченка. Водночас з українським збирав і румунський фольклор, видавав румунською мовою музикознавчі праці і навіть написав декілька поетичних творів.

Чимало творів митця перекладено німецькою, болгарською, російською та іншими мовами.

Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року.

За словами Івана Франка, Сидір Воробкевич був одним з «перших жайворонків нової весни нашого народного відродження».

  З нагоди 187-річчя від дня народження Сидора Воробкевича відділ мистецтв розгорнув книжкову експозицію "Духовний світ українського мелосу", в якій вміщено друковані матеріали про житєвий та творчий шлях видатного краянина, нові публіцистичні розвідки та бібліографічні матеріали, що вийшли друком за останній період. Матеріли експозиції стануть в нагоді всім хто шанує українську музику та вивчає її  в  навчальних програмах, а також дослідникам історії музики Буковини того періоду. . Щиро запрошуємо до ознайомлення.

Двадцята ювілейна виставка "Вишиваний Дивотвір" відбулася!

 

  30 квітня 2023 року відбулося офіційне відкриття  у Чернівецькому обласному художньому музеї, організаторами  якої є ГО «Вишиваний Дивотвір»  та  мережа спеціалізованих магазинів Санта Рукоділля.

    Ювілей - це час, щоб пригадати як відбувалися перші вернісажі, з чого все почалося!

   А почалося з покупців «Санти» першого, на той час,  спеціалізованого магазину для рукоділля.  Зі слів очільниці Одарки Кучерявої: "...Жінки приносили свої вишивані речі чи то для поради, чи добрати ниток, чи просто показати, аби добре слово почути.  Тоді й виникла у мене ідея, а чому б не організовувати такі виставки, щоб творами наших рукодільниць могли милуватися інші, щоб спілкувалися між собою майстрині і вчилися одна в одної.

   Звернулася я тоді за порадою до знаної майстрині художньої вишивки світлої пам»яті Ярослави Дмитрівни Гафійчук, завітали до неї з чоловіком у гості. Довгою та цікавою була та розмова, а вишитий вернісаж в оселі пані Ярослави приємно вразив і надихнув мене! Треба показувати надбання наших буковинок, які володіють таким артистичним ремеслом Вишивки. До моєї великої радості - пані Ярославі дуже сподобалась моя ідея й вона разом зі своїми студійцями вишивальноі світлиці, що у Юності Буковини, стали одними з перших учасників «Вишиваного Дивотвору!»

  З року в рік число учасників виставок більшало - на виставку приносили все - від вишитих картин найрізніших розмірів до скатертин, серветок, рушників, ікон, вбрання.

  Так і почалося моє знайомство з чудовими талановитими людьми, які творили й нині творять культуру нашого краю.

  Пригадую творчі зустрічі з світлої памʼяті Іваном Назаровичем Снігурем, який радив мені - Даруся, дитинко - то файно, що ти робиш, але най би більше вишивали й показували народне мистецтво, а котиків та песиків хай собі вишивають для дому. 

     Михайло Григорович Покиданець тоді ж запропонував зробити постійним щорічним розділом нашої виставки - окрему частину експозиції під назвою «Спадщина»!

Крок за кроком втілювалися пропозиції та побажання усіх небайдужих, почалися майстерки та творчі зустрічі на виставках, а найвищою відзнакою для учасників виставок став сертифікат на Персональну Виставку від Художнього музею у його стінах.

   Довгою та непростою була дорога до малих й великих мистецьких проєктів «Вишиваного Дивотвору», які своєю безкорисливою працею втілювали наші чернівецькі, буковинські та й з інших міст майстрині! ...", -  розповідає пані Одарка.

 

Задля збереження та відродження народних традицій, ремесл Буковини розпочалася співпраця «Вишиваного Дивотвору» з установами культури: Чернівецький обласний краєзнавчий музей / Chernivtsi Regional Museum, Чернівецький обласний музей народної архітектури та побуту, Буковинський центр культури, Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека  ім. Михайла Івасюка, знаним етнографом Миколою Шкрібляком. Проєкти «Вишиваного Дивотвору» завжди мають підтримку органів державного самоврядування, ЗМІ.

На адресу "Вишиваного Дивотвору" лунали вітальні слова - Оксани Іонової, начальниці відділу креативних індустрій та соціокультурного розвитку Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти Міністерства культури та інформаційної політики України;  Івана Петрусяка  -  працівника управління культури Чернівецької міської ради; Інни Кіцул - директорки Чернівецького художнього музею; учасниць "Школи Буковинської тайстри" та ін.

 В заході були відзначені грамотами, подяками та рукодільними сувенірами партнери, ментори, багаторічні учасниці/ки вишиваних імпрез. На запрошення організаторів звучали музичні вітання  буковинської співачки - лавреатки міжнародних вокальних конкурсів, володарки "Золотої квітки" міжнародного вокального конкурсу ім. Квітки Цісик - Тетяни Петришиної та вихованців її вокальної студії - сестер Марини та Галини Ткачук, Марини Щербак.

Відділ мистецтв ЧОУНБ ім. М. Івасюка співпрацює з "Вишиваним Дивотвором" вже багато років!

Любимо цю подію, любимо її творців, любимо  щирих  та завзятих  багаторічних учасниць експозицій вишитого багатства!

 Завідувачка відділу мистецтв Любов Шилюк   долучалась різними інформаційно-освітніми вкрапленнями до цих подій впродовж десяти років - вікторини, перформанси, етноквізи та інші форми нею підготовлені та проведені були цікавими та мали резонанс на сторінках соціальних мереж "Вишиваного Дивотвору" та  Клубу творчих та небайдужих " Альтернатива"!

Цьогоріч отримали справжній подарунок від Марія Ващук   - проілюструвати народний стрій світлої пам'яті її матусі Родіки, в якому вона просила гостей на своє весілля в 1958 році в мальовничому селі Магала! Це - святошна додільна сорочка з бісерною вишивкою квіткового багатства природи - рожеві, блакитні та жовті кольори квіти!

Особливим  акцентом є жовтий безкінечник у блакитному оздоблені!

Надзвичайна горбатка - ткана  з чорної вовни з сухозлітною золотою ниткою! Справжня розкіш - катрінца!!!!!  Боярок, що оперізував тонкий стан  -  тканий пояс, в традиційних графічно -орнаментальних техніках, що стають можливими в ткацтві завдяки ремізкам -  нитам.  Автентичний стрій, якому виповнилось - 65 років із домашньої колекції Марії Ващук!

Особлива  характерна ознака приналежності до цієї громади - квітка у волоссі! В оригіналі це були сезонні квіти з власного квітнику, а в нашому відтворенні - бісерна прикраса -  розкішний червоний мак!

Чи могли  ще більше бути  здивовані відвідувачі! Так! Бо в руках пані Марії була  лялька мотанка - в точній репліці народного строю - виготовленого майстерними руками авторки Марії Ващук! Браво Майстрине!

 Моделлю мала честь бути завідувачка відділу мистецтв -  Любов Шилюк, яка в представленні строю гостям заходу художньо  переповіла романтичну та ніжну історію знайомства  молодої пари Родіки та Івана -  батьків майстрині Марії Ващук.  А пані Марія доповнила розповідь цікавими фактами з традиційних строєвих ознак їхнього мальовничого села Магала Дністровського району.

В дефіле  нородних строїв   також представлено: стрій с. Чорногузи -  коментар заслуженого діяча мистецтв України, етнографа, педагога, журналіста Миколи Шкрібляка -  модель Іванна Стеф'юк, яка доповнила виступ - продекламувала "Тугу" Марка Черемшини у такому поважному товаристві; Олена Ясінська -  багаторічна учасниця -  сама прокоментувала свій стрій  с. Подвірне Дністровського району та  репліку строю для ляльки -  бабуні Мані.  Це  історія великої любові онучки до бабуні та щира вдячність за усі знання та вміння  в прикладному сенсі.

 Подружжя Марії  та Василя Манчуленків - поважне паньство - продемонстували пару сорочок, що є відтворенням вишивальної традиції с. Митків на Заставнівщині.

 Колоритним доповненням стали історії Іванни Шульгіної, Марії Калинюк, Мар'яни Михайлюк та ін. Браво кожній та кожному!    Збереження строїв та цікавих історій -  вагомий внесок у розвиток культури нашого краю.

    

Наостанок,  модераторка заходу - Голова громадської організації «Вишиваний Дивотвір», ідейниця виставок «Вишиваний Дивотвір" та очільниця рукодільної мережі «Санта"  Одарка Кучерява висловила слова вдячності усім, хто ці довгі роки був та залишається з ними: "...Також маю подякувати працівникам своєї «Санти», на плечі яких лягає вантаж організаційної підготовки виставок, творчих зустрічей, майстер-класів,  адже  «Санта» є  і фінансовим донором виставок та мистецьких проєктів. Робимо цю улюблену справу нашого життя з власної ініціативи, з добрим серцем і завжди дякую кожному, хто поряд!  Ваша, Одарка Кучерява...".

 Вже можна стверджувати, що виставка «Вишиваний Дивотвір» стала резонансною для нашого краю, адже коло пошановувачів за ці роки сягає 1000-ого числа учасників, невтримного бажання відвідувати майстерки від «Санта»  та бути присутніми на усіх літературно-мистецьких та етнографічних перформансах «АртПростору на Кохановського».

 Бажаємо ювілярам мистецького натхнення та творчого втілення найсміливіших проєктів!